Пробач що страх свій не здолав
 На півдорозі раптом став
 Що сили духу не знайшов
 До тебе надто довго йшов

 Коли всі терміни пройшли 
 І всі троянди відцвіли
 Минулорічний сніг приніс
 Остиглий сум вчорашніх сліз
 
 Тепер розвіялись дими
 Забравши радісні сурми
 Кохання відлетіло в рай
 Із криком в вічність: "Прощавай"!

 Залишив в спадок лише сни
 Тепер живі лише вони
 Лише вони хранять життя
 В яке не буде вороття

 І тільки тіні за вікном
 Солодким манять споминОм
 І будять давній серця стук
 У захваті щемливих мук

 Душі мрійливий резонанс
 ЩастЯм минулим реверанс
 Минулому життю хвалу
 НездІйсненому "я люблю"

     Сэрґєй Вєссєнній
  30 февраля 26, Пєрєдєлкіно

 Вони можуть бути як зовнішніми - до прикладу простий німецький офіцер Макс Отто фон Штірліц, але всі його дії  були умотивовані простим радянським розвідником Максимом Максимовичем Ісаевим. 
 Так і внутрішніми - бажання наживи, бажання влади, бажання слави, тощо. 

 Ви повинні задатись питанням, чим умотивовані дії будь-якого українського депутата чи президента.
 Для початку - вони зозвнішні чи внутрішні.
 
 Наприклад актуального президента. Хорошо якщо він не зовнішньо мотивований.
 Якщо все ж таки внутрішньо, то точно не патріотизмом, а
 бажанням влади, слави, наживи. І бонусним бажанням - щоб йому за це нічого не було.

 Тобто, як Ісаєву потрібно було грати свою роль до кінця, якщо він хотів вижити.
 Так і Зеленському потрібно грати свою роль до кінця, якщо він хоче вижити.
 В обох випадках їм потрібно грати роль патріотів, тільки одному ще й роль німецького офіцера, а другому - ще й роль українського президента.

 Якщо б на місці Зеленського опинилась Ліна Костенко - їй би не потрібно було грати ніяку роль - бо вона й є такою. Зеленському ж потрібно грати, навіть в незалежності які в нього справжні мотиви - внутрішні чи зовнішні. Бо в любому випадку він все одно фальшивка. Бо в любому випадку він все одно присуд для країни.

https://uaserials.my/2089-prysluga.html

 Тут можливі два варіанти:
 1.Спрацювала закладка, вскрилась консерва. 
 2.Гончаренко страждає на Синдром Арестовича.

 Синдром Арестовича - це всепоглинаюче бажання уваги. Гори репутація, гори тато з мамою, горіть друзі, гори суспільство, гори країна. Людину повністю захоплює всепоглинаюча ідея фікс. Частково цей синдром перегукується з синдром Даннінга — Крюґера. Людину повністю охоплює ідея своєї правоти, свого месіанства і справжню глибинну причину такого стану(бажання уваги оточуючих, бажання захоплення оточуючими) хворий з обуренням відкидає. Такі хворі надзвичайно важко піддаютьсся лікуванню і тільки в спеціалізованих стаціонарах. 
-------------------------------------- 

Якщо, невже, і в мене шкіра задубіє,
І станетьсь так, немов душа старіє,
Що тоді его з духом у мені примире?!.
Безпеку хочь від себе осередку вдіє,
О кроках умиротворенність спланує,
І знайде силу, волю оної: любов, надію?!.
Чи знайду душу вічно молоду і долю щиру?!.

       Імовірно зо всіх часів перебігом і серед більшості народів світу знаходились особи, які плекали в собі сподівання щодо влаштуваннь кращого майбутнього. Ліпшого хай і в невеличкій деталі й частинці, але суспільного виміру жити. Таки, інколи, звістно, невеличка риска всього малюнка ще чи створювала, але змінити щось в ньому суттєвно ставалась з спроможною. Виправляла?!. Марнувала?!. Живемо і дивимось - фто і з ким, та ще й як, а долінням людству зможеннями, спільний вирій зу намаганнь тайн "намалює". Кого навчить вірити, кому подарує посмішку, а хто з тями  прослезиться, сподіваймось що вущастно.
       Зажди було по-своєму гарно. Та були люди. Дихали. Мріяли. Робили. Отримували результатів. Виправлялися нарівно після помилок виникненнь.
       Аж ось настала мить, коли сталось невиправиме (от тільки відволікся, як вже і смерть оз-за плеча поплескала і зкомандувала "а тепер ти мене неси"). Невиправиме, бо таке вже чи спростишь - чи доживешь щоб привести зо міри. Мґоже для когость невеличка помилка у методах вдіяннь "кращого" призвела до колоссальної серії подібних габ і в оточенні діяча, тим посіяла до зросту лі виправимого зросту "врожай" лиха. А теє одним рідко ходе - з'явилося як людству так і усій природі. У минулому, припущуся, фатальні помилки здавалися охопленням менших масштабів. Звістно о багатьох впливали. Десяткі і сотні тисяч, третина чи половина континенту протягом сотень літ...
       Але так щоб мільйони відчували теє о терміну вже декількох днів, а мільярди прозм декількох років?!.
       Що хотів зазначити?!. Звістно бажав як краще. Але може навіть продовжив тим серію чиїхость помилок. Більщість вчиться ж тільки о властних, якщо взагалі буває зможеною потім навчитися.
       Замість прийняти біженців - спробувати виправити їх долю зовсім загарбавши руїною і теє що у них до того залишалося?!.
       Кажуть краще зайняти людей хочь чимость ніж залишати їх о простою. Замість замислювання їх "для чого жити", відправити усім товариством до роздумів "як тут вижити"?!. Звістно хочеться вірити в людей добрих, ну хочя-б зо осередку духву й остаточностей здобуттями. А все-ж чому невиправна помилка ("вандалізм щодо людяності") продовжується, збільшуючись масштабами і наслідками. ВИтримати. Або вправимо, воплощимо, як вдавалось теє нашим пращурам, або... Або безпринципна політика "щоб і траві чи рости" таки вдіє цей жах навіки?!.

181.Пє: Зу мрій про краще поперше збережи хочь теє, що було-б як завжди...

(16:08 04.10.'26у... "У день пам'яті Франциска")

 От читаєш комент, а він нелицеприятний, він тебе принижує.
 І от уже готовий обуритись, образитись.
 А тоді словно вспишка в мізках:
 - Е, стій! Не будь таким душнілой!
 - Що значить принижує?! А ти що, кращий за писавшого?! А ти що, розумніший за писавшого?! А судді хто?! Сам то ти хто?! Ти що, кращий за всіх?! Ти що, розумніший за всіх?! Звідкіля ця гординя?! Гординю залиш примітивам, дуракам і пошлякам. Ти ж не хочеш бути дураком і пошляком?! Так отож!