СТАБІЛІЗЄЦ: На Полтавщині хліб продовжує дорожчати
- 03.09.08, 16:34
Майдан.

Не знаю, може, й недоцільно публікувати в нашому товаристві цю замітку. Та всі ми живемо в різних куточках України, і кожній частині нашої держави притаманна своя говірка. У кожного регіону є свої особливі слова та вислови, що визначають його з-поміж усіх, і це збагачує нашу мову, робить її яскравою і вишуканою.
Отже, пропоную увазі читачів деякі галицькі слова:
ЗнИмка- фотографія;
ФАйний, слІчний – красивий, чудовий;
ПудЕлко – спеціальна баночка для сипучих продуктів;
Кубіта – дівчина;
ДзиґльОва пані – манірна жінка;
ЛіґумІни – особливі солодощі, яких ніхто ніколи не бачив, або щось дуже смачне;
МарципАни – те саме, що й ліґуміни;
МЕшти – черевики;
СукОнка – плаття;
ДзиґАр – годинник;
Ясік – вишита подушка;
Ясьок – біб (городня культура);
РижОва зУпка – рисовий суп;
КнИдлі – ліниві вареники.

11 вересня у Львові відбудеться книжковий форум. Зазвичай, ми, усі працівники видавництва «Богдан», беремо участь у його роботі.
Цього року з боку нашого видавництва планується ряд презентацій. Серед них одна, на мій погляд, найважливіша. Буде показано широкому загалу тритомник мемуарів класика українського кіно, режисера Юрія Іллєнка.
«Юрка Іллєнка доповідна апостолові Петру» - так гучно зветься ця книга, а жанр її, що так дотепно придумав п.Юрій, звучить - роман-хараман. Хараманами – називала бабуся режисера усі оповідки малого Юрка, що він їх вигадував у своїй кмітливій голові й розповідав старенькій.
Написана книга в стилі «потоку свідомості», де, мов в калейдоскопі міняться скельця спогадів, снів,вигадок, мрій, знятих та незнятих фільмів, уривків непоставлених сценаріїв, напвінароджених кін та реальних життєвих колізій. Написано мемуари також цікаво – з граматичними помилками, що їх допускає автор, та ненормативною лексикою, яка щораз ріже вухо прискіпливого читача. Мова твору – це своєрідний літературний «блоу-ап» або ж «життя зненацька», як би сказали кінематографісти. Та попри все тут постають події не тільки культурного життя епохи, а й суспільні катаклізми, що їх пережив автор, а з ним і його співвітчизники, українці.
Чому я публікую ці рядки у співтоваристві «Ми любимо тебе, Україно»? Мабуть, тому, що нині Юрій Іллєнко – один із чільників «Свободи», і в своїх мемуарах він саме описує свій нелегкий і звивистий шлях до усвідомлення себе українцем… Ось що написано автором у передмові про себе: «… з вишколу… кривавих… бенкетів… хлопча… (автор) виходить Яничаром. … Фатум спокушає нью-яничара… Яничар раптом усвідомлює, що він є відсутнім каменем з тієї соші, яку торували віками його предки. Яничар починає роз’яничарюватись… Знов стає українцем, націоналістом, націонкратом».
(Цитата скорочена мною)