Если ты хочешь прожить безмятежно, безбурно,
Горечи жизни не зная, до старости поздней, —
Друга себе не ищи и ничьим не зови себя другом:
Меньше ты радостей вкусишь, меньше и горя!

Ничто так не повышает их самооценку, как женщина, которая кричит. Но не от злости. От наслаждения.

Сегодня снова была на том самом Печерске, где проработала долгих 2 года. И снова то-же кафе, где когда-то очень давно у меня проходили все свидания. ))) В те времена официанты со мной здоровались не просто из вежливости, а потому что постоянный посетитель. Тогда мы пили чай или кофе, потому что на большее просто не было денег.

Сегодня могу себе позволить все, было бы желание. А вот желания как раз нет. Парадокс… За столиком напротив сидели 3 барышни, долго изучали меню.. как я когда-то.. и заказ по 40 грам коньяка и мороженое… Только у барышень уже ничего не изменится. Им уже слегка за 40, а они все так же в госструктурах просиживают.

Люди боятся перемен. Мои бывшие сотрудники только и могут говорить: «тебе повезло». Конечно повезло. Просто для этого нужно все бросить, уйти в никуда из насиженного места, из служебного жилья просто за мерцающим светом в конце тоннеля. И пахать…

Сегодня получила печать от собственной фирмы )) И уже неделю у меня работает личный зам, это кроме личного ассистента и порядка 300 подчиненных, которые дружно переходят на мою фирму.

Да.. и если еще кто-либо скажет мол «повезло ей» я конечно же отвечу «да, повезло» ))) Дело ведь только в везении. Да? )))

 

[ Смотреть развязку... ]

Победители никогда не сдаются...
Сдающиеся никогда не побеждают...(с)

Дружба — это видение себя глазами другого, но пред ли­цом третьего, и именно Третьего. Я, отражаясь в друге, в его Я признает свое другое Я. Тут естественно возникает образ зеркала, и он вот уже много веков стучится за порогом сознания.

Но друг — не только Я, но и другое Я, другой для Я. Одна­ко, Я — единственно, и все, что есть другое в отношении Я, то уж— и не-Я. Друг — это Я, которое не-Я: друг —  и в самом понятии о нем завита антиномия. Если тезис дружбы есть тождество и подобие, то ее антитезис — не-тождество и не-подобие.Я не могу любить то что не есть Я, ибо тогда допус­тил бы в себя нечто чуждое себе. Но, вместе с тем, любя я хочу не того, что сам я есмь: в самом деле, на что же мне то, что у меня уже есть. Эта само-противоречивость дружбы раскрыта юным Платоном в «Лизисе»; а заново ее открывает Шиллер. «Любовь, — говорит он относительно дружбы, в противо­положность приведенному выше, — любовь возникает не меж­ду двумя однозвучными душами, а между гармонически зву­чащими»; и еще: «С удовольствием, — пишет Юлий, обраща­ясь к своему другу Рафаэлю, — с удовольствием вижу я свои чувства в своем зеркале, но с пламенным наслаждением пожи­раю я твои высшие, которых мне недостает».

В любви происходить размен существ, взаимное воспол­нение, «Когда я ненавижу, — заверяет Шиллер рукою своего Юлия, — я нечто отнимаю от себя; когда я люблю, я обогаща­юсь тем, что я люблю».[793] Любовь обогащает; Бог, — имеющий совершенную любовь, — Он — Богатый: Он богат Сыном Своим, Которого любит; Он — Полнота. Жизнь — сплошной ряд диссонансов; но чрез дружбу они разрешаются, и в дружбе общественная жизнь получает свою осмысленность и примиренность. Но, как строгий унисон не дает ничего ново­го, а тоны близкие, по не равно-высокие, сочетаются в невыно­симые для уха перебои, — так же и в дружбе: чрезмерная бли­зость в строении душ, но при отсутствии тождества, ведет к ежеминутным толчкам, к перебоям, невыносимым по своей неожиданности и непредвидимости, — раздражающим словно мигающий свет. Верность раз завязавшейся дружбе, неразрывность друж­бы, строгая, как неразрывность брака, твердость до конца, до «кровей мученических» —  таков основной завет дружбы, и в соблюдении его — вся сила ее. Много соблазнов отступиться от Друга, много искушений остаться одному или завязать но­вые отношения. Но кто порвал одни, тот порвет и другие, и третьи, потому что путь подвига подменен у него стремлением к душевному комфорту; а последний не будет достигнут, не может и не должен быть достигнутым ни при какой дружбе. Напротив, каждый пройденный подвиг придает крепость друж­бе. Как при кладке стен, чем больше льют воды на кирпич, тем крепче стена, так и от слез, пролитых из-за дружбы,она делает­ся лишь прочнее. Слезы — это цемент дружбы, но не всякие, а те, которые струятся от не могущей выразить себя любви и от огорчений, причиненных другом. И, чем больше дружба,— тем больше слез, а чем больше слез, — тем больше дружбы.Слезы в дружбе — это то же, что вода при пожаре спирто­вого завода: больше льют воды — больше вздымается и пламя.

Романс Слова: Олександр Богачук Музика: Олександр Богачук

Тиша навкруги, сплять в росі луги. Тільки ти і я, і ясна зоря. Розкажи мені любиш ти, чи ні? А в очах сія, ти навік моя! Скільки я пройшов, і тебе знайшов У чужих краях, ластівко моя! Розкажи мені любиш ти, чи ні? А в очах сія, ти навік моя! Темно так, хоч око вийми. Згасла вже зоря. Чуєш, хтось пищить в кущах – це пісня солов’я. Лиш любов, лиш любов, лиш любов сія! І твоя, і моя! Розкажи мені любиш ти, чи ні? А в очах сія, ти навік моя!

Сідаєш у потяг…

Назва станції відправлення має досить умовне значення. Станція прибуття добре відома, не варто навіть називати. Врешті-решт, всім виходити там.

Квиток придбано не тобою – твоїми батьками. Навіть не питали!.. Не бажаєш їхати, то й не поїдеш – хоч як тебе намагаються урочисто всадовити в нього… А ти не бажаєш, і край!  Отоді відразу - на кінцеву станцію…

Потяг під назвою Життя. Всі  в одному довжелезному потязі. Колія, по якій  прямує він – незвичайна, то – ЧАС. Невблаганний, властивотсей якого достоту ніхто і знає. Ну хто може похвалитися, що ВІН – ЧАСОЗНАВЕЦЬ?! Е-е-е…

«Видиво якесь!! Сплю я, чи насправді все це?! Стоїмо,. стоїмо вже скільки часу на одному й тому ж місці!!!  Ніякого руху!.. І вчора , і сьогодні.. Це місце мені таке знайоме!..»  Ні-ні!  Це вже не воно! Потяг мчить зі швидкістю… ВІЧНІСТЬ, ПОДІЛЕНА НА ЦЮ МИТЬ. Та це ж ціла вічність!! Кожної миті стаєш старший на ВІЧНІСТЬ, а, можливо, і ВІЧНІСТЬ В КВАДРАТІ… Така швидка вічність…

Дивина – дехто їде швидше, дехто повільніше… Ти можеш переходити з вагона у вагон. Обличчя змінюються. Діти, дорослі, жінки, чоловіки… Спілкуєтеся, граєте в ігри… Діти з дітьми. Дорослі з дітьми. Дорослі з дорослими. Чоловіки з жінками. Жінки з чоловіками… Багато різноманітних, найдивніших, нудних, знесилюючих, відразливих, найнезрозуміліших, найазартніших, найнебезпечніших, найпрекрасніших ігор.

Іноді цікаво. Аж надто захоплює!!! Виникає бажання, щоб це тривало доти, доки... Доки не станція призначення.

Буває, гра набридає, або втомлює, або викликає огиду. Можна перейти в інший вагон. І гратися з іншими. В інші ігри. Але не завжди це допомагає позбутися неприємного партнерства та надокучливих ігор. Ти вже не маєш бажання їхати, гратися… Ти НЕ МАЄШ ВЗАГАЛІ БАЖАНЬ. Єдине-одне…Тоді ти голосно, чи мовчки, лише серцем, кричиш: «ЗУПИНІТЬ!!! Я ВИХОДЖУ! ПРОСТО ЗАРАЗ!!!!» Але ж потяг не зупиняється. Доки, доти… І ти виходиш, долаючи…  «Де той стоп-кран? ДЕ?!» Рвучкий рух!... Потяг мчить безупинно, а ти… на станції призначення. Найжахливіша річ – напіввийти… Опинитися поза простором. Часом. Поза будь-якими вимірами… доооовго… І доти, доки тебе не втягнуть у потяг, або… до станції призначення. А ще є такі темні ІСТОТИ, що пришвидшують твоє прибуття на кінцеву станцію…. Е-ех!... Страшні речі відбуваються інколи в ЖИТТІ!..

Можеш не гратися. Спостерігай, дивуйся, аналізуй ... Мандруй по вагонах. І знову – Спостерігай, аналізуй. Роби висновки. Спостерігай. Абстрагуйся. Відсторонюйся. Аналізуй… Їдь собі спокійно до… Станції призначення…

Обличчя змінюються. Ті, хто їхали з тобою учора, сьогодні, і  ти гадав, ще їхатимуть, і сподівався, що гра з ними продовжуватиметься доти… доки… Виявляється, ВОНИ НЕСПОДІВАНО вже дісталися станції призначення. А ти?!. Ти ще рухатимешся в довжелезному, дивовижному (розумом не осягнути), незрозумілому, мінливому, трансцендентальному потязі під назвою ЖИТТЯ. І  змінюватимуться обличчя навколо. І пейзажі за вікнами химерних вагонів. А ти все їхатимеш, аж доти… доки… І гратимеш в найцікавіші, найзахоплюючі, найкумедніші, найсерйозніші, найнеприємніші, найінтелектуальніші, найбезглуздіші ігри.

 

04.11.2010                                                                         

© Stepans’ka Marina (SMG)