А кончается всё вот так:
просто, быстро и некрасиво.
Раз! – с икон облезает лак,
опадает со стен лепнина,

за портьерой царица-моль
прогрызает на свет узоры.
Пустоту замещает боль,
оседает, как пепел, в поры.

Два! – и целый планетный год
уничтожен: что был, что не был.
И бредёшь, как последний Лот
от Гоморры. Причалить где бы?

Три! – грядущее, словно мышь,
заползает в карман – с билетом.
И не топнешь, не крикнешь: «Кыш!»
Подневольна зимой и летом

От і дочекався сорокету! У молодості вважав, що такий вік це ого-го, але за відчуттями, як 33-35. Хоча, якщо чесно, важко порівняти нинішнього себе із собою з минулого, бо є лише "тут" і "зараз". До того ж, поступові зміни важче помічаються. Розумію, що побільшало хвороб. Є підозри на гіпертонію і підвищений рівень цукру. Характер з роками лише погіршується – і це я помічаю як за іншими, так і за собою, але не можу нічого вдіяти. А якщо подивитись на досягнення, то взагалі стане сумно: ні дружини, ні нащадків, ні крутих статків, ні багато друзів. Шо тут сказати..? В молодості вважав, що нічого буде згадати, але було багато чого цікавого, веселого і сумного.

Святкувати не хочеться. Нема настрою. По-перше, тому що брата мобілізували. По-друге, тому що кажуть, що що 40-річчя не святкують. По-третє, вдома постійні сварки з батьками. По-четверте, докучають блохи. Ну і, звісно ж, не до подарунків. Є дещо, що хотілось би отримати, але від коханої людини. Та й не на часі. А про подарунок самому собі теж не може йти мови, бо урбекс-екскурсії зараз не проводять.

Якби пив, то мабуть би набухався. Але вже 2 роки не вживаю алкоголь. Так що єдине, чим можу відволіктись – поринути в роботу.

[ Читати далі ]