Нещодавно пошуковці меморіально-пошукового підприємства Львівської обласної ради "Доля" виявили масове поховання воїнів УНР в полі між селами Кукавка і Тарасівка Могилів-Подільського району Вінницької області.

За інформацією місцевого громадянина Миколи Драбатого, який запам’ятав розповіді старожилів села про могилу, в ній поховано воїнів 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, які напередодні були мобілізовані з терену Куківської волості Могилів-Подільського повіту Подільської губернії, зазначає сайт КП ЛОР "Доля".

Мобілізовані потрапили до червоного полону. У листопаді 1920 року більшовики відвели їх за село і стратили. Кілька хлопчиків-пастухів бачили розправу червоних загарбників над українцями.

Уже ввечері юнаки переповіли кукавським селянам про драму коло двох ставків. Місцеві мешканці поховали бійців у спільній могилі. Згодом селянин із Кукавки Ісак Драбатий встановив на могилі кам’яний хрест і надгробок з написом про трагедію.

Як зазначив у коментарях директор меморіально-пошукового підприємства "Доля" Святослав Шеремета, українських полонених воїнів більшовицькі посіпаки зухвало порубали шаблями. У віднайдених останків черепи зухвало розсічені навпіл та наявні рубані поранення скелетних кісток.

За словами Шеремети, пошуковці з КП ЛОР "Доля" вперше у своїй практиці віднайшли масове поховання вояків УНР.

Серед артефактів, що були знайдені поруч з останками, виявлено ґудзики, які належали трьом арміям різних держав. На жаль ідентифікація осіб загиблих наразі не можлива. Однак над цим пошуковці обіцяють працювати далі.

Останки із занедбаної могили ексгумовано і перевезено на місце депонування, де вони будуть зберігатись до часу урочистого перепоховання.

Як повідомлялося, магістрат польського м. Вроцлава міркує над тим, щоб назвати вулицю іменем генерала Армії УНР Марка Безручка.

До Архіву Центру досліджень визвольного руху передали архів із документами підпілля ОУН і УПА.

Про це написав на своїй сторінці у "Фейсбуці" президент Благодійного фонду "Літопис УПА" Микола Посівнич.

"Нарешті закінчилася майже місячна епопея із пошуком і поверненням архіву ОУН-УПА знайденого біля Радехова. Дякую за підтримку у його повернені усім небайдужим друзям та інформаторам, які дали інформації про цю знахідку. Особлива подяка: голові ОДА Олегу Синютці, голові УСБУ полк. Олександру Ткачуку, начальнику обласної міліції ген. Валерію Середі та начальнику управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області Михайлові Дзюдзю", - повідомив історик.

За його словами, архів досить добре зберігся. Документи датуються 1944-1946 роками. Серед них: звіти, печатки, бофони (підпільні облігації), касові книги, листи втрат. За своїм змістом документи хоплюють території сучасних Сокальського і Радехівського районів Львівської області.

Архів передали на реставрацію, зберігання й опрацювання Центру досліджень визвольного руху.

Нагадаємо, у Львові на будівлі в’язниці "Бригідки" 23 грудня відкрили меморіальну таблицю на честь бойовиків ОУН Василя Біласа і Дмитра Данилишина. 

• РОМАН КУЛИК

Друзі дивуються, з якого дива я систематично вписуюсь за УПЦ КП, якщо завжди украй прохолодно ставився до усіх релігій і нещадно критикував церковні організації.

Все дуже просто, проілюструю одним випадком:

Вчора традиційно гостювали в тітки у селі. З цікавості гортав список каналів, бо в новорічну ніч фоном стояв “zik” і там був дуже навіть хороший святковий ефір. А цікаво глянути зріз по ефірам більшості мейнстрімових каналів. Все як завжди, тож зупинився на “5”-му. Там якраз була серія інтерв’ю – застав фінал розмови із Шевчуком (УГКЦ) і продовження з Філаретом. Уривок з його виступу:

“Ми повинні докладати більше зусиль, щоби на Україні наступив мир. Але мир нам потрібен не будь-який, бо мир може бути і в неволі. Якби Україна підпорядкувалась би Росії – мир би наступив, але ми були б рабами. Але ми не хочемо такого миру. Ми хочемо справедливого миру – тобто миру у свободі. Тому й співаємо “душу й тіло ми положим за нашу свободу”. Тому святкуючи Різдво Христов, свято миру, ми прагнемо до миру, але ЧЕРЕЗ ПЕРЕМОГУ до справедливого миру”.

Ніби й нічого нового – схожі тези лунали протягом інших публічних виступів Філарета. Але цікаво, що він говорить це і під час Різдва, коли аудиторія менш за все думає про такі речі як війна, і говорить у відповідь на якесь рядове банальне питання, тобто у його системі приорітетів ця тема на одному з перших місць.

Тим паче, Філарет і УПЦ КП від початку війни безкомпромісно задекларували свою лояльність до України, не прикриваючись тарабарщиною про мир, любов, братів і оце от усе, що згадують лідери християнських громад, коли треба морознуться від стрьомної теми. Всі ці роки війни і дотепер, структура КП продовжує говорити про це своїй аудиторії під час богослужінь та інших форм комунікації (це справило на мене серйозне враження, коли під час богослужіння на Великдень, молодий священник кілька разів згадав військових та подякував за оборону громади). Це дуже важливо.

Ну й під час служби на Донеччині, я стикався лише з священниками Київського патріархату – і протестантами, а майже все адекватне капеланство рекрутувалось із лав Філаретової церкви – справа не обмежилась виключно декларативною підтримкою.

А в цей же час є ніби зашифровані (насправді ні) колаборанти під виглядом УПЦ МП, які попри колосальну низку зашкварів та іміджевих втрат, досі мають більші ресурси й можливості, ніж Філарет та його церква.
І на цьому фоні якось очевидно, що варто підтримати саме ту церковну структуру, яка в момент кризи і в подальшому, демонструвала свою лояльність та підтримку нашій державі. Коню ясно, що УПЦ КП не битком набита святими людьми, там є свої упороті персонажі, корупція та все те лайно, що ми намагаємось вибити з українського суспільства. Але це вже “наші хлопці”, з якими можна дискутувати на спільній платформі.

І якщо УПЦ МП можна класифікувати як чужу нам, нав’язану та окупантську мережу, підпорядковану Москві, яка велику частину доступних ресурсів кладе на дебілізацію населення і поширення ворожої пропаганди (а іноді і зброї), то УПЦ КП – це вже питомо українська церква, яка обстоює такі ж цінності, як і українська армія. Тому її розширення та укріплення на “релігійному ринку” – об’єктивно хороший для нацбезпеки і країни процес. Хоча слідуючи цій логіці, важливо не давати індулігенцій і не закривати очі на якісь негативні явища.

Тому у своєму ставленні до церкви – я не змінився ні на йоту). Але поки Київський патріархат слідуватиме даним курсом – буду їх підтримувати, як і будь-яку іншу проукраїнську адекватну церкву. Як я і сказав на початку – все дуже просто.