1. Микола Олегович Голубєв народився 17.12.1998 року у селі Вочківці Волочиського району Хмельницької області.

Закінчивши 9 класів Волочиської школи №5, хлопець вступив до Волочиського промислово-аграрного ліцею, який закінчив 2017 року, здобувши фах зварювальник і муляра.

21.06.2017 року у Миколи був останній екзамен, а вже 26.06 він підписав контракт із ЗСУ, не з’явившись навіть на вручення диплома, адже був доправлений до навчального полігону у Старичах. Після бойової підготовки, 07.09 він був відряджений до зони АТО, до міста Попасна Луганської області.

Старший солдат, навідник кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1-ї роти 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 1 січня о 13.15 в районі селища Новотошківське Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, які дістав внаслідок обстрілу наших позицій з озброєння БМП-1.

Похований 4 січня на центральному кладовищі Волочиська. У нього залишилися батьки та брат.

1. Микола Іванович Семенюк (позивний Саїд) народився 28.11.1973 року у селі Леляки Жмеринського району Вінницької області. З 2005 року мешкав у селищі міського типу Браїлів.

Закінчивши 9 класів сільської школи, хлопець вступив до Жмеринського вищого професійно-технічного училища, у якому здобув фах столяра. Працював на різних роботах, останнім часом – на Браїлівському цегельному заводі.

На першому місці для Саїда завжди були його діти, яких він шалено любив та намагався надати їм правильне виховання. Захоплювався риболовлею, дбайливо ставився до тварин, дуже багато з яких зносив додому.

У кінці березня 2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Безвідмовний добряк, імпульсивний, з шаленою енергією, Микола Іванович не боявся ризикувати та дивитись небезпеці в очі. У березні 2017-го в районі Авдіївки він врятував життя двом побратимам, коли витяг їх з палаючої БМП. Пройшов бої під Волновахою, на Світлодарці, в районі Старогнатівки та Авдіївки, брав безпосередню участь у встановленні контролю над позицією "Орел".

Молодший сержант, заступник командира бойової машини - навідник-оператор 7-ї роти 3-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 14 січня о 15.50 в районі селища Гладосове Донецької області від смертельних поранень, що їх дістав під час обстрілу наших позицій з великокаліберних кулеметів.

Похований 18 січня на Леляцькому кладовищі. У нього залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей.

1. Віталій Анатолійович Губенко (позивний Батюшка) народився 16.02.1965 року у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Закінчив духовну семінарію, богословські курси у Києві. Вступив на військову службу за контрактом. Тривалий час у підрозділі виконував обов'язки капелана.

Прапорщик, стрілець, помічник гранатометника роти вогневої підтримки 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь" 54-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 25 січня вранці в районі села Катеринівка Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, яких зазнав під час обстрілу військової вантажівки з протитанкового ракетного комплексу.

Похований 28 січня у рідному селі.

ПІСЛЯМОВА

Привіт, мамо, привіт, дорогенька моя.

Не знаю навіть, з чого почати, новин начебто і немає, але новин багато. Стоїмо, окопавшись, серед полів, довго вже стоїмо, від монотонної рутини починає притуплятися зосередженість, тому всі знаходять собі якусь роботу: хто пиляє дрова, хто зміцнює стіни, хто вигадує різні страви з того набору продуктів, що у нас є. Один хлопець пише вірші, так-так, уяви, прийшов з бойових і починає творити. Потім нам читає, соромиться, червоніє, але читає. Не всі його вірші гарні і бездоганні, але ми нічим цього не виказуємо, він пару місяців тому побратима втратив, і видно, що болить у нього, сильно болить.

У нас у всіх болить, мамо. Ми втрачаємо друзів, і з кожною втратою щось вмирає у нашій душі. Різні тут хлопці зі мною, є далекобійник з Тернополя, є пенсіонер з Дніпра, є навіть студент звідкись з-під Миколаєва, у нього вбили брата під Луганськом, і цей молодий зовсім хлопчик залишив навчання та прийшов до нас. Відчайдушний такий, знаєш, не боїться нічого, воює краще від багатьох дорослих дядьків, а сам голиться лише раз на тиждень. Різні тут люди, але наскільки ж вони кращі за тих, хто перебуває на мирній території.

Тут дуже швидко з'ясовується, хто є хто, тут оголюється кістяк людської душі, її структура та складові, тут за короткий період часу з людини, як скальпелем, зрізаються всі шари фальші та штучних обгорток оманливих ілюзій, всередині яких існує інший світ. Я і сам був таким, не буду приховувати, та й ти сама все прекрасно знаєш, проте в цих холодних окопах щось в мені змінилося, я став відчувати себе щасливішим. Так, мамо, ось такий нонсенс. Люди у переважній кількості своїй нещасливі, навіть якщо думають навпаки, але це самообман, по-справжньому щасливою людина робиться серед тих, хто без найменших роздумів готовий за тебе померти.

Я знайшов на цій війні своїх братів, мамо. Їх багато, і нехай у кожного з них своя мати, кров у нас одна на всіх. У нашій крові сплелися в тугий вузол єднання та витримка, взаємодопомога і розуміння, слова, які у цивільному житті часто є порожнім звуком, тут набувають свогосправжнього сенсу. Ми різні, але, у той самий час, ми схожі один на одного, як дві краплі води, тому що у нас одна мета та мотивація, одна справа та загальна воля. Нікому не даємо впасти у відчай і засмутитися, за перших ознак депресії всі спільно піднімаємо тій людині настрій.

Іноді буває лячно. Іноді - дуже. Ми всі хочемо жити, і це - природний стан, коли по нас працюють з того боку. Але якщо забитися в кут і закрити очі, міни падати не припинять, правда ж, мамо? І ми знаходимо сили подолати наш страх, загнати його глибше і не звертати на нього уваги. Ми зобов'язані вижити, хоч і не всім це вдається, але за тих, хто не доживає, ми відповідаємо сповна, повір. У нас не працюють принципи жалості та прагнення до миру. Там нема з ким миритися таз ким домовлятися. У нас один спосіб переговорів, який має приціл і запасний магазин.

Час мені йти на чергування, мамо. Так, щоб не хвилювалася, доповідаю: поїв, одягнений тепло. Хоча останніми днями холоднішає, а сьогодні взагалі щось сильно впала температура, небо прояснилося, напевно вночі буде неабиякий мороз, але ти не хвилюйся, мені не вперше, переживемо, прорвемося, і скоро я приїду, мамо. Незабаром я приїду, обіймемося міцно і надовго, я дуже за тобою сумую. А повернуся з чергування - продовжу, багато ще хочу тобі розповісти. Матусенько моя, ще одне. Тут я зрозумів, наскільки сильно я те…

Написані далі слова неможливо розібрати через кров, що залила листа.

Ян Осока, "Цензор.НЕТ"

Про загиблих Героїв серпня 2016 читайте тут.
Про полеглих Героїв вересня 2016 читайтетут.
Про Героїв, загиблих у жовтні 2016, читайтетут.
Стаття про загиблих Героїв листопада 2016тут.
Про загиблих Героїв грудня 2016 - стаття тут.
Про загиблих Героїв січня 2017 читайте тут. 
Про загиблих Героїв лютого 2017 читайте тут.
Про Героїв, загиблих у березні 2017, читайте тут. 
Про загиблих Героїв квітня 2017 читайте тут.
Про Героїв, полеглих у травні 2017, читайте тут. 
Про полеглих у червні 2017 - матеріал тут
Стаття про загиблих у липні 2017- тут.
Про загиблих Героїв серпня 2017 читайте тут.
Про загиблих у вересні 2017 матеріал тут. 
Матеріал про загиблих Героїв жовтня 2017- тут
Про полеглих у листопаді 2017 читайте тут.
Про загиблих у грудні 2017-го - стаття тут.
Про полеглих у січні 2018 року читайте статтю.
Про загиблих у лютому - стаття тут.
Про полеглих у березні 2018-го читайте тут
Про загиблих Героїв квітня 2018 матеріал тут.
Про загиблих Героїв травня 2018 матеріал тут.

Про полеглих у червні 2018 читайте тут

Стаття "Загиблі Герої липня-2018" тут

Про полеглих у серпні 2018 року читайте тут

"Полеглі Герої вересня" читайте тут.

"Загиблі Герої жовтня-2018" читайте тут.

Полеглі Герої листопада 2018 читайте тут

Про загиблих у грудні 2018 читайте тут

Її створив інженер Януш Вітвіцький. Він готував плани та креслення близько десяти років. У панорамі відображене місто станом на 1772 рік.

Януш Вітвіцький вперше висунув ідею побудови моделі Львова XVIII століття в 1928 році. Це відбулось під час його досліджень в Парижі та під впливом виставки моделей військової архітектури. Після повернення додому він почав вивчати архітектуру XVIII ст., проводити вимірювання топографії Львова.

Це дозволило намалювати сотні малюнків будівель в масштабі 1:50 та серію точних проекцій, що показують макет міста. У 1932 році була побудована перша демонстративна модель Льовова XVIII ст. в масштабі 1: 500, що називається «Мала панорама».

 Сьогодні панорама Львова авторства Януша Вітвіцького зберігається у місті Вроцлав у національній бібліотеці, куди її передали дружина та діти інженера Вітвіцького. 

Розташована серед лісового масиву Підгородцівського лісництва. Входить до складу Державного історико-культурного заповідника “Тустань”.

На зламі Х—ХVІ століть на скелях розташовувалась середньовічна оборонна фортеця-град і митний пункт на важливому соляному шляху, що вів з Дрогобича на Закарпаття та до Західної Європи.

До нашого часу дерев’яна фортеця не збереглась. Під час археологічних досліджень Тустані, археологи зібрали понад 25 тисяч історичних знахідок. Дерев’яні елементи забудови, металеві вироби, кераміка, скло, шкіряні вироби.

Зокрема хрестик-енколпіон, щиток перстня з гравірованим рисунком птаха, бронзова булава, кувалда, сокира, наконечники арбалетних стріл і лучних стріл, наконечники списів, кресала, шпори, сердечники дзвоників, різці по дереву, голки, застібки до книжок. 

Як видно з чорно-білих світлин, 100 років тому жінки також віддавали перевагу сукням білого і кремового кольорів. На голові у молодої обов’язково мав бути вельон, і чим довший – тим краще. А, якщо ні, то хоча б капелюшок з вуаллю.

Звісно, мода на вбрання, аксесуари, зачіски, форму брів і макіяж (а точніше його відсутність!) того часу дуже відрізняються від нинішньої. Але є й дещо, що за 100 років не змінилося – величезна кількість живих квітів на весіллі.

https://politeka.net/ua/news/regions/lvov/869575-kak-vygliadel-lvov-v-1772-godu-nad-unykalnoi-rekonstruktsyei-rabotaly-10-let-foto/

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

“Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних” (Євр. 12:22–23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська,— то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України»,-не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви,-який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України.

Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем “Святіша Церква України”, як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави. І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає “Усiх Єпископів Православних”, а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України.

Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що “якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості”, до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу.

Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві. Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися “зберігати єдність духа в союзі миру” (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.

Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.

Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення. Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12.

Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує 

митрополит Вріульський Пантелеймон,

митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій,

митрополит Германський Августин,

митрополит Транупольський Герман,

митрополит Нью-Джерський Євангел,

митрополит Родоський Кирилл,

митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній,

митрополит Корейський Амвросій,

митрополит Сингапурський Контантин,

митрополит Австрійський Арсеній,

митрополит Сімський Хризостом,

митрополит Чиказький Нафанаїл”.