Мені дуже подобаються рядки з нашого українського гімну: "згинуть наші воріженьки, як роса на сонці", бо то є повна зневага до всього нам ворожого. Іван Багряний вважав це неправильним, тому що ворогів треба як і всіляку загрозу - пильнувати і ставитись серйозно, а не зневажати. Мені ж, як щирому українцю, подобається ворогів вважати нікчемами, що як роса на сонці пощезають і на тому все. Знаю, що вороги у мене є, тому що без них жилось би мені інакше - важче, але з іншого боку я не знаю жодної людини, яку б ненавидів і вважав своїм ворогом. З того придумав таку тезу: Це занадто велика честь бути ворогом Богдана Гордасевича. То велике щастя жити без ворогів у душі. Свокій та благодать. За погане не дякують, але погодьтесь, що невдачі людину загартовують. І навпаки: кого любить Фортуна - того робить слабаком. В мене багато важливих задумів зривалися з невідомиїх мені причин, хоча ясно, що хтось постарався в тому. Зрозуміло, що я злився, але з іншого боку що простіше: робити чи ледацювати? Ось чому я зневажаю своїх таємничих воріженьків, бо воні дурні: позбавляли мене роботи і турботи своїми плітками-підніжками, коли потрібно було сприяти побільше і я з того перепрацювання швидко б згорів-помер, прикладів тому чимало. Не перелічити, скільки талановитих людей пішло у засвіти саме тому, що їм везло, хоча насправді то була тоємна допомога-сприяння. У мене все до навпаки, тому ось гарно відзначив своє 65-річчя. Не кожному то дано. 

Маю знвичку писати і вважаю, що якщо я не писав будь-що в цей день - він є змарнованим і його не існує. Переважно то є щоденники чи подібне тому фіксування свого і навколо буття, свої думки та рефлексії як фіксація часу. Рідше значно я писав щось на публіку. За роки життя того письма назбиралося чимало, отож годі розібратися чи все переглянути. Може колись покопирсаюсь в тому, але зараз маю на меті інше. Знаю, що це мало хто прочитає, проте знаю, що можливо колись хтось чогось і перегляне з цікавості. У мене є чітке завдання для себе відтворити свій час і себе у ньому, бо чую стільки безглуздого та брехливого, аж злість бере. Я жив у той час серусеру і знаю правду! Суто свою, яка тим і вартісна. Я не пишу сповідь чи мемуари, а хочу висловити своє світобачення свого часу. Ми самі не знаємо відповіді на просте питання: "А що то було?". Революція, громадянська і Друга світова, ленінізм, сталінізм, голод, репресії, дисиденти, спецоргани, розвій культури та застою тощо. Все занадто заплутано, багатошарово і я не певен, що вийде розповісти повноцінно і структуровано, проте якесь уявлення передати зможу і тим допоможу, хто шукає правди про ті часи.

Коли тобі ось-ось 65 років, то стає байдуже, що про тебе пліткують інші. Переважно говорять погане, тому що гарне про людину переповідати нецікаво. Знаю, що я людина непевна, але і знаю, що нікого не зрадив, просто тому що не мав можливостей. А ще я з малечку дотримувався науки для самітників, яким я постійно був у Донецьку: не наривайся, бо нарвешся. Тобто не ризикуй зайве, хіба що іноді трошки, коли все безпечно. Одною з головних моїх проблем в житті я важаю відсутність батька, або вітчима, або іншої вольової людини, яка б привчила мене до боротьби за життя. На тепер виникло гарне слово "ухилянт", яке цілком відповідає моїй натурі, але не принципам. Коли я їхав у грудні 2013 року на Євромайдан, я реально прощався з життям, хоча тоді ще там нікого не вбивали, але до того йшлося і розуму багато не треба, тому прощавай любий Львів. Хто зна?.. З щитом чи на щиті?..

Сьогодні християни святкують Богдана, або точніше - Феодота - Феодота Анкірського, бо немає святого на ім'я Богдан, а Феодот з грецької є Богдан. Свята немає, але якщо захотіти - придумати свято можна і треба - чого Богданів зневажати, якщо вони Богом дані?

Про анархію мою особисту

Тема анархізму не є для мене ідея-фікс, а це просто реакція людини, яка постійно була в тюрмі, де житло і харчі дають, де наглядачі наглядають, а ти взамін щось начебто робиш. Нагадаю, що в радянському союзі хто не працював – того судили і відправляли в зону реальну з режимом примусової праці. Закон про тунеядців існував. Кримінальний злочин якщо не працюєш, бо повинен десь працювати. А де? Правильно! Десь в державній установі чи на заводі, фабриці і тому подібне, тому що усе навколо тільки державне – усе! Відповідно, коли усе навколо державне то і люди так само державні! Тобто – раби! Не знаю як для кого, але свобода, це коли ти вибираєш,  як жити, де жити, в що вірити, де робити і все інше – ти вибираєш! І навпаки. Є гарна українська глибоко наша народна приповідка, коли бандити пограбували селянина і вирішують, що далі з ним робити: Один каже: -Заріжемо! Інший каже: -Повісимо! Ще інший: -Утопимо! А селяни на те: -Ой, робіть як воно найліпше…

Життя-буття в тюрмі навіть дуже великій як серусеру було в більшості вибір без вибору в усьому. Комуністична партія узурпувала абсолютно всю владу, що навіть було усталено в Конституції,  отже простим людям, щоб чогось в житті добитися, потрібно було вступити в компартію і там робити свою життєву кар’єру. Або йти просто десь працювати як раб-роботяга. Зрозуміло, що в кожного своє виходило комусь ліпше, комусь гірше, але людина до всякого призвичаюється, тому і вижила в процесі еволюції за Дарвіном. Я визначав цей стан життя в радянському союзі як державний феодалізм, коли є певний рівень особистої свободи, але суто в межах дозволу від господаря, тобто держави, тобто від комуністів.

Тепер поговоримо про термін «держава», бо досить частенько доводилось чути: - Держава має зробити це! І це! І оте! Держава мусить! Тобто для багатьох людей існує своєрідний фантом Держави, як якогось чарівника, що може робити чудеса і все тільки хороші та для всіх одночасно. Я іноді іронічно питаю: - Ви де і коли бачили державу особисто? І сам відповідаю на це риторичне запитання: Отож і воно, що ніде і ніколи. Бо скрізь ви стикаєтесь не з державою, а з людиною, а точніше: з чиновником, що є носієм певних державних функцій. За ідеєю багатьох, держава має бути як універсальний механізм, тобто чиновник має бути як коліщатко чи бездоганний пристрій з чітко вивіреними функціями, але ж так не є. Людина скрізь людина з усіма своїми якостями і вадами. І вадами! Ось в цьому моменті й головна проблема отої міфічної держави: бюрократія! Тобто славнозвісна Система замість Держави! А це не тотожні речі. Тому що Держава є для всіх, а Система тільки для своїх, кого включено до її числа. Всі інші буквально там десь. Коли Система підміняє Державу, то вона, держава!, просто зникає, що і сталося з радянською країною, яку знищила комуністична партія – основа Системи. На привеликий жаль, але метастази отої комуністичної Системи дотепер мордують Україну, яка ніяк не стане Державою саме через те. Отож у підсумку не наше українське прислів’я, але нас стосується повністю: Не було б щастя, так нещастя посприяло. Війна формує Українську Державу і знищує злочинну Систему підкилимних договірняків і усе тому подібне. Усім розумним і не дуже людям України потрібно чітко зрозуміти, що Держава – це всі ми сукупно! Всі ми! Ми справді є всі – президенти! Просто кожен – по-різному. Яким вже вийшов його формат – таким він і є, а називається він однаково: громадянин Держави Україна. В Одесі на тепер особливо зрозуміла різниця в цьому. Шабаш з державою і знову до анархії. 

Дуже часто для пояснення людям хочеться наочно побачити як воно є і я пропоную вийти в будній день в так звану «годину пік» на центральну вулицю свого міста і подивитись на стовписько людей на ній. На перший погляд це якийсь хаос, в чому часто звинувачують анархізм, але якщо уважніше придивитись, то виясниться, що ніякий це не хаос і навіть не «броунівський рух», а кожен йде скеровано за своїм бажанням – кожен має свою програму проходу. Навіть гуляки, бо вони гуляють! Щось подібне можна побачити на великих автотрасах: Йой! Що то діється?! Куди всі їдуть? Відповідь проста: кому куди треба – той туди і їде. Тобто класика анархізму! Але…

Існує велике АЛЕ для всього анархічного руху, який жорстко і навіть жорстоко заперечує існування держави як апарат насильства. Так, тільки держава має законне право на насильство над іншими, бо є ЗАКОН! Право! Змушений знову повернутися до теми держави, де, як відомо, задіяні люди і не знаю як в інших країнах, а в Україні їх влучно означено як правоохоронці: це поліція, прокуратура, судді і всі інші силові структури, окрім армії. Хоча армію також можуть залучити, але це незаконно коли, тому що основні функції держави є безпека своїх громадян! Безпека внутрішня і зовнішня. Зрозуміло – кожному своє: армія пильнує зовнішню, а всі інші – внутрішню безпеку. Для анархізму ці питання проблемні, бо він не обумовлює ні першого, ні другого. Теза основна анархії: «маємо домовлятися і дійти згоди добровільно» дуже і дуже сумнівна, а тому – держава мусить бути! Основне в тому: яка? Держави бувають різні і всі ми то знаємо. В основному спрацьовує принцип: які ми – така і наша держава. Або: які ми – така і наша влада. Саме тут ми маємо другу головну проблему анархізму: людина. 

Переважна кількість теоретиків анархізму та його популяризаторів дотримуються ідеї природнього альтруїзму в людині та вродженого добропорядного поводження в житті, але його псує середовище, в якому людина опинилась. На жаль, все до навпаки, чому свідчать випадки типу Мауглі: діти, які вижили серед диких тварин і потім у старшому віці попали до людей – ніколи не ставали нормальними людьми. Ніколи! Новонароджена дитина має тільки генетичні особливості, а в усьому іншому це буквально «чиста сторінка»: що вкладемо – те і будемо мати, а що вкРадемо – того не будемо мати. Інакше кажучи, мова йде про виховання, або науково: процес соціалізації. Варто визнати, що Світ є таким, які люди в ньому живуть. Анархізм навряд чи буде світовою ситуацією, а, можливо, і не треба. Просто новий час глобалізації змушує людей бути мобільними, щоб вижити і добре жити. Доведеться змінювати місця життя та роботи, країни і середовища. Багатьом доведеться покладатися суто на себе, що по факту є анархізмом, а визнавати себе анархістом чи ні – то не є суттєвим. Будь людиною і користуйся принципом: живи сам і дай жити іншим. А якщо ні, то прошу пана до гілляки! Гарна українська приказка перед повішанням злочинця, якого в Україні не було багато, оскільки частіше на кілок саджали. Тобто: прошу пана до держави з її правом на насилля. 

На завершення: постарайтесь зрозуміти і не плутати анархізм з тероризмом та іншими різними актами насилля. Стан анархізму існує для кожного тоді і тільки тоді, коли він робить свій вибір. І все! Далі він той, що вибрав: порядна людина або ні, тобто терорист, злодій, чи ще якась паскуда, що є в чомусь схожими до анархістів, але реально ними не є і навряд чи будуть, хоча стати добропорядною людиною завжди можливо. Для яких це і написано.

Богдан Гордасевич   

12:52 18.10.2025

Багато наслухався розмов на тему, а як воно далі буде з Україною? Сподобалась найбільше ось це: " Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, Україна має отримати гарантії безпеки, аби утримати свій суверенітет і територіальну цілісність. За її словами, Європа та держави Коаліції охочих готові зробити свій внесок. Про це вона сказала під час спільної пресконференції із президентом України Володимиром Зеленським у Брюсселі 17 серпня"