Браво!!!       

 

 

 

 

• 15 жовтня – 15 листопада – Арт-Вертеп off-line представляє: виставка акварелей Ольги Барабанової «Відтінки минулого літа»
• 10-18 листопада, Івано-Франківськ, Тернопіль, Вінниця, Дніпропетровськ, Київ, Миколаїв, Одеса - Концертний тур Україною гурту «Port Mone» (Білорусь)
• 14 листопада, м. Дніпропетровськ, клуб MasterShmidt – Концерт акустичного тріо «Port Mone» (Білорусь)
• 20 листопада, м. Запоріжжя – «The ВЙО» в Запоріжжі!
• 21 листопада, м. Дніпропетровськ, клуб MasterShmidt – Гурт «The ВЙО» в Дніпропетровську
• 23-28 листопада, м. Дніпропетровськ – Міжнародний онлайн-фестиваль короткометражного кіно та анімації «Дивофільм»
•  27 листопада, м. Донецьк, кафе «У Бекіра» – Концерт Олександра Любченка та Михайла Кримова

Радимо відвідати:

13 жовтня – 21 листопада, м. Київ – ПОРТРЕТ у наївному та сучасному українському мистецтві
21 жовтня – 29 листопада, м. Дніпропетровськ – Виставка «Свідки століть» (колекція годинників з фондів ДІМ)
31 жовтня – 21 листопада, м. Харків – Виставка робіт Марисі Рудської «Червона магія»
1 листопада – 11 грудня, м. Львів – «Блаженність у Дзеркалі» - акції до Дня психічного здоров’я
1-31 листопада, м. Київ – Репертуар театру «Дах» на листопад
4 листопада – 1 грудня – Пласт оголошує конкурс на кращий агітплакат організації
5-29 листопада, м. Київ – Андре Лабан, оператор команди Кусто: Ретро фото та підводні картини
7-23 листопада – Біла Церква, Чернігів, Київ – Odessa Duet з програмою «Музика радянського кіно»
7 листопада – 15 грудня – Do#Dж'9 Autumn Club
10-29 листопада, м. Львів – Виставка живопису Ігора Романко
12 листопада, м. Дніпропетровськ – Вечір Олександра Вертинського
12 листопада, м. Київ – PRE-PARTY BALKANFEST-2009
12 листопада, м. Запоріжжя – Концерт «Брем Стокер» у Запоріжжі
13 листопада, м. Чернігів – Наживо: етно-кабаре «Сонцекльош»
13 листопада, м. Харків – The Saymory & Alice Lee в Jazzter
13 листопада, м. Запоріжжя – Катя Чилі в Запоріжжі
13 листопада, м. Дніпропетровськ – Концерт «Брем Стокер» у Дніпропетровську
14 листопада, м. Дніпродзержинськ – Концерт «Брем Стокер» у Дніпродзержинську
15 листопада, м. Одеса – Концерт «Брем Стокер» у Донецьку
18 листопада, м. Полтава – Концерт «Брем Стокер» у Полтаві
19 листопада, м. Краматорськ – Концерт «Брем Стокер» у Краматорську
20 листопада, м. Харків – Концерт «Брем Стокер» у Харкові
21 листопада, м. Слов‘янськ – Концерт «Брем Стокер» у Слов'янську
22 листопада, м. Кривий ріг – Концерт «Брем Стокер» у Кривому Розі
28 листопада, м. Донецьк – Концерт Raskardas Orkestar у Донецьку
4-5 грудня, м. Київ – Balkanfest 2009
14 грудня, м. Дніпропетровськ - Бразіл Босанова Джаз Фест «Спогади про Антоніо Карлоса Жобіма»

Інші події:

20 жовтня – 7 листопада, м. Львів –  Виставка «Без образ»

27 жовтня – 17 листопада, м. Львів - Іван Небесник «Зона відпочинку» (виставка живопису)

10-29 листопада, м. Львів – Виставка живопису Ігора Романко

6 грудня, м. Одеса – Концерт группы «Flёur» в Одессе

Козацькому роду нема переводу.

Козача потилиця панам-ляхам не хилиться.

Козак живе  не тим, що є,  а тим, що буде.

Кінь та ніч козакові товариші.

То не козак, що боїться собак.

То не козак, що не думає отаманом бути.

Ігор Качуровський

Із збірки «СЕЛО»

ПЕРША РОЗПОВІДЬ

Тоді над краєм крильми грізними
Віяв жорстоко тридцятий рік.
Ганна лишилась з дітьми дрібними,
Дмитра забрали, Іван – утік.
І знов надвечір прийшли з сільради,
Веліли дітям до діда йти,
У льох спустились, розбили ляди,
«– Давай драбину! Грицько, світи!»
Будуть, як завше, бити й питати,
Питати в неї: де чоловік?
Ніхто не сміє прийти до хати,
Хоч і почує нелюдський крик.
Перевернули в клуні все чисто –
Нема нікого. І льох – пустий...
Двоє з сільради, а третій з міста,
Орден на грудях, зуб золотий,
У нього пика сита і п’яна,
Червоні очі – справжній бугай.
Ось він з кишені вийма нагана,
Іде до неї:
    «– Стій, не тікай!»
.............................................
«– Тепер закурим!»
Награлись досить.
Уже й не знають: жива чи ні.
Грицько з комори рядно виносить,
І тягнуть, голу, її в рядні.
Тоді стояла зима безсніжна,
Тягни, що хочеш – нема й знаку.
Синьо-лілова, іскриста, ніжна
Вкривала крига тиху ріку.
Взяли за ноги – і в ополонку:
«– Скупаймо, хлопці! Буде рада!»
І вже над нею зашерхла тонко,
Замкнулась льодом темна вода.
Ранком до Ганни забіг сусіда.
Хата порожня, все шкереберть.
Чи вся родина втекла до діда?
Чи завітала до хати смерть?..
Чи воду брати, чи плаття прати
До ополонки зійшлись баби.
Аж там – мов жужмом кинута шмата.
На дні біліє біля верби...
А діти вдвійку спішать до школи
Просто від діда, невперше їм.
Мороз обличчя щіпає-коле,
Над коминами сивіє дим.
Ідуть і чують:
    «...Під льодом... Ганна...
Може убито, а мо’ й сама...»
Було в цій вістці щось невблаганне,
Щось неминуче, темне, як тьма.
Вони побігли. Груда без снігу...
Мотря упала... Все – як у сні...
Крізь кришталеву прозору кригу
Бачать: під ними матір на дні.
У неї чорні великі очі,
Мов баговиння – коса важка.
Вона рукою прикритись хоче,
Але не слуха її рука.
Лід цілували, кричали: «Мамо!»
Людям під ноги падали ниць.
А в невідоме дивились прямо
Застиглі кола мертвих зіниць.
І гомоніли баби цікаві,
Хто бо й завіщо її забив?
І розглядали чорно-криваві
На синіх грудях сліди зубів.


ТРЕТЯ  РОЗПОВІДЬ

Трьох синів у місті постріляли, кляті,
І дочку найстаршу кинули в тюрму,
А її, з малою, в нетопленій хаті
З голоду вмирати лишили саму.
Коня і корову – все звели з подвір’я,
І пшеницю з клуні вивезли в снопах.
Тільки і зостались – сутінь надвечір’я,
Дим собачих ніжок і казьонки пах.
Від дочки немає ніякої вісті.
Мруть довкола люди – чужі і свої.
А їй мов байдуже.
    «–Їсти, тільки їсти!» –
Аж кричить нестямно істота її.
І що їй до того, що весна надворі,
Що прогнав тумани південний вітрець?
Сьогодні у неї в холодній коморі,
В порожній коморі загус холодець.
Так гичку варила, а гичка – гнила.
Хоч нині наїсться! Підвелась з ослону,
Важко підвелася, а таки пішла.
Увійшла в комору. Ноги – мов колоди
І набряклі руки – усе не своє.
Тільки б-но не впасти, бо наробить шкоди,
Якщо на порозі миску розіб’є.
Як страву принесла і сіла до столу,
Щось мала згадати, але не змогла.
І знов її душу безсилу і кволу
Немов би в могилу сховала імла.
І вп’ялися в м’ясо очі й руки хижі.
Мовчки припадала грудьми до стола.
І наче впилася, сп’яніла від їжі,
І весільну пісню сп’яна почала.
А згодом зробилось їй сумно і тяжко,
Про дітей згадала у хвилину цю.
А де ж це найменша?
    «– Дитино, Палажко!
Іди, я лишила тобі холодцю!»
І раптом здригнулась. Стала біла-біла.
Жахом налилася очей пустота,
«–Доню ж моя, доню! Я тебе із’їла! –
У нестерпній муці скривились уста.
І прорвались сльози у нестримній зливі,
І одчай їй серце пронизав жалом.
Роздерла очіпок, рвала коси сиві
І об стіл дубовий билася чолом.
На долівці плями пекуче-криваві.
Їх не змиють сльози – чи плач, чи не плач.
Ніщо не поможе. Бо в кутку на лаві
Найстрашніший свідок – у крові сікач.
...............................................................
Смерклося надворі. Від хати до хати
Лише комсомольці ідуть крадькома.
По куточках темних лазять підслухати,
Чи нема де змови, ворогів нема.
Пантрують, пильнують, чи не мелють жорна,
Чи де не збудилась сила бойова,
Нашого народу сила непоборна,
Зв’язана і скута – і вічно жива.
Може, повернувся додому з Сибіру
Який невмирущий запеклий куркуль,
Що виринув цілий з кривавого виру,
Утік від овчарок, багнетів і куль?
Чи одноосібник заховане збіжжя
З потайної ями нишком дістає?
Селом напівмертвим, крізь тьму й бездоріжжя,
Ідуть комсомольці на діло своє.

Що ви скажете з цього приводу?

Як вже писалося раніше,кандидат в президенти Олег Тягнибок у своїй програмі запропонував ввести кримінальну відповідальність за пропаганду сексуальних збочень. Я спробував порахувати, які твори мистецтва та артисти попадуть в немилість у разі приходу Тягнибока до влади.

1. Музика. Забороняти прийдеться дуууже багато! По-перше, увесь шок-рок як напрям (Alice Cooper, Marilyn Manson, W.A.S.P.). По-друге увесь глем-рок, бо він пропагує бісексуальність (Queen, Sweet, David Bowie, які імена!). По-третє цілу низку "збочених" гуртів: Black Sabbath, Judas Priest, Iron Maiden і ще великий-превеликий список.

2. Кіно. Як жартували персонажі Саус Парку: "усі незалежні фільми - про ковбоїв-педиків, які їдять пудинг". Серіал "Секс у великому місті" теж підлягає забороні, бо там один з героїв - гомосексуаліст, до якого всі нормально віідносяться. До-речі, сам Саус Парк теж попадає "в опалу". Звісно забороняємо більшість французьського кіно, а надто - з Жераром Депардьє у головній ролі.

3. Книги. Забудьте про Шекспіра!

Як бачимо, реалізація одного пункту програми Тягнибока вверне Україну в тотальну цензуру, яку ми не відчували з брежнєвських часів СРСР. Ні про яку демократію, вибори, захист прав можна і не мріяти, адже всіх "неугодних" лідеру ВО "Свобода" класифікують "збоченцями". Не любиш Тягнибока? - Аморал! А щоб утримувати величезну кількість несвободівських "збоченців", потрібно буде вводити поліцейський режим та будувати концтабори.

Зараз ця людина рветься до влади. Невже ми готові так легко втратити ті здобутки, які були завойовані нами за незалежної України?

Stanislove, спеціально для upu.org.ua

позитивні емоції?

Візьміть участь в опитуванні, яке проводиться тут: http://upu.org.ua/content/posmishka-na-oblichchi-yakogo-kandidata-viklikaje-u-vas-pozitivni-emotsiji (для участі в опитуванні реєстрація на сайті не потрібна).

Обговорювати тему пропоную на цьому сайті.

У зв’язку з надзвичайнім станом грипової загрози Український дім та відомі українські художники і галеристи виступили з ініціативою протидії хворобі шляхом зміцнення культурного імунітету нації.

Актуальне мистецтво – це перш за все соціо-життєвий навігатор, що виконує функцію координати в реаліях сучасного «де тут шо і шо тут де», а також як лимон, цибуля та часник мобілізує життєвий стан людини в надзвичайних обставинах.

Київ, Хрещатик 2 Український дім

[ Читать дальше ]

«Останнім молодогвардійцем» символічно називає себе колишній керівник українського підпілля на Донбасі у роки Другої світової війни Євген Стахів. Сьогодні він проживає у США, де тривалий час очолював Українську головну визвольну раду за кордоном. 88-річний діяч майже щороку буває в Україні, зустрічається з молоддю і відомими політиками.

Найулюбленіша тема пана Євгена — це зміна світогляду націоналістів під час ІІ Світової війни, коли похідні групи ОУН прийшли на Схід і поспілкувалися з нащадками запорожців, для яких демократизм і толерантність є такими ж природніми, як захист рідного краю від нападників. Тоді, в 1943 році, під впливом «філософії східняків» ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну. Україна справді об’єдналася. Як блискавка, спинним мозком народу черкнула істина: національна Україна поважає усі людські права й свободи і забезпечує вільний розвиток представникам усіх народів і віросповідань, які шанують її як Батьківщину.
Молода гвардія

«Чому в Україні й далі вчать брехню? — запитав Євген Стахів студентську молодь, яка завітала на квартиру його київських друзів, аби поспілкуватися з «живою історією». — СРСР нав’язав книжку Фадєєва школам скрізь по «соцтабору» — у Польщі, Угорщині, Болгарії, навіть у Китаї. І от, у 2002 році Кучма дає указ відзначити 60-рiччя «нашої геройської «Молодої гвардії». Нині з багатьох свідчень і архівних документів ми знаємо, з яким «натхненням» творився літопис «Молодої гвардії». У своєму передсамогубному листі автор однойменного роману Олександр Фадєєв писав: «Не бачу можливості жити далі, оскільки мистецтво, якому я віддав своє життя, загублене самовпевнено-невіглаським керівництвом партії і тепер вже не може бути врятоване». У романі Фадєєв написав, що причиною загибелі «Молодої гвардії» є зрада «одного з її членів Євгена Стаховича». У документах гестапо згадується про східний крайовий провід ОУН, отже і про Стахіва як одного з його керівників. А ефект «кривого дзеркала» у радянській творчості важко заперечити.

У 2001 році московська газета «Совершенно секретно» опублікувала статтю «Молодая гвардия: подполье или уголовное дело?». Автори намагаються довести, що більшість розстріляних німцями хлопців і дівчат були пійманими за крадіжку зброї з військової німецької машини. «Мене повідомили, що наші люди відшукали молодих хлопців, які записували знаки на німецьких військових машинах, — згадує Євген Стахів. — Вони зрозуміли, що це якась розвідка. Ми хотіли залучити цих 17—18-річних людей до співробітництва. Та виявилося, що вони не розуміють ніякої політики. Вони просто збирали дані для радянської військової розвідниці Любові Шевцової. Незаперечне одне — всі ці дуже різні юнаки та дівчата в нелюдських умовах не зрадили собі й залишилися людьми. Цього не могли зрозуміти ті, хто намагався спекулювати на їхній мученицькій загибелі».

Євген Стахів у бойових діях орієнтувався ще при світлі родинного вогнища. Його батько — офіцер Української галицької армії, мати й брати боролися за Українську державу в прямому сенсі цього слова. Гімназистом у Перемишлі Євген став членом Організації українських націоналістів Степана Бандери, воював у лавах Карпатської Січі проти угорських нацистів, потім — проти гітлерівців і сталінців. У 1942—1943 роках керував націоналістичним підпіллям на Донбасі. Згадує, як колись почув розповідь одного з січових стрільців, учасника бою на Маківці. Коли стрільці, переможці бою, рушили вперед, оглядаючи поранених і вбитих «москалів», у нагрудній кишені одного з мертвих знайшли «Кобзар» Тараса Шевченка. Так українці «австрійські» воювали з українцями «російськими». І дуже не хотілося, щоб продовжувалася ця україно-українська війна.
Ячейки українства

Оунівське підпілля діяло від Маріуполя по Слов’янськ. Тоді нацисти арештували й розстріляли десятки українських патріотів. «Ми не можемо похвалитися боями, бо не організували збройної боротьби. Адже збройними виступами ми провокували б німців нищити тисячі людей, — розповідає Євген Стахів. — Та й ми не мали сили для збройного опору. Була сила на Волині — там постала УПА. У Галичині УПА постала на рік пізніше, бо там був м’якший нацистський режим, дистрикт «Галичина», були українські школи, університет, було багато колаборантів. Волинь же належала до Райхскомісаріату «Україна», терор був нестерпний. Наша мета була — пояснити людям у східній Україні, що треба не воювати за Сталіна чи Гітлера, а змагатись за самостійну Україну. І ми змогли зорганізувати підпілля і на Донбасі, і в Луганську, Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Криму. Гасла були на листівках — «Смерть Гітлеру, смерть Сталіну!».

На Донбасі населення мішане, міста — російсько-українсько-татарські. Серед донеччан не спостерігалось великої любові до Сталіна. «Багато людей, з якими я працював упродовж двох років, прихильно ставилися до ідеї визволення України з-під німецько-більшовицького ярма, — каже Євген Стахів. — Сьогодні на Донбасі гірше, ніж за німців. Бо в той час я думав, що люди говоритимуть на Донбасі російською, а зі мною більшість розмовляла українською мовою. Особливо інтелігенція, викладачі університету». Стахів мав ячейки у Сталіно (Донецьк), Маріуполі, Горлівці, Краматорську, Слов’янську, Костянтинівці. Багато разів бував на найбільшому залізничному вузлі Ясинувата, персідаючи з поїзда на поїзд. Мав там велику ячейку. Не раз гостював у родині директора школи Коваля. Його син говорив до підпільника російською. На заувагу: «Володя, твої батько і мати говорять зі мною українською, а ти чого російською?» відповів: «А хіба я російською? Це ж по-ясинуватськи!». Бiля Маріуполя є багато грецьких сіл. Я раз чи два ночував у грецькому селі, греки майже всі говорили українською і були дуже гостинні. А українці говорили суржиком».

Ячейки очолювали в більшості місцеві люди і кілька галичан. У Луганськ приїхала з Дніпропетровська Катерина Мешко, молодша сестра Оксани Мешко, з якою Стахів познайомився у Києві аж у 1991 році. А врятуватися від нацистів Євгенові допомогла донька Черкашенка, у якого той мешкав. Коли після зради одного з підпільників до будинку підійшли німці, то схопили батька (він вмер у концтаборі за два тижні до приходу американців), а донька три дні чекала в полі на Євгена, щоб розповісти про небезпеку.
Учитель Схід

«ІІ Світова спершу бачилася єдиним засобом визволення України з-під польсько-радянського панування, — пояснює Євген Стахів. — Ми мусили іти на німецьку базу. А коли побачили, що німці роблять з України колонію, великий концтабір, то пішли проти них воювати. І мусили змінити програму». Пан Євген нагадує, що німці трактували українців як нижчу расу, мовляв, слов’яни — це «склавини», невільники, другорядна маса людей, що існує, аби допомагати німцям у веденні господарства, оранці, фізичній праці. Освіта і медицина для «склавінів» мала бути на найнижчому рівні. Дозволялися тільки 4-класні школи, схвалювалися аборти. Німці не скасовували колгоспів і радгоспів. Вони казали, що кожен німецький герой дістане по колгоспу в нагороду за геройство.

Програма ОУН і бандерівців, і мельниківців на той час також проповідувала український тоталітарний режим: однопартійну систему, владу винятково в руках людей з ОУН. Як у Гітлера чи Сталіна. З таким світоглядом оунівці прибули на східну Україну. Утім Схід помалу налаштовував галичан на інші цінності. «Коли мене на Донбасі запитали: «Яку Україну ви будуєте, яка у вас програма?», то відповідь була: «Ми збудуємо, а тоді розберемся, якою вона буде», — згадує Євген Стахів. — Я розумів, що не можу сказати їм правду. Я знав, що ми хочемо таку ж державу, як гітлерівська чи Муссоліні, і казав: «Таку, як Іспанія Франко». Люди обурювалися: «Та ви ж фашисти! Ми не хочемо України фашистської! Не слід замінювати одну диктатуру на іншу». Якось я ночував у одного викладача педінституту в Сталіно, і він мене отак розпитував. Я злякався: «Живу в комуніста!» — і на світанку втік. Але більшість людей довкола говорила про те ж саме». Український підпільник на Донбасі потребував допомоги греків, євреїв, росіян, татар. До західного розрахунку і підприємливості приєдналися східна душевність і козацький демократизм. Націоналісти почали вбачати свою роль не в керуванні нацією (як мріялося раніше), а у служінні народові. І переконалися, що треба змінювати свою програму, щоб люди її сприйняли.

«Мудрі люди на Донбасі переконали нас, що має бути соціальна справедливість, безкоштовна освіта, медицина, — розповідає Євген Стахів. — І ми стали пояснювати: «Ми за радянську Україну без більшовиків і без Сталіна. Ми не проти рівності. Але більшовики — то КДБ, Сталін, диктатура». І люди розуміли, що ми хочемо того ж, що й вони, — справедливості, демократії, соціальних прав для народу. Декому подобалася колгоспна система. І ми говорили, що земля має бути в приватному користуванні з правом вибору — колективне, кооперативне чи одноосібне господарство. І нехай собі вибирає село, як йому подобається. Тяжка індустрія — державна, середня — кооперативна, мала — приватна. Торгівля закордонна — державна. А люди кажуть: «То ми хочемо таку Україну!».
Програма — не ідеологія

«Похідні групи ОУН на Східній Україні побачили тамтешню реальну ситуацію. Вони залучили місцевих людей і виробили нову програму, яка була затверджена на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН, що відбувся на Тернопільщині у серпні 1943 року, — розповідає голова Студентського братства, історик Олег Яценко, який організував зустріч молоді з колишнім підпільником. — Найцікавіше, що в цей час ідеї українських самостійників (так почали називати себе бандерівці) стали зрозумілими для мешканців сходу. Я знайшов у Центральному державному архіві вищих органів влади розсекречені звіти керівників східноукраїнського підпілля ОУН, написані російською мовою — з Миколаєва, Дніпропетровська, Луганської і Донецької (тоді Сталінської) областей. Це означає, що люди з місцевих уже піднялися у підпільній iєрархії так високо, що їм доручили писати звіти в центральний провід». Гаслом ОУН стає заклик «Воля народам — гідність людині!».

На ІІІ Надзвичайних зборах бандерівців «преображені» на Сході націоналісти доповідали про потребу змін, про те, що ідеалом нового суспільства є побудова всенародної держави та вільна людина, свобода віросповідання і розвиток національних меншин. Доповідь не схвалило керівництво організації. «Тодішній провід у Західній Україні не пережив того, що ми на Східній, — пояснює пан Стахів. — Вони по-іншому дивилися на Україну. Провідник Микола Лебідь відібрав у доповідача право голосу, заборонив «пропагувати комунізм». Люди, присутні на ІІІ зборі, запротестували, хотіли дослухати виступ. Лебідь пішов геть, і засідання продовжувалося без нього. То була причина, що його зняли і вибрали головою Бюро ОУН Романа Шухевича, якого призначили головним командиром УПА. Так виглядав перехід від тоталітаризму до демократії».

Стахів шкодує, що по всій Україні і навіть в УПА мало хто знав, чому відбулася зміна керівництва на Шухевича. Не було часу всім членам пояснити причини цієї зміни. Їх не знали навіть ті, що відбули в совєтських концтаборах, а це переважно селянські хлопці без освіти. Ті ж, що мали освіту й керували, писали аналітичні статті, всі були вбиті. «Ми були проти слова «ідеологія». Ідеологія — комуністична, нацистська — то доктрина, як релігія. Демократична партія висуває не ідеологію, а виборчу програму, — каже підпільник. — Проте сьогодні люди, які називають себе бандерівцями і мельниківцями, думають саме про ідеологію, яка була усунена з програми ОУН ще в 1943 році. Провід організації сидів у німецькому концтаборі, не знав, що діється в Україні. А зміна поглядів відбувалася в боротьбі, у праці».
ДОВІДКА «УМ»

У 1943 p. III Великий збір ОУН ухвалив програму, що стала відходом від радикального націоналізму тоталітарного типу. У 1944 р. була створена Українська головна визвольна рада — національний фронт різних політичних сил України.

"Україна Молода" (http://www.umoloda.kiev.ua/)

Чи підете ви на вибори голосувати?