Багато хто із старших, тай молодших, почувши про комунізм, відразу застерігають аби “не ворушити вчорашній день”, “не стріляти у минуле”, “не потрібно ятрити рану”. Але рана завжди буде ятрити, коли не загоєна, а якщо не усунена, то буде ще й розростатися. Як бачимо, комунізм і сьогодні дурманить свідомість українців і багато з нас ще не збагнуло, що під гарною обгорткою про світле майбутнє, подають трутизну. Багато людей і далі ламає собі голову над тим, наскільки світле майбутнє близьке до комунізму, і чи комунізм насправді світле майбутнє?! Ні! Потрібно очистити свідомість – і світле майбутнє називати світлим і справедливим майбутнім, а комунізм залишиться комунізмом з його жахливою спадщиною. Нам потрібно збагнути цю надхитру гру слів і підміну понять для одурманення, аби надалі не попадатися на гачок, аби стати людиною та навчитися розпізнавали зерно від полови! Адже ніхто із селян не підтримав би пролетарів у знищені господарів, бо господарі – це найкращі із селян. Але комуністи назвали господарів куркулями і пояснили, що куркуль - це зло для селянства і так почалось селянське самоїдство, під галасливе цькування пролєтаріату та пильним оком НКВС. Тому над нами, разом із збоченими гаслами та ідеями комунізму, продовжує нависати загроза нових геноцидів.
Власне для цього, аби очистити свідомість від засмічення різними надуманими поняттями минулих режимів, нам потрібно зрозуміти причину минулих трагедій. Зрозуміти чому такі віруючі, такі набожні українці, так легко піддались матеріалізованому, безбожному пролєтарію? Чому не послухали своїх політиків та священиків, а послухали і повірили невігласу пролєтаріату? Чи сьогодні робив хтось по тій темі аналіз і де той аналіз? Ви закликаєте молодь забути про це – а я вас питаю: чому комунізм понад століття нищив віру у Бога і церкви, а сьогодні комуністи в Україні перші і ледь не святі і єдині ангели-заступники єдіной московской церкві?! А чи хто чув від комуністів покаяння за зруйновані церкви та знищених їх служителів? Я запитую – чи це віра, чи це сліпота й хвороба!? А звідси напрошується наступне запитання: чи не опинеться Україна завтра під якимось іншим “ізмом” і не почнеться новий армагедон?! Тому-то ми маємо усвідомити: що комунізм і світле майбутнє, то протилежні речі; а куркуль і господар – це те саме; колгосп і лігеншафти – те саме; сталінізм і гітлеризм – те саме; фашизм і російський шовінізм – те саме; а 100.000 добровольців, українських повстанців – це не банда, а народний спротив, – це здорова реакція імунної системи народу, без якої не існуватимуть як українці, так і будь-який інший народ, і все людство загалом. І тільки через глибоке та здорове осмислення та усвідомлення тих викривлень та перекручень, ми звільнимося від світоглядних хвороб і станемо незалежними та достойними людьми. Бо без достойних, поважних та незалежних громадян, не буде незалежної держави.
Саме тому, ми повинні вкотре цілісно і вдумливо переглянути історію 20-ого століття. І не через призму комуністично-пролєтарських міфів, а з огляду реальних подій, які відбувались, та їхніх наслідків. Скажімо, якщо комуністи, у січні 30-ого року скликали у Києві Надзвичайний Собор УАПЦ, то не для покращення справ віри Православної, а для її знищення. Тому що відразу після Собору арештовано М. Борецького і репресовано 42 архиєреї і 800 священиків. І такий спосіб не випадок – а комуністична практика винищення народу. Так само, серед зими 34-ого року комуністи скликають у Харків на з’їзд кобзарів, і наслідок вбито 337 кобзарі. Така ж доля спіткала у 1937 році дослідників трипільської цивілізації – усіх розстріляли. Під благими намірами – винищення просвітителів.
Для прикладу інший спосіб, не менш підступний. 8-16 квітня 1921 року, 10-ий з’їзд РКП(б) прийняв рішення про перехід до Нової Економічної Політики \НЕП\. Аналогічне рішення прийняла 1 Всеукраїнська нарада КП(б)У 2-4 травня 21 року. Зважте, – у 21-ому році в Україні комуністів з пролєтаріями вистачало тільки на нараду! Проте тій шайці нічого не заважає затвердити НЕП для України і разом з новою економічною політикою прийняти рішення ще й про “українізацію” українців. Мовляв, ми свої і дуже стараємося для вашого блага, – живіть та процвітайте! Але, як і все у політиці московських комуністів, так і НЕП закінчилася у 29 році першою фазою колективізації і розкуркуленням. Тобто знищенням тих господарів, які спромоглися за тих кілька років НЕПу розвинути й хоч трохи підняти свою господарку. А 18-22 листопада 33 року постановою ЦК КП\б\У припиняєть українізації, так як всі українці, виявлені за час “українізації” – ліквідовані. Сьогодні п’ятикласникам зрозуміло, що “законом про колосок”, прийнятого у серпні 32 року, оголошено війну не куркулям, а останнім селянам і колгоспникам! Що прийняттям постанови у грудні 32 року, про заборону ввозу і продажу промислових товарів у райони, комуністи боролись не за здачу зерна, бо й так обдерли все до нитки, а прагли страшною смертю згубити останніх українців на селі! Адже було вказано – райони! І таких районів в Україні на “чорну дошку” було занесено 82, і все населення під косу голодної смерті! А щоб не втекли, видали директиву про “заборону масового виїзду селян” і ГПУ отримали відповідну вказівку, посилити діяльність “заслонних загонів” навколо сіл та на залізницях. Такого грабунку і ґвалту не знав жоден народ в історії людства! Не знав жоден народ і такої жорстокої, людиноненависницької влади! Але це не завадило Сполученими Штатами Америки визнати владу комуністичного режиму. І вже через два роки комуністи свою людиноненависницьку політику направили проти неповнолітніх і видали “Закон про карну відповідальність з 12 років”. Комуністичний режим дозволив собі судити неповнолітніх, – і саме тих, кого доля вберегла від голодної смерти, тих дітей, які в супереч сім намаганням пролетарського режиму вижили і загартувалися нетрями вулиць, котрі у сурово-режимній державі пізнали волю. Вдумайтеся, – діти стали загрозою найбільшій імперії світу! Наскільки сильно діяло почуття волі на комуно-пролєтарсьий режим, як маніакально вони боялися того почуття! Але нашим завдання є дізнатися статистику дії того закону, де і скільки засуджено!
Але це ще не край цинізму комуністів. У 33 році, коли мільйони колгоспників в Україні помирає від голоду, німецькі селяни дешевим українським цукром годували своїх коней. Українське зерно гнило у складах і на кораблях, його топили у ріках і морях! У той же час, голодуючи, селяни змушені були годувати комуністів та ще їхніх “кровних братів”, офіцерів Вермахту, які згодом очолили генштаб Гітлера. У комуністичному Союзі кувалась і кадрова і технічна міць фашистської імперії. Комуно-фашистську близькість і дружбу письмово закріпили у Москві своїми підписами, 11 листопада 1938 році, у 15 годин 40 хв., комісар держбезпеки 1-го рангу, Лаврентій Берія і начальник четвертого управління (Гестапо) Генріх Мюллер. Ними була підписана Генеральна угода між Головним управлінням державної безпеки НКВС СРСР та гестапо, Головним управлінням безпеки Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Згідно з цією угодою сторони домовлялися про співпрацю та взаємодопомогу. До літа 1941 року радянські органи передали у Німеччину близько 4 тисяч осіб, і серед них — членів сімей розстріляних німецьких комуністів, заарештованих в СРСР, а також німецьких робітників, які у роки економічної кризи на Заході перебралися до “країни рад”. Більшість з них гестапо відправило до концтаборів. У свою чергу, нацисти депортували в СРСР осіб, яких розшукував НКВС. Це співробітництво відбувалося під гаслом, як казали тоді в СРСР, “дружбы народов, сцементированной кров’ю”. А 23 серпня 39 року комуністичний режим із фашистським підписують таємну угоду між Ріббентропом і Молотовим про ненапад і розподіл впливів. Сталін п’є за здоров’я Гітлера, червоноармійці з солдатами Вермахту проводять спільні паради. До самісінького 22 червня 41 року у лєнінських кімнатах, на політзаняттях, червоноармійці вчили праці Гітлера і Генріха Мюллера. Ще 22 червня через границю СРСР пропускають вагони із допомогою Німеччині, коли у зворотному напрямку границю пересікали німецькі літаками. Очевидно, що співпраця Гестапо і НКВС продовжувалася й під час війни. Бо миттєво, у перші ж тижні, фашисти викривали практично усі засекречені запаси продуктів та військове спорядження залишене совєцькою владою для диверсійних груп і партизан, виявляли та арештовували підпільні камітєти красних партізан. То чи мають право комуністи закидати будь-кому звинувачення у співпраці із нацистами, коли найбільшу і найтіснішу дружбу проводили саме вони?! Заради дружби з нацистами НКВДисти видавали німецьких комуністів гестапівцям, знищили комуністів Галичини! Ці факти повинні раз і назавжди закрити дискусію з комуністами, про чиюсь співпрацю із фашистами!
Наступне, на що ми повинні звернути увагу, це факт, що тільки через 8 годин війни, Сталіна примусили віддати наказ по ЧА на вогонь у відповідь противника. За ті години війська Вермахту увійшли у глиб імперії майже на 100 км. Ми не повинні перейматися тим, чому Сталін думав над тим аж 8 годин, адже будь-який солдат на його місці без жодних роздумів видав би відповідний наказ. Ми повинні порахувати наслідки цього ганебного мовчання генералісимуса комуністів. Скільки за тих 8 годин потрапило червоноармійців до ворожого полону, скільки знищено техніки, скількох солдат розстріляли НКВДисти за стрільбу у відповідь фашистам?! А далі, як тільки штанята верховодам комуністичного режиму підсохли, вони почали видавати гасла-закони: “Той, хто потрапив у полон, зрадник!”, а котрий попав під німецьку окупації повинен “спокутувати кров’ю ганьбу перебування під окупацією фашистів”! А по чиїй винні полони й окупація? Нашим нагальним завданням є покласти край зверх цинічним закидам комуністичних верховодів простолюду та червоноармійцям у зраді і перебуванні під окупацією – це ганьба над світлою памят”ю полеглим. Народ, який десятиліття жив у голоді, на трудодні замість зарплати, яка тільки планувалася виплачуватися два рази у рік, і при тім змушений був годувати комуністів і фашистів, – залишився між ними і став їм же винним, як під час війни, так і після?! І якщо хтось з політиків, чи “академіків-академіків” старається виправдовувати народ і червоноармійців перед циніками і шовіністами, то це особиста вада академіка, чи професора! Для того хто себе поважає і хоч трохи має здатності міркувати, у кого хоч на крапельку присутнє поняття справедливости і гідности – тому з цих фактів стає зрозумілим і без Нюрнбергу-2 – що таке комунізм і хто такі комуністи!
Ми повинні також усвідомити про бездарність "красних" командирів. Показовим прикладом є командуючий Октябрскій, який із прихвоснями втік літаком з Кримського півострова, а війська залишив напризволяще. Внаслідок 90.000 чорноморців “по-геройськи” здалось у полон фашистам. І це ще не найгірший випадок “чорноморської слави”. Характерними є чисельність загиблих при взяті Києва совєтами, де різниця загиблих – понад 400.000 червоноармійців проти 1.5 тисячі вермахтівців. Ця сторінка, а також організація “польових військкоматів”, які діяли тільки на землях України, та знищення через них понад 500. 000 народу – свідчить не тільки про бездарність й недолугість більшости красних командіров, – а ціленаправлене знищення народу. Показовим є приклад червоноармійців, звитяжців-захисників Бресту, мужність і хоробрість яких стала показовим для всього світу. Командування Вермахту з повагою віднеслося до звитяжців і з почестями звільнили їх, проте комуністичний режим звитяжців заслав до Сибіру.
І певно неперевершеним прикладом містифікації комуно-пролєтарської історії, є – як з ганьби зроблено культ пошанування – це вивіска “невідомий солдат”. Як вміло комуністичний режим свою людиноненависницьку політику і бездарну ганьбу вміло перетворив на культ пошанування! Понад шість десятиліть народи більшовицької імперії щорічно згадують про невідомих солдат, і нікому не спаде на думку, – а чому б не знайти ті імена героїв-переможців фашизму, чому не знайти їхні могили і вшанувати, як належиться переможців?! Німецький народ, який був осуджений за фашизм, віднайшов могилку кожного свого солдата, де б вона не була – чи в Африці, чи у Сибіру, згадав кожне ім’я солдата Вермахту! А славні переможці фашистської чуми 20-го століття і далі приховані за маячнею московських комуністів та ширмою “невідомого солдата”.
Серед багатьох народів світу є мудрість, що війна вважається закінченою тільки тоді, коли вшанований останній воїн тієї війни. З подібних міркувань нам ще далеко до закінчення. Тим паче що комуністична маячня продовжує баламутити людей і при тім ще й наростає новими формами. Дехто із сьогоднішніх політиків робить спробу у примиренні українського суспільства, і у відповідь все частіше чуємо, що по обидва берега Дніпра різна історія. Але історія по своїй природі не може бути різною, вона одна, але кожен її розуміє по свому. Комуністична історія повна символів, подібних Морозову, які відірвані від дійсности і здебільшого є просто і нагло вигаданими. Чи тупо кинутися з гранатою під танк, бо бездарні командири не забезпечили протитанковими рушницями. А деякі комуністичні верховоди взагалі надіялися не перемогу верхи на конях і з шаблями в руках. Але тим не менше, новітня комуністична маячня про різну історію, пробирається у свідомість і руйнує світобачення людини. Тому серед верховодів політики не знайти на сьогодні свідомого того, що будь-які дебати із комуністами про Голодомор, репресії, та людиноненависницький режим – це не що інше, як шабаш над світлою пам’яттю мільйонів репресованих, замордованих та закатованих у тюрмах, голодом замордованих у власних домівках, знищених в окопах і перед німецькими ДОТами в час комуно-фашистської війни. Ось так, поневолі, сьогоднішні “націоналісти” стають носіями комуністичної маячні і заражають нею людські уми.
І ще один вагомий бік тема геноциду українців який мало ким порушується – це слабкість самих українців. Саме різно-формна слабкість українців провокує різні чужоземні політичні та суспільні організації до нищення українців і всього українського. Це схоже на те, коли жінка йде базаром і вимахує повним гаманцем, спокушаючи потенційних злодіїв до крадіжки. І коли попадеться злодію під липку руку, тоді жінка жаліється на нещасну долю. Слабкість організму людини чи суспільства призводить до втрати природних задатків і здібностей, за якими втрачається імунітет та повноцінність і прививається залежність від сторонніх сил чи засобів. Питання слабкости українців є очевидним і потребує особливого вивчення, та ґрунтовного дослідження, обговорення і зрештою виправлення та одужання. І певна річ що у першу чергу світоглядні засади і суспільна свідомість українців.
Відразу варто зазначити що слабкість українців це не є суто українською проблемою. Сьогодні все людство хворе і стоїть над прірвою самознищення. Про це говорять провідні науковці і сходяться до порозуміння у тім, що порятунком має стати переосмислення суті людини і суспільства і духовне переродження. Скажімо американські дослідники назвали новий шлях розвитку альтернативним. Альтернативний шлях – це формування свідомості Нового покоління, сутність якого зводять до чотирьох основних напрямів: світоглядний, організаційний, інформаційно-просвітницький та технологічний. І саме Україну називають провідником переродження людства і планетарним стержнем у формуванні нових світоглядних засад та свідомости Нового покоління. У підтвердження цієї думки є багато чинників, теорій та наукових досліджень. І одним, немаловажним фактом, є те, що за останню сотню літ саме світогляд та свідомість українців зведені до абсурду і цілковито перевернуті ногами вверх. Шлях нашого суспільства був схожий на просування отари баранів, яку вів сліпий вовк. Звісно чим закінчиться подібна подорож. Саме тому українцям будувати нові, (або відроджувати забуті) світоглядні основи нового покоління людства. І власне Майдан – це перший приклад прояву нового українського духу та організації.
Важливим кроком також повинно стати розвінчання стереотипів і в першу чергу комуно-пролєтарських. Так як вони вигадані на основі людиноненависницької ідеології і цілком викривляють поняття справедливости та правди, заперечують головні цінності людяности та зводять їх до цілковитого безглуздя та потворности. Для прикладу:
- комуністи стверджують що захищають інтереси народу – але мільйони репресованих; замордованих; розстріляних без слідства і суду; найбільший Голодомор в історії людства на найродючіших землях планети – все це свідчить, що захищають вони інтереси свого комуністичного клану і аж ніяк не селян та робітників:
- комуністи стверджують що перемогли фашизм – але перемога над фашизмом сталася виключно завдяки жертовности, стійкості і витривалости простого народу і в першу чергу українського, на який припав найбільший тягар комуно-фашиської війни, а якщо брати до уваги, як вони проводили війну і як домовлялися із фашистами, то можна з певністю стверджувати, що перемога відбулася всупереч діяльности та намаганням комуністів:
- комуністи стверджують що культ “невідомого Солдата”, це свято вшанування пам’яті про солдат-переможців фашизму. Але насправді це є ширма, за якою комуністи хочуть приховати свою злочинну і бездарну діяльність у роки війни. Адже червоноармійців загинуло 22 млн., проти 1,5 млн. солдат Вермахту. За ширмою комуністи хочуть сховати мільйони тих: ногами яких розміновували мінні поля; червоноармійців, яких потопили в болотах і водах; ким виявляти вогневі точки противника; кого гнали на німецькі ДОТи, аби ті розтратили свої боєприпаси; кого розстрілювали “заград-отряди”… І ніколи комуністи не будуть відновлювати імена загиблих червоноармійців, і не будуть шукати їхні могили, так як це зробив німецький народ, тому що комуністи не народ, а клан з людиноненависницькими програмами на тілі народу, подібно омелі на тополі.
Варто зазначити, що комуно-пролєтарські стереотипи тісно поєднані із стереотипами імперської Росії і закладені українцям на рівні підсвідомости. Скажімо комуністи без жодних застережень підхопили ідею Московії про слав’янське об’єднання трьох братніх народів, хоч ніякого відношення до слав’янства у них нема й досі. І мало хто зауважує на цілковиту параною – корінні мешканці Зауралля, Сибіру і Чукотки, азіати і кавказці мають право належати до слав’янського братства, а словаки і словени ні?! Невже словаки і словени менші слав’яни як чукчі? Комуністичний режим продовжив справу російського імперіалізму по прививці українцям вакцини на неповноцінність і досягли несказано більших результатів. Уже майже два десятка літ Україна незалежна, а політики найвищого рангу товчуть воду в ступі і вдають що мудрують над доленосним питанням – куди вектор України направити – в Росію, Европу, чи Америку. А п’ятикласник на це доленосне питання відповідє дуже просто і з простою гідністю вільної людини: Україна з Росією, з Европою, з США, з Брунейєю, і Нігерією. Вектор вільних людей і вільної країни повинен бути у всі кінці світу. “В сім’ї вольній – новій!” Питаннями про обмежений вибір вектору розвитку, сучасні верховоди стараються втримати українців у рамках залежности. І не важливо від кого, аби тільки пам’ятали про свою неповноцінність і залежність.
По суті схоже питання про двомовність. Видні діячі напружуються до поту, аби щось мудре відповісти на це “болюче” питання, а молодь відразу, без жодних роздумів, автоматично – при введенні двомовності, вам прийдеться вивчити українську, адже дві не означає одну, так що готуйтеся до двомовності і вчіть українську. Відомо ж, що жоден захисник російської мови не дозволить собі подібну розмову у Франції, чи Нігерії. Прибуде туди і без будь-яких питань і претензій почне вчити французьку, чи нігерійську. В Україні шовіністи собі подібне дозволяють, бо таке у нього ставлення і до України і до братів-українців. Тому варто зрозуміти, що це не питання мови, це питання внутрішнього світу шовініста, його розуміння взаємовідносин і взаємоповаги, а також самоповаги українця. Зрештою скоро й не дуже тямучі хохли збагнуть різницю між собою і нігерійцями та зрозуміють хто кому брат і чому.
Ще один новітній приклад, як збоченими можновладцями перекручується на свою користь не те що древня історія Руси-України – а вчорашня історія України і Майдану зокрема. Якийсь хохол розчарувався у Майдані і йому вважається що весь народ розчарований і Майданом і Незалежністю в цілому. Але розчарування – це вада людини, у якої низький рівень знань, віри, волі і життєвих сил. Достойним людям, які себе поважають, ця риса не притаманна. Вони свідомі того, що для відстоювання незалежности ще не раз доведеться виходити на Майдан. Відстоювати особисту незалежність і суспільну, відстоювати мову, культуру – це потрібно робити щодня, як людина не забуває щодня дихати. Тому розмови про розчарування народу – це не що інше як розносити хворобливий вірус неповноцінности. На превеликий жаль, подібні речі є свідченням про мізерний вплив здорового глузду в українському інформаційному просторі та ЗМІ, за якими сьогодні головна і визначальна частка у творенні світоглядних засад України.
Підсумовуючи тему, ми повинні усвідомити, що людиноненависника політика комуно-московського режиму в Україні, організовані і здійснені режимом репресії і Голодомори – це найбільша в історії людства трагедія. Не буду називати це звірством, адже не знайти на нашій планеті такого звіра, щоб так нищив – задля нищення. Людина за часів епохи комунізму на цілий ряд ступеней опустилася нижче звіра. Звісно що в першу чергу вина у трагедії є на самих українцях: що були несвідомими, що піддались одуренню, що були слабкими. Також ми повинні реально оцінити дії держав сусідів та світових лідерів і з тих історичних сторінок вивести висновок для сучасности. Адже надто політика Европи і США та світового співтовариства тоді, нагадує політику сьогодення. І головний висновок такий – ніхто тоді не зважав на слабких, ніхто і сьогодні не зважає на тих, чиєго голосу не чути.
Але ми не станемо сильними, коли свідомість наша буде наповнена комуно-московською термінологією та більшовицько-пролєтарськими стереотипами. Не народиться у нас вільного українського мислення в рамках нелюдської ідеології та цинічної облуди. І ніхто не буде українця поважати, коли він сам себе не буде поважати, коли буде надіятися що комсомольці побудують для нього Україну, коли буде надіятися що соціалісти, комуно-науковці напишуть для нього справедливу історію. Тому першочерговим нашим завданням є стати Українцем, поважним і самодостатнім. А цього не можливо досягти, не позбувшись комуно-пролєтарської маячні, вірус якої витає досі над святою землею України та туманить свідомість народу?! Вірус словоблудства затьмарює здоровий глузд, знецінює саме поняття людини, її божественну суть і продовжує перетворює народ у масу, у людину зомбі. Вірус комунізму перетворює людину у двоногу істоту, яка навіть не намагається думати про суть життя, про науку розпізнання зерна від полови, чи мухи від котлети.
Сьогоднішнім провідникам та громадським діячам особливо важливо зрозуміти потребу і нагальність у новім і вільнім мисленні, у формуванні нового світогляду, нових формах спільної організації та роботи, у якісній зміні управління. Тому що саме це сприятиме в отримані нову інформації, дасть змогу ефективно аналізувати її та формувати здатність знаходити відповіді, які дозволять розуміти і вирішувати проблеми сьогодення та майбутнього. Саме розкуте і вільне мислення, без будь-яких фанатичних рамок, забезпечить гідне життя ще нам і прийдешньому новому покоління з новим рівнем свідомості. Орієнтація на майбутнє дасть можливість вирішувати завдання сьогодення і на майбутнє. Врешті-решт ми повинні навчитися розділяти відповідальність за особисте життя та здоров’я, і в такій же мірі за суспільну свідомість, суспільний справедливий лад та достаток. Не хто інший, а саме ми, українці, готові переступити через ідеологічні та релігійні фанатизми, позбутися минулих стереотипів аби розширити горизонт нової свідомости.
Тож нам у тому допоможе Бог!
Джерело: Портал українця
