НІЧ Ніч серед степу. Затихли ставки, Щось душу далеке тривожить. Небесна ворожка тасує зірки Їх мільярд на мільярд не помножить. Немає ні дна, ні кінця далині, Лиш Космосу погляд поблідлий, Та хтось з відтіля усміхнувся мені – Невідомий зовсім і безрідний. А я все гадаю: То хто ж то такий Може мати Геракла Алкмена?.. Посилає вітання з далеких віків Із космосу в душу до мене: «Чи може Юпітер, один із Богів. Син Кроноса й матері Реї? Гукає з далека: Земляни! Привіт! Усі. І великі й плебеї. Можливо то батько богів Океан Річок і озер прародитель. Хвилює пізнання не бачений стан. Душ наших вічний цілитель. По небу нічному пливе Волопас Осідлавши небесного воза, А ворожка ворожить і котиться час, Тасує в майбутнє прогнози». Тільки Геліос спить утомившись за день Брат нічної богині Селени. Та ось і світанок. Як Дзвоник: Дзинь-дзень Усміхнулася Еос до мене. І вже ночі нема, і ворожки нема, Що зірками мені ворожила. Десь темінь пропала. Сумна і німа, З якою вночі ми дружили.

Немає бажання шукати початку
дороги нової, тим більше нових
облич, рук і подихів. Десь моя частка
назавжди залишилась. Знову на "ви"

з душою чиэюсь - такого не хочу.
Нехай буде тільки самотнє "не до...",
та пам'яті враження, що позаочі
ведуть сірий сум за собою слідом.

Тарас Шевченко

Ліна Костенко!!!!!!

Прокинулась - довкіль пустеля дика, і  небеса в палаючім вогні,

А наді мною із закритим ликом сяйлива постать в білому вбранні.

- Чого мовчиш ?- запитує у мене, У серці давній запаливши біль,

- Я – Доля, Невідома, Незбагненна.Але сьогодні я служу тобі:

Чого бажаєш ? Забуття чи дива ? Для тебе все, не гаючись, зроблю.

І я відповіла: “ Нехай щасливим буде той кого я так люблю ! “

- Цей той, хто серцем грав твоїм лукаво й, награвшись, навіть спогади жене ?

- О ні, неправда! Він в усьому правий, і навіть в тому, що забув мене.

- Навіщо це ? І ти забудь про нього, новим коханням розжени пітьму.

- Я знаю, що важка його дорога,як можеш дати щастя - дай йому !

- Ах, ти вважаєш, ніби він і досі ще не зазнав життя ясних принад !

- Як щастя у житті його збулося, нехай воно помножиться стократ !

- А ревність ! Може, у чуттях шалених він припадає до чужих колін !

- Яке це має значення для мене ! Вже тим щаслива, що щасливий він...

Все не згасала в небесах пожежа, крізь покривало лик судьби сіяв.

- Проси для себе ! Я тобі належу. Збагни, у нього Доля є своя !

Я задихалась полум’ям хапливим і вже сама ледь чула, як молю:

- Я щастя хочу ! І тому щасливим хай буде той, кого я так люблю !..

P.S.Дуже подобається творчість Ліни Костенко.... а цей вірш.. 3 однієї сторони, те що дівчина так вперто нехоче слухати, що коханому абсолютно всерівно на неї, викликає певний негатив, тому що так не робить сильна особистість... але одночасно хіба не захоплює ця самопожертва.. ця дійсно справжня любов, яка хоче, щоб кохана людина просто була щаслива, хай і не з нею... немає егоїзму.. мабуть це дійсно справжнє кохання!!!!

Дощ.

Немов сльози.

Покриває обличчя землі.                                                                                            

Осінь.

Хустинкою жовтих листочків

Їх витирає.

Не має щастя,

Є лише горе.

Не має радості,

Є лише болі.

В невзаємній любові.

Вірші читаєш

І квіти даруєш.

У відповідь лише

Грубощі чуєш.

В невзаємній любові.

Не маєш шани.

Поваги не має.

Ніхто тебе більше

Не зустрічає.

В не взаємній любові.

Так завжди було

На цьому світі.

Кому в полі бур’ян.

Кому в лузі квіти.

В невзаємній любові.

Дмитро Дідківський.

           1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так  http://blog.i.ua/user/730468/114520/