(181:.С.О.ф.Т.і.К.У.) Ну що ж є краще?!.

Якщо, невже, і в мене шкіра задубіє,
І станетьсь так, немов душа старіє,
Що тоді его з духом у мені примире?!.
Безпеку хочь від себе осередку вдіє,
О кроках умиротворенність спланує,
І знайде силу, волю оної: любов, надію?!.
Чи знайду душу вічно молоду і долю щиру?!.

       Імовірно зо всіх часів перебігом і серед більшості народів світу знаходились особи, які плекали в собі сподівання щодо влаштуваннь кращого майбутнього. Ліпшого хай і в невеличкій деталі й частинці, але суспільного виміру жити. Таки, інколи, звістно, невеличка риска всього малюнка ще чи створювала, але змінити щось в ньому суттєвно ставалась з спроможною. Виправляла?!. Марнувала?!. Живемо і дивимось - фто і з ким, та ще й як, а долінням людству зможеннями, спільний вирій зу намаганнь тайн "намалює". Кого навчить вірити, кому подарує посмішку, а хто з тями  прослезиться, сподіваймось що вущастно.
       Зажди було по-своєму гарно. Та були люди. Дихали. Мріяли. Робили. Отримували результатів. Виправлялися нарівно після помилок виникненнь.
       Аж ось настала мить, коли сталось невиправиме (от тільки відволікся, як вже і смерть оз-за плеча поплескала і зкомандувала "а тепер ти мене неси"). Невиправиме, бо таке вже чи спростишь - чи доживешь щоб привести зо міри. Мґоже для когость невеличка помилка у методах вдіяннь "кращого" призвела до колоссальної серії подібних габ і в оточенні діяча, тим посіяла до зросту лі виправимого зросту "врожай" лиха. А теє одним рідко ходе - з'явилося як людству так і усій природі. У минулому, припущуся, фатальні помилки здавалися охопленням менших масштабів. Звістно о багатьох впливали. Десяткі і сотні тисяч, третина чи половина континенту протягом сотень літ...
       Але так щоб мільйони відчували теє о терміну вже декількох днів, а мільярди прозм декількох років?!.
       Що хотів зазначити?!. Звістно бажав як краще. Але може навіть продовжив тим серію чиїхость помилок. Більщість вчиться ж тільки о властних, якщо взагалі буває зможеною потім навчитися.
       Замість прийняти біженців - спробувати виправити їх долю зовсім загарбавши руїною і теє що у них до того залишалося?!.
       Кажуть краще зайняти людей хочь чимость ніж залишати їх о простою. Замість замислювання їх "для чого жити", відправити усім товариством до роздумів "як тут вижити"?!. Звістно хочеться вірити в людей добрих, ну хочя-б зо осередку духву й остаточностей здобуттями. А все-ж чому невиправна помилка ("вандалізм щодо людяності") продовжується, збільшуючись масштабами і наслідками. ВИтримати. Або вправимо, воплощимо, як вдавалось теє нашим пращурам, або... Або безпринципна політика "щоб і траві чи рости" таки вдіє цей жах навіки?!.

181.Пє: Зу мрій про краще поперше збережи хочь теє, що було-б як завжди...

(16:08 04.10.'26у... "У день пам'яті Франциска")