Цензура не пройде !!!

  • 11.02.11, 16:21

Привіт всім форумчанам. Ось текст статті яку швиденько видалили з нету -

 Рабочая поездка президента Украины Виктора Януковича в Херсонскую область 10 февраля не обошлась без очередного курьеза от главы державы.

Президент, выступая на расширенном заседании Комитета по экономическим реформам, сравнил своих предшественников со «шлепперами». Об этом президент заявил, говоря о необходимости реалистичного планирования проектов развития региона и о потребности затянуть туже пояса. „Чтоб когда мы планируем что-то или говорим, главное — чтоб мы шлепперами не стали, как кое-кто из наших предшественников“, — сообщил президент, и спросил присутствовавших, согласны они с ним, или нет. В то же время он не уточнил, кого именно он имел в виду из украинских политических деятелей. Большинство присутствовавших на заседании чиновников встретили словесный пассаж главы державы тихим смехом, думая, что президент неизвестным словом подчеркнул популизм предыдущей власти.

Однако, как потом выяснили местные журналисты, заглянув в словарь криминального сленга, у произнесенного первым лицом Украины слова есть четкое понятие — слово „шлеппер“ в криминальной среде означает «вагонный вор».

Все ж таки, минуле не пройшло даремно для нашого президента. Просто так від осадів у  підсвідомості не позбутися.  

Ліквідація ФНКАУ в РФ.

Вчора Верховний суд Російскої Федерації  прийняв рішення про ліквідацію Федеральної національно-культурної автономії українців (ФНКАУ) в зв’язку з порушеннями в її господарській діяльності. Голова ФНКАУ Валерій Семененко вважає рішення суду  необгрунтованим, оскільки, на його думку, в фінансовій звітності організації не було помилок. В Верховній Раді впевнені, що в Росиії просто шукали причину для закриття ФНКАУ. Верховний суд РФ прийняв рішення виключити з реєстру юридических осіб Федеральну національно-культурну автономію українців. Суд задовольнив заяву міністерства юстиції РФ, котре призупинило работу ФНКАУ ще в жовтні 2009 року після ряду комплексних перевірок, що виявили ряд порушень в господарській діяльності организації. Посля цього, на думку мінюсту, голова ФНКАУ Валерий Семененко скоїв «грубе порушення діючого законодавства та продовжив приймати участь  в громадській діяльності, виступаючи по радио та фигуруючи серед організаторів заходів, присвячених пам'яті жертв голодомору і репресій проти українців в 1930-х годах. Міністерство юстиції звернулься в верховний суд РФ з заявою про ліквидацію автономії. Федеральна національно-культурна автономія українців була створена в 1996 році після прийняття закону РФ «Про національно-культурні автономії». Організація включала 44 регіональних відділи та займалась підтримкою навчальних програм, пов’язаних з українською мовою та історією, займалася видавничою діяльністю, а також організовувала конференції  з питань української культури.На  думку Валерія  Семененка, ліквідація ФНКАУ є необгрунтованою. «В нашій фінансових та бухгалтерських звітах не було виявлено помилок, а всі порушення зводились до неправильно поставленної печатки або не вчасно поданим документів. Ми були готові все виправити, але нам відмовили і не надали можливості»,-- пояснив п. Семененко. Він також підкреслив, що на всіх заходах, присвячених голодомору та репресіям, виступав як приватна особа, а не як голова національно-культурної автономії.Валерій Семененко повідомив, що організація подасть касаційну скаргу в верховний суд РФ з проханням переглянути рішення щодо ліквідації, а якщо і це не допоможе  зверенемося в президіум верховного суду РФ. «Що буде дальше — поки не знаю. Напевно, напишем президенту Віктору Януковичу листа, в котрому скажем йому велике спасибі за підтримку, якої у нас немає і за якою ми неодноразово звертались до української влади»,-- заявив  п. Семененко.Член комітету Верховної Ради України з иноземних справ Андрій Шкіль  (БЮТ) впевнений, що в Росії шукали причину ліквідувати ФНКАУ за те, що її голова приймав участь в заходах, присвячених голодомору. «Це ганьба для Росії, як для країни,  що претендує на статус демократичної, припиняти діяльність національно-культурних об’єднань етнічних меньшин з допомогою судів. Але ще більша ганьбавідсутність будь-якої реакції зі сторони нашої держави.»,-- заявив Андрій Шкіль.

Напевно таким чином наш північний сусід проявляє свою «братню» повагу та справжні наміри щодо України та її мовної меншини на своїй території. І в цій ситуації не можна просто змовчати, а ще цікаво, яка була б реакція Росії, якщо б в Україні прикрили наприклад, декілька проросійських об’єднань в Криму?  

 

 

Україна в епоху комунізму – трагедія людської цивілізації !!!

  Багато хто із старших, тай молодших, почувши про комунізм, відразу застерігають аби “не ворушити вчорашній день”, “не стріляти у минуле”, “не потрібно ятрити рану”. Але рана завжди буде ятрити, коли не загоєна, а якщо не усунена, то буде ще й розростатися. Як бачимо, комунізм і сьогодні дурманить свідомість українців і багато з нас ще не збагнуло, що під гарною обгорткою про світле майбутнє, подають трутизну. Багато людей і далі ламає собі голову над тим, наскільки світле майбутнє близьке до комунізму, і чи комунізм насправді світле майбутнє?!  Ні!  Потрібно очистити свідомість – і світле майбутнє називати світлим і справедливим майбутнім, а комунізм залишиться  комунізмом з його жахливою спадщиною. Нам потрібно збагнути цю надхитру гру слів і підміну понять для одурманення, аби надалі не попадатися на гачок, аби стати людиною та навчитися розпізнавали зерно від полови! Адже ніхто із селян не підтримав би пролетарів у знищені господарів, бо господарі – це найкращі із селян.  Але комуністи назвали господарів куркулями і пояснили, що куркуль - це зло для селянства і так почалось селянське самоїдство, під галасливе цькування пролєтаріату та пильним оком НКВС. Тому над нами, разом із збоченими гаслами та ідеями комунізму, продовжує нависати загроза нових геноцидів. Власне для цього, аби очистити свідомість від засмічення різними надуманими поняттями минулих режимів, нам потрібно зрозуміти причину минулих трагедій. Зрозуміти чому такі віруючі, такі набожні українці, так легко піддались матеріалізованому, безбожному пролєтарію? Чому не послухали своїх політиків та священиків, а послухали і повірили невігласу пролєтаріату? Чи сьогодні робив хтось по тій темі аналіз і де той аналіз? Ви закликаєте молодь забути про це – а я вас питаю: чому комунізм понад століття нищив віру у Бога і церкви, а сьогодні комуністи в Україні перші і ледь не святі і єдині ангели-заступники єдіной московской церкві?! А чи хто чув від комуністів покаяння за зруйновані церкви та знищених їх служителів? Я запитую – чи це віра, чи це сліпота й хвороба!? А звідси напрошується наступне запитання: чи не опинеться Україна завтра під якимось іншим “ізмом” і не почнеться новий армагедон?! Тому-то ми маємо усвідомити: що комунізм і світле майбутнє, то протилежні речі; а куркуль і господар – це те саме; колгосп і лігеншафти – те саме; сталінізм і гітлеризм – те саме; фашизм і російський шовінізм – те саме; а 100.000 добровольців, українських повстанців – це не банда, а народний спротив, – це здорова реакція імунної системи народу, без якої не існуватимуть як українці, так і будь-який інший народ, і все людство загалом. І тільки через глибоке та здорове осмислення та усвідомлення тих викривлень та перекручень, ми звільнимося від світоглядних хвороб і станемо незалежними та достойними людьми. Бо без достойних, поважних та незалежних громадян, не буде незалежної держави.

Саме тому, ми повинні вкотре цілісно і вдумливо переглянути історію 20-ого століття. І не через призму комуністично-пролєтарських міфів, а з огляду реальних подій, які відбувались, та їхніх наслідків. Скажімо, якщо комуністи, у січні 30-ого року скликали у Києві Надзвичайний Собор УАПЦ, то не для покращення справ віри Православної, а для її знищення. Тому що відразу після Собору арештовано М. Борецького і репресовано 42 архиєреї і 800 священиків. І такий спосіб не випадок – а комуністична практика винищення народу. Так само, серед зими 34-ого року комуністи скликають у Харків на з’їзд кобзарів, і наслідок вбито 337 кобзарі. Така ж доля спіткала у 1937 році дослідників трипільської цивілізації – усіх розстріляли. Під благими намірами – винищення просвітителів. Для прикладу інший спосіб, не менш підступний. 8-16 квітня 1921 року, 10-ий з’їзд РКП(б) прийняв рішення про перехід до Нової Економічної Політики \НЕП\. Аналогічне рішення прийняла 1 Всеукраїнська нарада КП(б)У 2-4 травня 21 року. Зважте, – у 21-ому році в Україні комуністів з пролєтаріями вистачало тільки на нараду! Проте тій шайці нічого не заважає затвердити НЕП для України і разом з новою економічною політикою прийняти рішення ще й про “українізацію” українців. Мовляв, ми свої і дуже стараємося для вашого блага, – живіть та процвітайте! Але, як і все у політиці московських комуністів, так і НЕП закінчилася у 29 році першою фазою колективізації і розкуркуленням. Тобто знищенням тих господарів, які спромоглися за тих кілька років НЕПу розвинути й хоч трохи підняти свою господарку. А 18-22 листопада 33 року постановою ЦК КП\б\У припиняєть українізації, так як всі українці, виявлені за час “українізації” – ліквідовані. Сьогодні п’ятикласникам зрозуміло, що “законом про колосок”, прийнятого у серпні 32 року, оголошено війну не куркулям, а останнім селянам і колгоспникам! Що прийняттям постанови у грудні 32 року, про заборону ввозу і продажу промислових товарів у райони, комуністи боролись не за здачу зерна, бо й так обдерли все до нитки, а прагли страшною смертю згубити останніх українців на селі! Адже було вказано – райони! І таких районів в Україні на “чорну дошку” було занесено 82, і все населення під косу голодної смерті! А щоб не втекли, видали директиву про “заборону масового виїзду селян” і ГПУ отримали відповідну вказівку, посилити діяльність “заслонних загонів” навколо сіл та на залізницях. Такого грабунку і ґвалту не знав жоден народ в історії людства! Не знав жоден народ і такої жорстокої, людиноненависницької влади! Але це не завадило Сполученими Штатами Америки визнати владу комуністичного режиму. І вже через два роки комуністи свою людиноненависницьку політику направили проти неповнолітніх і видали “Закон про карну відповідальність з 12 років”. Комуністичний режим дозволив собі судити неповнолітніх, – і саме тих, кого доля вберегла від голодної смерти, тих дітей, які в супереч сім намаганням пролетарського режиму вижили і загартувалися нетрями вулиць, котрі у сурово-режимній державі пізнали волю. Вдумайтеся, – діти стали загрозою найбільшій імперії світу! Наскільки сильно діяло почуття волі на комуно-пролєтарсьий режим, як маніакально вони боялися того почуття! Але нашим завдання є дізнатися статистику дії того закону, де і скільки засуджено!

Але це ще не край цинізму комуністів. У 33 році, коли мільйони колгоспників в Україні помирає від голоду, німецькі селяни дешевим українським цукром годували своїх коней. Українське зерно гнило у складах і на кораблях, його топили у ріках і морях! У той же час, голодуючи, селяни змушені були годувати комуністів та ще їхніх “кровних братів”, офіцерів Вермахту, які згодом очолили генштаб Гітлера. У комуністичному Союзі кувалась і кадрова і технічна міць фашистської імперії. Комуно-фашистську близькість і дружбу письмово закріпили у Москві своїми підписами, 11 листопада 1938 році, у 15 годин 40 хв., комісар держбезпеки 1-го рангу, Лаврентій Берія і начальник четвертого управління (Гестапо) Генріх Мюллер. Ними була підписана Генеральна угода між Головним управлінням державної безпеки НКВС СРСР та гестапо, Головним управлінням безпеки Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Згідно з цією угодою сторони домовлялися про співпрацю та взаємодопомогу. До літа 1941 року радянські органи передали у Німеччину близько 4 тисяч осіб, і серед них — членів сімей розстріляних німецьких комуністів, заарештованих в СРСР, а також німецьких робітників, які у роки економічної кризи на Заході перебралися до “країни рад”. Більшість з них гестапо відправило до концтаборів. У свою чергу, нацисти депортували в СРСР осіб, яких розшукував НКВС. Це співробітництво відбувалося під гаслом, як казали тоді в СРСР, “дружбы народов, сцементированной кров’ю”. А 23 серпня 39 року комуністичний режим із фашистським підписують таємну угоду між Ріббентропом і Молотовим про ненапад і розподіл впливів. Сталін п’є за здоров’я Гітлера, червоноармійці з солдатами Вермахту проводять спільні паради. До самісінького 22 червня 41 року у лєнінських кімнатах, на політзаняттях, червоноармійці вчили праці Гітлера і Генріха Мюллера. Ще 22 червня через границю СРСР пропускають вагони із допомогою Німеччині, коли у зворотному напрямку границю пересікали німецькі літаками. Очевидно, що співпраця Гестапо і НКВС продовжувалася й під час війни. Бо миттєво, у перші ж тижні, фашисти викривали практично усі засекречені запаси продуктів та військове спорядження залишене совєцькою владою для диверсійних груп і партизан, виявляли та арештовували підпільні камітєти красних партізан. То чи мають право комуністи закидати будь-кому звинувачення у співпраці із нацистами, коли найбільшу і найтіснішу дружбу проводили саме вони?! Заради дружби з нацистами НКВДисти видавали німецьких комуністів гестапівцям, знищили комуністів Галичини! Ці факти повинні раз і назавжди закрити дискусію з комуністами, про чиюсь співпрацю із фашистами!

Наступне, на що ми повинні звернути увагу, це факт, що тільки через 8 годин війни, Сталіна примусили віддати наказ по ЧА на вогонь у відповідь противника. За ті години війська Вермахту увійшли у глиб імперії майже на 100 км. Ми не повинні перейматися тим, чому Сталін думав над тим аж 8 годин, адже будь-який солдат на його місці без жодних роздумів видав би відповідний наказ. Ми повинні порахувати наслідки цього ганебного мовчання генералісимуса комуністів. Скільки за тих 8 годин потрапило червоноармійців до ворожого полону, скільки знищено техніки, скількох солдат розстріляли НКВДисти за стрільбу у відповідь фашистам?! А далі, як тільки штанята верховодам комуністичного режиму підсохли, вони почали видавати гасла-закони: “Той, хто потрапив у полон, зрадник!”, а котрий попав під німецьку окупації повинен “спокутувати кров’ю ганьбу перебування під окупацією фашистів”! А по чиїй винні полони й окупація? Нашим нагальним завданням є покласти край зверх цинічним закидам комуністичних верховодів простолюду та червоноармійцям у зраді і перебуванні під окупацією – це ганьба над світлою памят”ю полеглим. Народ, який десятиліття жив у голоді, на трудодні замість зарплати, яка тільки планувалася виплачуватися два рази у рік, і при тім змушений був годувати комуністів і фашистів, – залишився між ними і став їм же винним, як під час війни, так і після?! І якщо хтось з політиків, чи “академіків-академіків” старається виправдовувати народ і червоноармійців перед циніками і шовіністами, то це особиста вада академіка, чи професора! Для того хто себе поважає і хоч трохи має здатності міркувати, у кого хоч на крапельку присутнє поняття справедливости і гідности – тому з цих фактів стає зрозумілим і без Нюрнбергу-2 – що таке комунізм і хто такі комуністи!

Ми повинні також усвідомити про бездарність "красних" командирів. Показовим прикладом є командуючий Октябрскій, який із прихвоснями втік літаком з Кримського півострова, а війська залишив напризволяще. Внаслідок 90.000 чорноморців “по-геройськи” здалось у полон фашистам. І це ще не найгірший випадок “чорноморської слави”. Характерними є чисельність загиблих при взяті Києва совєтами, де різниця загиблих – понад 400.000 червоноармійців проти 1.5 тисячі вермахтівців. Ця сторінка, а також організація “польових військкоматів”, які діяли тільки на землях України, та знищення через них понад 500. 000 народу – свідчить не тільки про бездарність й недолугість більшости красних командіров, – а ціленаправлене знищення народу. Показовим є приклад червоноармійців, звитяжців-захисників Бресту, мужність і хоробрість яких стала показовим для всього світу. Командування Вермахту з повагою віднеслося до звитяжців і з почестями звільнили їх, проте комуністичний режим звитяжців заслав до Сибіру. І певно неперевершеним прикладом містифікації комуно-пролєтарської історії, є – як з ганьби зроблено культ пошанування – це вивіска “невідомий солдат”. Як вміло комуністичний режим свою людиноненависницьку політику і бездарну ганьбу вміло перетворив на культ пошанування! Понад шість десятиліть народи більшовицької імперії щорічно згадують про невідомих солдат, і нікому не спаде на думку, – а чому б не знайти ті імена героїв-переможців фашизму, чому не знайти їхні могили і вшанувати, як належиться переможців?! Німецький народ, який був осуджений за фашизм, віднайшов могилку кожного свого солдата, де б вона не була – чи в Африці, чи у Сибіру, згадав кожне ім’я солдата Вермахту! А славні переможці фашистської чуми 20-го століття і далі приховані за маячнею московських комуністів та ширмою “невідомого солдата”.

Серед багатьох народів світу є мудрість, що війна вважається закінченою тільки тоді, коли вшанований останній воїн тієї війни. З подібних міркувань нам ще далеко до закінчення. Тим паче що комуністична маячня продовжує баламутити людей і при тім ще й наростає новими формами. Дехто із сьогоднішніх політиків робить спробу у примиренні українського суспільства, і у відповідь все частіше чуємо, що по обидва берега Дніпра різна історія. Але історія по своїй природі не може бути різною, вона одна, але кожен її розуміє по свому. Комуністична історія повна символів, подібних Морозову, які відірвані від дійсности і здебільшого є просто і нагло вигаданими. Чи тупо кинутися з гранатою під танк, бо бездарні командири не забезпечили протитанковими рушницями. А деякі комуністичні верховоди взагалі надіялися не перемогу верхи на конях і з шаблями в руках. Але тим не менше, новітня комуністична маячня про різну історію, пробирається у свідомість і руйнує світобачення людини. Тому серед верховодів політики не знайти на сьогодні свідомого того, що будь-які дебати із комуністами про Голодомор, репресії, та людиноненависницький режим – це не що інше, як шабаш над світлою пам’яттю мільйонів репресованих, замордованих та закатованих у тюрмах, голодом замордованих у власних домівках, знищених в окопах і перед німецькими ДОТами в час комуно-фашистської війни. Ось так, поневолі, сьогоднішні “націоналісти” стають носіями комуністичної маячні і заражають нею людські уми. І ще один вагомий бік тема геноциду українців який мало ким порушується – це слабкість самих українців. Саме різно-формна слабкість українців провокує різні чужоземні політичні та суспільні організації до нищення українців і всього українського. Це схоже на те, коли жінка йде базаром і вимахує повним гаманцем, спокушаючи потенційних злодіїв до крадіжки. І коли попадеться злодію під липку руку, тоді жінка жаліється на нещасну долю. Слабкість організму людини чи суспільства призводить до втрати природних задатків і здібностей, за якими втрачається імунітет та повноцінність і прививається залежність від сторонніх сил чи засобів. Питання слабкости українців є очевидним і потребує особливого вивчення, та ґрунтовного дослідження, обговорення і зрештою виправлення та одужання. І певна річ що у першу чергу світоглядні засади і суспільна свідомість українців. Відразу варто зазначити що слабкість українців це не є суто українською проблемою. Сьогодні все людство хворе і стоїть над прірвою самознищення. Про це говорять провідні науковці і сходяться до порозуміння у тім, що порятунком має стати переосмислення суті людини і суспільства і духовне переродження. Скажімо американські дослідники назвали новий шлях розвитку альтернативним. Альтернативний шлях – це формування свідомості Нового покоління, сутність якого зводять до чотирьох основних напрямів: світоглядний, організаційний, інформаційно-просвітницький та технологічний. І саме Україну називають провідником переродження людства і планетарним стержнем у формуванні нових світоглядних засад та свідомости Нового покоління. У підтвердження цієї думки є багато чинників, теорій та наукових досліджень. І одним, немаловажним фактом, є те, що за останню сотню літ саме світогляд та свідомість українців зведені до абсурду і цілковито перевернуті ногами вверх. Шлях нашого суспільства був схожий на просування отари баранів, яку вів сліпий вовк. Звісно чим закінчиться подібна подорож. Саме тому українцям будувати нові, (або відроджувати забуті) світоглядні основи нового покоління людства. І власне Майдан – це перший приклад прояву нового українського духу та організації.

Важливим кроком також повинно стати розвінчання стереотипів і в першу чергу комуно-пролєтарських. Так як вони вигадані на основі людиноненависницької ідеології і цілком викривляють поняття справедливости та правди, заперечують головні цінності людяности та зводять їх до цілковитого безглуздя та потворности. Для прикладу: - комуністи стверджують що захищають інтереси народу – але мільйони репресованих; замордованих; розстріляних без слідства і суду; найбільший Голодомор в історії людства на найродючіших землях планети – все це свідчить, що захищають вони інтереси свого комуністичного клану і аж ніяк не селян та робітників: - комуністи стверджують що перемогли фашизм – але перемога над фашизмом сталася виключно завдяки жертовности, стійкості і витривалости простого народу і в першу чергу українського, на який припав найбільший тягар комуно-фашиської війни, а якщо брати до уваги, як вони проводили війну і як домовлялися із фашистами, то можна з певністю стверджувати, що перемога відбулася всупереч діяльности та намаганням комуністів: - комуністи стверджують що культ “невідомого Солдата”, це свято вшанування пам’яті про солдат-переможців фашизму. Але насправді це є ширма, за якою комуністи хочуть приховати свою злочинну і бездарну діяльність у роки війни. Адже червоноармійців загинуло 22 млн., проти 1,5 млн. солдат Вермахту. За ширмою комуністи хочуть сховати мільйони тих: ногами яких розміновували мінні поля; червоноармійців, яких потопили в болотах і водах; ким виявляти вогневі точки противника; кого гнали на німецькі ДОТи, аби ті розтратили свої боєприпаси; кого розстрілювали “заград-отряди”… І ніколи комуністи не будуть відновлювати імена загиблих червоноармійців, і не будуть шукати їхні могили, так як це зробив німецький народ, тому що комуністи не народ, а клан з людиноненависницькими програмами на тілі народу, подібно омелі на тополі.

Варто зазначити, що комуно-пролєтарські стереотипи тісно поєднані із стереотипами імперської Росії і закладені українцям на рівні підсвідомости. Скажімо комуністи без жодних застережень підхопили ідею Московії про слав’янське об’єднання трьох братніх народів, хоч ніякого відношення до слав’янства у них нема й досі. І мало хто зауважує на цілковиту параною – корінні мешканці Зауралля, Сибіру і Чукотки, азіати і кавказці мають право належати до слав’янського братства, а словаки і словени ні?! Невже словаки і словени менші слав’яни як чукчі? Комуністичний режим продовжив справу російського імперіалізму по прививці українцям вакцини на неповноцінність і досягли несказано більших результатів. Уже майже два десятка літ Україна незалежна, а політики найвищого рангу товчуть воду в ступі і вдають що мудрують над доленосним питанням – куди вектор України направити – в Росію, Европу, чи Америку. А п’ятикласник на це доленосне питання відповідє дуже просто і з простою гідністю вільної людини: Україна з Росією, з Европою, з США, з Брунейєю, і Нігерією. Вектор вільних людей і вільної країни повинен бути у всі кінці світу. “В сім’ї вольній – новій!” Питаннями про обмежений вибір вектору розвитку, сучасні верховоди стараються втримати українців у рамках залежности. І не важливо від кого, аби тільки пам’ятали про свою неповноцінність і залежність. По суті схоже питання про двомовність. Видні діячі напружуються до поту, аби щось мудре відповісти на це “болюче” питання, а молодь відразу, без жодних роздумів, автоматично – при введенні двомовності, вам прийдеться вивчити українську, адже дві не означає одну, так що готуйтеся до двомовності і вчіть українську. Відомо ж, що жоден захисник російської мови не дозволить собі подібну розмову у Франції, чи Нігерії. Прибуде туди і без будь-яких питань і претензій почне вчити французьку, чи нігерійську. В Україні шовіністи собі подібне дозволяють, бо таке у нього ставлення і до України і до братів-українців. Тому варто зрозуміти, що це не питання мови, це питання внутрішнього світу шовініста, його розуміння взаємовідносин і взаємоповаги, а також самоповаги українця. Зрештою скоро й не дуже тямучі хохли збагнуть різницю між собою і нігерійцями та зрозуміють хто кому брат і чому. Ще один новітній приклад, як збоченими можновладцями перекручується на свою користь не те що древня історія Руси-України – а вчорашня історія України і Майдану зокрема. Якийсь хохол розчарувався у Майдані і йому вважається що весь народ розчарований і Майданом і Незалежністю в цілому. Але розчарування – це вада людини, у якої низький рівень знань, віри, волі і життєвих сил. Достойним людям, які себе поважають, ця риса не притаманна. Вони свідомі того, що для відстоювання незалежности ще не раз доведеться виходити на Майдан. Відстоювати особисту незалежність і суспільну, відстоювати мову, культуру – це потрібно робити щодня, як людина не забуває щодня дихати. Тому розмови про розчарування народу – це не що інше як розносити хворобливий вірус неповноцінности. На превеликий жаль, подібні речі є свідченням про мізерний вплив здорового глузду в українському інформаційному просторі та ЗМІ, за якими сьогодні головна і визначальна частка у творенні світоглядних засад України. Підсумовуючи тему, ми повинні усвідомити, що людиноненависника політика комуно-московського режиму в Україні, організовані і здійснені режимом репресії і Голодомори – це найбільша в історії людства трагедія. Не буду називати це звірством, адже не знайти на нашій планеті такого звіра, щоб так нищив – задля нищення. Людина за часів епохи комунізму на цілий ряд ступеней опустилася нижче звіра. Звісно що в першу чергу вина у трагедії є на самих українцях: що були несвідомими, що піддались одуренню, що були слабкими. Також ми повинні реально оцінити дії держав сусідів та світових лідерів і з тих історичних сторінок вивести висновок для сучасности. Адже надто політика Европи і США та світового співтовариства тоді, нагадує політику сьогодення. І головний висновок такий – ніхто тоді не зважав на слабких, ніхто і сьогодні не зважає на тих, чиєго голосу не чути.

Але ми не станемо сильними, коли свідомість наша буде наповнена комуно-московською термінологією та більшовицько-пролєтарськими стереотипами. Не народиться у нас вільного українського мислення в рамках нелюдської ідеології та цинічної облуди. І ніхто не буде українця поважати, коли він сам себе не буде поважати, коли буде надіятися що комсомольці побудують для нього Україну, коли буде надіятися що соціалісти, комуно-науковці напишуть для нього справедливу історію. Тому першочерговим нашим завданням є стати Українцем, поважним і самодостатнім. А цього не можливо досягти, не позбувшись комуно-пролєтарської маячні, вірус якої витає досі над святою землею України та туманить свідомість народу?! Вірус словоблудства затьмарює здоровий глузд, знецінює саме поняття людини, її божественну суть і продовжує перетворює народ у масу, у людину зомбі. Вірус комунізму перетворює людину у двоногу істоту, яка навіть не намагається думати про суть життя, про науку розпізнання зерна від полови, чи мухи від котлети. Сьогоднішнім провідникам та громадським діячам особливо важливо зрозуміти потребу і нагальність у новім і вільнім мисленні, у формуванні нового світогляду, нових формах спільної організації та роботи, у якісній зміні управління. Тому що саме це сприятиме в отримані нову інформації, дасть змогу ефективно аналізувати її та формувати здатність знаходити відповіді, які дозволять розуміти і вирішувати проблеми сьогодення та майбутнього. Саме розкуте і вільне мислення, без будь-яких фанатичних рамок, забезпечить гідне життя ще нам і прийдешньому новому покоління з новим рівнем свідомості. Орієнтація на майбутнє дасть можливість вирішувати завдання сьогодення і на майбутнє. Врешті-решт ми повинні навчитися розділяти відповідальність за особисте життя та здоров’я, і в такій же мірі за суспільну свідомість, суспільний справедливий лад та достаток. Не хто інший, а саме ми, українці, готові переступити через ідеологічні та релігійні фанатизми, позбутися минулих стереотипів аби розширити горизонт нової свідомости.

Тож нам у тому допоможе Бог!

Джерело: Портал українця

Примара українського націоналізму, або нам ще рости і рости...

  • 04.08.10, 21:16
29 січня 2009 р. президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв заявив: «В ряде соседних государств сохранялась нестабильная социально-политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счёт так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. Всё это, разумеется, потребовало чёткой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сразу сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи».

Відомий російський журналіст, редактор газети «Завтра» Алєксандр Проханов, друг Путіна, заявив: «Мы добились вот этого кризиса на Украине». А першорядне завдання, яке він сьогодні бачить - це «нейтрализовать Ющенко».

Що ж, ФСБ працює на совість. Чого не можна сказати про нашу СБУ. За моєї молодості КГБ знав усе, про що ми розмовляли на кухні, а сьогодні СБУ не бачить навіть того, на що увагу звертає преса. Десятки газет по всій Україні займаються оббріхуванням усього, що може у якійсь мірі зашкодити російсько-українському єднанню, вдаючись до відвертої фальсифікації. Так „Газета 2000” опублікувала фото польських дітей, обмотаних колючим дротом, представляючи їх жертвами УПА. Правда, діти ці якось дивно виглядали, надто бідно вбрані й зарослі, як цигани.

Але от бульбашка луснула. Польська газета «Rzeczpospolita» нарешті з'ясувала, звідки насправді походить фотографія. Вперше це страхіття приписав українцям у 1992 р. вроцлавський журнал «Na rubiey», твердячи, що тут зображені польські діти, замордовані підрозділом УПА в селі Козові на Тернопільщині. Звідси сенсація поширилася на книжки, присвячені воєнним подіям. Політики і журналісти, історики і письменники з радісним піднесенням використовували ефектну ілюстрацію українських звірств. Правда, при цьому бурхлива уява авторів публікацій та книг зашкалювала і вони додавали все нові й нові подробиці походження фотографії. Проникла вона і в інтернет, де так само обросла легендами, які заперечують одна одну. І саме цю фотографію взяв за основу польський скульптор, працюючи над пам’ятником жертвам УПА.

Але, як виявила «Rzeczpospolita», українці до неї мають такий самий стосунок, як китайці до Ейфелевої вежі. Фотку зроблено не у 1943 р., а в 1923-му. І саме тоді її вперше опублікувала тогочасна преса. Отже, сенсація ще й тим цікава, що фотографія не тільки не стосується українців, але й не стосується поляків.

На фото – циганські діти, які стали жертвами побутового злочину. І фотографій з цієї події є кілька. Причому те, що скидається на колючий дріт, насправді згини на самій фотографії, бо на інших знімках нічого навіть схожого нема. «Сталося це в ніч на 12 грудня 1923 р., – пише газета. – Чотири жертви – циганські діти, яких убила їхня божевільна мати. Цю подію детально описано у публікаціях із судової медицини 1928 р. та в тогочасній пресі».

Найцікавіше, що скульптор після того, як розвіявся міф довкола фальшивки, навіть не збирається вносити якісь зміни до проекту свого пам’ятника. Марно також чекати вибачення від брехливої газети «2000». Але у той час, як поляки бодай мають совість, щоб самим викрити фальшивку, ФСБ і проросійська преса до цього ніколи не опускаються.

Одна з найпопулярніших тем, над якими посилено працює ФСБ, це причетність українських націоналістів до єврейських погромів та голокосту. Першою жертвою тривалий час був Петлюра. І дарма, що ідеолог сіонізму і політичний діяч Володимир Жаботинський усе це заперечив у нью-йоркському The Jewish Morning Journal: „Hi Петлюра, ні Винниченко, ні решта видатних членів цього українського уряду ніколи не були тими, як їх називають, "погромниками".

То й що? 28 травня 2009 р. російський сенатор і голова «Всемирного конгресса русскоязычного еврейства» Боріс Шпіґєль, зустрівшись з прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаніягу, застеріг: в Україні «відроджують старих національних героїв», що чинили злочини проти євреїв, і «переписують історію, вибілюючи цих людей». І при цьому назвав Симона Петлюру.

Антисемітизм намагалися приписати Ющенкові, витягнувши фальшивку про його батька, який буцімто був табірним поліцаєм. Булька теж луснула. Але привид українського неонанацизму „являющийся квазиофициальной идеологией «оранжевого» режима Ющенко” пішов гуляти по російських і українських проросійських ЗМІ.

Нещодавно „главный раввин России Берл Лазар выразил глубокую озабоченность в связи с возрождением нацизма на Украине и в Прибалтике. Он рассказал о присуждении награды героя Украины палачу СС Шухевичу. Главный раввин подчеркнул, что следует предотвратить вступление Украины в ЕС и иные международные организации, он призвал гостей воспользоваться своими связями и своим авторитетом в борьбе с реставрацией нацизма”. Постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій Чуркін на прес-конференції 28 жовтня 2008 р. сказав: „Президент Украины в приказе о награждении назвал героем одного из одиозных членов украинского нацистского движения господина Шухевича, который был нацистом... Вы припоминаете, что на территории Киева были убиты тысячи евреев? Большинство из этих людей, которые убивали евреев в Бабьем Яру, были украинские нацисты».

Роман Шухевич – зараз найпопулярніший герой російських фальшивок. Не втомлюються сипати на нього громи і наші депутати. Один заявляє, що Шухевич був «капітаном СС», хоча такого звання взагалі не існувало, другий – що був «оберштурмфюрером», хоча до «СС» приймали лише арійців, третій – що Роман Шухевич отримав військову нагороду з рук Гітлера, хоча Шухевич ніколи не отримав жодної німецької нагороди і це підтвердили німецькі архіви. Але ФСБ продовжує працювати у поті чола. Про українських націоналістів невтомно глаголить російське телебачення. Про загрозу націоналізму пише й наша преса.

Але все це така сама бульбашка, як і всі решта. Націоналістів в Україні нема. Марші зі смолоскипами, викидання правиць вгору і скандування гасел, які нам демонструє російське телебачення – це дитячі забави. До війни в Галичині оунівці маршами не ходили, – а робили конкретну справу. Організовували бойкот польських крамниць і польських товарів, виганяли корчмарів із сіл, влаштовували гучні політичні замахи і вбивства. Згадаймо вбивство російського консула у Львові як протест проти голодомору.

А що бачимо зараз? Відбитий ніс у Леніна? Хлопці замість того, щоб тихенько зрізати йому голову пилкою і кинути у Дніпро, взялися „лупати сю скалу” молотом. Уявіть собі, що який-небудь іспанський чиновник раптом заявив би, що баскська мова – це пародія і заперечив саме право на існування баскської мови. Як ви гадаєте, чи дожив би цей чиновник до найближчого вікенду? А от регіонал Нікалай Лєвчєнка, який те саме заявив про українську мову, живий, здоровий, постійний гість розмаїтих шоу. І дай йому Бог здоров'я, хай живе і мучиться від хронічного опромінення українською мовою. Як і футболіст Мілєвскій, який перестав ходити у кіно, „коли почали показувати фільми українською мовою”. І при цьому щиро дивується „як можна дивитися серйозні фільми нею. Це смішно».

 

За матеріалами: Юрій Винничук


8%, 3 голоса

76%, 29 голосов

16%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Українська Повстанська Армія – армія нескорених!!!

  • 04.08.10, 14:34
Після ліквідації нацистами Українського Державного Правління, прихильники заарештованого німцями, Провідника ОУН Степана Бандери, остаточно зрозуміли, що співпраця з нацистами не принесе користі справі визволення України. Значна частина активу Організації була або репресована окупантами, або направлена на Схід України для творення адміністрації, а після ліквідації УДП та репресій – творення підпільної мережі. Тому починати треба було все майже з нуля. Щоб уберегти свої кадри, ОУН переходить у глибоке підпілля, а частина її активу – засилається у якості подвійних агентів до окупаційної адміністрації та поліції. Перед тим, як перейти до діяльності ОУН цього періоду, слід згадати тих, хто зложив голови у боротьбі за Волю України. Микола Лемик – член ОУН, що виконав атентат на О.Майлова, учасник похідної групи ОУН, що прямувала до Харкова. У жовтні 1941р був розстріляний німецькою жандармерією у Миргороді. Останні його слова перед смертю були: «Я – український революціонер-самостійник, гину за Самостійну Українську Державу». Дмитро Мирон-Орлик – провідник ОУН на Київщині. Вбитий гестапо на вулицях Києва 25 липня 1942 року. Свідомі кияни помстилися за його смерть вбивством двох чинів з гестапо через кілька тижнів. Анна Максимець – член ОУН, родом з Бродівщини. Займалась підпільною роботою в Кривому Розі. Загинула від куль гестапо разом з мешканцем Кривого Рогу Сергієм Шерсюком у квітні 1942 року. Іван Климів – крайовий провідник ОУН Львівщини (1939-1941рр.), член Революційного Проводу. Закатований в катівні гестапо 4 грудня 1942 року. Єдине, що він сказав під час допиту: «Звуся Іван Климів-Легенда, член ОУН, більше з вами говорити не буду». Юліан Петречко – організатор українського робітництва. Закатований у тюрмі на Лонцького у Львові у 1942 році. Іван Равлик – організатор української поліції, гине у тюрмі на Лонцького після кількамісячних вишуканих тортур у 1942 році. Його заарештували в грудні 1941р. разом з дружиною, тещею й сестрою та ще трьома родичами. Їх всіх розстріляло гестапо ще до його смерті. Батька і сестру дружини, а також батьків самого І.Равлика вивезли в Сибір більшовики ще у 1940р. Сотні оунівців загинули від рук німецьких окупантів. Серед них також брати Провідника Степана Бандери – Олекса та Василь, Яців – член УДП, Богдан П’ясецький – міністр лісництва УДП, Володимир Федак – організатор підпілля серед вивезених у Німеччину українських робітників, Любак, Бардахівський і Ванькович – три побратими, закатовані гестапо у Джанкої (Крим), Андрій Марченко – один з провідних діячів ОУН, знищений у тюрмі на Лонцького у Львові. Братська могила 52 українських націоналістів-самостійників – політв’язнів, розстріляних німцями 27 листопада 1942 року на полі між Чортковом та Старою Ягольницею. Могила була висипана за одну ніч, на другий день її зруйнували нацисти. Наступної ночі місцеві селяни знову її відновили. Вічна пам’ять героям. ОУН переходить у глибоке підпілля. Функції Провідника, після арешту Степана Бандери, виконує Микола Лебідь. Це документальне підтвердження ворожнечі між нацистами та ОУН. Розшук. Бюра кримінальної поліції Рейху. Тільки для службового вжитку. Цілком секретно! Зображену на фото особу – Миколу Лебедя або Лебідя, народженого 11 ХІІ 1909 року в Стрілиськах Нових, який користується багатьма фальшивими документами, доручається заарештувати. Увага, він озброєний! Лебедь часто подорожує легкою автомашиною (темним лімузином марки Мерседес) з номерами Ost 50150. Згідно з цим наказом вести контроль транспортного руху та робити розшуки за цією автомашиною: заарештувати пасажирів, а машину – сконфіскувати. Звітувати до: Спеціальної комісії при командирові Поліції безпеки та СД Дистрикту Галичини у Львові – 4. Х 1941. Восени 1942 року Остап Качинський організовує першу сотню УПА, яка була сформована з українців, які покинули службу у поліції і перейшли на нелегальне становище, прихопивши з собою зброю та боєприпаси. В грудні 1942 року Провід ОУН дає наказ тереновому Проводу Волині реорганізувати існуючі дрібні військові загони ОУН. Так з’являється сотня В.Перегійняка-«Коробки». Охоронний батальйон №201, що перебував в Білорусі (зложений з бійців Українського Легіону), після другої відмови продовжувати боротьбу на боці Німеччини, був розпущений. Його бійцям було наказано зголошуватись добровольцями (!) до поліції, а старшин – заарештовано. З старшин вдалось уникнути арешту Роману Шухевичу, який утік з вокзалу у Львові і перебував на нелегальному становищі. Побачивши, що бійці не зголошуються до поліції, окупанти випустили на волю заарештованих старшин з метою переконати про дружні наміри нацистів. Проте, після звільнення старшин, курінь майже в повному складі перейшов на нелегальне становище, приєднавшись до повстанців. Як реакція на терор з боку окупаційної влади населення Волині та Полісся під керівництвом ОУН почало формувати збройні загони. Кількість осіб, готових взяти участь у визвольній боротьбі виявилась доволі великою, але багатьом було відмовлено через брак зброї та відсутність необхідної кількості командирів. У лютому 1943 року націоналісти переходять до відкритої партизанської війни проти нацистів та червоних партизан. Керівництво всіх збройних відділів бере в руки Головний Військовий Штаб, який очолив Василь Івахів (загинув у бою з нацистами при обороні повстанського шпиталю у 1943 році). Також було введено посаду Головного Командира, яку обійняв полковник Дмитро Клячківський. У березні-квітні УПА захоплює міста й містечка: Володимирець (у бою за це місто загинув В.Перегійняк), Топоровиці, Людвипіль, Деражне, Олика, Цумань, Горохів і ін. В містах Крем’янець, Дубно, Ковель, Луцьк, Рівне, Ківерці здійснено напади на тюрми і звільнено в’язнів, яких тримали нацисти. Повністю висвітлити тут діяльність УПА не вдасться, оскільки цей процес займе надзвичайно багато часу. Тому подаю тут лише свідчення радянських партизан. За даними командира червоних партизан Шитова УПА здійснила напад на місто Рівне (ЦДАГОУ Ф. 62. Оп. 1. Спр. 251. Арк. 27). «Нам відомо, що ви боретеся збройним шляхом з німецьким окупантом». Зі звернення до вояків УПА генерала РСЧА Баландіна. (ЦДАВОВУ: Ф. 3833. Оп. 1. Спр. 197. Арк. 181). «3а даними на 5.6.43 р., Кременецька округа (Кременець — 60 км на півн. від Тернополя) у квітні 43 р. була оголошена на надзвичайному становищі через те, що німці в цій окрузі зазнали нападу українських націоналістів-„бандерівців". Німці з багатьох населених пунктів були витіснені, і їм вдалося відновити становище за допомогою великих каральних загонів». розвідувальне зведення Українського штабу партизанського руху (УШПР) ч. 57 від 12 червня 1943 року (ЦДАВОВУ: Ф. 1. Оп. 22. Спр. 41. Арк. 25). Бегма повідомляв 27 липня 1943 року, що в містечко Олика Волинської области прибули 2500 гітлерівців, знятих зі східнього фронту для боротьби з націоналістами. (ЦДАВОВУ : Ф. 62. Оп. 1. Спр. 253. Арк. 115). Тож кому була вигідна діяльність УПА до 1944 року? Відповідь: РСЧА. В щоденнику комісара партизанського з’єднання Ковпака Сємьона Руднєва є досить чіткий наголос: українські націоналісти воюють з німцями (ЦДАВОВУ: Ф. 62. Оп. 1. Спр. 85. Арк. 30). «Гітлерівські ґарнізони Дубно (180 осіб), Олики (1 500), Клесово (180) спеціально призначені для боротьби з націоналістами» генерал-майор Бегма. (ЦДАГОУ: Ф. 62. Оп. 1. Спр. 254. Арк. 2,4). Загалом пропоную всім, хто шукає об’єктивної істини, переглянути цю інформацію: http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/nasha_krov_3.html Ставлю питання до ворогів України: Як бандерівці могли співпрацювати з нацистами, якщо останні мали наказ бандерівців заарештовувати і таємно страчувати як грабіжників? ДОКУМЕНТ № 106 НАКАЗ ПРО СТРАТУ БЕЗ СУДУ ЧЛЕНІВ ОУН БАНДЕРИ ОН, 25 листопада 1941 року. Айнзацкоманда С/5 поліції безпеки і СД. На зовнішні пости: Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. Об'єкт: ОУН (Рух Бандери). Незаперечне встановлено, що Рух Бандери готує повстання у Рейхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України. Всіх активістів руху Бандери треба негайно арештувати і, після ґрунтовного допиту, таємно знищити як грабіжників. Протоколи допитів мають бути послані айнзацкоманді С/ 5. Цей лист має знищити командофюрер негайно після прочитання. Оберштурмбанфюрер СС

http://files.ukraine.ck.ua/Ukrayinika/%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D0%B8/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F/%D0%A3%D0%9F%D0%90/Library/oun-upa.org.ua/bandera/documents.html

Це лише частинка з цілої історії боротьби УПА за незалежність нашої держави. 

СТРІЛЯЙ!!!

  • 04.08.10, 09:39
Слово — на слово — так певно, стають до бою — слово — за слово... Безглуздий та звичний ґвалт... Вже не злічити усіх бойових пробоїн, хоч і набої поки що — лише слова. Наші з не нашими — мастять списи в отруті, із кольоровими сірі на бійку йдуть. Є полонені і зброя, в бою здобуті — як тут не кинути бомбу в чужий редут! Наче на розстріл, я вийду під хмарне небо, стану під кулями тими на повний зріст: хто мені скаже, кому і навіщо треба, щоби позаду палав учорашній міст? Хто язики і навіщо у дзвонів видер — ті вже убиті, а решта — не розберуть. Хто мені скаже, на біса під цей гармидер чисті знамена втоптано в кров та бруд? Стій та дивуйся на друзів, що в тебе цілять з кожної, зрадою взятої, висоти... Щось помінялось: на вічне упали ціни.

Що ж ти стоїш, мій милий? Стріляй і ти.

  автор: Лариса Вировець

Иуда по соседству или предатели в России. ГОРДИТЕСЬ!!!!

  • 03.08.10, 21:36

Предатели в России

На фоне последних событий с присвоением награды Степану Бандере, вся пророссийски и проеврейски настроенная пресса, просто разразилась криками о фашизме и предательстве. Ну с первым все понятно, выводы о принадлежности УПА к фашизму сделал нюрнбергский процесс, на решение которого что жидам что россиянам насрать. Потому что если бы было хоть какое то доказательство, оно бы обязательно фигурировало на Нюрнберге, и военный преступник был бы осужден. А вот о втором давайте поподробнее. Что бы стать предателем, Бандера должен был дать присягу СССР или Гитлеру, а затем обязательно нарушить её. Но естественно такой присяги он не давал, зато он дал присягу Украине и Украинскому народу, и эту присягу он выполнил, и именно за это он и заслужил награду. И просто таки мифическим образом в средствах российских СМИ рядом с фигурой Бандеры появляется Мазепа, который как всеобъемлющее доказательство того что все хохлы — предатели, постоянно вдалбливается в головы ура настроенной патриотически заряжаемой российской публики. Если Бандера всего лишь фобия среднестатистического россиянина, то с Мазепой вопрос более сложный. Анафеме он был предан вопреки церковным канонам, а только лишь по политическим мотивам, что в церкви недопустимо. Он действительно предал Петра Кровавого, в ответ на предательство самого Петра, отказавшего ему в военной помощи, согласно договора, в благодарность за долгую и правдивую службу.
"ЕСЛИ СЮЗЕРЕН ОТКАЗАЛ ВАСАЛУ, Васал свободен в своих действиях и больше не имеет обязанностей перед сюзереном
— это ФЕОДАЛЬНОЕ ПРАВО ТОГО ВРЕМЕНИ! Но Российское правительство так старательно пытается найти предателей в лице Украинцев, что совершенно забывает о своих.


ДМИТРИЙ ДОНЦОВ
(Канонизированный РПЦ святой), собиратель земель русских, победитель в Куликовской битве. Человек дважды дававший на евангелии присягу золотой Орде, и каждый раз её нарушавший. Сдавший Москву практически без боя Тохтамышу, и предательски сбежавший. Кроме побед над татарами известен еще и победами над своим народом, подавлением восстания против Золотой Орды в Казани, вешавший о резавший своих соотечественников. Кроме того клятвопреступник был предан анафеме в 1378 году, как раз за два года до Куликовской битвы, и в отличии от Мазепы как раз за антицерковную деятельность, и согласно канонов. Так что в Куликовской Битве Донской участвовал как князь — нехристь, и соответственно ни о каком благословении Сергея Радонежского не могло быть и речи. Тем не менее в 1988 году несмотря на анафему он помесным собором РПЦ был прославлен в лике святых.




--------------------------------------------


АЛЕКСАНДР НЕВСКИЙ
(Имя России). Наместник хана Батыя, своего сына назвавшего отца предателем отдал на растерзание монголам. Жестоко подавлял все восстания против Золотой Орды «оному носа урезаша, а иному очи выимаша». По указанию А. Невского и митрополита Кирилла II, при ставке хана в Сарае была учреждена Сарская епархия, дабы молится за здравие хана и процветание Золотой Орды. Кроме того Александр Ярославович предал брата своего, противостоявшего Орде Андрея Ярославовича, в результате чего последний был убит, а Невский получил ярлык на княжеский Владимирский престол. Великий полководец знаменитый нам тем, что героически побеждал небольшие отряды немцев, в общей сложности истребивший меньше двух десятков рыцарей, кроме того произвел перепись населения о обрек весь свой народ платить дань орде на многие поколения. Разве не символично что именем России стал главный её предатель?

------------------------------------------------



РАМЗАН КАДЫРОВ
(Герой России). Человек ранее защищавший свою землю, предал братьев по оружию и переметнулся в стан врага, чем заслужил небывалое уважение у россиян. Они с радостью приняли в объятия предателя, ибо предающий Россию — предатель, а предающий во благо России — ГЕРОЙ, и Иуде тут же был жалован орден Героя России. Кстати подобно другому предателю России Невскому, он тоже получил благодарность за схожее деяние, и получил медаль «За заслуги в проведении Всероссийской переписи населения». Так вооруженный до зубов трус постоянно охраняемый десятками охранников, по мнению российского политолога Сергея Маркова, «Рамзан Кадыров пользуется непререкаемым авторитетом у населения Чечни», хотя он по всей видимости имеет ввиду тех русских, которых он резал до того, как переметнуться в ласковые объятия Путина.

----------------

Эти трое, лишь первые в чреде почитаемых в России предателей, а есть множество других перечислять которых можно крайне долго: князь Мстиславский, князь Воротынский, князь Трубецкой, князь Лыков, князь Голицын,, боярин Романов (Иван Никитич), боярин Шереметев. Кутузов, оставивший на поле боя несколько тысяч раненых и бросивший умирать своих солдат во время бородинского сражения, Курбский Андрей предавший свою родину и семью. Маршал Жуков, приказавший оставить укрепленный и почти не разрушенный Киев, приказавший выжигать в Подмосковье все дома, что бы враг не мог согреться, и единственная его успешная операция — это жестокое подавление Тамбовского восстания против Коммунистического режима. Кстати именно Россия по количеству «предателей» во второй Мировой войне может по праву занять первое место. Если например в Украине немцами было создано лишь одно подразделение СС «Галичина» и не из граждан СССР, то в России их было аж 10:

• СС «Русланд»
• СС «Дружина»
• СС «Варяг»
• РОНА
• РОА
• Русский корпус на Балканах
• Вооруженные силы КОНР
• 1-я Русская Национальная Армия
• 15 казачий кавалерийский корпус
• Кавказское ваффен-формирование СС.


------------------------------------------

Перессорившаяся со всеми без исключения соседями Россия, в прошлом тоже великий предатель. Как пример приведу пару предательств по отношению лишь к Украине
.
Гайдамаки (Коліївщина). Восстание в Украине против Польского без предела, посланный Россией генерал Кречетников, предлагает вести общую войну против ляхов, и встреченные украинскими козаками как братья, русские ночью после последней устроенной ими пьянки во Славу Екатерины вяжут тысячи повстанцев, одних казнят на месте, других сдают католикам Полякам.

Переяславська Рада. Вопреки пропаганде это не было объединение братских народов, а скорее военный союз против общего врага, который менее чем через два года был нарушен Москвой, заключивший Андрусевский договор с Польшей. И в то же время от Московского царя козакам приходит такой ультиматум: «оружием защищать Польщу как бы и собственное отечество».

Вопрос не столько в предательстве, сколько обвинение других в этом. Предательство действие постыдное, но именно в России оно возведено в ранг культа, где враги интересов России — предатели, а предатели во благо государственности России, её герои. Обвинение в предательстве Бандеры и Мазепы не выдерживают даже самой слабой критики, но находят отклик в душе зомбированного ПутиноВизором населения, и классическое применение двойных стандартов по отношению к себе и другим, именно в Росии является нормой, да такой что эту норму должны уважать все без исключения её соседи.