Віктор Глинянський НІЧ

НІЧ Ніч серед степу. Затихли ставки, Щось душу далеке тривожить. Небесна ворожка тасує зірки Їх мільярд на мільярд не помножить. Немає ні дна, ні кінця далині, Лиш Космосу погляд поблідлий, Та хтось з відтіля усміхнувся мені – Невідомий зовсім і безрідний. А я все гадаю: То хто ж то такий Може мати Геракла Алкмена?.. Посилає вітання з далеких віків Із космосу в душу до мене: «Чи може Юпітер, один із Богів. Син Кроноса й матері Реї? Гукає з далека: Земляни! Привіт! Усі. І великі й плебеї. Можливо то батько богів Океан Річок і озер прародитель. Хвилює пізнання не бачений стан. Душ наших вічний цілитель. По небу нічному пливе Волопас Осідлавши небесного воза, А ворожка ворожить і котиться час, Тасує в майбутнє прогнози». Тільки Геліос спить утомившись за день Брат нічної богині Селени. Та ось і світанок. Як Дзвоник: Дзинь-дзень Усміхнулася Еос до мене. І вже ночі нема, і ворожки нема, Що зірками мені ворожила. Десь темінь пропала. Сумна і німа, З якою вночі ми дружили.