SOS!!! Терміново!!! Максимальний репост!!!
Громадській Організації "Майдан Південь" http://vk.com/public83316418 потрібна допомога в доукомплектації та ремонті машин УАЗ для потреб Української Армії!!!! Машини призначені для розвідки, патрулювання, ротацій та транспортування поранених!!! Перелік необхідних запчастин:
- Двигуни;
- Роздатки;
- Коробки передач;
- Стартери;
- Мости;
- Акумуляторні батареї;
- Камери та покришки;
- Крісла салона;
- Тощо.
Також потрібна фінансова допомога на малярні та зварювальні матеріали. Реквізити банку:
Розрахунковий рахунок ГО "Майдан Південь":
АТ "Ощадбанк"
Код ЄДРПОУ 39338503
МФО 326461
П/р 26002300719146
Давайте разом зробимо корисну справу!!! Ваша активність врятує чиєсь життя!!!
Звертатись за телефоном: 050 742 55 51-Ігор або пишіть сюди: http://vk.com/ata_tera

"Майдан: усна історія". Розмова з Володимиром В'ятровичем



26.12.2014
Наталія Машталер, Тетяна Привалко, для УП.Життя

Під час революційних подій минулої зими Володимир В'ятрович був одним із лідерів Громадського сектору Євромайдану. Зараз він очолює Український інститут національної пам'яті – центральний орган виконавчої влади, який у кабміні відповідає за відновлення історичної пам'яті та подолання наслідків тоталітарного минулого в суспільстві.

В рамках проекту Українського інституту національної пам'яті та Фонду збереження історії Майдану "Майдан: усна історія" Володимир В'ятрович розповів, що для нього означають події зими 2013–2014 років.

Про початок Євромайдану

21 листопада, коли почався Євромайдан, я був у Римі на конференції, присвяченій 80-м роковинам Голодомору. Під вечір я зупинився у свого знайомого і звично переглядав Фейсбук. Там побачив повідомлення від Мустафи Найєма: "Всі, хто серйозний, приходимо о 22.30 до стели". Я не міг прийти. Але було цікаво, що ж, власне, з усього цього буде. Було відчуття, абсолютно нераціональне, що щось таки буде.

Я навіть зробив тоді допис, що Янукович обрав дуже неправильний день, щоб оголосити про згортання європейської інтеграції, тому що 21 листопада почалася Помаранчева революція – і цей день одного разу вже став причиною його поразки, тож може стати нею і вдруге. Бачте, слова виявилися пророчими, хоча на той момент були радше бравадою, ніж якимось раціональним усвідомленням.

Повернувся я до Києва 22 числа, й того дня вперше пішов на Майдан. Було мокро, сиро. Зібралася невеличка купка людей, всі під парасольками. Була якась апаратура, хтось пробував промовляти. Коротше кажучи, враження чогось серйозного це не створювало. Але позитив був у тому, що люди простояли ніч, тобто це фактично була друга доба. І виглядало, що з цього таки може вийти щось серйозне.

На відміну від Помаранчевої революції, ніхто не готувався до цієї революції. Нагадаю, що за кілька місяців до того відбулася акція "Вставай, Україно!" Вона була малочисельною і відзначилася тим, що у ній брали участь проплачені прапороносці.

Сподівання на якийсь вибух були примарними. Ми були не готові до того, не була готова і влада. Можливо, саме тому (що ніхто не був достатньо готовим) воно і вдалося. Та водночас така неготовність проявилася в багатьох помилках, які, зокрема, призвели й до людських смертей.

Остаточно до Майдану – не лише як людина, яка час від часу приходить покрутитися, покричати "Банду геть!", а як людина, що бере на себе якусь відповідальність, – я долучився після 24 листопада. Нагадаю, тоді, 24 листопада, вперше за 9 років відбувся наймасовіший мітинг – було понад 100 тисяч людей.

Увечері 24 листопада на Європейській площі почали розбивати намети. Відбулося роздвоєння Майдану. Тривали суперечки, хто до кого мав приєднатися. Я був серед тих, хто намагався об'єднати два табори. Через загрозу з боку міліції зачистити Майдан, а також потребу в налагодженні якоїсь координації, я тоді вперше залишився на ніч на Майдані.

Наступного дня ми зустрічалися так званою Координаційною радою, куди входив Мустафа Найєм, Єгор Соболєв, Вікторія Сюмар, Василь Гацько, Ігор Луценко, Дмитро Крикун, Світлана Заліщук, Богдана Бабич… Усіх зараз не назву, тому що один із моментів, який мене відверто дратував, полягав у тому, що ця Координаційна рада була фактично нефіксованою. Вона була якась плавуча, сьогодні прийшли одні, завтра – інші. Тобто кістяк був, звісно, але я вважав, що з погляду менеджменту це цілковито неправильно, бо не зафіксовано точну кількість людей, які приймають рішення. Відповідно, як ми можемо добиватися їх виконання? Це відбувалося в режимі такого собі творчого хаосу.

29 листопада, коли стало відомо, що Угоду про асоціацію з Європейським Союзом підписано не буде, на Майдані почали обговорювати, що буде далі. Студенти сказали, що вони вважають за потрібне переходити до інших форм протесту, треба готуватися до 2015 року, треба, можливо, зараз розійтися, з тим щоб почати будувати структури для протестних акцій на майбутнє. Але всі: й політики, й громадські діячі, й студенти погодилися, що потрібна якась масова акція 1 грудня.

Як на мене, це відіграло ключову роль: коли студенти оголосили про згортання акції, не було остаточно вирішено, що ми робимо з тими людьми, які є на Майдані, чи залишатися їм до 1 грудня, чи розходитися. Фактично рішення однозначного не було.

Про створення Громадського сектору Євромайдану

30 листопада, можна сказати, було започатковано утворення, яке потім стало Громадським сектором Євромайдану. Це люди, які взяли на себе відповідальність за юридичну й соціальну допомогу постраждалим від розгону Майдану та підготовку акції 1 грудня. Частина з них – ті, що були під стелою, – потім продовжили цю роботу.

Громадський сектор Євромайдану взяв на себе розселення людей. Дерев'яними будиночками на Майдані опікувалися ми: там роздавали теплі речі, фіксували людей, розселяли їх. Оленка Подобєд-Франківська займалася розселенням. Ігор Кулик відповідав за розселення на одному з наших найбільших об'єктів – це "КиївЕкспоПлаза". Максимально там жило десь 5–6 тисяч людей.

Нам важливо було надихати й пояснювати потенціал ненасильницького спротиву. Через це, власне, ми проводили лекції.
 

8 грудня робили так звані миротворчі патрулі: трошки заспокоювали настрої людей, тому що була загроза провокації, як було 1 грудня, і що це може перейти в насильство.

До 8 грудня вже був більш-менш відпрацьований механізм Громадського сектору Євромайдану як невеликої організації. Хоча вона могла нараховувати до сотні людей.

Про штурм Майдану силовиками 11 грудня

Ніч із 10 на 11 грудня для мене одна з найдраматичніших на Майдані. Настрій був просто феноменальний. Може, буду говорити якимись патетичними словами, але все це передає ту атмосферу.

Люди були готові померти. Ми не мали з собою нічого, абсолютно нічого. Була страшенна тиснява, було дуже важко, але ніхто не збирався відходити.

Враження від тієї ночі були дуже дивні: не вірилося, що це сталося, не вірилося, що ми перемогли. Відчувалося неймовірне піднесення.

Це була найбільш епічна ніч на Майдані, вона брала якоюсь щирістю. Ми нічого не мали, крім себе самих, крім своєї честі й гідності – це вся була наша зброя.

Про закони 16 січня

16 січня, після ухвалення диктаторських законів, чекали можливого введення надзвичайного стану. І ми тоді досить серйозно почали розробляти плани навіть переходу в підпілля. Тобто хто з ким як має контактувати, хто куди має виїхати. Вже на повному серйозі говорили про речі, про які раніше й мови не було.

Настало 19 січня. Ми думали зробити цей протест радше веселим, щоб показати абсурдність цих законів. Через це закликали людей зробити касковий день – від слова "каска". Люди приходили хто в баняках на голові, хто в розфарбованих касках. Але настрою це не змінило, настрій був дуже тривожний.

Політики знову вийшли на сцену, традиційно від них не було чути конкретних пропозицій. Люди були дуже обурені, тому що чекали, що закони 16 січня змусять політиків об'єднатися, і вони врешті вийдуть із єдиною позицією й запропонують єдиного лідера. На дерев'яні будиночки повилазили люди з великими банерами, на яких написали: "Лідера або йдіть геть!"

Про Антимайдан і силовиків

Ми намагалися знайти контакт із людьми, які були на Антимайдані. Ба більше, ми навіть влаштували акцію на Миколая, 19 грудня. Переодягнений Ігор Кулик, який із великим мішком із подарунками (в ньому були шкарпетки, рукавички) пішов туди і, розповідаючи про українські традиції, хотів роздавати ці подарунки за умови, якщо хтось розкаже, яку гарну справу зробив минулого року.

Було дуже кумедно. Люди кидалися на нього, ледь не розірвали: "А мне носки, а мне носки, а мне варежку дай!" Тобто, їм не важливі були всі ті речі, які він пробував до них донести – а важливими були матеріальні цінності.

Це, на жаль, були різні світи. Світ радянського минулого, в який нас хотіла зіштовхнути влада, – це світ, де матеріальні цінності понад усе, де немає віри, де немає бажання допомогти один одному. Вони ж постійно між собою страшенно сварилися.

Свою ницість вони заглушували алкоголем: там постійно відчувався запах алкоголю, якого ніколи не було чутно на Майдані. Вони не хотіли бачити цієї реальності, вони не хотіли бачити, що вони – раби. Ми намагалися якось достукатися до них, але це було дуже важко, особливо коли з'явилися тітушки – з ними не було про що говорити. Це були люди, налаштовані на те, щоб бити і вбивати.

"Беркут" уявив себе елітарним підрозділом, якому дозволено все. Ми потім дізналися з документів, які набули поширення, що були зустрічі "Беркуту" з Януковичем, на яких він гарантував, що захистить їх. І він справді до кінця їх не здав. Тож вони почувалися в суспільстві такими особливими, що їм дозволено все.
 

І те, що вони виробляли на Грушевського, коли стріляли по очах – це для них був спорт, скільки хто очок заробить. Вони відчували свою вищість, почувалися мисливцями на сафарі.

Можливо, саме тому вони посипалися 20 лютого: не сподівалися на такий спротив. Коли 20 лютого люди кинулися в атаку і з боку майданівців теж почали лунати постріли (там небагато тої зброї було, але таки була), коли серед беркутівців почали з'являтися перші загиблі, вони перелякалися – раптом дичина перетворилася на мисливця.

Про цінності Майдану

Загалом Майдан був антирадянським повстанням. Я кажу так не тому, що я історик, який займається антирадянськими рухами, а тому що те, що хотіла робити влада – це повернути нас у радянське минуле всіма тими страшними судами, сваволею, викраданням людей, цензурою тощо. Люди проти цього повстали.

І, напевно, тому для Росії цей Майдан був бандерівським, адже головний антирадянський герой – Степан Бандера.

Це було повстання за демократію, європейські цінності, українські цінності. Через це воно й було антирадянським повстанням.

Чи переросте це повстання в революцію, покажуть теперішні події. Тобто Майдан ще не закінчився, він має й може перерости в системні реформи – й тоді ми зможемо говорити, що це справді відбулася революція, що він став революцією. І тоді, сподіваюся, не буде потреби нового Майдану.

Я негативно ставлюся до закликів проводити новий Майдан, тому що я переконаний: ми ще цього не завершили.

Згадується анекдот, коли якийсь волоцюга дивиться на своїх брудних нещасних дітей і думає, чи цих помити, чи нових зробити. Отак часто виглядають українці: замість довести цей Майдан до пуття, починають говорити про новий Майдан.

Про героїв Майдану

Героїв Майдану дуже багато. Це звичайні люди, чиїх імен ми часто не знаємо. Якось у січні зустрів бабцю з дідусем, які йшли на барикади на Грушевського з лижними палицями радянського зразка, "наших защищать". Пам'ятаю бабцю, яка принесла шпроти й сир, щоб нагодувати протестувальників.

Героями є, в основному, невідомі люди. На жаль, це ті люди, яких ми не ідентифікуємо, на жаль, вони не розкажуть нам своїх історій. Ми зараз намагаємося залучити до нашого проекту максимальну кількість людей, записуючи їх. Я переконаний, що саме тих героїв ми не знайдемо, бо вони стали іншими, вони повернулися до свого звичайного життя.

Я підтримував ідею, що в Києві має бути вулиця Небесної сотні і що це має бути саме вулиця Інститутська. Я негативно поставився до того компромісу, в результаті якого лише частину Інститутської назвали вулицею Небесної сотні, а решта залишилася Інститутською. Вважаю, що в таких питаннях компромісів не повинно бути. Ми повинні вшановувати загиблих повною мірою.

Думаю, має бути якийсь Музей Майдану, якщо в широкому розумінні говорити про три Майдани, які були в Україні: у 1990-му, 2004-му та 2013-2014 роках.

Надзвичайно важливо зафіксувати пам'ять про те, що відбулося: записати спогади людей. Тому що, знаєте – в майбутньому нам дуже знадобиться пам'ять про те, якими героями ми були в минулому, щоби знову не стати негідниками.

Про революцію й те, що буде потім

Як змінив мене Майдан? Я дуже постарів, і далеко не на рік. Думаю, ще довго буду відходити від того, що сталося. Хочеться вірити, що став розумнішим.

Досі важко це все згадувати, важко дивитися фотографії, фільми. Є відчуття провини, яке полягає в тому, що ми були недостатньо готові. Я постійно повторюю, що головним убивцею на Майдані була імпровізація. Якби ми були більш готові, більш синхронізовані, ми могли би врятувати багато життів.

На Майдані для мене відбулося повторне відкриття. Приблизно таке ми бачили під час помаранчевого Майдану: наскільки більшою мірою проявилася жертовність людей, наскільки люди були готові платити своїм здоров'ям і навіть життям, щоб перемогти. Наскільки люди здатні об'єднатися.

Але до всього треба готуватися. І найкраща імпровізація – та, яка 10 років готується.

З іншого боку, слід розуміти, що революцію підготувати неможливо. Можна самому підготуватися до революції. Коли спалахне революція, ніхто не може знати, це абсолютно стихійний процес, його неможливо прорахувати. Але важливо, коли вона спалахне, щоб ми були готовими. Цього разу ми готовими не були.

Не можна думати, що проблему можна швидко вирішити силовим методом.

Була така впевненість, і багато хто на Майдані був переконаний, що тільки завдяки подіям на Грушевського революція перемогла. Я переконаний, що ні. Я переконаний, що революція перемогла б і ненасильницьким методом, хоча це було б пізніше. Можливо, це дало б нам шанс дозріти більше до того, щоб перемогти Януковича.

Віра в те, що проблеми вирішуються швидко і силовим шляхом, – погана. Але така віра у швидкі рішення (зважаючи на війну) посилюється.

А війна передбачає тільки такі рішення. Я сподіваюся, вона не перекинеться на громадсько-політичне життя. А такі тенденції, на жаль, є. Люди хочуть швидких, моментальних рішень. Якщо хтось не подобається, його слід усунути, й так далі. Так не повинно бути. Так ми провалимося у дуже страшні речі.

Кожна революція має шанс трансформуватися у справжні зміни. Революція – це страшенний спалах енергії, яка мусить кудись витратитися, вона не зникає сам по собі. Якщо є певна революційна еліта, яка готувала і проводила цю революцію, вона може взяти на себе відповідальність, бо має легітимність через те, що брала участь у цій революції.

Класична революція (на мій погляд – найкраща) – це американська революція. Коли Джордж Вашингтон – учасник боїв, генерал, якого всі поважають, зумів трансформувати революційну енергію на творення держави. Втім, тоді теж було важко, хтось хотів продовжувати революцію, щоб не було взагалі ніякої держави.

Інший приклад, – поганий приклад, який слід пам'ятати, – це Французька та Російська революції. Під час них був величезний спалах енергії, сподівань. А далі ця енергія пішла на те, щоб розібратися, хто був більшим революціонером, хто більше заслуговував будувати майбутнє. Почалися страшні чистки, терор. І влада вже утверджувалася не за рахунок того, що змінювала країну на краще, а за рахунок страху. І це перетворило революцію на протилежність того, задля чого вона робилася.

Україна зараз зависла в ситуації: революція триває. І дуже багато залежить від теперішньої влади і, звісно, від громади, яка має її підтримати – але насамперед від влади.

Ми маємо владу, яка прийшла до керма країни не в результаті того, що вона була головним революціонером. Ми прекрасно розуміємо, що ані Арсеній Яценюк, ані Петро Порошенко – це не ті люди, завдяки яким відбулася революція; це ті люди, які скористалися – в позитивному чи негативному значенні, але скористалися – цією революцією.

Але хай би вони нею скористалися не тільки для себе як політиків, а й на благо держави – це ми їм можемо дозволити, це ми їм делегуємо.

І вони можуть отримати свою легітимність, щоби вгамувати революційну енергію, тільки тоді, коли покажуть якісь реформи. Вони – невдалі революціонери, але можуть бути хорошими державними керівниками. Якщо вони й надалі, як останні кілька місяців, топтатимуться на місці, ця енергія може змести і їх, а то й цілу державу.

Багато кажуть про те, що революція породила війну на сході України. Це до певної міри так, але не зовсім.

Я думаю, що війна почалася 21 листопада, коли було відкликано рішення про можливість європейської інтеграції. Далі це були лише наслідки, бо якби не було Майдану, Україна вся була б у кращому випадку така, як Білорусь, а в гіршому – така як "ЛНР" та "ДНР". Нас прямували втому напрямку. І наш спротив дозволив країні не провалитися так глибоко.

На жаль, не всій країні. На жаль, частину захопила Росія, окупувавши Крим, а ще частина, окуповані терористами території, все-таки провалилася в це минуле.

Про перемогу

Нині є відчуття певної перемоги Майдану. І через це, я вважаю, 21 листопада ми повинні відзначати як свою перемогу. 20 лютого ми повинні вшановувати тих, хто загинув. Але ми маємо розуміти, що ця жертва дала нам шанс. Шанс – це також перемога.

Дехто каже, мовляв, яка ж то перемога, якщо ми опинилися в іще гіршій ситуації. Я в таких випадках наводжу аналогію з комп'ютерною грою: ми перемогли на одному рівні, спустилися чи піднялися на інший рівень, де тільки чортики страшніші. Але ми повинні боротися з тими страшнішими чортиками.

Ми перемогли на попередньому рівні. І ми повинні про це пам'ятати.

Пам'ять про цю перемогу має надихати нас зараз.

Пам'ять про цю перемогу хотіла би стерти зараз Росія. Тобто, вона хотіла би, щоб ми уявили себе лузерами, які нічого не досягли, дарма пролили кров, а влада в нас така, як і раніше, нічого не змінилося. Це те, що зараз намагається поширювати російська пропаганда.

На мою думку, загроза наступного Майдану існує. Я поки що сприймаю її як загрозу. Можливості довершити цей Майдан поки що є. Особливо яскраво вони намалювалися зараз, коли ми отримали ніби проєвропейську більшість у парламенті, ніби професійний уряд, і президента, нібито спрямованого на реформи.

Тобто весь пакет інструментів, щоби змінити країну, є.

Якщо ним не вдасться скористатися, це може призвести до соціального вибуху, який почнеться не з піаніно під адміністрацією – а одразу з Грушевського й коктейлів.

Я готовий зробити все, щоб реалізувати цілі, поставлені цим Майданом. Вважаю, що потрібно дотиснути все, що можна, з цього Майдану. Навряд чи я буду стояти осторонь, якщо знову почнуться якісь соціальні заворушення.

На якому я буду боці? Будемо бачити, хто їх підніматиме. Але я хочу вірити, що влада все-таки розуміє, що цього допустити не можна.

"Майдан: усна історія" – проект Українського інституту національної пам'яті та громадської організації "Фонд збереження історії Майдану" з метою зібрати відео– та аудіосвідчення активістів Євромайдану про події зими 2013–2014 років. Ці записи стануть основою для архіву Майдану та слугуватимуть джерельною базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів та ін. У майбутньому матеріали будуть доступні широкому загалу, а також будуть використані в експозиції Музею Свободи/Музею Майдану.

Кожен, хто хоче залишити свої спогади для архіву, може зателефонувати (044) 253-15-63.

Над інтерв'ю працювали Наталія Машталер, Тетяна Привалко

http://life.pravda.com.ua/society/2014/12/26/186659/


 Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир Михайлович В’ятрович – 36 років, історик, публіцист, громадський діяч. Очолює науковий центр в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». В 2008-2010 роках на посаді Директора архіву Служби безпеки України провів розсекречення раніше таємних архівів КҐБ і організував відкритий доступ до них. У 2010-2011 роках – старший запрошений дослідник Українського наукового інституту Гарвардського університету (США). У 2012 році працював з документами Інституту Гувера (Стенфордський університет, США). У 2002 році В. В’ятрович заснував Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР) www.cdvr.org.ua – неурядову дослідницьку установу, яка з 2012 року є членом Європейської платформи пам'яті і сумління. ЦДВР у співпраці із Службою безпеки України у 2009 році став співтворцем Національного музею жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові в колишній в'язниці КҐБ та Гестапо. Відстоюючи право на доступ до архівів радянського періоду, у 2013 році ЦДВР спільно з Львівським національним університетом імені Івана Франка відкриває Електронний архів avr.org.ua з понад 14-ма тисячами документів. Автор шести книг, співавтор трьох. У 2013—2014 активний учасник Громадського сектора Євромайдану.

Автор книг «Сотенний “Бурлака”» (2000), «Рейди УПА теренами Чехословаччини» (2001), «Ставлення ОУН до євреїв: формування позиції на тлі катастрофи» (2006), «Друга польсько-українська війна. 1942–1947» (2011, 2012), «Історія з грифом “Секретно”» (2011), «Історія з грифом “Секретно”. Нові сюжети» (2012); співавтор «Армія безсмертних. Повстанські світлини» (2002),  «Українська Повстанська Армія. Історія нескорених» (2007, 2008, 2011); «Право на правду. Практичний порадник із доступу до архівів» (2012); редактор наукового журналу «Український визвольний рух» (2003–2008); упорядник збірника «Польсько-українські стосунки в 1942–1947 роках у документах ОУН та УПА» (2011).
 
14 грудня 2013 року у Києві пройшли загальні збори Центру досліджень визвольного руху

До виконавчого органу ЦДВР — управи — обрано: Аліну Шпак (директор ЦДВР), Андрія Когута, керівника проекту «Електронний архів визвольного руху», Ігоря Кулика, експерта з доступу до архівів, та Лідію Тополевську, керівника програм ЦДВР.

Аліну Шпак призначили першим заступником директора Українського інституту національної пам'яті

.volynnews.com/news/authority/volynianka-obiymaye-posadu-v-ukrayinskomu-instytuti-natsionalnoyi-pamiati/

А ось тут zik.ua/ua/news/2010/06/17/233334 невідомий дописувач описує особливості "карєрного росту"
Відповісти | З цитатою

Коментар Богдана Гордасевича: саме в ніч з 10 на 11 грудня добирався до Києва з тим розумінням, що назад додому можу вже і не повернутись. З того, що побачив на власні очі і що знаю - це була видатна подія, дійсно Революція Гідності, як наступна якість після Революції Свободи - "Помаранчевої", коли ми відстояли право обирати собі свою владу. Сучасні події вже відкритої війни чітко показали, що було рушійним для обох революцій в Україні 2004 та 2013 років: протистояння і боротьба двох світоглядних ідей Людини Вільної та Людини Раба. І що найгірше: люди-раби вимагають, щоб всі жили, як вони, бо так є правильно, а все інше є зло. За СРСР люди були рабами-власністю держави і багато хто цей стан визнав як нормальний і звиклися з ним, а тепер жалкують за втраченим "стабільним життям", як і влада сучасної РФ твердо вірить, що Україна і її народ є їх власністю. Їх ВЛАСНІСТЮ ! Або ж ми станемо власністю США - іншого не дано! Для них, але не для нас! Ми - не раби! Свобода і честь - це ми українці!

Пряма трансляція по лінку!

...а сегодня мы возьмём интервью у овечки из группы поддержки тринадцатого стада:
- Здравствуйте, отличная стрижка!
- Здравствуйте, спасибо!
- Как вы относитесь к строительству мясокомбината?
- Это отлично! Наша ферма теперь будет отвечать высоким европейским стандартам.
- Вы слышали, что там планируется выпуск баранины?
- Глупости!
- Почему?
- Просто глупости.
- Но ведь называется "мясокомбинат"?
- Будут выпускать мясо птицы.
- А почему тогда не "птицефабрика"?
- Ну что тут непонятного? Потому что мясо!
- Вы уже видели их эмблему?
- Да, очень удачная.
- Говорят, что это стилизованный барашек.
- Да, очень похоже.
- Говорят, что туша.
- Глупости, просто он коротко пострижен.
- Вы слышали про окровавленную овцевозку?
- Даже фотки видела.
- Что думаете?
- Может быть банка с томатным соком лопнула, ну или краска для пола.
- На кровь не похоже?
- Нет, очень тёмные пятна, кровь ярче.
- А если экспертиза покажет, что всё-таки кровь?
- Значит, это был несчастный случай.
- Что думаете про расстрел баранов у здания администрации?
- Это дело кровавых свиней, которых мы прогнали!
- А зачем свиньям было стрелять в баранов?
- Потому что они свиньи.
- Что думаете о том, что фермой теперь управляют волки?
- Очень приветствую. Сразу чувствуется больше порядка.
- Не опасаетесь?
- Нет, их же совсем немного, если что - мы их сразу прогоним, как свиней.
- Вы уверены, что стоило менять свиней на волков?
- Абсолютно. При свиньях было очень грязно, сейчас будет чище.
- Вы слышали, что на ферму будут приняты пять опытных волков из других лесов?
- Да, это очень хорошо, нам наверняка пригодится их опыт.
- Что вы считаете самым главным для фермы сегодня?
- Безопасность. Главное - обеспечить безопасность от медведей из тайги.
- Вы уверены, что медведи опасны?
- Абсолютно, они угрожают нашей ферме.
- Но у них очень большая тайга, и медведи там питаются рыбой и ягодами...
- И ещё они питаются молодыми барашками.
- Почему вы так решили?
- Я видела снимки растерзанных барашков.
- Почему вы думаете, что их растерзали медведи?
- Больше некому.
- А волки?
- Волки здесь, чтобы навести порядок.
- А что вы скажете про слухи о тысячах баранов, убитых на восточном поле?
- Я видела фотографии - это не бараны, а козлы.
- Но они больше похожи на баранов...
- Нет, это козлы, которые служили медведям.
- Скажите, может быть, это личное - у вас есть свой барашек?
- Да, конечно.
- Он собирается на восточное поле?
- Нет, он уже устроился работать на мясокомбинат.
- Он вам пишет?
- Пока нет.
- Наверное, недавно устроился?
- Да, второй месяц всего.
- А как вы относитесь к решению об обязательной стрижке?
- Это очень правильное решение.
- Вас не смущает, что стрижку проводят на мясокомбинате?
- Нет, у них там специальное оборудование для этого.
- Вы пойдёте?
- Да, обязательно, сделаю стрижку как у них на логотипе.
- Отлично! Спасибо вам за интервью!
- Всегда пожалуйста, обращайтесь.
- Слава Агроферме!
- Баранам слава!

Історія, яку показують, охоплює період від листопада 2013 року, початку Революції Гідності, і до сьогодні.



http://ukrainefreedom.org/#

Запитання Президенту Миру Порошенку: 

          А на Землі інопланетяни були. Даа.           Це чумаки з сузір'я Оріон. Вони летіли Чумацьким шляхом до сузір'я Близнюків. По сіль. Кинули якір в якійсь Україні. Тут в них всі континенти поділені між етносами. А етноси поділені на нації. А нації є пригноблені, а є не пригноблені. Ті, що не пригноблені мають свій оазис проживання, держава називається. А ті, хто пригноблені, не мають своїх держав.
          Хоча, ця Україна хоч і держава, але пригноблена іншою державою, Золотою Ордою.Яка в свою чергу складається з пригноблених націй. Навіть хрен зрозумієш, держава вона, чи ні. Короче, тут з цими націями та державами чорт ногу зламає. Ми не стали глибоко копати, розбиратися, що до чого, вирішили просто з'ясувати на якому щаблі розвитку знаходяться українці, таку назву має нація в Україні.Ну, і відповідно, скласти загальне враження від цієї голубої планети.
          В самій Україні, українці були приглоблені бандитами та якимись комуняками.Головне, бандитами, комуняки були їхніми шістками.
          Але, ось рік тому, за їхнім часом, вони скинули зі своєї шиї цих бандитів. Майданом скинули.Це вони так називають концентрацію українців в одному місці.Ця концентрація взяла владу у свої руки.Власне, це вже другий Майдан. Українці вже брали владу в свої руки таким чином.І тоді вони призначили на головну посаду в їхній державі такого собі Дрища. Який їх зрадив, спелся з бандитами, які знов взялися пригноблювати українців.І кинули за грати головну людину Майдану, Юлю, яка весь час боролася з бандитами і була душею Майдану.
          Ну, українці терпіли, терпіли, терпіли, терпіли, і вирішили знов сконцентруватися в одному місці, щоб в другий раз скинути зі своєї шиї бандитів. Тобто, влаштували другий Майдан.
          Цей Майдан був дуже важким. Загинуло багато українців. Вся країна плакала за цими Героями. І в той же час раділа, що українці вистояли та знов скинули з себе бандитське ярмо.
          А ось далі почалися незрозумілі речі.Якщо користуватися місцевим лексиконом, то можна сказати так - "шота з пам'яттю моєю сталося".Таке враження, що хтось вимкнув в головах українців згадки про перший Майдан та те, що після нього трапилося. Той, перший досвід, дозволяв їм скласти цілий толмуд, такий собі "Майданний катехізм". Ну, щоб не плигати на ті самі граблі. Але ні, вони зі всією майданною концентрацією почали з розбігу скакати по всіх граблях, які є, і яких нема, але вони самі їх майстрували.
          Почали вони з того, що призначили головним в їхній країні ворюгу Порошенка. Який був з сонму бандитів, яких Майдан скинув. Упс!Ні фуя собі! Це ми так сказали, коли узнали про це. Далі ми вже "упс!" та "ні фуя собі!" не казали, тому що все почало відбуватися саме в цьому річище.
          Цей Порошенко, зі згоди Майдану, призначив головою Національного банку якусь метелку Гонтареву.Яка зі старту почала валити їхню гривню, та ловити для свого шефа Порошенка маржу на курсі валюти.
          Одразу після Майдану Україну почала гнобити сусідня Золота Орда. І не просто гнобити, а масово вбивати українців. А цей Порошенко, знов таки ж зі згоди Майдану, почав допомагати Золотій Орді вбивати українців.Різними засобами. Не давав їм зброю, влаштовував, в координації з москалями(Це мешканці Золотої Орди), засідки, загоняв в різні котли, де їх вбивали москалі. І в самій Золотій Орді Порошенко взявся допомагати москалям вбивати українців. Там в нього декілька заводів. Ці його заводи платять податки в бюджет Орди, на які вона купує зброю.А деякі його заводи напряму виготовляють зброю для вбивства українців.
          Ета пісець який-то!!!В наші, оріонівськи голови це взагалі не вкладалося.Невже і ми проходили такий самий етап еволюції!? Не віриться. Це не просто дикунство, це який-то трансцендентальний дебілізм.
          А ставленик Майдану Порошенко продовжував у тому ж дусі. Ручкався з вожаком москалів Путіним, призначав, знов таки, бандитів на різні посади, почав кидати майданівців за грати, нахабно збільшував капіталізацію свого банку, і брехав, брехав, брехав.          Окрім того Майдан призначив на другу в державі посаду, Яценюка.Це унікальний пристосуванець. Він примудрявся бути серед майданівців, і в той же час працювати на бандитів. Головна його зброя, це багато слів, та мало дій.До того красиво все розповідає, обіцянками сиплет, як Порошенко цукерками, на ворогів грім та блискавки спрямовує, а на ділі суцільний пшик.Все що він робить, обов'язково не робиться. Все залишається так, як і було при бандитах.
          Той же Майдан призначає на третю в державі посуду, Гройсмана. Це корефан Порошенка. Разом Вінницю обкрадали. Тупий, як валенок. Але Майдан чомусь вирішив, що він гідний його, Майдан, представляти.
          Що взагалі нас загнало у ступор, так це те, що всі вони якісь євреї. Тобто, державою Україна, яка є оазою українців, керують не українці. Ми не знаємо, хто це такі, євреї, можливо вони гарні люди, але чому українці не хочуть самі керувати своєю країною? Не розуміємо. Це загадка.
          Да, фото цих трьох євреїв, керівників України, ми надсилаємо.
          Але саме дивне, що Майдан сам себе зганьбив. Свідомо. З шаленою люттю.
          Справа в тому, що коли Майдан переміг, то тоді вийшла на свободу і Юля. Та сама, що була ще на першому Майдані. Та, яку бандити кинули у в'язницю, та, яка все своє політичне життя воювали з бандитами, та, яка не зрадила а ні Майдан, а ні українців. Але ось Майдан зрадив ії. Якраз вона і була гідна очолити цю країну. Майдан же посадив на цю посаду того, кого він щойно позбавився, бандита. А Юлю принизив образами, цькуванням та брудними дифамаціями. Навіщо тоді було кров проливати? Стільки життів загубити?

          Кароче, в нас вже нема сил спостерігати цей бедлам. Тут ще довго толку не буде. Істоти на цій планеті за технологічним, соціальним та гуманітарним розвитком знаходяться на рівні нашої сарани. Народжуються, жрут та помирають. Тому, тут нема що робити ще пару мільйонів років.

          Все, ми полетіли по сіль.

          До побачення.

Новый русско-украинский словарь: 10 неологизмов постмайдана

Как появляются неологизмы. Возникает что-то новое (предмет, технология, явление) и это как-то нужно назвать. Одни слова занимают из других языков, другие «рождает» сам народ. Так буквально год-два назад в нашу речь проникло раздражающее «селфи», досадная  «сердюковщина» и абсурдный «мизулинг».

Но чуть больше, чем полгода назад между Украиной и Россией возникло нечто настолько «новое»… Что неологизмов* развелось - пруд пруди. И без многих из них уже сложно представить себе любую беседу о политике. Увы, ведь большинство из этих новых слов носит явно пренебрежительный оттенок. Для тех же, кто все еще не понимает новых русско-украинских диалогов, мы составили небольшой словарь из 10 самых популярных неологизмов постмайдана.

*Справедливости ради отметим, что в Сети некоторые из этих слов появились куда раньше, но общеупотребительными стали только сейчас.

1)  «Ватник»

Если вы все еще думаете, что это просто стеганая ватная куртка, то явно отстали от жизни. Сейчас этим словом «обзывают» всех, у кого пророссийские взгляды. Будь то гражданин России, поддерживающий политику своего государства. Или же гражданин Украины, настроенный пророссийски. Почему именно «ватник»? Изначально это был интернет-мем в социальной сети ВКонтакте. Он оказался весьма популярен, поэтому «Ватнику» создали отдельную группу. Жива она и сейчас. «Ватник» для иллюстрации российского патриота был выбран в связи с большой популярностью этого предмета одежды во времена СССР. Впрочем, не сказать, что россиян это слово так уж раздражает. В чем не откажешь русскому человеку – так это в самоиронии. В последнее время по Сети все чаще гуляют картинки, на которых изображен советский солдат в ватнике. И подпись: «Назови меня ватником. Заставь меня гордиться!»

Популярная картинка «Назови меня «ватником» с фотографией актёра Быкова. Фото: СОЦСЕТИ

2) «Укроп»

«Укропами» называют граждан Украины, поддерживающих майдан, новую власть, безоговорочную ориентацию страны на Запад и антироссийскую риторику. Как часто объясняют сами украинцы в блогах, «укроп» - сокращенное от «украинский патриот». Но у некоторых российских блогеров на сей счет мнение иное. Они напоминают, что в английском языке есть слово dill, которое имеет сразу два значения: и укроп, и дурень. Как бы там ни было, но в реалиях сегодняшнего дня «укроп» и «ватник» - слова-антонимы, в блогосфере между ними обычно ставят знак VS. Увы, но вот такое переосмысление некогда безобидных слов…

3) «Колорады»

Этим словом также называют пророссийски настроенных людей. Появилось оно накануне Дня победы. Когда на Украине многие несогласные с новой властью стали носить в знак протеста георгиевские ленты. Эти же ленты по сей день отличают активистов Донбасса. Какой-то русофоб с богатой фантазией счел, что желто-черный цвет ленты напоминает ему не о великой победе, а о колорадских жуках. Отсюда и слово.  Особенно активно и цинично в украинской блогосфере оно использовалось во время и после одесской трагедии (2 мая). А вот российские блоггеры заявляют, что назвав своих врагов «колорадами», сторонники майдана зря косятся в сторону россиян. Ведь общеизвестно, что свое название жук получил от штата Колорадо в США.  Т.е. назвать «колорадами» американцев было бы во сто крат логичнее.

Сторонники пророссийского курса предпочитают жукам прекрасных полосатых хищников. Фото: СОЦСЕТИ

В Сети на тему «колорадов» родилось немало популярных демотиваторов.  Фото: СОЦСЕТИ

4) «Майдаун»

Этим словом частенько называют активных сторонников майдана. Состоит из двух частей «майдан» + «даун». Второе слово обозначает человека с ограниченными умственными способностями. Первое же стало нарицательным еще в 2004 году. Вообще-то Майдан Незалежности – это просто центральная площадь Киева. Но именно ей было уготовано стать «колыбелью» всех революций новой Украины. Так что сейчас майдан – это своего рода название традиционной для украинцев политической борьбы. Более того, для украинских патриотов слово «майдан» приобрело некий сакральный смысл. Но российские блоггеры частенько напоминают своим оппонентам, что в словаре Даля слово «майданить» означает «мошенничать, мотать». Они считают, что «майдауны» стоят месяцами на майдане в первую очередь потому, что не хотят работать. Кроме того, популярность приобрела фраза «майдан головного мозга», чаще всего она звучит как диагноз для нынешней Украины.

Представительница киевской оппозиции времён «Майдана 2013-2014» Фото: СОЦСЕТИ

5) «Даунбасс»

Не самый оригинальный ответ украинцев на «Майдауна». «Даунбассом» сейчас называют восставший Донбасс, где идет самая что ни на есть настоящая гражданская война. Украинские националисты называют ополченцев «террористами», «сепаратистами» и активно поддерживают карательную операцию на юго-востоке страны. По их мнению, у жителей Донбасса явно с головой непорядок, раз уже они не поняли, какая благодать на них снизошла со сменой власти в незележной. В том же контексте используется слово «Луганда» по отношению к городу Луганск.

6) «Свидомит»

У украинцев есть понятие «нацiональна свiдомiсть». Что переводится как «национальная сознательность». Отсюда и слова: свидомиты, свидомые, свидомость.

Свидомитами называют украинских националистов, активных сторонников майдана, ориентации Украины на Запад и изоляции от России. Для них Украина это Русь, а Россия – это Московия. Они принципиально говорят только на украинском языке и презирают сограждан, использующих суржик (хоть таких и полстраны). Свято чтут все праздники и даты, подчеркивающие независимость Украины. В первую очередь, от России.

7) «Няш-мяш»

Сейчас эта фраза используется для характеристики чего-то милого, симпатичного. А произошла она из уст очаровательной прокурора Крыма Натальи Поклонской. Напомним, что сразу после назначения на новую должность она дала пресс-конференцию, видеозапись которой облетела весь мир. Особенно выступление Поклонской пришлось по душе японцам. Они сочли, что белокурая чиновница очень похожа на героиню аниме. И тут же назвали ее «ня». Дело в том, что в японском «ня» - это вариант кошачьего «мяу», так они называют все умилительное. В русский язык в связи с популярностью аниме проникло сначала само «ня», а потом появились и его производные: «няша», «няшный». Причем последние словоформы прижились явно лучше оригинала. Когда в одном из интервью Наталье Поклонской сказали, как ее называют, она ответила: «Я прокурор. И никаких «няш-мяш» не допущу!» Этот милый выпад лег в основу мегапопулярного ролика на YouTube (его автор – блогер под ником Enjoykin – собрал самые известные фразы прокурора и удачно наложил на музыку). Так «няш-мяш» и ушло в народ.

Строгая работница прокуратуры Наталья Поклонская открестилась от своего «няшного» имиджа. Фото: СОЦСЕТИ

8) «Бандерлоги»

Нынче уже …дцатая «молодость» этого слова. Вообще «бандар-логи» - это вымышленный обезьяний народ из «Книги Джунглей» Киплинга. Нам это слово известно из советского мультфильма «Маугли». Кроме того, это название французской регбийной команды, элемент военного сленга и т.д. Но в 2011 году у слова началась новая жизнь. Тогда президент России процитировал фразу из мультфильма: «Идите ко мне, бандерлоги». Прозвучало это во время «Прямой линии» по отношению к оппозиции, действующей в интересах чужого государства. Блогосфера тогда слово подхватила. «Бандерлогами» стали называть заурядных людей, обезличенную массу. В этом году слово вернуло себе популярность, но в несколько ином смысле. Теперь «бандерлогами» в Сети частенько называют украинских националистов, последователей Степана Бандеры. Но наиболее употребительно, конечно же, отнюдь не новое слово «бандеровцы». Тут, кстати, многие допускают ошибку: произносят и пишут «бендеровцы». Хотя ни к городу Бендеры, ни к Остапу Бендеру это слово отношения не имеет. А Степан Бандера, если кто не знает, - главный теоретик украинского национализма.

«Бандерлогами» сейчас называют сторонников новой украинской власти.  Фото: СОЦСЕТИ

9) «Псакнуть»

«Псакнуть» в переводе с нового русского на привычный нам русский - «сморозить глупость», ляпнуть что-то. Слово пошло от имени Дженнифер Рене Псаки, официального представителя госдепа. Ее фамилия стала синонимом чуши для россиях с тех пор, как дамочка активно комментирует от лица США все происходящее между Украиной и Россией. Она уверена, что в Ростовской области есть горы, не в курсе, что такое «выборная карусель» и угрожает «берегам» Белоруссии американским флотом. Естественно, блогосфера не смогла обойти вниманием неуклюжую Псаки и все ее «перлы», рождая сотни шуток, демотиваторов, роликов. Кроме «псакнуть», активно используются и другие производные от фамилии дубоватого пресс-секретаря - «псака», «псакинг». 

В Сети даже предлагают измерять глупость в псаках.  Фото: СОЦСЕТИ

10)  «Крымчанка, дочь офицера»

Сейчас этой фразой частенько отвечают, когда хотят подвергнуть сомнению чье-либо сообщение. Мол, «ага, забыли подписать: «сама крымчанка, дочь офицера». Дело в том, что это популярный интернет-мем. В марте этого года на YouTube появился комментарий о ситуации в Крыму, написанный пользователем-мужчиной (что следовало из имени и профайла), но от лица жительницы Крыма. Звучал он так: «Поверьте! Я сама крымчанка, живу тут 50 лет. Дочь офицера. Просто поверьте – у нас не все так однозначно… Никто не хочет отделения!» На комментарий сделали скриншот и он ушел гулять по Сети, порождая множество шуток и демотиваторов на тему информационной войны, зашедшей как никогда далеко. А примерно через месяц в Севастополе прошла реальная акция движения «Дочери офицеров», которая носила название «У нас все однозначно».

«Дочь офицера» в понимании блогеров выглядит примерно так.  Фото: СОЦСЕТИ

Помимо этих 10 новых слов, также популярными нынче стали «правосеки», «путиноиды», «вогнегасник», «Руина», «вежливые люди», «диванные войска», «Гейропа» и т.д. В общем, новые реалии – новые слова…. Однако очень хочется надеяться, что все они потеряют свою актуальность еще до того, как за них возьмется какой-нибудь авторитетный словарь. В той же блогосфере есть куда более мирные слова, способные объединить, а не разъединить два государства. К примеру, забавный «вышиватник» - украинская вышиванка + российский ватник. А почему бы и нет? Лишь бы взаимонимание.

Может, нас объединит «вышиватник»? Фото: СОЦСЕТИ