хочу сюди!
 

Наталия

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Художник Emilio Grau-Sala (Spanish, 1911 - 1975).

Эмилио Грау Сала (исп. Emilio Grau Sala) - испанский (каталонский) художник-постимпрессионист  и иллюстратор, яркий представитель французской школы первой половины ХХ века. Хотя Эмилио (кстати, сын художника Хуана Миро Грау) посещал Школу изящных искусств в Барселоне, многие историки искусств считают его самоучкой. Художник впервые дебютировал на выставке не у себя на родине, а в Париже. В Барселоне первая персональная выставка Грау прошла в 1930 г. в Галерее Badrinas. Художнику было всего 19 лет. На протяжении следующих пяти лет картины Грау увидели жители Мадрида, Лондона, Буэнос-Айреса и Нью-Йорка.



[ Читать дальше ]


Осінній сон

Ось і осінь прийшла золотавая,
Сонця промені ще зігріва...
І наснився той сон барвистий,
І розбурхав осінню тиш...

І з'явився у сні моєму Той,
Хто душу мою зачепив...
Зачепив, закружляв у танці...
В танці незді'йснених мрій...

І здавалося, ось - твоя Мрія...
Той, хто робить тебе щасливою...
Але надто я захопилася і не знала,
Що це лише СОН...

І відкрила я душу з надією,
Що зумію зігріти Його,
Давши часточку свого тепла,
Що би стало Йому затишніше
В прохолодні осінні дні...

Покружлявши у танці осінньому,
Наче листя, що пада з дерев...
Вітром дунуло, прохолодою...
І те листя змело в далечінь...

І нехай нездійсненна Мрія
Буде мо'їм ОСІННІМ СНОМ
І дає мені радісні спогади..
Віру в себе, Надію й Любов!

Забута чи замовчувана «воєнна історія» с. Панфили?

  • 15.01.21, 08:50

ЦЕ НАША ІСТОРІЯ

Професор Шкабара О.С.

ч. ІІ

Знайдені в Рівненському архіві документи доводять, що, крім суто наукової роботи, станція в період німецько-радянської війни стає повноцінним осередком в системі освітньої підготовки фахівців-гідромеліораторів. Йдеться непросто про закріплення отриманих в КГМІ теоретичних знань на практиці, а й про безпосередню підготовку дипломних робіт шляхом проведення відповідних експериментів у полі. Все завершилося 12.08.1943 р. після закриттяокупантами КГМІ. Вважається, що станція з вересня 1943 р. до весни 1944 р. не функціонувала.

Із поверненням радянської влади всіх працівників чоловічої статі мобілізували до війська. У середині листопада 1943 р. відповідно до наказу Наркомзему УРСР стан станції приїздить перевіряти …Тюленєв М.О. Тим самим можна довести, що його співпарця з окупантами мала характер відповідного завдання. За результатами перевірки він готує «Доповідну записку», в якій вказує, що науково-дослідна робота під час окупації велася «в дуже обмеженому вигляді», але співробітники зберегли всі машини, знаряддя спеціального призначення та будівлю. До того ж, додається, що окупанти робили спробу її ліквідувати і «передати в розпорядження Держмаєтків». Як резюме Тюленєв М.О. запропонував НКЗ УРСР допомогти станції «тягловою силою і призначити наукового керівника досліджень на 1944 рік». Як виявилося, головне аграрне відомство  республіки, схваливши висновок перевірки, направило його на виконання директору відновленого 10.12.1943 р. КГМІ Скоблікову П.А. Виявляється, що, як і при окупантах, станція продовжувала підпорядковуватися цьому вишу, а не як до війни – НКЗ УРСР. Розпочався пошук авторитетного фахівця. І Тюленєв М.О. запропонував на посаду директора Супійської болотної станції одного з кращих фахівців із дослідження культури боліт ще часів Російської імперії, який багато зробив для становлення осушених меліорацій в Україні на широкій науковій основі, товариша і співучня по Київській політехніці, професора Шкабару О.С. (1886-1959).

Доля  цієї  надзвичайної особистості цікава у всіх проявах, але незаслужено забута. Він уродженець МінськогоПолісся. Середню освіту отримав в Київському реальному училищі, а вищу – на сільськогосподарському відділенні КПІ, яке закінчив у 1911 р. Під час навчання його вперше заарештовують за участь у студентських протестах у Києві, пов’язаних зі смертю Толстого Л.М. Нетривалий час працює агрономом Київського повітового земства. Починає друкувати свої перші статті. Одружується з Папашикою Т.І., у шлюбі з якою народжуються донька Катерина та син Сергій.

Протягом 1912 року навчається разом із Тюленєвим М.О. на курсах з культури боліт та луківництва при Ризькій політехніці. Для закріплення знань відвідує Швецію, Данію, Німеччину.  Після повернення – працює спеціалістом з культури боліт Департаментуземлеробства Волинської губернії. Причетний до відкриття в 1913 р. Сарненського болотного дослідного поля.

Під час Першої світової війни – уповноважений із заготівлі кормів Південно-Західного краю. У жовтні 1917 р. обирається спочатку помічником, а потім – губернським агрономом Волинської губернії.

З початком окупації регіону поляками працює в м. Луцьку.

Повернувшись до м. Житомира, з початку 1920 р. завідує Волинським робітничим технікумом, а протягом 1921-1922 р. очолює Полонський сільськогосподарський технікум. З весни 1923 р. – директор знаменитої Козаровицької лугової дослідної  станції,  згідно  з рішенням НКЗС УСРР, – і одночасно починає викладацьку діяльність в КГМІ. Після прийняття урядом УСРР рішення приєднати Козаровицьку дослідну станцію до УкрНДІ кормів у Полтаві, з липня 1930 р. Шкабара О.С. переходить на постійну роботу до КГМІ, спочатку  доцентом,  а  з  18.08.1930 – професором з курсу  осушення боліт. Вже з вересня 1930 р.  він – декан культурно-технічного факультету закладу та завідує кафедрою культурно-технічних дисциплін. За сфабрикованою органами НКВС так званою справою «Козаровицька шпіонська група» на початку 1933 р. заарештовується органами ДПУ і після шестимісячного ув’язнення та винесеного вироку за статтею 54КК УСРР відправляється на поселення до м. Омська із «правом працювати за своєю спеціальністю». Звільнившись на початку 1936 р., очолив відділ агротехніки Павловської лугової станції, що підпорядковувалася Воронезькому облземвідділу. Навесні 1941 р. О.С. Шкабару переводять на Вейделівську сортодільницю. Він її очолює і при окупантах до грудня 1942 р. Отримавшипризначення на роботу в м. Харків до Управління державними маєтками, він, «не доїжджає» до місця і опиняється в м. Полтаві. Згідно з розпорядженням місцевого обласного земельного управління, їде до Золотоноші керувати місцевою дослідною станцією з культури тютюну, а з травня 1943 р. до приходу Червоної армії – інструктор з цієї ж культури в Чорнобаївському районі. Пройшовши перевірку «компетентних органів» призначається ділянковим агрономом Богодухівської МТС до березня 1944 року. Звільнившись за станом здоров’я, повертається до Києва і робить спробу знову зайнятися  викладацькою  роботою в КГМІ. Директор закладу йому в цьому відмовляє, але, дослухавшись до рекомендацій Тюленєва М.О. та вказівки НКЗС УРСР, наказом   35 від 19.04.1944 р.призначає Шкабару О.С. науковим керівником Супійської болотно-водяної станції.

За документами Ровенського обласного архіву, з 24.07.1944 р. спочатку два студенти, а з 25.08.1944 р. – всі студенти КГМІ проходять виробничу практику на Супійській дослідній станції. Троє з них (Книш І.П., Дяченко Е.П., Горбатюк Л.С.) захищають того року свої дипломні проєкти за результатами досліджень Супійської заплави. Як і Тюленєв М.О., Шкабара О.С. отримує за активну навчальну роботу в КГМІ так звані «літерні пайки» для професорсько-викладацького складу, що мало важливе життєве значення, коли тривала війна і все йшло на перемогу. Керує Супійською станцією Шкабара О.С. до 15.05.1944 року, коли постановою № 145 РНК УРСР відновилася робота УкрНДІ гідротехніки та меліорації і її довоєнна мережа. Серед них і Панфильське болотне дослідне поле (на чолі з Івженком). Але це вже інша сторінка історії Панфильської дослідної станції.

Що стосується Шкабари О.С., то він повертається на відновлену згаданою постановою українського уряду – Козаровицьку науково-дослідну станцію луківництва УкрНДІ соцземлеробства. Досить активно, творчо працює на ній завідувачем відділу, займаючись проблемами луківництва на меліорованих ґрунтах до самої смерті. Виступив категорично проти проєкту будівництва Київського водосховища, вступивши в пряму дискусію із «всесильним» першим секретарем ЦК партії Хрущовим М.C., коли той відвідав Козаровичі.

Пішов з життя Шкабара О.С. 25.06.1959 р. Свою реабілітацію отримав відповідно до Указу Президіуму Верховної Ради СРСР 16.01.1989 р., завдячуючи, насамперед, старанням сина Сергія (1914–2006), підполковника і багаторічного викладача Київського вищого радіотехнічного училища. А ще рід Шкабара прославила в світі його донька – Катерина Шкабара (1911–2002), яка була заступником академіка С.О. Лебедєва у створенні в 1948-1951 роках першого в континентальній Європі комп’ютера – ЕОМ МЕСМ. Ось така незвичайна, навіть повчальна воєнна історія Панфил, яка ще раз доводить, що все ж таки праві стародавні греки…

Віктор ВЕРГУНОВ,

академік Національної академії аграрних наук України,

директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН

Почесний професор НУВГП

 

                                                                                                                                 22 грудня 2020 р.

                                                                                                                     газета «Яготинські вісті» 

 


Забута чи замовчувана «воєнна історія» с. Панфили?

  • 15.01.21, 08:44
ЦЕ НАША ІСТОРІЯ 
Професор Шкабара О.С.
ч. І
На власне переконання, одним із найбільших здобутків уже майже тридцятирічної державності України – є можливість неупередженого відтворення власного минулого. Як писав відомий англійський філософ Д. Локк, «історію потрібно вивчати не так, як ми її уявляємо або як нас навчили, а такою, яка вона є насправді». Відомо, що переважно нинішній виклад історії України є «продуктом» радянської доби з чітким дотримуванням ленінського принципу «демократичного централізму» і сталінським підходом до ролі особи, як то: «Єсенін теж міг бути нашим великим  поетом,  але негідник дозволяв аморальні вчинки і не сприймав ленінську ідею». Десь під таким гаслом двома спільними Постановами ЦК КПУ та АН УРСР наприкінці 40-х років минулого сторіччя Україна отримала свою всеосяжну канонічну героїку.

Реалії європейського вибору країни зі справжніми демократичними цінностями внесли до неї суттєві корективи які, між іншим, доводять, що справжній українець не тільки той, хто народився в ній, а й той, хто уславив її в різних проявах. Спробую це  довести на конкретному прикладі, пов’язаному з рідною мені Панфильською дослідною станцією ННЦ «Інститут землеробства» НААН, якій я віддав щасливі миттєвості свого життя протягом 1982–1988 років. З особливою приємністю згадую часи, коли на станції чи не найактивніше в колишньому СРСР впроваджувалась інтенсивна технологія вирощування спочатку зернових, а потім зернобобових культур. Завдячуючи, насамперед, новітнім науковим знанням, використовуючи іноземну ґрунтообробну техніку та техніку для догляду за посівами і, головне, впроваджуючи сорти вітчизняної селекції, отримували захмарні врожаї, які тодішні комбайни «Нива» та «Колос» були не в змозі навіть зібрати! Тому сьогодні з впевненістю можу казати, що якби не ті роки, навряд чи досяг того, що вдалося. І до сьогодні, в міру визначених компетенцій, щиро вболіваю за світле майбутнє станції, незважаючи на всілякі  реформації та «реформаторів». При цьому чітко усвідомлюю, що ця станція – єдина такого типу  в державі, із більш як сторічною славетною історією та визнаними здобутками як у питаннях теорії, так і практики, насамперед, на ниві осушувальних меліорацій. Неодноразово долучався до розгляду сторінок історії становлення та діяльності Панфильської дослідної станції та її значення в аграрному секторі України. Тим не менш, продовжую знаходити нові факти, виправдовуючи вислів стародавніх греків: «Вивчати історію – це як вступати до Егейського моря: крок, ще один крок, а потім безодня!».

Розумію, що не в змозі здивувати надзвичайно політизоване молоде українське суспільство відкриттям нової правди про «білу пляму» непростої української історії. Особливо, коли деякі завзяті сучасні історики до дрібниць з переконливістю розписують побут та особливості життя наших пращурів-трипільців, але зовсім не в змозі дати об’єктивну і, головне, – достовірну інфор- мацію про події в житті України сімдесят років тому.

Черговою удачею стали віднайдені, на моє прохання, відомою волинською краєзнавицею Є.О. Філіпович документи в … Державному архіві Рівненської області, що стосуються «Супійської болотно-водної станції» Київського гідромеліоративного інституту (КГМІ) за 1944 рік. Саме таку назву Панфильська дослідна станція мала під час німецької окупації України і майже рік після визво- лення Яготина від загарбників.

Сучасні євроінтеграційні процеси на «вся і все» якось зовсім безапеляційно доводять неспроможність вітчизняної академічної аграрної науки, що, ніби, не в змозі розвиватися  самостійно.

«Нові месії» пропонують брати на озброєння досвід ведення тієї ж аграрної науки з США, Німеччини, Англії, Польщі, Франції та інших країн ЄС. При цьому забувається, що вже до 1921 р. галузеве дослідництво відпрацювало власну оригінальну модель, що багато в чому вивела країну на 1913 рік у першу п’ятірку країн світу не тільки за виробленою, а й за переробленою сільськогосподарською продукцією. Тоді в країні відмовилися від запровадження так званої «університетської науки», а зупинилися на незалежному існуванні дослідництва від освітнього процесу. Реалії сьогодення на шляху до повноцінного «Болонського процесу» вимагають відмовитися від цього успішного національного проєкту. Виявилося, що в роки німецько-радянської війни в селі Панфили за участі її дослідної станції німецькі окупанти запровадили той самий підхід до аграрного   експериментаторства,  який сьогодні планують різними шляхами запровадити в Україні у вигляді «університетської науки». Як все відбувалося, спробую в загальних рисах пояснити, аби ми й сьогодні використовували краще із власного перевіреного досвіду, а не вкотре – запозичений закордонний досвід, як завжди в останні роки, на вимогу МВФ… Не варто забувати прислів’я: «Немає пророка у власній Вітчизні»!

Після відступу радянських військ із Києва у вересні 1941 р., із 17.09.1941 р. відновив свою діяльність Київський гідромеліоративний інститут (КГМІ). У ньому сектор осушення очолив один із класиків вивчення культури боліт в Україні і, навіть, у світі, майбутній член-кореспондент АН УРСР Тюленєв М.О. (1889-1969). Його найвищі наукові досягнення пов’язані саме з Панфильською дослідною станцією. Практично до кінця свого творчого життя він залишався її науковим консультантом. Швидше за все за його пропозицією, чоловік його єдиної доньки Зої Сніцар Я.О. (якого Київська міська управа призначила директором КГМІ), – зробив усе можливе, щоб Супійська, а також Бурівська та Сумська болотні станції окупаційна влада підпорядкувала очолюваному ним закладу. Оскільки всі інші аграрні дослідні установи, що відновили свою діяльність за німців, підпорядковувалися спеціальному координаційному підрозділу – Центру сільськогосподарських досліджень на чолі з професором Отто Зомером, то болотні установи долучилися до системи університетської науки. При цьому Супійська болотно-водяна станція стала головною не тільки для Київської та Полтавської областей чи, точніше, округу (крайзгебіту) Рейхкомісаріату «Україна», а й у розробці взагалі «водогосподарських питань України». Очолив станцію однин із найулюбленіших учнів Тюленєва М.О. – Паляничко С.О. Незважаючи на те, що під час відступу Червоної армії в серпні 1941 р. була підірвана меліоративна система р. Супій і затоплені дослідні ділянки, станція продовжила виконання поставлених ще до окупації дослідницьких завдань щодо пошуків шляхів ефективного використання осушених торфових ґрунтів (обробки ґрунту, удобрення, кротовий дренаж, сортовипробування, сівозміни). До сьогодні на станції зберігаються досить професійно оформлені наукові звіти за період 1941-1943 рр. На сторінках «Яготинських вістей» мій аспірант кандидат історичних наук Ю.О. Довгорук концептно реконструював роботу станції цього періоду. Тим не менш, ще багато чого потребує вивчення, особливо – освітня складова в діяльності станції. Хоча після визволення в різноманітних «доповідних» до органів перевірки завжди зазначалося, що станція під час німецької окупації практично не працювала… Відсутність достовірних архівних документів не дозволяє зробити об’єктивний висновок щодо проявів колабораціонізму. Але, може, це сьогодні й  не потрібно вже робити, оскільки кожний виживав, як міг, зі своєю, як кажуть, правдою…

Віктор ВЕРГУНОВ,

академік Національної академії аграрних наук України,

директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН,

Почесний професор НУВГП

 

                                                                                                                                 22 грудня 2020 р.

                                                                                                                     газета «Яготинські вісті»

(див. далі в ч. ІІ)

А вот мужья никогда не грозят женам уйти к папе.



Появились две новости - хорошая и плохая:
Хорошая - президента отстранили от должности.
Плохая - это в Америке.

 

Бубочка зрозумів, що тепер йому вірять лише 5-річні діти.

Зеленський: Підвищуємо тарифи на електроенергію з 0,90 до 1,68 для населення!
Населення: В зв’язку з чим?
Зеленський: В зв’язку з чим я вас і вітаю!

 

Совесть - она такая… Она мучает не тех, кого должна мучить, а тех, у кого она есть.

 

В конце жизни Робин Гуда настиг страшный недуг - склероз, и он перестал отдавать деньги бедным.

 

В Китае обнаружен завод по производству Лада Калина. Отличить подделку очень просто: качество сборки у поддельной Лады гораздо выше.

 

- Здравствуйте, вы ищете работу?
- Да, ищу.
- Как найдете, позвоните. Мы вам кредит предложим... на очень выгодных условиях.

 

С женского форума:
Найти мужика, чтобы забыть другого мужика - это как взять кредит, чтобы погасить другой кредит.

 

А вот мужья никогда не грозят женам уйти к папе.



 

коты они не то што люди
коты они и есть коты
а люди иногда не люди
скоты

 

- Хочу пожелать вам, на ваш день рождения, чтобы вы дожили до ста лет!
- Но мне сегодня исполнилось сто!
- Да? Ну тогда хорошего вам дня.

 

Забавное совпадение:
По итогам 2020 года самым кассовым российским фильмом стал «Холоп», а зарубежным - «Джентльмены».

 

Около миллиона украинцев уже привились от коронавируса!
Все они чувствуют себя отлично, несмотря на то, что немного скучают по
Украине, так как живут в Израиле, Германии, США и Канаде.

 

- Дорогой, это платье меня полнит?
- А пообещай, что не будешь сердиться, если я скажу правду.
- Обещаю.
- Я пробухал все наши сбережения на отпуск.

 

Новогодние салюты то ли приветствуют наступающий год, то ли расстреливают уходящий.

 

Главное - это не задавать лишних вопросов.
- А какой вопрос считать лишним? - резонно спросите вы.
- А вот этот вопрос точно лишний! - строго отвечу я.

 

- Странно, у меня такая большая грудь, а мужики на меня даже не смотрят! В чём дело?
- Даже не знаю, Серёг…



 

Запомните! Регулярный секс способствует улучшению памяти! И желаю всего наилучшего в новом, 2018-ом году!

 

Независимые исследователи пришли к выводам независимым от результатов исследования.

 

Новый тест на коронавирус:
- Вы были недавно в туристической поездке?
- Нет.
- Путешествовали в компании?
- Нет.
- У вас была половая связь?
- Нет.
- Были в компании своих друзей и выпивали?
- Нет.
- Ходили по магазинам для покупок?
- Нет.
- Вы свободны, у вас нет коронавируса.
- А если всё-таки есть?
- Тогда умрёте, и потом с такой жизнью о чем сожалеть?

 

Суд постановил: признать подсудимого виновным в изнасиловании; орудие преступления уничтожить.

 

В 2019-м году Зеленский записал новогоднее обращение для людей.
В 2020-м году Зеленский записал новогоднее обращение для детей.
В 2021-м году, очевидно, настанет очередь животных.

 

Мужик приезжает из командировки. В коридоре висит плащ жены 68 размера 5 роста, ее же туфли 44 размера, рядом – чьи-то кирзовые сапоги 36 размера, ящик с инструментом. Из спальни доносится протяжный сладострастный стон супруги. Мужик входит в спальню, там его огромная жена и на ней маленький и щуплый сантехник. Мужик:
— Это что такое?!
— Мужик, бля буду, не хотел!
— Да верю...

 

50 грамм водки может спасти любое безалкогольное пиво.



 

Надеюсь, этот год будет быком, а не крысой размером с быка...

 

Кто-нибудь, откройте секрет: вот любое китайское стекло на телефон за 10 баксов крайне сложно поцарапать, если подышать на него, то оно почти не запотевает. Ты его ежедневно тыкаешь пальцами и отпечатков не остаётся. Если сильно засрал — можно протереть хоть джинсами, мгновенно будет идеально чистое и без разводов. Почему нельзя сделать такое же покрытие для очков? Это мировой заговор против очкариков?

 

Учёные доказали, что наибольший стресс женщина испытывает, когда её муж лежит на диване и ничего не делает.

 

Киевское метро в час пик. Все едут спрессованные. Вдруг одна девушка начинает возмущаться:
- Нет, ну это хамство. Молодой человек, отодвиньтесь от меня.
- Девушка, ну что вы, успокойтесь. Это не то, что вы думаете.
Я сегодня получку получил, это деньги свернутые у меня в кармане.
Проехали еще несколько станций. Вдруг девушка говорит:
- Молодой человек, только не говорите мне, что после "
Арсенальной" вам прибавили зарплату.

 

Разница между мужчинами и женщинами состоит в том, что мужчины хотят от женщин секс, и всё. А женщины от мужчин хотят всё, и секс.

 

К кому не зайдешь в новогоднюю ночь, у всех столы ломятся от финансового
кризиса.

 

Деньги надо зарабатывать кровью и потом. Кровью врагов и потом рабов.





15 січня. Політ-РУк. JPG.

d475f7e0bdaa0e56456fa640e33ce859.jpg dfb41e07a0cadc1e099d762d22877874.jpg







c06124242cd9d7369f71bf901abff55d.jpg


769de2b576e247943173397b2d48c8ee.jpg




b6b6f1fe53a0e165eb1ecb3188225413.jpg

ed34e5baef64a90c07ea7ea910f35a12.jpg
І правільно! Родєну нада любіть на безопасном расстояніі smile

fed004c963f85b9bf810e7d4d68a1501.jpg


cc0a40aaa55343f115c37fe7f4d5d12b.jpg


d332411aa3c569ba4e23a9adee2a0334.jpg

c7a8c6f7a2d1c8b1b90306642e0000a0.jpg

скучно

такой бред в ленте -- то пидарасы и с негритянскими арийками из Житомира , то стишки феминодебильные, то ещё какая то срань. 
несколько дней сижу и обновляя блоги не находишь ни чего интересного чтобы возбудится и хотя бы немного серануть в коментах ! 
Про то чтобы возбудится по взрослому и высрать что ни будь заметкой -- только с натуги, с клизмой, слабительным и через силу !
Шо за херня ?
зелоботы, порохоботы, сепары грустнодромастурбирующие на путина и сталина .....
Как скучно мы живём ! 
Хоть бы тарифы на что то ещё подняли -- может срач какой будет ?
У меня такое впечатление что всем на сайте раздают демидрол за дармо и все спят.


Чувства "ботана-очкарика"

  • 14.01.21, 23:35
Хочу рассказать тут не о педагогической деятельности Макаренка, а о его умении любить.

Коли Макаренку було 17 років, він закохався. Але батьки заборонили одружуватись. Тоді він в запалі вирішив, що «ніколи не одружиться і не буде прагнути мати дітей». Але тоді мало хто надав серйозної ваги цим словам, як і ніхто не нагадав йому народної мудрості: «Бог карає норовливих виконанням їхніх бажань»

Закохувався він після того багато разів. І кохав кожен раз - дуже емоційно і самовіддано... 
I ось життя дарує щось більше і важливіше, значиміше. Йому булло 39, ій - 34. Антон Семенович покохав цю жінку глибоко і пристрасно. Так можна кохати тільки раз. Галина Стахіївна Рогаль-Левицька народилася 1892 р. у Кам'янець-Подільському. Своїм друзям вона розповідала, що Макаренко «ревновал меня... самым животным образом, хотя он меня любил больше всех и никого так высоко не ценил, как меня»
Антон писал ей:
«...Я думаю о том, как по неожиданному, какому-то новому закону в моей жизни случились две огромные вещи: я полюбил вас и я потерял колонию Горького, об этих двух вещах я думаю очень много. И мне хочется, чтобы моя жизнь продолжала вертеться вокруг новой таинственной оси, как она вертится вот уже второй год. Ничего подобного в моей жизни никогда не было.  Я привык стоять на твердой позиции; человека, знающего себе цену, и цену своему делу, и цену каждой шавке, которая на это дело лает... Мне казалось, что во мне заключена самая веселая, самая умная, самая общественно ценная философия настоящего человека. Сколько годов создавалась эта моя история? Я уже успел приблизиться к старости, я был глубоко убежден, что нашёл самую совершенную форму внутренней свободы, внутренней силы, силы при этом совершенно неуязвимой... А вот пришел 27 год, и в какие-нибудь две недели всё полетело. Ты научила меня плакать...».
 Він ледь не щодня писав їй довжелезні листи, у мороз, хуртовину чи сльоту за кілька кілометрів носив їх, щоб відправити якнайшвидше «До запитання». Навіть неясно, як він знаходив час для керівництва колонією у ці щасливі і тривожні для нього роки. Кохання так його захопило, що 1 березня 1928 р. він у листі до неї назвав педагогіку «шарлатанством».  Антон Семенович пише їй: «Сейчас 11 часов. Я прогнал последнего охотника использовать мои педагогические таланты, и одинокий вступаю в храм моей тайны. В храме жертвенник, на котором я хочу распластать весь мир. ... Может быть, для этого нужно говорить и говорить, а может быть, забиться в угол и молчать, а может быть, просто жить. Но что я непременно обязан делать - это благодарить Вас за то, что Вы живете на свете, и за то, что Вы не прошли мимо случайности — меня. За то, что Вы украсили мою жизнь смятением и величием, покорностью и взлетом. 
...Я стою перед созданным мною в семилетием напряжении моим миром, как перед ненужной игрушкой. Здесь столько своего, что нет сил отбросить ее, но она вдруг сломана, и для меня не нужно уже ее поправить. Сегодня я не узнаю себя в колонии. У меня нет простоты и искренности рабочего движения — я хожу посреди ребят со своей тайной, и я понимаю, что она дороже для меня, чем они, чем все то, что я строил в течение семи лет. Я как гость в колонии. Я всегда был реалистом. И сейчас я трезво сознаю, что мой колонийский период нужно окончить, потому что я выкован кем-то наново. Мне нужно перестроить свою жизнь так, чтобы я не чувствовал себя изменником самому себе...». 
"Я серьезно хочу просить Вас зарегистрировать наш брак, но...  Я не хочу обыкновенной семьи, я хочу, чтобы мы с Вами были только нашей тайной, я хочу купаться в той нашей симфонии, но без зрителей и друзей"
...Сорокарічний Антон Макаренко не впізнавав себе: вперше в житті поцілував листа від жінки; 24 жовтня 1928 р. зізнався: «я б любив дитину від тебе, моє Сонечко».

Они так и жили в гражданском браке. А детей не было, потому что она болела.
За день до смерти он пишет письмо Ольге Ракович, которую любил до встречи с Галиной:
"В моей теперешней жизни никакого счастья нет. Но я уже не хочу счастья давно и отношусь к счастью принципиально отрицательно. Я очень много работаю, много борюсь и часто лезу на рожон, у меня много врагов, а друзья... друзья готовы выпить со мной рюмку водки и посудачить. Поэтому я всегда ощущаю себя на какой-то боевой позиции и готов к драке, но это уже больше привычка, чем стремление. В руках у меня нет такого дела, которое я готов защищать до последней капли крови. Пишу. Сейчас развел повесть о любви - длинную повесть, в которой хочется сказать многое и многое вспомнить, поэтому сейчас я еще чаще вспоминаю о Вас. В моей жизни Вы - самое глубокое и самое чистое воспоминание. Отвечайте, очень прошу... очень...» (28 марта 1939 года).

Думаю, более чёрствый человек, чем Макаренко, не смог бы достичь таких результатов в воспитании детей- беспризорников. Ведь сколько искалеченных душ он отогрел!
А вы что скажете?

17%, 1 голос

33%, 2 голоси

33%, 2 голоси

17%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Я Дуся. Самая Дуся из всех Дусь

 Коль уж нИИикак и нИиикуда не деться от котов в ленте, вставлю и свои 5коп.

(ссылки почему-то нЕактивныеprostite, придется вам их копировать и ...podmig

Дуся сегодня шире, чем сама в длину
 

Но все равно - все та же Дуся
 

Любите меня, вам всем нИиичего не остается.
Ведь я - все та же Дуся podmig

Пити чи не пиши -вирішуй сам...

Зі смутком повідомляємо вам, що британські вчені (справжні) провели дослідження про вплив алкоголю на мозок і його результати засмутять навіть тих, хто не зловживає спиртними напоями. Виявляється, навіть невеликі, але регулярні дози алкоголю призводять до пошкодження зон мозку, що відповідають за процеси одержання і засвоєння інформації.

Однак, цим негативний вплив алкоголю на мозок не обмежується, тому ми в Тутка вирішили з’ясувати, які ще проблемами ви ризикуєте мати, регулярно втішаючись келихом улюбленого напою, і що все-таки відбувається в мозку під час потрапляння алкоголю до організму.

Що відбувається з мозком при вживанні алкоголю

Коли алкоголь проникає в організм, він негайно звужує кровоносні судини і капіляри. При цьому він склеює кров’яні тільця, що по них рухаються – еритроцити у своєрідні грона. В результаті в судинах утворюються тромби і через це порушується надходження кисню до найважливіших відділів головного мозку.

Клітини мозку гинуть, але, що цікаво, в момент їх смерті людину охоплює почуття ейфорії, вона відчуває прилив енергії і радісне збудження. Попри те, що в цей час людина як ніколи близька до інсульту.

Найбільш значної шкоди мозку й організму в цілому завдає етиловий спирт, що входить до складу спиртних напоїв. Він є водорозчинною речовиною і накопичується в критичних обсягах в тих органах, де найбільше крові. Мозок з їх числа.

Зазвичай, мозок захищений від отруєння токсичними речовинами гематоенцефалічним бар’єром. Але, на жаль, етиловий спирт легко долає цю перешкоду. Саме тому мозок виявляється беззахисним навіть перед «корисним» келихом червоного вина під час вечері.

Які зони мозку страждають найбільше [ Читати далі ]