О сообществе

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!
Вид:
краткий
полный

Слава Україні!

Томос для України: повний текст історичного документу

Томос для України: повний текст історичного документу
Томос для України: повний текст історичного документу
Опубліковано 05.01.2019  в Новини/Політична правда
 3 115

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

В інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня.

Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на cerkvarium.org.

Так, Константинопольська церква проголосила Православну церкву України (ПЦУ) “своєю духовною дочкою”.

“Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних” (Євр. 12:22–23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.

Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська,— то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України»,-не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви,-який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України.

Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.

До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем “Святіша Церква України”, як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафiї за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави. І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає “Усiх Єпископів Православних”, а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України.

Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що “якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості”, до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.

Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами. І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу.

Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві. Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися “зберігати єдність духа в союзі миру” (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.

Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями. Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею. Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.

Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.

Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення. Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12.

Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує 

митрополит Вріульський Пантелеймон,

митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій,

митрополит Германський Августин,

митрополит Транупольський Герман,

митрополит Нью-Джерський Євангел,

митрополит Родоський Кирилл,

митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній,

митрополит Корейський Амвросій,

митрополит Сингапурський Контантин,

митрополит Австрійський Арсеній,

митрополит Сімський Хризостом,

митрополит Чиказький Нафанаїл”.

Порошенко заявив про присвоєння Філарету звання Героя України

Порошенко заявив про присвоєння 
Патріарху Філарету звання Героя України
08 Січень 2019, 20:44

Патріарх Філарет (ліворуч) і президент України Петро Порошенко
Патріарх Філарет (ліворуч) і президент України Петро Порошенко
Наприкінці грудня предстоятель ПЦУ Епіфаній повідомив, що Філарет продовжить правити службу у Володимирському соборі в Києві і залишить за собою резиденцію на Пушкінській вулиці.

15 грудня в Києві, в соборі Святої Софії відбувся об’єднавчий собор, на якому ієрархи, священики і миряни з трьох фактично наявних на той час в Україні православних церковних організацій, – Української православної церкви Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви і Української православної церкви, що в єднанні з Московським патріархатом (від останньої на собор прийшли представники лише двох єпархій), – створили єдину канонічну православну церковну організацію в Україні, помісну Православну церкву України (ПЦУ). Її предстоятелем обрали митрополита Епіфанія з дотеперішньої УПЦ КП.

Фоторепортаж: томос в Україні
ФОТОГАЛЕРЕЯ:Фоторепортаж: томос в Україні

Що таке томос і автокефалія – пояснюємо популярно

6 січня 2019 року у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій вручив томос про автокефалію предстоятелеві Православної церкви України митрополитові Київському і всієї України Епіфанію.

Що це означає
  • Томос (грец. ) – указ синоду і/або глави помісної православної церкви з важливих питань церковного устрою або віровчення; останнім часом найчастіше стосується рішення церкви-матері про надання автокефалії новій помісній церкві.
  • Автокефалія (ст.грец. ) – самостійність помісної церкви, адміністративно незалежної від інших православних церков, але єдиної з ними канонічно.
Новітня передісторія
  • У квітні 2018 року президент України Петро Порошенкозвернувся до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням надати томос про автокефалію Православної церкви в Україні і оголосив про намір створити єдину помісну церкву. Верховна Рада звернення президента підтримала.
  • 10 вересня 2018 року патріарх Варфоломій скерував до Києва двох екзархів, які мали підготувати ґрунт для створення автокефальної церкви.
  • 11 жовтня синод Вселенського Константинопольського патріархату у Стамбулі:

– підтвердив своє попереднє рішення продовжити процес надання автокефалії українській церкві;

– позбавив юридичної сили свій синодальний лист 1686 року про доручення Московському патріархові обов’язку висвячувати церковно підпорядкованих Константинополю митрополитів Київських, що його Російська церква трактувала як нібито передачу Київської митрополії Москві;

– відновив у єпископському чи священицькому сані і в церковному спілкуванні зі світовим православ’ям керівників невизнаних Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви і підпорядкованих їм священства і вірян;

– оголосив про відновлення своєї ставропігії (представництва) в Києві.

Реакція Москви і відповідь на неї

  • Московський патріархат Російської православної церкви різко негативно поставився до заходів Вселенського патріарха у справі створення єдиної помісної церкви України, розірвав із Константинополем євхаристійне спілкування і звернувся до керівників інших православних церков світу з закликом не вступати в церковне спілкування зі створеною в Україні новою православною церквою.
  • 2 листопада 2018 року представник Константинопольського патріарха при Всесвітній раді церков архієпископ Іов (Геча) заявив, що не виключає можливості надання автокефалії церкві і в Білорусі – якщо про це попросять церква і держава.
Ситуація у світовому православ’ї

До надання автокефалії Православній церкві України у світі було 14 визнаних автокефальних церков. За православним диптихом (переліком помісних церков) у версії Вселенського патріархату (Московський патріархат має власну, відмінну версію), вони розташовуються в такій ієрархії:

  • Константинопольська (понад 2 мільйони вірян)
  • Александрійська (понад 6,5 млн)
  • Антіохійська (1 млн 370 тис.)
  • Єрусалимська (130 тис.)
  • Російська (разом із усіма її підрозділами найбільша на цей час – за її оцінками, приблизно від 90 до 120 млн вірян; УПЦ (МП) складає значну її частку)
  • Сербська (10 млн)
  • Румунська (16 млн)
  • Болгарська (8 млн)
  • Грузинська (4 млн)
  • Кіпрська (420 тис.)
  • Елладська (у Греції, 8 млн)
  • Польська (500 тис.)
  • Албанська (700 тис.)
  • Чеських земель і Словаччини (150 тис.)
  • Православна церква України як остання наразі зі створених перебуває нині на 15-му місці.
Деякі приклади надання томосу:
  • 1686 рік – Константинопольський Вселенський патріарх Діонісій IV затвердив синодальний лист Вселенського патріархату, який із міркувань «ікономії» (церковної доцільності) доручав патріархам Московським висвячувати в сан новообраних помісним собором митрополитів Київських – при тому, що вони залишалися церковно підпорядкованими Константинополю і мусили поминати саме Вселенського патріарха, а не Московського, як свого першоієрарха. Москва не виконала цих умов і стала тлумачити рішення як нібито передачу Київської митрополії в підпорядкування Московському патріархатові. Через те, що оригінал листа нині не відомий, таке трактування донедавна повторював і сам Вселенський патріархат – доки влітку не оприлюднив історичні документи, які висвітлили зміст того листа. 11 жовтня 2018 року синод Вселенського патріархату скасував те рішення 1686 року, щоб усунути підставу для неправдивого трактування Москви.
  • 1923 рік – патріарх Константинопольський Мелетій IV видав томос про автономію (але не автокефалію) Естонської православної церкви і прийняв її в свою юрисдикцію.
  • 1924 рік – патріарх Константинопольський Григорій VII підписав томос про надання автокефалії Польськійправославній церкві у (в першу чергу для вірян із Західної Білорусі і Західної України). Російська православна церква, яка контролювала цих вірян до Першої світової війни, не погодилася з цим. Після Другої світової, коли СРСР привів до влади в Польщі комуністів, ППЦ «добровільно» відмовилася від томосу з Константинополя і попросилася до РПЦ – яка відразу ж надала їй томос уже від свого імені, хоча право надавати автокефалію має тільки Вселенський патріархат як Церква-мати всіх інших помісних церков. Московського томосу, у свою чергу, не визнає Константинополь, але завдяки томосові 1924 року ППЦ залишається канонічною.
  • 1937 рік – була визнана автокефалія Албанськоїправославної церкви.
  • 1945 рік – Болгарська православна церква отримала томос, яким була, за різними оцінками історичних подій, уже втретє чи вчетверте визнана автокефалія цієї церкви.
  • 1994 рік – патріарх Московський Алексій II видав томос про надання автономії Молдовській православній церкві (яка залишилася частиною Московського патріархату).
  • 1998 рік – Вселенський патріарх Варфоломій видав томос про автокефалію Православної церкви Чеських земель і Словаччини.
  • 2019 рік – Вселенський патріарх Варфоломій вручив томос про автокефалію Православній церкві України.

Томос оформлено в повному обсязі юридичних формальностей



9 січня у Стамбулі члени Синоду Вселенського Патріархату підписали Томос про автокефалію Української церкви..

Відтепер документ - остаточно оформлений. Впродовж кількох днів він повернеться до України.

Нагадаємо, на об'єднавчому соборі 15 грудня були присутні представники Вселенського патріархату, глави УПЦ Київського патріархату, УАПЦ, митрополити УПЦ Московського патріархату Симеон і Олександр, президент України Петро Порошенко, спікер Верховної Ради Андрій Парубій. У результаті голосування була підтримана кандидатура митрополита Переяславського і Білоцерківського Української православної церкви Київського патріархату та намісника патріарха Філарета Епіфанія. Після обрання 

Поїздка до Варфоломія і обрання керівних органів. Перші кроки та заяви митрополита Епіфанія
Епіфаній став митрополитом Київським і всієї України. Своєю чергою, митрополит УПЦ МП Онуфрій втратив свій статус. Сама ж УПЦ МП за рішенням Верховної Ради була перейменована.

Рада змусила УПЦ МП офіційно змінити назву
перейменована в РПЦ. На завершення юридичної процедури відведено конкретний час.

Після проведення собору в різних регіонах України розпочались переходи парафій із УПЦ МП до ПЦУ. Найбільша кількість переходів у Вінницькій області. Також є перехід парафії у Запорізькій області, що є першим фактом на території Лівобережної України. Більше читайте тут: https://tsn.ua/ukrayina/usi-chleni-sinodu-vselenskogo-patriarhatu-pidpisali-tomos-dlya-ukrayini-1277481.html

На врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України

Президент у Стамбулі взяв участь в урочистому врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України

6 січня 2019 року - 13:09

Президент у Стамбулі взяв участь в урочистому врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України

Президент Петро Порошенко разом з дружиною Мариною Порошенко взяв участь в урочистому врученні Томосу про автокефалію Православної Церкви України, що відбулося в Патріаршому Храмі Святого Георгія.

Грамоту та посох Вселенський Патріарх Варфоломій передав Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію.

Вселенський Патріарх Варфоломій та Митрополит Епіфаній спільно відправили божественну Літургію у Храмі.

До цього Вселенський Патріарх провів урочисту церемонію освячення води в Патріаршому Храмі Святого Георгія.

По завершені Літургії Глава Української держави разом з дружиною взяли участь у церемонії освячення води у затоці Золотий Ріг.

Митець Британії презентував картину з українськими боксерами

Британський художник презентував картину з українськими боксерами
24 ГРУДНЯ, 2018, 13:20
Художник Пет Кілліан намалював картину із видатними українськими художниками і презентував її перед боєм Ломаченка-Педраса

Про це повідомляє офіційний фан-клуб братів Кличко.

На картині зображені видатні українські чемпіони - Віталій та Володимир Кличко, Олександр Гвоздик, Василь Ломаченко і Олександр Усик.

Як зазначається, робота британця була виставлена в США перед боєм Ломаченко проти Хосе Педрас, в якому український боксер здобув перемогу одноголосним рішенням суддів.

https://espreso.tv/news/2018/12/24/brytanskyy_khudozhnyk_prezentuvav_kartynu_z_ukrayinskymy_bokseramy

На Софійській площі у Києві засвітили головну ялинку країни

На Софійській площі у Києві засвітили головну ялинку країни
 


19 грудня у столиці засяяла вогнями головна ялинка України

У Києві на Софійській площі засвітили головну ялинку країни - відкриття супроводжувалося феєрверками.

На сцені були присутні мер столиці Віталій Кличко та перша леді Марина Порошенко, які привітали українців. 

Для гостей свята виступатимуть Наоні Orchestra, DeluxeSound dj's Exclusive Mix – Dj Slap & Наоні Orchestra, Illaria, Art music school Zabava Group funny kids, актори фільму про святого Миколая «Тільки Чудо», Riya. Хедлайнером концерту стане гурт «Скай».

На Софійській площі у Києві засвітили головну ялинку країни У цьому році на головній 25-метровій ялинці країни більше 1,5 тис. іграшок та 3 км гірлянд.

Новинкою цього року буде екран, через який гості свята будуть передавати свої привітання. Також на площі буде їздити перший поїзд бажань Полярний експрес. Всі бажаючі зможуть сфотографуватися у кількох фотозонах, відвідати магічний тунель, новорічно-різдвяну сувенірну ярмарку, казкову алею чудес, а також зону солодощів.

Всього на Софійській площі заплановано декілька концертів:

22-23 грудня – святковий концерт
24, 25 грудня – святкування Різдва
30 грудня – святковий концерт
31 грудня – зустріч Нового року, святковий концерт
1 січня – святковий концерт
2, 5 січня – святковий концерт
7 січня – святковий концерт, масове колядування
12 січня – святковий концерт
Зазначимо, що сьогодні також українські пкаути принесли в Раду Вифлеємський вогонь.

Також напередодні стало відомо, скільки коштів потратять райони Києва на новорічні святкування. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/kyiv/news/na-sofiyskiy-ploshchi-u-kijevi-zasvitili-golovnu-yalinku-krajini-554633.html

Мої подарунки від Святого Миколая через Андрія Трача

Чесно скажу, що на подарунки від Святого Миколая я не сподівався, хоча рік провів досить чемно і працьовито. Просто у моєму віці я для інших стаю представником від Святого Миколая, а для мене вже нікого немає...
Так думав я і дуже радію, що помилявся! А Святий Миколай мене не забув! І знайшов собі помічника в особі власника Львівського видавництва "Тріада плюс" пана Андрія Трача, який закликав мене до себе і обдарував чудовими книжками, обкладинки яких я представляю вже, а що під ними сховано - розповім пізніше.
Зізнаюся чесно, що подібна винагорода саме від мого давнього знайомого Андрія Трача є для мене дуже і дуже цінною, тому що це є без жодної нотки перебільшення: Людина-Подвиг!
Хто особисто знає видавця Андрія Трача - той мене зрозуміє без пояснень, а хто не знає, то нехай повірить на слово, що це дуже і дуже непересічна людина. Пояснити важко і в принципі - не потрібно. На думку спав завершальний вислів з вірша "Хто ти?" поета Жоржа Дикого: "Ви герої тільки щоб убити?/ А Героїв ЖИТИ - що? Немає?!"
Для мене львівський видавець пан Андрій Трач є саме Лицарем Чину Життя!!!
Цей винятково охайно вбраний львівський пан, яким може слугувати за взірець стилю щоденно своїм зовнішнім виглядом, непомітно зовні, але реально за змістом, - творить державу Україну і цілу епоху. Якщо не вірите мені на слово, то можете перевірити і швидко переконаєтесь, чому я зрадів надзвичайно, що мій святий патрон при хрещенні - Святий Миколай обрав саме цю людину, щоб передати свій різдвяний дарунок мені.
Щиро дякую, друже Андрію, і бажаю тобі всіх гараздів на многая і благая літа!

Богдан Гордасевич
18:18 18.12.2018
 м. Львів
Нижче, як і зазначав, обкладинки книжок від видавництва "Тріада плюс" і якщо хтось подумав, що я з моєю книгою про Степана Бандеру помилково двічі дав обкладинку, то це він помиляється!- було перевидання, що означає успіх!

Петро Порошенко на Об’єднавчому Соборі

Виступ Президента України на Всеукраїнському Православному Об’єднавчому Соборі

15 грудня 2018 року - 15:52

Виступ Президента України на Всеукраїнському Православному Об’єднавчому Соборі

Ваше Високопреосвященство,

Ваші Преосвященства - високоповажні представники Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія!

Ваша Святосте!

Ваші блаженства!

Високоповажні владики!

Шановні учасники Собору!

Дорогі українці!

Волею Божою зібралися ми в Святій Софії через тисячу років після того, як стараннями Ярослава Мудрого цей храм був збудований, освячений, і як в ньому вперше пройшло богослужіння.

Тут зібралися спадкоємці Хрещення, яке Святий Рівноапостольний Князь Володимир прийняв від Константинопольської Церкви-Матері. Знову, як і тоді, з нами  посланці Вселенського Патріарха, який підтримує нашу мрію про духовну свободу.

За тисячу років не один раз підтверджено: щоб утвердити державність, Україні слід позбутися ланцюгів, які поневолюють нас духовно. Які розділяють і роблять нас вільними чи невільними виконавцями чужої волі.

Століття тому, в часи Української національно-визвольної революції гетьман Павло Скоропадський і Симон Петлюра започаткували шлях України до автокефальної православної церкви. І багато подій, що засвідчували це велике прагнення, теж проходили саме у цих стінах Святої Софії, або на майдані біля цих стін.  

Незалежна Україна вклоняється великим предкам і пам’ятає їхній заповіт. Сьогодні все готово, щоб ми виконали цей заповіт. Робимо останній крок на тисячолітньому шляху до святої і великої мети.  

Хочу нагадати, що сьогоднішньому Об’єднавчому Собору вже в нашій новітній історії передували тривалі зусилля як духовної, так світської влади, мільйонів українського православного люду. Протягом кількох десятків років ми не просто молилися, а будували церковні структури, які тепер стають основою незалежної і визнаної Української Церкви.

Хотів би зазначити тут роль Віктора Ющенка, який присутній з нами в цій залі, і який започаткував тоді інтенсивний діалог з Церквою-Матір’ю.

Після вимушеної паузи 2010-14 років ці переговори поновилися, одразу ж з перших днів мого президентства. Вони тривали кілька років, поки під час великодньої зустрічі Президента України з Його Всесвятістю не була погоджена дорожня карта, яка вивела цей процес на фінішну пряму.

Константинопольська Матір-Церква реалізовує приналежну їй згідно з канонами місію - ввести автокефальну помісну православну церкву України як рівну серед рівних до родини помісних православних церков. Вселенський Патріарх остаточно проголосив незаконною московську анексію Київської митрополії, здійснену ще наприкінці 17 століття. Його Всесвятістю було заявлено, що Російська православна церква не має канонічних прав щодо Православної Церкви в Україні. І що наша православна церква не має підпорядкування РПЦ.

Наголошую, Україна не була, не є і не буде канонічною територією російської церкви!

В квітні одразу ж після повернення з Константинополя, після створення дорожньої карти, погодженої з Його Всесвятістю, я звернувся до українського Парламенту щодо підтримки мого звернення до Його Всесвятості щодо надання нам автокефалії. Я також хочу подякувати присутньому тут Голові Верховної Ради пану Андрію Парубію за більш ніж переконливу парламентську підтримку звернення Президента. І це надзвичайно важливо на нашому шляху!

У листопаді цього року Священний Синод Вселенського Патріархату схвалив текст Томосу про надання незалежності українській церкві та прийняв рішення про скликання об‘єднавчого православного Собору. Нашого Собору, історичного Собору.

Ще раз дякую усім, хто вірив у те, що це можливо, і усім, хто за це боровся, усім, хто не побоявся. 

Усім, хто відкинув власні амбіції для того щоб цей день відбувся і церква була створена. Велика вам подяка!

З глибокою вдячністю вклоняємося Вселенському Патріарху Варфоломію за його неймовірну турботу про Україну. Ми бачимо, яку велику мужність та мудрість втілює в собі Його Всесвятість.

Дякую усім, хто сьогодні зібрався на площі перед Софійським Собором. Зібралися ще о 8 годині ранку і чекали години-години на морозі. Бо вони не є спостерігачами, вони також є творцями нашої нової церкви. Це – віруючі різних українських церков. А хочу наголосити, що нас об’єднує розуміння, що нині вирішується велике державотворче питання. І я хочу сказати тим, хто зібрався: ви безпосередні учасники становлення української незалежної церкви. Це ви, які сьогодні прийшли на площу, які є в Храмі Святої Софії, творите українську історію, прямо тут і прямо зараз. Ви понесете по Україні добру звістку про утворення автокефальної Української православної церкви. І прошу, розкажіть усім про цю історичну подію.

Питання автокефалії – питання нашої української національної безпеки. Це – питання нашої української державності. Ми здобуваємо, нарешті, духовну незалежність, яку можна порівняти із здобуттям незалежності політичної. Ми обрізаємо пута, які прив’язують нас до імперії. Ми повертаємося на свою визначену Богом дорогу і йдемо своїм шляхом.

Звертаюся безпосередньо до всіх вас, учасників Собору, до ієрархів церков. Це є колосальна відповідальність, яка в ці години лежить на вас. Держава, наголошую, зробила все, що могла. Тепер саме від вас і лише від вас залежить майбутнє України, майбутнє нашої великої нації, наша свобода, наша державна і духовна незалежність. Вам належить ухвалити Статут. Вам належить обрати Предстоятеля, а Томос вже чекає Предстоятеля на Фанарі. Отже, все залежить від вашої здатності домовитися, від вашої здатності почути один одного, почути заради України.

Всі ми пам’ятаємо слова святого апостола Петра: «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!». Тож заради Господа і України прийміть ваші найрозумніші зважені рішення.

Вірю, що ви – правильні люди у правильний час і у правильному місці. Бажаю Об’єднавчому Собору успішної роботи.

Слава Господу і Слава Україні!

https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-na-vseukrayinskomu-pravoslavnomu-52034

Воїнів ОУН-УПА Верховна Рада визнала учасниками бойових дій

Воїнів ОУН-УПА Верховна Рада визнала учасниками бойових дій



Учасникам боротьби за незалежність України у XX столітті надали статус учасників бойових дій.

Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у XX столітті № 8519 авторства нардепа Юрія Шухевича та інших обранців під час ранкового засідання ВРУ, яке транслює телеканал ZIK, за основу і в цілому проголосували 236 депутатів.

Народний депутат Юрій Шухевич, звертаючись до парламентарів, нині, у День Збройних сил, нагадав, що є категорія людей, які воювали за Незалежність держави та віддавали своє життя у цій боротьбі. Він наголосив, що декому із них пощастило дожити до нині.

«Їх небагато, їх усього 1200, за нашим обліком. Це вояки Української повстанської армії та збройних формувань Організації українських націоналістів. Вони сьогодні є найбільш упослідженою категорією, і тому наш комітетський законопроект 8519 скерований на те, щоб дати, врешті-решт, тим воякам те, що вони заслужили – учасника бойових дій. Цей статус їм дасть гарантії хоч частково відшкодувати те, чого вони були позбавлені роками», – наголосив Юрій Шухевич.

Як ідеться у пояснювальній записці, статус учасника бойових дій надається представникам збройних підрозділів Організації українських націоналістів (ОУН), Української повстанської армії (УПА), до складу яких увійшли вояки Української військової організації (УВО), Української повстанчої армії отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Української народної революційної армії (УНРА).

В Опоблоці, натомість, заявили про те, що вказаний законопроект направлений на розкол і заявили про необхідність повернути пільги ветеранам Великої вітчизняної війни та соціалістичної праці.

Голова ВРУ Андрій Парубій наголосив на важливості ухвалення закону: «Ми живемо в історичні часи. Сьогодні, у День ЗСУ, з трибуни ВРУ доповідає син Головного командира УПА Романа Шухевича. І це демонструє, що наша боротьба і наша війна триває не чотири роки, а більше ста років – від вояків УНР, УГА, вояків УПА – і до сьогодні. Це боротьба за незалежність України».

Після кількох невдалих спроб проект закону за основу і в цілому підтримали 236 депутатів. Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2018/12/06/u_den_zsu_bortsyam_za_volyu_ukrainy_nadaly_
status_uchasnykiv_boyovyh_diy_1463841

Стріляючи у владу не влуч у себе

Стріляючи у владу не влуч у себе



Напочатку проста загадка: що є легше: поміняти погану владу на іншу погану, чи на хорошу? Ясно без роздумів, що обміняти погане на погане найпростіше, бо де того доброго відшукати?.. Інша справа, що а нащо погане міняти на погане? Іронічна політична загадка: як тоді бути на виборах нам?
Звичайно, що всі ми люди розумні, отож свідомо поганого не обираємо, а майже завжди думаємо, що обираємо краще від наявного з «попередников», але найчастіше чомусь виходить, що погану владу змінює інша погана влада, як в якомусь зачарованому колі, і нам доводиться ще радіти, що нова влада не є значно гіршою за попередню. За Ющенка і Юлі було абзець, але коли до влади прийшов типу «досвідчений господарник» Янукович – настав повний …ець! Такі ось викрутаси в маси!
Начебто, що нам заважає поміняти погану владу на хорошу і потім міняти хорошу владу на ще кращу? Що? Чому так не стається, хоча і здавалось би всім того дуже хочеться?
Можу пояснити і зроблю це на реальному випадку. Відбулися вибори, а десь за півроку зустрічаю я одного досить заполітизованого колегу, який дуже злосно заявляє мені: -Цю нікчемну владу треба поставити до стінки і розстріляти!  Вона є злочинна! Буде іншій владі в науку, щоб боялася!
Оскільки я знав за кого перед тим агітував і голосував цей чоловік, бо ж сам розповідав і це була саме діюча влада, то я хитро його запитав: -А ти певен, що наступна влада буде кращою? Бо якщо її будуть обирати ті самі виборці, які обирали цю, то вона апріорі буде знову злочинною – чи не так? 
Мій співрозмовник не вловив моєї підступності в запитанні і дещо розгублено промовив: -То що ж тоді робити?
А я на те саркастично підсміхнувся: - Все дуже просто вирішується: ставимо до стінки і розстрілюємо не тільки саму злочинну владу, але і всіх тих, хто її обирав. Все! Питання вирішено! Ясно як день, що виключно погані виборці вибирають погану владу!
Більше при мені мій знайомий влади не розстрілював і я його розумію: жити хочеться кожному за будь-якої влади.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

Люблю я бути українцем 

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці – педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці – стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки – гонорові тощо, ну а українці - ? 

Для мене як українця, важко визначити рису, яку можк побачити з боку тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив як САМОЛЮБСТВО. 

Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи не було це найвищим проявом самолюбства? 

Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого бойового порядку, що називався «галас». 

Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її багатометровими піками, чи крицева міць та організованість німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства – організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно, хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або ж якщо невміло – легіон програвав. 

Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягненні, а їх озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом, швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та відчайдушність. 

Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландсхнетами, що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі, проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську, то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких козаків-характерників, постійних мешканців Січі. 

Феномен Запоріжської Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи, і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати – віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею) засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою. 

Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні національності, але всі мали бути православними християнами. Всі заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував диктаторських повноважень. Коли ж війна скінчалась – з нього за всі помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала винним. 

Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати, наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того, щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче. На мою думку, це однин з найунікальніших станів і методів бою, коли покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від надання помочі. 

Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру, які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої нації. Українці добрі пильні господарі у власному обісті, але доволі погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця. 

Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?» 

Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную… 


Що головне? Національна ідея? То прошу! 

Коли я почув від правлячого на той час президента України Кучми слова, що національна ідея не спрацювала і з того наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Самостійна Соборна Українська Держава - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося 24 серпня 1991 року! 
Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ! 
Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту. 
Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу. 
Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана. 
Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша! 
Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея на теперішній час. 

Богдан Гордасевич 
м. Львів 

Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді. 

1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві. 
2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом. 
3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект. 
4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і наше не чіпайте! 
Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян http://blog.i.ua/community/1925/395879/ 
5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше. 

Богдан Гордасевич