хочу сюди!
 

Iryna

41 рік, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 38-52 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Ведь у него - мотивация....

Наташа Яремчук

Она очень мотивированная и правильная девочка, и уже настоящий врач, хоть и интерн.
Поэтому пошла волонтёром в одну из больниц на сортировку больных. Пошла в выходной день, потому что в выходной - всегда нужны лишние руки.
Поздно вечером она позвонила мне, всхлипывая в трубку, с вопросом - как делается спинномозговая пункция?
«Делается ... что?», - я опешила, потому что этим, как правило, занимаются неврологи или анестезиологи, которые всегда есть в многопрофильной больнице и причём здесь врач интерн гинеколог?
Далее остановить поток слов и слёз уже не представлялось возможным.
Врачей нет. От слова - совсем. Падающие с ног медсёстры ни на кого не обращают внимания. Скорые возят и возят. Она не смогла сходить на банальный обход по палатам, чтобы выяснить в принципе, кто где лежит и какое лечение получает, и получает ли?
Потому что, принять больного, отправить на тест, дождаться результата, принять решение о госпитализации и лечении или про дальнейшую транспортировку в ковидный госпиталь - это время, огромная куча бумаг и документации.
А ещё, это всё нужно передать в электронном виде в Национальную службу здоровья. Передача одного больного - двадцать минут, не меньше, если хорошо владеешь компьютером.
Есть ещё один доктор. Но он вообще не выходит к больным, потому что сутки сидит за компьютером и передаёт... передаёт... передаёт...
Сорок больных можно, в лучшем случае, передать за двенадцать - тринадцать часов. Поэтому, заниматься лечением некогда.
Чем лечатся все эти несчастные люди она так и не поняла за те десять часов, что уже провела в больнице.
И лечатся ли?
Всё свободное время занимает сортировка.
Зато узнала, что достоверность тестов, которые проводятся - около 60%.
То есть, из десяти сделанных - четыре могут дать ложные результаты. Поэтому вообще не понятно, у кого коронавирус есть, у кого - нет, и не лежат ли вперемешку больные и здоровые.
Ей уже нужно оформить две смерти. Только она точно не знает, мужчины это или женщины, потому что фамилии заканчиваются на «ко».
Есть ещё ответственный врач, но он постоянно висит на телефоне и ругается с отделом госпитализации. Она ему доложила, что у последней больной - подозрение на менингит и врачи скорой, спасибо им большое, подсказали, что нужно сделать спинномозговую пункцию и определиться.
Но, кроме неё и врача, который сидит за компьютером, больше никого нет.
Поэтому ответственный сказал, что пункцию будет делать она, а если не получится, то сделают утром, потому что должен кто-то появиться из врачей, если не заболели...
Я её слушала и вспоминала рассказ своей бабушки, как её увозили в Германию во время Второй Мировой войны.
Как их, как скот, грузили в специальные прицепные вагоны - теплушки. Здоровых и больных, мужчин и женщин... Кто доедет - значит сильный, значит имеет право на жизнь. А кто нет - так Рейху больные и немощные не нужны, в принципе. Естественный отбор.....
А девочка продолжала, что многие люди в панике и депрессии от всего происходящего. И она теперь понимает, почему люди выпрыгивают из окон. Нигде в мире не выпрыгивают, а вот только у нас коронавирус даёт психические осложнения.
И она больше не пойдёт волонтёром. И уже ушла бы сейчас, но до утра нужно продержаться, хотя все равно от неё толку нет.
Я подумала, что возможно, моя молодая коллега преувеличивает на фоне стресса от всего происходящего. Потому что так быть просто не может.
Для меня гораздо хуже, что в многопрофильных больницах, которые сделали сортировочными - нельзя получить квалифицированную помощь всвязи с другими заболеваниями, ведь люди не прекратили болеть инсультами, инфарктами, ревматизмами, менингитами, обычным гриппом, геморроями и многим, многим другим.
Неординарная ситуация сложилась во всём мире.
Неординарная ситуация требует неординарных решений и денег.
Неординарные решения могут принимать высококвалифицированные менеджеры, аналитики, профессионалы и патриоты.
Мы же себе именно таких и выбрали? Не так ли?
И ещё я подумала, что моя молодая коллега просто преувеличивает, потому что с экрана телевизора, на самом высоком уровне, меня и всю страну, не моргнув глазом, заверили, что помощь больным коронавирусом в Украине .... самая лучшая в мире.
А врач, который за весь вышеописанный пи@@@ц получит надбавку от двух до трёх тысяч гривен в месяц, без всяких социальных гарантий - может ни в чём себе не отказывать....
А волонтёр вообще ничего не получит.
Ведь у него - мотивация....

Невозможно забыть о тебе

.
Жизнь уходит куда – то от пристани,
Унося всё дальше причал,
Где с тобой обнимались мы искренне,
И твой голос так нежно звучал…

Время может решить все сомнения,
Растворяя, что было - в себе,
От назначенной даты рождения,
И конечной точке в судьбе,

От речей ненавязчиво брошенных,
До приятных и ласковых слов,
От лугов растущих и скошенных,
И других в этой жизни основ…

Время лечит порой без сомнения,
Растворяя, что было в судьбе…
Только есть лишь одно огорчение,
Невозможно забыть о тебе.

Отойти не могу я от пристани,
От момента присутствующих глаз,
Где смотрели с тобою мы пристально,
Как и в памяти смотрим сейчас…
*
Nic

О том, как прошли эти выборы.


Заметка для себя. 
Чтоб не забыть чего, если наши мозги кому-то снова захочеться кошмарить.

Пошел на участок около полудня. В период, тэкскэть, максимального наплыва. Участок - это наша школа.
Внимательно оглядел столбы, на предмет рекламы. 
В прошлый раз были завешены кандидатами, а сейчас сияют чистотой объявлений о работе.

Несмотря на прайм-тайм, електората крайне мало, фактически заходят по-одному раз в 2-3 минуты и судоржно ищут очередь. Почти, как на рыбалке.

Но вот сервис-персонала, выделенного на богом забытый участок , прилично : 3 экзитпольщика и наблюдающий, 3 зеопросчика и наблюдающий, два мента с кулеметами наперевес, человек 14 комиссии и по полтора наблюдающих от ведущих политсил(т.е. около семи-восьми). На улице - две группки во главе со смотрящими, где босы - мирно беседуют со штыками. Небольшие, человек по 8-9. Ну и все лавочки вокруг школы заняты теми же молчаливыми штыками, но с пивасом. еще человек 12-15. 
Ну, то есть около 65 лиц, с оплачиваемым трудом. А если считать вахтера, то все 68, уж больно парень старается.
Как для таких непонятных выборов, то немного.
Ну да ладно.
Стены на участке почему-то не завешены плакатами политсил, с описанием как и кому в них раньше плохо жилось. Это уже плюс.
Правда на самом участке, возле непроходимого баскетбольного стенда, вдалеке алели фотографии кандидатей.
Туда не пошел. Побоялся перевернуть, по пути, пару парт с бюлетневыдавальщиками и устроить международный шкандаль.

Потом об этом горько пожалел.

Ну непроходимые пути, к избранникам нашим! Еще до их выбора , непроходимые!

Подхожу к парте со своим адресом. Две тетки. Одна идентифицирует мну по списку, заставляет снять маску(с дрожью выполнил) и только потом смотрит в паспорт. Прописку, кстате, не смотрела, удовлетворившись фотографией начала моей половозрелости. Я ей понравился, и поэтому она сразу сунула мне листок участия, на подпись.
Вторая тетка, тем временем, активно рылась Я думал, мож ее оса укусила. Но неть, это она собирала мне бюлетни...

Еханый бабай!

Сколько же их? А. Их всего четыре...Но размеры.
Самый короткий был сантиметров 45.
Для любителей шортрида, поясняю - это неимоверная куча букв, около 2 страниц печатного текста.
Самый длинный приближался к метру. 
Два средних не сильно отставали от него.
Т.е. нынешние любители шортрида читают столько приблизительно за полгода.

Но там же еще и надо писать...
И тут. Я обратил внимание на интересную особенность: електората возле парт, аж два человека, включая меня. А вот перед кабинками начинают странно роиться...
Я уже хотел сообщить о нарушении, но посмотрев на свои бюлетни, передумал.
Через каких-то 10 минут... (любителям математики около 10 минут памножить на около 600 избирателей на кабинку - скока времени будет?)... я зашел в кабинку.
Достал, дурак, ручку и занялся чтением самого короткого бюллетеня. Минут через 5 понял, что в кабинке не хватает кресла и бутылки чая. Ну для ответственного выбора.
Но в коротком бюлетне я знал/слышал/наблюдал всех и выбор мне было сделать несложно.

Тут из соседней кабинки, сзади, ко мне протянулась морщинистая рука... После небольшого приступа икоты, я сумел расслышать старческий голос:

- "сынок, допоможи. А то я х.. знаю, шо тут ставити, а ноги вже болять"

Внутрення борьба сочуствия и избирательного права, закончилась победой эгоцентризма.

-"бабуля, я тоже х.. знаю, шо тут ставити" - ответил я.
И в этот раз, я был абсолютно искреннен.
Не то, чтобы я совсем не разбираюсь в местной политике. Кого-то видел, кого-то читал, чьи-то подписи под бумажками наблюдал, пиар-акции облагодетельствования спортмайданчиками да мусорными баками - даже наблюдал.
Но!
Этих бренд-лиц, пусть от силы человек 25-30. И то, часть из них ты знаешь лишь по никам на фейсбуке.
А тут - сотни фамилий! С инициалами. Которых ты точно не знаешь.
Одолев выборы мера и выборы городской рады, минут за 10, я понял, что дальше мне будет сложно.
Ибо чрезвычайно ненужные районные и областные рады - были заполнены рядами совершенно неизвестных фамилий и инициалов.
Выбирать наугад - совершенно безответственно.
Но выбора метода выбора на выборах у меня совершенно не было.
Вначале хотел оттолкнуться просто от политсил.
Но!
каждый раз, в списках партий замечал людей, которым не стал бы доверять власть. Или просто узнавал фамилии и первый инициал.
В итоге, на районной раде, все фамилии были перечитаны раза четыре. Читаю я быстро, могу даже по диагонали, но тут не стал.
Ибо ментальный тупик. Или тупняк.

Приемлемая политсила - обладала неприемлемыми ее реализаторами. А иногда - и наоборот.
Сразу скажу, теорий "меньшего зла" я не приемлю. Ибо зло не бывает всегда меньшим или большим - оно просто бывает.

В общем, проблему выбора я таки разрешил. Долго и мучительно. Сразу скажу, голоса отдал за конкретных людей, а не политсилы, и они были разные. Но моя неинформированность в местечковом политикуме - мну очень удивила. Многих из этих сотен фамилий я должен был знать. 
Но не знал.
Обернувшись назад , в зал и подглядев в каютки... Я понял, что по сравнению с остальными бабушками и дедушками(их в этот раз, много) - то я просто титан политобразования.

Вытерши политический пот запасной маской, я выпал из кабинки.

После стольких трудов, я уже НЕ ХОТЕЛ замечать каких-либо нарушений:
- подпресованные бюлетни в урнах - могли продавится своим немалым весом
- люди, ходящие из кабинок, смотреть на фотки-фамилии и просящие своих родственников посторожить кабинки(а те отбивались от следующих во весь грудь) - были вполне понимаемы
- вяло ругающиеся комиссионэры, в предверии ада подсчета бюлетней, и делающие кучу ашипок протокола - тоже.
Не понятно мне одно.

Сейчас были выборы без выбора.

Для большинства людей - обычная рулетка.

Они, в ПОДАВЛЯЮЩЕМ большинстве, отдавали свои голоса...
свое право власти - просто не зная кому.

А это значит, что решающими голосами на этих выборах - будут не избиратели... будут сами эти "политсилы".
Часто состоящие из десятка-другого участников...
И это еще - не учитывая манипуляции в комиссиях, махинации с итоговыми числами на ИК всех уровней, мервых голосов, подмененных урн, вбросов и прочей политмахинации, пережитой нами на всех предыдущих выборах.
Ну не может маргинальный мизер людей даже ведущих политсил - представлять интересы большинства!
К чему это я...
Выборы, как механизм демократии, себя изжили.
По крайней мере, у нас.

Электронные выборы - еще возможны. Там у тебя хоть есть время подумать да погуглить.

Хоть и никто еще не знает, как реально прогарантировать их честность, нехакнутость и личное представительство

Стреляй

Стреляй!
С дробовика, с калаша, с кольта.
Сколько страдать мне еще, сколько?!
Режь, терзай, топи и души,
Всё из моей души потроши!
Наизнанку выверни меня, сука,
Чтобы закончилась эта мука!
Жги тавром! Лезвия под кожу
Глубже вгоняй! Да! О, Боже!
Взрывай! Убивай! Ломай! Топчи!
Только, прошу — не молчи. Не молчи...

Могила невідомого генерала

  • 25.10.20, 18:33
В суботу гуляв Херсоном. Заходив в музей. Там екскурсовод багато різного мені розповідав. Ось, наприклад, на території Катериненського собору

є могила невідомого генерала.

Дійсно, на мій погляд теж, дивна ситуація, бо могила невідомого солдата це зрозуміло та прийнятно... А от невідомого генерала...? Багато знаків питання.
Гуляючи Херсоном походив по набережній над Дніпром.

Ощадбанк по вулиці Суворова.

О богатых и бедных странах.

  • 25.10.20, 17:04
Из книги норвежского экономиста Эрика Райнерта
"Как богатые страны стали богатыми и почему бедные страны остаются бедными"

"Первый генеральный секретарь Всемирной торговой организации (ВТО) Ренато Руджеро объявил, что необходимо дать свободу потенциалу экономики
без границ выровнять отношения между странами и регионами. Это убеждение лежит в основе идеологии Международного валютного фонда
(МВФ) и Всемирного банка, международных финансовых организаций, которые с начала 1990-х годов руководят делами в большинстве бедных стран.
Во многих странах это руководство привело к катастрофе.
Вместо гармонии, предсказанной пророками нового мирового порядка, мы видим голод, войны
и признаки экологической катастрофы".

"Теория торговли английского экономиста Давида Рикардо[2], датированная 1817 годом, стала осью всемирного экономического порядка. Хотя мы видим, что свободная торговля в некоторых обстоятельствах делает людей беднее, а не богаче, правительства западных стран продолжают на ней самодовольно настаивать, а в качестве поощрения за ее принятие предлагают бедным странам большую финансовую помощь. Получается, что добрые намерения тех, кто призывает оказывать больше помощи бедным странам, служат прикрытием безрассудству сегодняшней экономической ортодоксии в ее практическом воплощении. Таким образом, пока идеализм и щедрость покрывают сюрреалистическую, а иногда криминальную и коррумпированную реальность, догма глобальной свободной торговли продолжает царить в мире".

"Сегодняшний подход приведет не к созданию демократии и развития, ... а к разрушительному благотворительному колониализму, позволяющему богатым странам сохранять свою власть над бедными. Я не хочу сказать, что мы не должны пытаться облегчить страдания бедных путем денежной помощи, но мы должны решить другую, не менее важную задачу – как бедным странам стать богаче без нашей помощи. Сторонники свободной торговли часто прибегают к подобным аргументам, защищая свою политику, но между ними и мной есть принципиальное различие: когда я говорю, что для бедняков мира развитие важнее помощи, то выступаю за развитие, которое послужит интересам бедняков, и против того, чтобы они пассивно принимали денежные переводы, которые в итоге приведут их к скрытой форме колониальной зависимости".

"Бедным странам навязывают свободную торговлю, а богатые страны в это время ограничивают импорт сельскохозяйственной продукции из стран третьего мира и субсидируют собственное сельское хозяйство. Мы придаем большое значение отказу от этой несправедливой политики, однако, как мы увидим на примерах из XVIII века, отказ от сельскохозяйственных тарифов – это давно известный прием из арсенала колониальной политики... Сегодня ВТО утверждает, что южные страны остаются бедными, потому что северные защищают свое сельское хозяйство. Я пытаюсь доказать: чтобы голодающий юг разбогател, недостаточно просто дать ему возможность продавать свои продовольственные товары на север.
... Философ и экономист времен Просвещения Давид Юм предполагал, что лучший способ увеличить эффективность сельского хозяйства – пойти кружным путем и увеличить сначала эффективность обрабатывающей промышленности; исторические факты последней тысячи лет подтверждают его идею. В экономической науке периода Просвещения поиск оптимального баланса между разными экономическими секторами считался одной из важнейших задач; сегодня же эта задача полностью забыта".

"Сейчас коллекция книг, которую я собираю вот уже 30 лет, насчитывает почти 50 тыс. томов, в ней задокументирована история экономической мысли и политики за последние 500 лет. Эта любовь к идеям прошлого у меня, однако, сочетается с обширными наблюдениями за современной реальностью во всем ее многообразии. Я проводил свои исследования в 49 странах всех обитаемых континентов и еще в нескольких странах побывал как турист. Все эти 30 лет идеи, которые не укладывались в миропонимание холодной войны, были решительно немодными. Мне стало ясно, что экономистов как группу можно описать теми же словами, которыми когда-то в Европе в шутку определялась нация, – это группа людей, объединенных общим непониманием своего прошлого и общей неприязнью к соседям (в данном случае – соседним областям науки, таким как социология и политология)".

"Распространение богатства в Европе, а затем и в других развитых частях света, стало результатом сознательной политики соревнования: сила рынка была приручена, как сила ветра, для достижения поставленной цели. Однако сила ветра, как и сила рынка, не всех двигает в правильном направлении. Кумулятивные факторы и траектории развития заставляют рынок «дуть в паруса прогресса» только тогда, когда в стране уже достигнут высокий уровень развития. Чем беднее страна, тем реже ветра laissez-faire дуют в нужном ей направлении. Именно поэтому вопрос свободной торговли и прочих стратегических решений так сильно зависит от ситуации в стране и выбора момента. В отсутствие специфического контекста все аргументы экономистов-теоретиков за свободную торговлю или против нее будут так же бесполезны, как рекомендации врачей в отсутствие диагноза или знания симптомов".

Священики й капелани поміж собою називають його Батьком

З такими, як отець Микола Занкович не страшно дивитися в майбутнє наших дітей — Олег Володарський (відео)

 

Молитва до святого рівноапостольного князя Володимира

О великий угоднику Божий, богообраний і богопрославлений, рівноапостольний княже Володимире! Ти відкинув зловір’я і нечестя язичницьке, увірував у єдиного істинного триіпостасного Бога, прийняв святе хрещення і просвітив світлом божественної віри і благочестя усю країну Руську. Тому, славлячи і дякуючи премилосердному Творцеві й Спасителеві нашому, славимо й дякуємо тобі, просвітителю наш і отче, бо через Тебе ми пізнали спасительну віру Христову й хрестилися в ім’я Пресвятої і Пребожественної Тройці; цією вірою ми визволилися від праведного засудження Божого, вічного рабства дияволу і пекельних мук; цією вірою ми прийняли благодать усиновлення Богові й надію на успадкування небесного блаженства. Ти є перший вождь до Начальника та звершувача нашого вічного спасіння Господа Ісуса Христа; ти є теплий молитовник і заступник землі нашої і всіх людей твоїх. Не може язик наш висловити велич та висоту благодіянь, вилитих через тебе на землю нашу, отців і праотців наших і на нас недостойних. О всеблагий отче і просвітителю наш! Зглянься на немочі наші і благай премилосердного Царя Небесного, щоб не прогнівався Він дуже на нас, бо через немочі наші ми щодня чинимо гріхи, щоб не погубив Він нас за беззаконня наші, але нехай помилує і спасе нас, з милості Своєї, нехай вселить у серце наше спасенний страх Свій, нехай просвітить Своєю благодаттю розум наш, щоб ми пізнавали шляхи Господні, залишили стежки нечестя й омани і подвизалися на стежках спасіння та істини, неухильно виконуючи заповіді Божі та настанови Святої Церкви. Благай, благосердний, Чоловіколюбця Бога, щоб Він продовжив на нас велику милість Свою: нехай визволить нас від нападу чужинців, від внутрішнього безладдя, заколотів і чвар, від голоду, смертельних хвороб і від усякого зла; нехай подасть нам добре полиття і врожай плодів земних, нехай визволить нашу землю від усякого лиха, нехай дасть пастирям ревність за спасіння пастви, а всім людям поміч у старанному звершенні служби своєї, і щоб вони мали між собою любов та однодумність і подвизалися з вірою на благо Святої Церкви; і нехай засяє світло спасенної віри в Україні нашій по всіх кінцях її, і нехай навернуться до віри невіруючі, і нехай зникнуть усі єресі і розколи, щоб так поживши у мирі на землі, ми сподобилися з тобою вічного блаженства, хвалячи і величаючи Бога навіки-віків. Амінь.

 

Отець Микола Занкович, настоятель храму святого князя Володимира, благочинний м. Чернівці

Благочиння (протопопія в православних до 19 століття, деканат в католиків та греко-католиків) — церковна адміністративна одиниця, яка об’єднує декілька парафій (приходів) і є складовою єпархії. Головою благочиння є благочинний. До обов’язків благочинного (декана) належить: турбота про збереження чистоти православної віри і належне духовно-моральне виховання віруючих; нагляд за відправленням богослужінь, за станом церковної проповіді, за достойним станом вівтаря, престолу, жертовника та всього храму в цілому; турбота про виконання постанов і розпоряджень єпархіальної влади; контроль за своєчасним надходженням парафіяльних внесків на утримання єпархії; надання порад священослужителям як стосовно виконання ними своїх обов’язків, так і стосовно їх особистого життя; вирішення суперечок між духовенством і парафіяльними радами без формального судочинства і з доповіддю про найбільш значимі та вагомі інциденти єпархіальному архиєрею; розслідування церковних правопорушень за вказівкою єпархіального архиєрея; клопотання перед єпархіальним архиєреєм про церковні нагороди духовенства і мирян; внесення пропозицій єпархіальному архиєрею щодо заміщення вакантних посад у парафіях священиками, дияконами, псаломщиками і регентами; піклування про задоволення релігійних потреб віруючих у парафіях, де тимчасово відсутні священослужителі; спостереження за будівництвом і ремонтом храмів у межах благочиння; турбота про забезпечення храмів усім необхідним для звершення богослужінь і нормального парафіяльного діловодства; піклування про розповсюдження газет, журналів та іншої духовної літератури і виконання інших обов’язків, покладених на нього єпархіальним архиєреєм.

Джерело https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D1%8F

 

Священики й капелани поміж собою називають його Батьком… Благочинний міста Чернівці отець Микола Занкович. Мудрий, спокійний та неймовірно скромний. Під час перебування на Буковині я побачив, що нам не вистачає програм зі священослужителями. Тоді я зателефонував до отця Миколи та попросив організувати нам зустріч зі священиками і запис програми. Він з увагою та доброзичливо поставився до нас і вкрай відповідально до прохання. Я відчував його турботу та підтримку протягом всього знімального дня.

 

30 років свого життя отець Микола присвятив служінню Нації і Богу. Нащадок династії священиків. Він священик у шостому поколінні, а його син, Іван Занкович, котрий врешті-решт також пішов сімейним шляхом, священик в сьомому поколінні.

 

Мені боляче та сумно від того, що шпальти ЗМІ переповнені якими завгодно новинами, заголовки майорять численними фактами біографії акторів, співаків, політиків, бізнесменів, і водночас сором’язливо мовчать про те, що серед нас живуть такі глибокі та усвідомлені у своєму служінні Нації і Богу українці. ЗМІ популяризують нові вбрання, модні покази та гучні вечірки селебрітіз й зовсім розучилися бачити, чути і говорити про справжніх та відданих.

 

Отець Микола із теплою посмішкою згадував, як він, тоді тільки висвячений священик, служив просто неба, а все що в нього було — це збитий дерев’яний хрест і стіл, позичений у жіночки із будинку неподалік. Саме так зароджувалася велич і краса храму святого Володимира…

 

Я сидів перед ним і мені було складно… Він посміхався та жартував і за його теплом та посмішкою неможливо було роздивитися те, яким складним та небезпечним було для його роду майже 200-річне служіння Богу і Україні. Я сидів і порівнював цинічне лицемірство тих, кого продають нам через ЗМІ — крадійкуватих фарисеїв та цю скромну і мудру людину, котра зробила і продовжує робити стільки добра.

 

Я не наважувався переривати запитаннями цю «Сповідь». Слова тут здавалися зайвими. Священик навпроти мене згадував, ділився своєю душею, а нас оточували Бог і тиша… Під куполом храму, котрий ця Людина будувала душею та власними руками. Храм надзвичайної краси — величний, світлий з дивовижними розписами на стінах і стелі він нагадує витвір мистецтва. Але по-справжньому вражаючим його робить саме любов і душа, котрі були вкладені в це місце ще до того, як з’явився фундамент храму. І зараз ними наповнений кожен сантиметр цієї величної споруди. Я молився в ньому. Я чув його. Відчував.

 

Отець Микола будував цей храм душею. Від самого дерев’яного хреста, котрий був встановлений на місці колишнього звалища. Його віра, молитва, терпіння та любов з Божою поміччю створили диво. Отець Микола так глибоко усвідомлює значення Господа в своєму житті, тому нікуди не поспішає, ні з ким не сперечається, адже він знає напевне, що з милості Божої трапляються дива.

 

Людина, в душі якої є Бог, спокійна за своє майбутнє. Син, онук, правнук, праправнук священиків, батько священика, українець, котрий душею розбудував храм, людина, котра усвідомила себе не тільки в служінні Богу, а й Україні. Сьогодні настав їх час. Час людей, котрі вірують в Господа, котрі присвятили своє життя служінню Йому. З такими людьми, як отець Микола Занкович не страшно. Не страшно дивитися в майбутнє наших дітей. Не страшно повертатися до них спиною, знаючи, що вони завжди підтримають, а не всадять ножа. Їх віра і мудрість ламають нав’язані внутрішнім і зовнішнім ворогом стереотипи та переконання. Саме існування таких людей наче сіль на рану для тих, хто так підло і цинічно зраджує та продає Батьківщину.

 

До нього треба просто так прийти, присісти поруч, насолодитися, відчувши себе маленькою дитиною поруч із мудрим батьком, і поговорити душею. Зболілим серцем. Отець Микола Занкович істинно любить Україну та українців. А щасливі діти його рідної землі наповнюють його душу радістю та щастям. Тим і священна наша рідна українська церква — ми відбудовуємо її своїми душами, своїми серцями і своєю вірою. Я прикипів душею до цього храму. Мені не хотілося звідти їхати. З того часу, як я познайомився з цим місцем, відчув його, я часто в молитві бачу себе саме там.

 

Моя душа завжди буде повертатися до вашого храму, отче Миколо. Там багато Господа. Там є безмежна і беззастережна любов Матері Божої. Там є Бог і Україна. Це остання стаття й остання «Сповідь» Буковинського циклу. Моє українське серце прагне з ніжністю обійняти буковинців, вклонитися їм і щиро подякувати. Це був мій особистий урок на зрілість Віри й відчуття правди та істини. Квітка-Буковина щедро відкрила мені свої скарби — діаманти людських душ. Я зачарований їх сяянням. Я і досі відчуваю захоплення, згадуючи гори кольору ночі. Відчуття сили та волі. Відкритість та щедрість душ… Багато зустрічей не відбулося через життєві обставини, але, мабуть, на все воля Божа. Але в мене залишилося знання, розуміння, усвідомлення буковинського громадянського суспільства. Саме ця Буковинська частинка мого життя залишиться в серці назавжди.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — отець Микола Занкович, настоятель храму святого князя Володимира, благочинний м. Чернівці

https://youtu.be/D9nKeeeNjDY

С Днём Шофёра!

  • 25.10.20, 16:18
Сьогодні поздоровляв своїх друзів дитинства, профі шоферів, і всі казали: і тобі "любитель" удачі на дорозі.
Хоча я вже 37 років за кермом, але вдячний їм Профі, вони таки навчили безаварійного драйва на трасі!


79%, 11 голосів

14%, 2 голоси

7%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Українська музика 1284







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

100%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.