Президент, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко передав озброєння та військову техніку командирами військових підрозділів та бойових машин. Глава держави вручив відповідні сертифікати на техніку.

«Кожна одиниця нової бойової техніки – це вагомий внесок у національну обороноздатність і у безпеку наших громадян. Сьогодні українські льотчики отримують нову та відремонтовану авіаційну техніку. Серед них – винищувачі, навчально-тренувальні літаки, гелікоптери та безпілотники», - повідомив Глава держави.

При цьому він зауважив, що на початку листопада підрозділи Протиповітряної оборони Сухопутних військ та Зенітних ракетних військ провели стрільби із зенітних ракетних комплексів. Усі ці комплекси було відновлено на підприємствах «Укроборонпрому».

«Стрільби довели майстерність наших воїнів», - зазначив Верховний Головнокомандувач.

Глава держави оглянув передану техніку та поспілкувався з військовими. Крім того, Президент ознайомився зі зразками авіаційної техніки виробництва ДП «Антонов», зокрема військово-транспортний літак АН-132-D та АН-77.

Президент також зазначив, що український літак АН-77 має авіоніку провідних світових виробників і цей літак суттєво наближений до стандартів НАТО. «Цей літак має стати основою військово-транспортної авіації України. І не лише України. Його характеристики дозволяють кардинально розширити боєздатність десантно-штурмових військ. Адже вони зможуть використовувати навіть малопідготовлені шістсотметрові злітні смуги», - наголосив Президент.

До складу Збройних Сил України було передано кілька бойових літаків, а саме багатоцільові винищувачі Міг-29 та важкі багатоцільові високоманеврові всепогодні винищувачі Су-27. До військ також були передані бойові та транспортні гелікоптери навчально-тренувальні і навчально-бойові літаки Л-39 та безпілотні авіаційні комплекси Spectator М.

Уся військова техніка та озброєння пройшли ремонт та модернізацію на вітчизняних підприємствах оборонно-промислового комплексу.

https://www.president.gov.ua/news/zbrojni-sili-ukrayini-otrimali-modernizovani-bojovi-litaki-g-51614

Високоповажні іноземні гості! Друзі України!

Ваша Святосте!

Шановні предстоятелі церков і лідери релігійних організацій!

Дорогий український народе!

Щороку пізньої осені на ці дніпровські кручі приходять тисячі людей. Вони прибувають із різних куточків України та з далеких країн. Їх приводить сюди бажання вшанувати загиблих і нагадати світові про один з найбільших злочинів ХХ століття – про Голодомор, влаштований Кремлем.

Геноцид був дуже ретельно спланований. Ним хотіли вирішити назавжди українське питання, яке століттями не давало спокою Росії, та й відверто кажучи і досі не дає. На початку тридцятих років ще свіжою була пам’ять про Українську національну революцію, століття якої ми відзначаємо цього року. Наша революція виявилася надто романтичною, надто вже сподівалася на мир і братерство, надто мало дбала про армію. Через те й була придушена навалою з півночі. Але пробуджена революцією національна свідомість – точно залишилася.  

Російсько-більшовицька тиранія невтомно гасила той вогонь свободи, але він все одно то жеврів, а то й загорався з новою силою. І місяця не минало без повстань, бо хлібороби не хотіли віддавати зерно, хліб задарма. Бувало, відхилялися від «курсу партії» українці-керівники міністерств, заводів, установ: навіть на засіданнях парткомів час від часу лунали виступи проти диктату Москви. Українізацію, яку Сталін розглядав як тимчасову подачку, націонал-комуністи сприймали всерйоз і енергійно проводили, зміцнюючи нашу українську ідентичність. Потаємну думку мільйонів висловило коротке гасло Миколи Хвильового: «Геть від Москви!»- разом з іншим у нашій мовній стилістиці тих часів: «Дайош Європу».

В ті ж роки відбувся розквіт української культури. Ніколи раніше не з’являлося в нашій  Україні одночасно стільки геніальних письменників, поетів, художників, режисерів, акторів, музикантів. Це ті, які стали «розстріляним Відродженням».  

Посіяні Українською національною революцією зерна дали добрі сходи. Кремль страшився майбутнього «врожаю». Сталін так і написав Кагановичу: «Украину можем потерять». Зі страху й ненависті виріс задум злочину. Спочатку неправедним судом судили і знищили тих, хто дав можливість народу пізнати самого себе, хто об’єднував його навколо цінностей і смислів. А потім взагалі спланували вбити всіх, хто здатний до опору. Вбити лише за те, що вони українці… За те, що вже самим фактом усвідомлення себе окремими народом ставлять під загрозу існування імперії.

Дослідники на основі документів і свідчень дуже докладно описали, як спускалися з Москви нереальні плани хлібозаготівель,  що прирекли Україну на масовий голод. Ми знаємо, як відбувалося занесення сіл на «чорні дошки». То означало – оточення військом, заборону виїзду, вилучення будь-якої їжі і вимирання чоловіків, жінок, дітей. Так, вони вбивали не лише дорослих. Вбито і півтора мільйона дітей!   

Відомо й те, як оголошували куркулями сотні тисяч господарів і разом з родинами засилали їх на Сибір, аби вже там виморити як не голодом, так холодом; як не морозом, так каторжною працею.

Рафаель Лемкін, автор самого терміну «геноцид», один з тих, хто добився прийняття Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зробив такий висновок: «Радянський геноцид в Україні був не просто випадком масового вбивства, але саме випадком геноциду, знищення не лише окремих людей, але й усієї нації».

Протягом десятиліть за одне лише згадування про Голодомор можна було заплатити роками неволі. Та в тисячах і тисячах українських родин продовжували згадувати імена загиблих родичів. Пошепки переповідали страшні подробиці. У таємних щоденниках записували спогади. Обговорювали це на своїх гуртках шестидесятники. Цього року пішов з життя один з них, Іван Драч. В ці дні Іван Федорович завжди приходив сюди. Влітку 1986 року він першим на з’їзді письменників публічно оголосив вимогу владі дати відповідь про те, що ж коїлося в Україні в тридцяті роки.

Чимало небайдужих людей за межами СРСР берегли пам’ять про злочин Голодомору. Розповідали про нього з церковних кафедр, писали репортажі в газетах і просто листи зі зверненнями до урядів. В усіх кінцях світу українська громада на повний голос нагадувала про Голодомор. 

Тридцять років тому комісія Конгресу США офіційно встановила, що Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців. Цього ж року Сенат американського Конгресу визнав Голодомор геноцидом. Загалом півтора десятки держав на рівні парламентів кваліфікували голод тридцять другого – тридцять третього років саме як геноцид.

Сьогодні в Києві на міжнародному форумі «Україна пам’ятає – світ визнає» були присутні представники п’ятдесяти країн.

Напередодні ми почули від Папи Франциска слова вшанування жертв Голодомору. Зі співчуттям та підтримкою до українського народу звернувся Вселенський Патріарх Варфоломій. «Ця трагедія, - зазначив Його Всесвятість, - говорить сама за себе, серед інших жорстоких вчинків проти людства та Божого творіння, здійснених у двадцятому столітті, саме Голодомор стоїть окремо».

У зверненні Його Всесвятість ще раз наголосив, що «Священний Синод вирішив надати автокефалію Православній Церкві в Україні, щоб вона приєдналася до повноти Православ'я в єдності та внутрішньому мирі». Рішення, яке ми українці очікували десятиліттями і навіть століттями, - прийняте, і ми за нього надзвичайно вдячні нашій Константинопольській Матері-Церкві. Очікуємо найближчим часом остаточно юридично та канонічно буде оформлена автокефалія.

Дорогі українці!

Ми провели декомунізацію і стерли імена катів нашого народу з карти України, прибрали їхні ідоли. Цей процес має бути завершений. Звертаюся до Верховної Ради щодо перейменування Дніпропетровської області на Дніпровську. Днями вніс до Верховної Ради відповідний законопроект. Закон вимагає це рішення провести через зміни до Конституції.

Позавчора, і дуже дякую Парламенту України і народним депутатам, Верховна Рада в першому читанні вже схвалила зміни до Конституції, які зобов’язують українську владу забезпечити вступ України до Європейського Союзу та НАТО, які карбують в Основному законі наш курс на Євросоюз та НАТО. Це – частина нашої стратегії, яку ми послідовно впроваджуємо протягом останніх чотирьох з половиною років.

Лише інтеграція України до євроатлантичного простору гарантує нам і мир, і безпеку, і незалежність, і подолання бідності. Щойно цитував Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!». Від цієї стратегії ми не відступимо. Україна обов’язково стане повноправним членом НАТО і повноправним членом Європейського Союзу!

І не буде більше ані Голодомору, ані Великого терору, ані русифікації. Як писав Тарас Шевченко: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!»

Історична відповідальність за Голодомор лежить на Російській Федерації як правонаступниці СРСР, і той злочин не має терміну давності. Росія знову, як і сто років тому, розгорнула агресію проти України щоб повернути її назад, в імперію. У Кремлі знову ненавидять і бояться вільної європейської України. Але, я точно знаю, вони вже не зможуть повернути назад колесо історії. 

Україна впевнено йде своїм шляхом. 

Ми пам‘ятаємо! Ми – сильні!

Вічна пам'ять жертвам Голодомору!

Вічна пам'ять усім, хто віддав життя за свободу і незалежність України!

Оголошую загальнонаціональну хвилину мовчання.

https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-51290

Уже завтра в столиці очікуються урочистості з приводу п'ятої річниці з початку Євромайдану – мирної акції протесту, яка згодом переросла в справжнє вуличне протистояння, відоме під назвою Революція Гідності. Цього року на головній площі столиці знову з’явилися численні декорації, завдяки яким політики привертатимуть увагу людей до подій, які, фактично й привели їх до влади.

Залишається й багато скептиків. В суспільстві шириться розчарування та невдоволення. Причому, якщо раніше більшість незадоволених подіями 5-річної давнини були щирими прихильниками тодішньої влади та курсу на зближення з Росією, то зараз ситуація докорінно змінюється. Розчарування шириться саме серед самих активних учасників та прихильників Революції Гідності – мовляв, результати невтішні, протести не змогли вирішити ключової місії – зміни еліт.

Втім, заради справедливості мусимо зазначити, що саме різкі соціальні зміни в суспільстві не народжують нових еліт, а радше стають підґрунтям для їх появи. І зараз ознаки контрреволюції спостерігаються не лише завдяки дії зовнішніх чинників, але й є суто внутрішньополітичною проблемою українців. Ворогом ще зовсім не потужного українського громадянського суспільства дедалі частіше стають саме внутрішні стейкхолдери, де й на яких би посадах вони не перебували. Причому йдеться не лише про центральний рівень, але й про регіональний.

Залишається цікавим, чи здатні українці на системний масовий мирний протест. Що може стати приводом, що – рушійною силою, а також до яких наслідків він може призвести?

Наразі протести за своєю соціальною основою сильно дефрагментувалися. Єдиної рушійної сили немає, партійні організації виконують роль дуже елітарних «соціальних ліфтів», вхід для справжніх пасіонаріїв закритий. Водночас похід в українську політику залишається дуже дорогим задоволенням. І навіть якщо одиницям вдається потрапити до системи, особливого впливу на загальну ситуацію це не має.

Небесна Сотня Майдану: чи змінилася країна та які висновки слід зробити20 лютого Україна вшановує пам'ять Героїв Небесної Сотні. Про обіцянки Майдану через чотири роки, розслідування кривавих подій та подальший шлях України міркували разом з експертами.20 лютого 2018, 16:10

Ситуацію можна розглянути на прикладах двох сучасних політиків, які потрапили туди за дуже неоднозначних обставин, проте для подальшої своєї реалізації користуються саме ресурсами системи, а не широкою суспільною підтримкою.

Ідеться про народного депутата Мустафу Найєма, якого вважають таким собі «тріггером» Євромайдану. Та на зовсім протилежному боці – нинішній очільник Соціалістичної партії, одіознмй Ілля Кива. І в першому, і в другому випадку, попри суттєві відмінності в кар’єрі, в питанні досвіду та знань, інтелектуальних можливостях, по суті, обидва політики зараз користуються тими ж ситуативними можливостями, які стали доступними їм після подій Революції Гідності. І навряд чи кожен із них може опертися на бодай на якусь суттєву електоральну основу.

Наразі важливо констатувати, що жодне із соціальних чи економічних питань в Україні не здатне об’єднати українців для потужної акції протесту. Виходять лише ситуативні «групи інтересів», які інколи досягають свого.

Як доказ цих слів варто згадати ситуацію з підвищенням тарифів – за останні роки вони збільшилися в кілька разів. Утім, широких акцій протестів не відбулося – нещодавно мали лише кілька регіональних «газових бунтів», спричинених відсутністю опалення в мешканців кількох українських міст. Після того, як влада якось таки вирішила цю проблему, подальшого поширення протестних настроїв вдалося уникнути.

Те саме стосується «успішних» історій із вкладниками деяких збанкрутілих банків та активістами «АвтоЄвроСили». Так, вкладники банку «Михайлівський» таки досягли свого й частково отримали втрачені в ліквідованому банку кошти. Рух за «євробляхи» ще досі триває, й поки його можна назвати одним із найуспішніших «протестних кейсів», який об’єднав українців саме на економічному підґрунті.

Що ж стосується акцій за права людини, то вони залишаються найбільш пасіонарними за своєю суттю, однак найменш масовими. Так, переслідування активістів та вбивство громадської діячки Катерини Гандзюк не залишилося поза увагою всього суспільства. Втім, поки що жодна з акцій протесту, спричинених цією жахливою подією, не отримала широкої підтримки в суспільстві.

Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, рівень протестних настроїв українців є невисоким. Так, за даними опитування, презентованого Центром Разумкова та Фондом демініціатив ім. І. Кучеріва у вересні цього року, майже 68% людей не бачать перспектив масових акцій протесту в своєму місті або вважають їх малоймовірними. Тоді як лише 4,3% українців впевнені, що такі акції протесту точно відбудуться, й 18,5% вважають, що вони, ймовірно, можуть статися.

Справа Гандзюк: активісти вимагають відставок Авакова та ЛуценкаГромадські організації вимагають піти у відставку генпрокурора Юрія Луценка і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова через нездатність реформувати правоохоронну систему.5 листопада 2018, 17:40

Попри те, що більшість вимог Революції Гідності так і не були виконані або доведені до завершення, найголовніше, що вдалося чинній владі – задовольнити основну цивілізаційну вимогу, з якою виходили на протест українці. А це курс на європейський рівень життя та зближення з ЄС. Тут варто відзначити також, що в цьому процесі каталізатором була не лише Революція Гідності як соціальне явище, а протистояння з Росією, анексія Криму та військова агресія на Донбасі.

Якщо перераховувати всі вимоги Революції Гідності, то навряд чи можна назвати бодай одну, яка була задоволена на 100%. Навіть славнозвісний безвіз був реалізований лише після подолання серйозного спротиву системи. Такі вимоги, як люстрація, скасування депутатської недоторканності, реформа виборчої системи, повернення вкрадених грошей, встановлення та покарання замовників та виконавців вбивств активістів під час Революції Гідності, не були виконані навіть після 5 років, що минули з листопада 2013-го.

Усі інші зміни відбуваються попри величезний супротив системи. Українці втрачають час і можливості для організації справді успішної та комфортної для власної реалізації країни. І, як уже встигли переконатися за останні 5 років, війна – не єдине пояснення та причина всіх негативних процесів, що відбуваються в нашій державі.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»

Президент Петро Порошенко ухвалив рішення про утворення в Україні спеціального Фонду з підтримки освітніх та наукових програм для молоді та підписав відповідний Указ. Про це Глава держави повідомив у Києві, під час зустрічі зі студентами та аспірантами.

«Дуже важливо, щоб розвиток науки, щоб підтримка талановитої молоді, студентів, аспірантів, молодих вчених відбувалася ефективно і на державному рівні», - наголосив він.

Під час спілкування Петро Порошенко назвав незадовільною нинішню ситуацію, коли сотні, а може й тисячі талановитих молодих людей змушені виїжджати з України для того, щоб продовжити займатися наукою. Саме тому й було прийнято рішення про створення зазначеного Фонду, який сприятиме роботі молодих науковців та розвитку галузі в нашій державі.

«Ми маємо створити всі можливості для того, щоб талановита українська молодь мала всі можливості реалізувати свій потенціал у нас, в Україні», - підкреслив Глава держави.

«І для цього я прийняв рішення про заснування Фонду Президента з підтримки освітніх та наукових програм для молоді для того, щоб підтримати молодь. Найталановитіша молодь, навіть якщо вона не має для цього достатньо коштів, повинна мати підтримку Президента і держави», -  сказав Петро Порошенко, зауваживши, що молоді люди отримають можливість навчатися, або навчатись в аспірантурі, виграти гранти і здійснювати свої наукові розробки.

Таке рішення, на переконання Глави держави, є «абсолютно правильним шляхом». «І мені приємно це оголосити в такому колі, коли тут присутні найкращі студенти і аспіранти. Ви є, кажуть, надія ваших вчителів. Не тільки вчителів – надія всього українського народу і надія Президента», - сказав Петро Порошенко.

На його думку, саме тоді, коли держава, влада та науковці об’єднаються, можливі позитивні зміни у цьому напрямку. Президент зазначив, що добре розуміє обсяг роботи, яку необхідно зробити для того, щоб зрушити українську науку вперед: «І щодо інституціонального «прокрустового ложа» старої системи української науки і Академії наук, і щодо необхідності реформування, і щодо зміни форматів для того, щоб саме не через фіксовану бюджетну дотацію, а через грантові програми мати можливість підтримувати молодих і талановитих». «Об’єднаємося і робимо ці зміни і ці реформи разом», - зазначив Глава держави.

«Я твердо переконаний, що це єдино можливий і правильний шлях», - ще раз підкреслив він.

За словами Петра Порошенка, Україну у цьому готові підтримати країни Європейського Союзу. Зокрема, питання підтримки української науки нещодавно обговорювалося під час візиту в Україну Канцлера Німеччини Ангели Меркель. Президент зауважив, що разом з Канцлером Меркель було започатковано низку програм, починаючи від підтримки будівництва дороги Запоріжжя-Мелітополь на Маріуполь і підтримки відбудови інфраструктури Донбасу, і закінчуючи спеціальним фондом енергоефективності, підтримки та розвитку науки та інших надзвичайно важливих програм.

«Створений Фонд і кошти, які, я сподіваюся, будуть закладені в бюджеті, підтримка Уряду, Міністерства – об’єднаними зусиллями ми точно вийдемо на перемогу. Фонд підтримає вас на шляху здійснення ваших мрій. Я всім бажаю перемог. Обов’язково бажаю віри в себе, бо без цього перемог не буде», - сказав Глава держави.

https://www.president.gov.ua/news/prezident-ukrayini-zasnuvav-fond-z-pidtrimki-osvitnih-ta-nau-50850

Президент Петро Порошенко зустрівся з архієреями Української Православної Церкви Київського Патріархату і привітав Патріарха УПЦ КП Філарета з 23-ю річницею його інтронізації.

Зустріч відбулася в резиденції Патріархії Української Православної церкви Київського Патріархату в Києві.

Глава держави подякував Патріарху Філарету за багаторічну службу і його зусилля щодо створення Єдиної Помісної Православної Церкви України.