хочу сюди!
 

Анна

38 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 25-55 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

двадцать три года тому назад

  • 14.06.25, 00:13
Я расскажу вам о своей первой любви.
Это было давно, я был девственником и мечтал о Ней. Девственник я и сейчас, лежу привязанный за руки и ноги к больничной койке, вспоминаю, пишу, санитары подглядывают в бессвязный неразборчивый текст.
И плачут. Такой трагедии не видели даже их очерствевшие, но все ещё юные души.
Но обо всем по порядку.
На улице девушки шарахались от меня, оно и неудивительно, вся надежда была на интернеты.
Там и нашёл Её. Посылал открытки, слал ландыши, ландыши, тюльпаны ландыши. Первые в мае цветы.
Мечты сбываются, она ответила. Я открыл письмо, там было фото. От увиденного потемнело в глазах, повеяло холодом, отчётливо уловил запах серы...
Как тепло от слова доброго "Ку-ку!". Волосатые сиськи, растущие на спине, пересекались крестом. Вот что увидел, в глазах потемнело, я потерял сознание. И пошёл в гастроном за водкой. Пил и день, и ночь, и всё равно перед глазами стояли они. Волосатые сиськи на спине. И во сне, и наяву они преследовали меня.
Я пил все подряд, даже жэковскую воду из крана, но спасения не было.
Та девушка продолжала отправлять мне письма, но я больше не рисковал.
Мне хватило. Пил и пил, и никак не мог утолить жажду.
Лучше ужасный конец, чем бесконечный ужас.
"Клин клином вышибают" решил я. "Женюсь!". Написал в интернет, предложил Ей встретиться. Она согласилась, я на время забыл самогон.
Жил я тогда у самого синего моря, вот там мы и встретились. Закат, лёгкий бриз, пена морская, чайки кричат. Богиня вопросительно смотрит на меня. Я молчу. Что тут скажешь? Чуть не ослеп от красоты, хорошо что быстро стемнело.
Так простояли и промолчали до рассвета. А чтобы Она не повернулась ко мне спиной, всю ночь крепко держал Её за плечи.
- Ну че, может накатим?
Я понял, это намьок. Меня стошнило от предложения, Она совсем не удивилась. Я сунул голову в море, полегчало, высунул и сказал:
- Выходи за меня.
Она рассмеялась. Такого звонкого заразительного смеха я никогда не слышал, наверное я заразился, потому что упал и потерял сознание.
Мы прожили долго и счастливо, так все говорят. Но я ничего не помню.
Даже её лица, сейчас бы встретил - не узнал. Хотя развелись не так давно, сразу после родов. Она захотела ребёнка, я лёг отдохнуть от нее в больницу и родил то ли сына, то ли дочь. Сразу через год после того как погиб на фронте, в Африке. Я летчик-перехватчик, забыл представиться.
Дважды или трижды герой. Санитары кивают- да, да, три звезды, заканчивай писать, будем тебя развязывать и пошли, бухать время.
Вот какое лечение, старая школа.
А время не лечит, авторитетно заявляю.

Xtremaльне Maserati

Нема про шо   писати цікавого, тому пошерю відео про італійський суперкар Maserati MCXtrema, яких виробили лише 62 штуки. Судячи за фарами та кермом — це машина виключно для гонок і не призначена для їзди на загальних дорогах. Але зацініть дизайн! Яка форма задніх ліхтарів! Симпатична машинка! 

Не менше дивує двигун. Він відносно невеличкий — лише 3 л. При цьому віддача аж 740 к.с. Це досягається за допомогою двох турбін. Однак звук у мотора не спортивний.



З кабіни водія виглядає так. Зверніть увагу на кермо з дисплеєм.

Українська музика 2940







Бонус:



0%, 0 голосів

11%, 1 голос

22%, 2 голоси

11%, 1 голос

56%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ще заспіває птаство у нашому саду

  • 12.06.25, 19:48
Поросла бур'янами стежина,
Споришем що до хати вела.
На цім світі немає вже тата,
І матуся у вічність пішла.

Ти пробач мені батьківський дворик,
Що в тобі я так рідко бував,
Здичавів вже і мамин садочок,
Який гарно щороку буяв.

Сумно дивляться вікна у хаті,
В ній же роки дитинства пройшли,
Де щасливо, радісно й дружно,
Сорок років з батьками жили.

Не цвітуть вже квітки на причілку
Що любила так мама саджають,
Які барвами друзям й прохожим
Могли погляд завжди милувать.

Все міняється швидко довкола,
І нічого уже не впізнати,
Та я вірю, що в нашім садочку,
Буде птаство ще пісню співати.

Українська музика 2939







Бонус:



0%, 0 голосів

25%, 1 голос

0%, 0 голосів

25%, 1 голос

50%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Про фургончик ІЖ: видання доповнене

Перший випуск, про ІЖ-2717-90, з якого розпочав самвидав про вітчизняні автомобілі сучасності, одночасно виявився й найбільш редагованим (можливо, ці два аспекта взаємопов'язані). Буквально на днях ще раз переробив (прибрав неточну інформацію, поміняв фотки місцями, замінив одне фото) — тож пропоную подивитись ще раз.

Фотопрогулки. Одесса. Шторм на Совиньоне

Повезло попасть на пару дней в Одессу в командировку.
И хотя я был занят, но побывать у моря при любой возможности я не упускал.
Первый пост из Одесской командировки - это шторм...


[ Читать дальше ]



мільйон дохлих і скалічених гнид

  • 12.06.25, 11:18
Побуду занудою, і нагадаю, що Генштаб враховує в цю цифру усіх уражених загарбників, а не тільки однозначно вбитих. Певно, деякі з них досі встигли відновитися від поранень і потрапити в цю статистику двічі.

На війні заведено завищувати втрати противника, але в цьому плані наш Генштаб виглядає адекватно. Осінтери нарахували вже 115 тис. підтверджених руснявих некрологів, зазвичай цю цифру множать на коефіцієнт 2 для уявлення про реальні втрати. У підсумку маємо 230 тис. – все одно колосальне число, яке до того ж не враховує загиблих із бантустанів Донбасу, котрих на росії взагалі не вважають за людей. У межах мільйона це означає співвідношення загиблих і поранених близько 1:3, що цілком правдоподібно.

Скалічені гниди не менш важливі за дохлих. Хтось із них житиме у вигляді самовара, даватиме навантаження на їхню економіку і зрештою здохне у муках у власній сцянині. Хтось має всі цілі кінцівки, але вгашений в голову і одного дня почне хуярити всіх зустрічних автоматною чергою у своєму Усть-Пиздюйську.

Нема серед них ні якутів, бурятів чи ще якоїсь мордви. Горе їм, вони здались колись імперії, що перетворила їх на рускіх та відправила на забій заради своїх інтересів. Нема серед них людей, яких можна жаліти, тільки окупанти, яких має бути знищено якнайбільше.

Цей мільйон не викликає радості, просто констатація круглої цифри. Дохніть у муках і горіть у пеклі, бляді. Безмежна журба за найкращих наших людей, що полягли на захисті України, очищаючи світ від цього біосміття.