Даже несмотря на то, что сейчас очень трудные времена, как мы все знаем, очень важно восстанавливать кайф. Даже не "несмотря", а ещё более важно, ведь так будет больше сил пережить любую беду. И в ожидании мира и любви, того, что нужно всем нам сейчас, и что есть самый главный кайф для всех, важно сохранить свой внутренний кайф. Тебе мэйби может быть не совсем понятно. И у тебя может возникнуть такой вопрос. Какая концепция кайфа в моём понимании, и что значит восстановить кайф? Сейчас объясню. Если иметь в виду внутренний кайф, то это твоя способность ощущать кайф, то есть, в принципе все положительные эмоции вообще, так как они все входят в понятие кайфа. Внутренний кайф - это глубоко личный кайф у тебя внутри, который всегда внутри тебя. Если иметь в виду просто кайф, именно в его основном понимании - это когда тебе хорошо, классно, приятно, весело, радостно, то есть, вообще любые положительные эмоции в целом. Когда ты чувствуешь себя счастливым. Ну, а жить в кайф - это жить так, как тебе в кайф, чувствовать себя счастливым по жизни, ловить от жизни кайф, находить кайф рядом с собой, везде, в каждом мнговении, смотреть на жизнь с позитивом и оптимизмом, любить себя таким, какой ты есть, быть в кайфе от себя самого. Не унывать и искать выход из трудностей, не сдаваться - тоже жить в кайф. Причём, чтобы жить в кайф, не обязательно быть богатым и не обязательно, даже, наоборот, не нужно думать только о себе. Жить в кайф можно с любым достатком, помогая другим, главное, чтобы кайф был с тобой по жизни, внутри тебя. В твоей душе. Про повреждённый кайф тоже могу объяснить. По сути, сломанный, это то же самое. Ты ведь знаешь, что такое обломать кайф. Чисто логически - если обломали кайф, то нужно его починить. Но если не чинить, а тебе будут продолжать его ломать, что с ним будет? Он совсем сломается. Отсюда депрессия и всё такое. То есть, кайф нужно чинить периодически, ведь очень трудно полностью оградить себя от кайфоломов и от того, когда тебе кайф ломают. Да просто невозможно. Всегда кто-то обломает кайф, но это не страшно, если сразу починить. Вообще было бы идеально заставить всех тех, кто ломает кайф, потом чинить его. Тогда кайфоломов точно станет меньше. Ну, или восстановить кайф, это то же самое, что и починить, только более глобально. Восстановить твой внутренний кайф, который был в тебе с самого детства, но ты потерял его из-за трудностей жизни. Внутренний кайф нельзя терять ни в коем случае. Поэтому восстанавливай его регулярно, так же, как ты заботишься о физическом самочувствии.

… таки существует…(

Вот все говорят уже десятки лет - "европейских политиков ""скупили"" русские...

[ Читати далі ]

  Велике поле, оточене з усіх боків віковими лісами, зовні було схоже на безліч інших полів. Але воно було особливим і мало багато загадкових таємниць.

  Підтвердженням загадковості являється величезних розмірів дубовий хрест на середині поля. Весь у вікових тріщинах і вкритий мохом, він стоїть тут з давніх-давен. Ніхто не пам'ятає, навіть  люди похилого віку, хто його поставив і з якою метою. Лише невелика лава біля хреста схоже, що оновлюється, бо має не такий понівечений часом вигляд. Хто її оновлює, теж одна із загадок.

  Легенда каже, що на цьому полі колись було село. Але в один день всі мешканці його  раптово кудись зникли. Тому люди з найближчих сіл боялися туди ходити. А згодом природа стерла з лиця землі залишки старих хатин. Залишився стояти лише цей хрест. Час був не підвладний над ним.

  Одні казали, що це місце святе, інші називали його проклятим. Але ні ті, ні інші без зайвої потреби туди не ходили. Однак кажуть, що якщо на душі у людини поселявся смуток, то у неї з’являлося непереборне бажання відвідати хрест. Однак не багато хто зважувався туди сходити.

  Але ті, хто там побував, казали, що біля хреста з ними творилося щось неймовірне. На душі ставало напрочуд легко і спокійно.  Людина після такого відвідування ніби перевтілювалась. Тривога покидала її назавжди 

   Іноді над тим полем гриміли грози, в той час, коли вся округа була під чистим небом. А іноді, навпаки, під час осінніх затяжних  дощів на тому полі сяяло сонце. Сніги сходили там навесні задовго до сходу в інших місцях.

  Кажуть, що за радянських часів із райкому надійшла команда прибрати хрест, бо він заважав обробляти поле. Але бригадир і тракторист, надіслані виконати  наказ, зникли разом із трактором, і більше їх ніхто не бачив.

  З того часу ніхто не смів зачіпати  загадковий хрест. Він так і стоїть, вкритий віковими таємницями. А іноді біля нього з'являються живі квіти. Навіть лютою зимою. І ніхто не знає, хто їх туди приносить, бо ніяких слідів до хреста не залишається на землі