«Навіщо платити археологам?»
Свою попередню статтю в «2000»,
яка дає коментар «наїзду» волинського губернатора Б. Климчука на
луцьких археологів, я закінчив словами: «Не хотілося б думати, що
ставлення волинського губернатора до національно-культурної спадщини і
людей, що її охороняють, є офіційною політичною лінією нинішньої влади.
Очевидно, маємо справу з винятком, котрий, проте, кидає на неї зловісну
тінь».
Сьогодні я не можу повторити сказане вище. Створюється
враження, що негативне ставлення до пам'яток історії і культури таки й
справді є тенденцією нової влади. У цьому переконує, зокрема,
публікація в «Урядовому кур'єрі» прес-конференції першого
віце-прем'єр-міністра А. П. Клюєва під промовистим заголовком «Навіщо
платити археологам за початок будівництва?»
На жаль, загальний
інтелектуальний рівень прем'єрського інтерв'ю не надто відрізняється
від губернаторського. Той сплутав археологів з архітекторами, цей
назвав Інститут археології Національної академії наук «Інститутом
археологічної спадщини», якого в системі академічної науки ніколи не
було. Єднає їх і неприязне ставлення до археологів, котрі начебто
«правлять економічно необґрунтовані розцінки при початку будівництва».
Виходить,
що головною перешкодою на переможному шляху реформ і економічного
процвітання на Україні, заявленому «регіоналами», є...археологи. Це
вони не дають стати на міцні економічні ноги не лише Волинській
губернії, про що говорить Б. Климчук, але й усій Україні, що стверджує
А. Клюєв. Причому ці антиархеологічні ескапади виголошуються без
будь-яких попередніх консультацій із людьми, котрі у цій справі
розбираються краще, аніж високі владні посадовці.
До речі, я й
досі числюся у складі Гуманітарної ради при Президенті України, але ні
з цього питання, ні з приводу проекту закону «Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини», на
який президент В. Янукович наклав вето, радитися зі мною ніхто й не
думав. У зв'язку з цим у мене з'явилося стійке переконання в
недоцільності мого перебування в складі означеної ради, про що я зробив
відповідне подання президенту.
Але повернемося до
прес-конференції віце-прем'єра. Виявляється, її темою було «проведення
реформи системи адміністративних послуг у державі» з метою скорочення
їх. Над цим реформуванням працює відповідна робоча група, і саме її
напрацювання оприлюднив А. Клюєв. Яким чином археологічні дослідження
потрапили до сфери адміністративних послуг, відомо тільки цим
горе-реформаторам. Навіть пересічний громадянин ніколи не скаже, що
археологічні розкопки — це адміністративна послуга. Віце-прем'єру це,
виявляється, недосяжно.
Щоправда, він не гуманітарій, і сфера
охорони національної історико-культурної спадщини йому не близька.
Впевнений, що його колега, віце-прем'єр з гуманітарних питань, такої
дурниці ніколи б не сказав. Проте посада ця була ліквідована
«регіоналами» за непотрібністю, що, безперечно, є однією з їхніх
суттєвих системних помилок. Неувага до питань ідеології і культури
обернеться для них значимими втратами.
Не знаю, як в інших, а в
мене створилося враження, що Україна продовжує жити в ідеологічних
координатах «помаранчевого» періоду. Одіозні укази В. Ющенка про
присвоєння звання Героїв України прислужникам німецьких фашистів не
скасовані, про надання офіційного статусу російській мові, практично
забули, вулиці і площі Києва й інших міст і досі прикрашають заклики
Ющенка «Любіть Україну». Більше того, їх взяв на озброєння президент В.
Янукович, що свідчить фактично про ідеологічну спадкоємність нового
режиму.
До речі, і в ставленні до археології «регіонали»
продовжують лінію попереднього уряду. Це Ю. Тимошенко належить
ексклюзивне право на авторство того, щоб ліквідувати археологічну
експертизу або провадити її безкоштовно.
А. Клюєву і очолюваній
ним групі реформаторів хочу пояснити, що Інститут археології НАНУ є не
управлінсько-чиновницькою, а науково-дослідною установою, і за своєю
природою не наділений правом (зобов'язанням) надавати адміністративні
послуги. Він здійснює, у тому числі, і пам'яткоохоронні розкопки,
причому строго згідно з чинним законодавством. Останнє ж вибудоване у
повній відповідності з Європейською конвенцією «Про охорону
археологічної спадщини», ратифікованою Україною у 2000 р.
У своїй
пам'яткоохоронній роботі археологи керуються Законами України «Про
охорону археологічної спадщини» (ст. 6, 7, 9, 12), «Про охорону
культурної спадщини» (ст. 17, 37), Земельним кодексом (ст. 19, 53, гл.
31), а також законом «Про наукову і науково-технічну експертизу» (ст.
33).
Метою вітчизняних, як і міжнародних, актів у сфері охорони
пам'яток історії та культури є, зокрема, і збереження археологічної
спадщини України. Вона все ще становить вагому частку
загальнонаціонального надбання, але, на жаль, руйнується з
катастрофічною швидкістю через господарську діяльність, прокладання
транспортних комунікацій, меліоративні роботи, плантажне розорювання
земель, велике індустріальне будівництво...
Проведення попередніх
археологічних досліджень у місцях великих будівельних робіт — це не
примха археологів, що хочуть задовольнити свою професійну допитливість,
це їхній обов'язок. З точки зору державного мужа, лаяти їх слід швидше
за те, що не повною мірою справляються із цим своїм обов'язком. Що є
правдою, оскільки, як казали в старовину, «нива большая, а делателей
мало».
Згідно з законом «Про охорону культурної спадщини»
археологічні дослідження проводяться за рахунок коштів замовника. Тобто
тієї організації, яка отримала дозвіл на будівельні роботи в зоні
археологічного культурного шару. Цінова вартість робіт обумовлена
відповідними державними документами і в жодному разі не встановлюється
Інститутом археології НАНУ. Головним із них є Тимчасовий збірник цін на
науково-проектні роботи по нерухомих пам'ятках історії та культури
Української РСР (ТЗЦНПР-91), затверджений наказом Державного комітету у
справах будівництва та архітектури УРСР № 75 від 24.06.1991 р. Дієвість
цих цінових норм підтверджена посиланням на нього в додатку № 2 до
Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт для будівництва
на території України, затверджених наказом Державного комітету у
справах будівництва, архітектури та житлової політики України № 285 від
14.12.2000 р., а також наказом Міністерства регіонального розвитку та
будівництва України № 517 від 18.11.2008 р.
Звичайно, норми ці
вже давно застаріли. Вони вимагають коригування, щоправда, не в бік
зменшення, чого б хотілося будівельникам, а в бік збільшення, що
зумовлюється зростанням цін на оренду механізмів, експедиційне
спорядження, зарплату тощо. Але ж це не питання Інституту археології.
Змініть норми відповідним законодавчим актом Кабінету Міністрів, і
археологи будуть послуговуватися ними.
Сподіваюсь, я відповів на
запитання віце-прем'єр-міністра А. Клюєва «Навіщо платити археологам?»
Йому, як й іншим його колегам по управлінню країною, мусила б бути
відома біблійна мудрість: не хлібом єдиним... Як, зрештою, і те, що за
рахунок скорочення археологічних досліджень і навіть повного їх
згортання «хліба» в Україні не прибуде. Для цього не треба бути великим
економістом. Не там шукаєте, панове-«регіонали», резерви економічного
зростання.
На завершення, користуючись нагодою, хочу нагадати
моїм опонентам вислів Т. Г. Шевченка про археологію і археологів, який
він залишив у своєму щоденнику після повернення з розкопок: «Я люблю
археологию, я уважаю людей, посвятивших себя этой таинственной матери
истории». Може, варто до нього прислухатися і припинити нападки на
археологів?
Директор Інституту археології НАНУ,
академік НАНУ, голова Українського
товариства охорони пам'яток історії та культури
Петро ТОЛОЧКО
