У Львові на залізничному вокзалі коло кас міліція затримала корову з клунком і запитують її:
- Корова, ти чого тут? Куди це ти?
- Та ось до родичів в Росію їхати мушу, бо ж тут скоро ось що буде,- і показує агітку Януковича "Україна для людей"

Друзі, почувши про мою відмову йти на вибори, одразу вигукнули дружно, що не йти на вибори означає голосувати за Януковича. А я їм у відповідь: є ні, панове, не йти - означає тільки одне: що я проти обох і не більше того. Чому ви вважаєте, що якщо я прийду голосувати, то обов’язково проголосую за Тимошенко? Якраз вона мені не дуже позитивна з багатьох сторін і в  її команді повно людей, яких я зневажаю, тому моя неявка є скоріше на її користь.
Якщо ж казати класично: то я не знаю кого маю обрати, бо не бачу великої різниці у претендентах в президенти, а тому передаю своє право вибору тим, хто цю різницю бачить - кого буде більше, того вибір я і визнаю.
А в загальному ще ніколи не бачив такого млявого агітаційного процесу напередодні такого значного вибору: люди просто тупо дочікуються вже наперед відомих результатів, а вся інтрига тільки у співвідношенні процентів.
Для мене, саботажника, цікавий буде процент подібних мені, тому що хочу, аби загальна участь у виборах не досягла 50%. Тоді легітимність переможця не є переконливою, хоча розумію, що тут важить, аби до влади дорватись...
А ще цікаво, як проголосує Львів за Януковича, бо то буде показник повної зневіри (звичайно, що голоси першого туру - не в рахунок)
І ще цікаво знайти відповідь на питання: якщо ми, націонал-патріоти, так бездарно програли свою Помаранчову перемогу, то як далі жити? Боротись в опозиції? З ким і за що?
Полишається тільки співати класичну львівську пісню:  "Ой як то сумно, ой як то нудно\ Ой як то сумно, ой як то нудно\ Ой як то су-у-у-у-мно, ой як то ну-у-у-у-удно\ Любила хлопця - забути трудно..."    

Чи залишаться в Україні демократія, свобода слова та свобода переконань після обрання нового Президента України?

Вчорашній спецпроект Першого національного називався, нагадаю, – "Демократія по-українськи". А тепер стежимо за руками.

Спочатку це мав бути прямий ефір. Потім виявилося, що – ні, запис, але в режимі реального часу. Вчора ввечері, за дві години перед ефіром, потелефонували й вибачилися: на жаль, пані Оксано, в реальний час не вклалися, на півгодини (!) перебрали, довелося трошки підрізати, Ви ж розумієте...
І "підрізали", мушу сказати, дуже професійно – залишивши в ефірі критичні завваги на адресу тільки одного з кандидатів. Гладенько так вийшло. Гламурненько.
Але найцікавіше сталося потім, коли камери погасли і ми, продовжуючи вже між собою ту саму суперечку щодо теорії "меншого зла", повернулися в гостьову кімнату. П'ятихвилинка замішання при гардеробі, вмикання мобільників, договорювання недоказаного... Застібаючи пальта, інтелігенція рушила до дверей. Аж тут...
БА-БАХ!...
Нога охоронця з розмаху захряпнула з коридора двері просто інтелігенції перед носом. Передні оторопіло завмерли.
- Що там, що? – допитувалися задні.
- Придется немножко подождать, – ховаючи очі, ніяково пояснила асистентка. – Тимошенко идет по коридору...

  Стоп-кадр, момент істини, німа сцена. "Ревізор" відпочиває – ефектнішого фіналу до цілого попереднього "дійства на камери" не вигадав би жоден драматург.

  Ніколи не забуду виразу їхніх облич тієї миті – сивочолих, поважних людей: лікар, учений, художник, авіаконструктор... Щойно, яких десять хвилин тому, вони закликали українських виборців голосувати за ту саму кандидатку, через яку зненацька опинилися в пастці. У приміщенні, вийти з якого зможуть тільки тоді, коли на те буде Її воля. Коли Їй буде зручно.
Боляче дивитись на принижених стариків: мабуть, так виглядала та українська професура 1920-х, котра на процесі СВУ 1930 р. згодилася "співпрацювати зі слідством". "Стоять, сукі! Ваше мєсто у параші!"
     І саме в ту мить я остаточно збагнула, в чому полягає головна перевага мого вибору – "не підтримую жодного кандидата" – порівняно з їхнім – "за менше зло". Атож, я так само символічно "дістала ногою в писок" – стояла перед замкненими дверми, як у тюремній камері, й чекала, коли мене випустять, мене так само брутально, по-бандитському "нагнули"... Але я знала, що від зла, "більшого" чи "меншого", нічого іншого чекати й не доводиться: поки сила на його стороні, воно завжди чинитиме насильство. Тому мені, на відміну від моїх старших колег, не плюнули в душу. Нагнули – без моєї в тому участі: я відмовилася "співпрацювати зі слідством". Моя людська гідність лишилася при мені.
  А це, смію запевнити, не так і мало – ні для людини, ні для нації.
  Тож, замість повторювати те, що було вирізано з моїх слів при монтуванні передачі, додам тут тільки одну цитату – з Івана Франка:
"Голосуючи за "менше зло", обираєш зло".
А значить, додам від себе, робиш його сильнішим.
І тому, в кінцевому підсумку, – завжди прораховуєшся.

Янукович з Тимошенко не поступляться один одному. Розрив у другому турі буде незначним. 

Обидва кандидати будуть скликати свої Майдани. Організація третього туру виборів нічого не змінить. 

Схоже, що Віктору Ющенку треба буде стати миротворцем і шукати вихід з глухого кута. 

Але, де ж його знайти? Що скажете? Давайте разом писати рецепт, пані і панове!

Хотів таке щось конструктивне до виборів почитати... Знайшов, ... !

Як словесні, зображальні й психотронні засоби впливу «гвалтують» людину, обходячи свідомість
Методи прихованого примусу застосовувалися у різних суспільствах упродовж сотень років. У ХХ столітті технології впливу на психіку мас вийшли на небачений рівень: була винайдена пропаганда. Червоні й коричневі пропагандисти довели, що звичайних людей, під відповідним керівництвом, за допомогою суворої дисципліни і масованого психологічного впливу можна схилити до майже дармової праці та до масових злочинів, що сприймалися виконавцями за «благо». Людей безперервно утримували в стані трансу — гаслами, промовами, книжками, піснями, маршами, фільмами, картинами й плакатами. Усяка маніпуляція в корені має економічний зиск: людей заколисують і обкрадають. Коли насилля і брехні забагато — їх перестають помічати. У середині минулого століття було введено новий термін — «психологічна війна», що охоплює купу методів і засобів впливу на людей для зміни їхніх психологічних характеристик (поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, мотивів, установок, а також групових норм та масових настроїв. Це, зокрема, сучасні методи комерційної реклами та державно–політичних стратегій.
Енциклопедія маніпуляцій
Мова ворожнечі
Психотронна зброя

І чому саме цього кандидата?

Напевно вперше за півроку прочитав щось розумне про політику і політиків в Україні.
Просто, без пафосу, злісті, образ... Респект Олександру Морозову.

Якби й виборці керувалися таки здоровим глуздом, а не симпатіями і антипатіями, які побудовані на уявних образах кандидатів, може би й не було у нас такого рейваху у країні. Вольтера ж ніхто не читає :)

Я особисто знаю приблизно рівну кількість достойних людей як з БЮТ, так і з партії регіонів. Приблизно однакова у них кількість мерзотників і відвертого баласту.

Я не можу зрозуміти, чому нормальні люди з цих двох впливових організованих структур не можуть сісти і домовитись про правила гри?

Якщо не можуть вони, то чому не можуть домовитись їхні куратори - Ахметов, Коломойський, Пінчук та ін.  Вони ж-то люди зовсім не дурні. ? Інстинкт самозбереження ж не відрубало?
Вже час цикнути на цуценят, які явно загралися як "Бобік в гостях у Барбоса" і з себе паньство траскають.

Ну, й народ може про політику менше базікатиме, а більше замислюватиметься над тим, як би більше грошей заробити, а не вкрасти під патронатом депутатів усіх рівнів :)

Ну, от і сталося як гадалося! "Їхня Україна" показала своє щироукраїнське обличчя - обличчя дешевих тупих зрадників.
Цікаво, про що думали ці "професійні українці"? І чи спроможне таке бидло взагалі на процес мислення? От перелік цих "патріотів": Аржевітін С.М, Білозір О.В, Бут Ю.А, В’язівський В.М, Геращенко І.В, Григорович Л.С, Гуменюк О.І, Давиденко А.А, Джоджик Я.І, Довгий С.О, Каськів В.В, Кендзьор Я.М, Кириленко В.А, Клименко О.І, Костенко Ю.І, Кріль І.І, Круць М.Ф, Кульчинський М.Г, Ляпіна К.М, Мойсик В.Р, Оробець Л.Ю, Палиця І.П, Парубій А.В, Слободян О.В, Стойко І.М, Ткач Р.В, Тополов В.С,
    Ні, я не для того, щоби ви всяке "добро" пам’ятали (ви взагалі чули, щоб ці люди зі списку колись зробили щось корисного?), а щоб ви через рік подивилися, чим вони будуть через рік-другий, щоб знати за яку вони ціну продалися. Про переконання тут не йдеться, які переконання можуть бути у бидла? Бидло для того й створене щоб його годували, а потім на м’ясо здавали.
    Чому я так гостро? Тому, що прийнятий закон (і підписаний Перзидентом протягом 24-х годин - що то йому пороблено, що він не проспав і на роботу не спізнився) фактично повністю відміняє вибори як такі. Якщо ці "нововведення" розповсюдяться на всі вибори (а прецедент вже створено!), то ми офіційним "демократичним" шляхом отримали феодальну систему довічного панування депутатів усіх рівнів. Лишиться тільки доповнити конституцію правом успадкування державних і виборних (до 2010року) посад.
    Хоча, про що це я? Хіба баранам потрібні вибори? Ще десь у 90-х роках минулого сторіччя покійний Олександр Кривенко сказав щось таке (точність не гарантую, бо відтворюю з пам’яті): "Переважну більшість населення України складають дві приблизно рівні за чисельністю групи, представники яких відрізняються лише тим, що в одних в голові замість здорового глузду національна свідомість, а у других - партійна дисципліна"... Нічого не змінилося за 20 років
Тількі замість одної партії з’явилася сотня партійок, керованих більшими і дрібнішими фюрерочками (чи то пак провідничкАми по-нинішньому).
Поскільки кількість політичної волі, мудрості і досвіду управління в Україні лишилася на тому самому рівні, що був за часів СРСР, то кожна з партій згрубша отримала тільки по 1% цих чеснот. Тож годі сподіватися якоїсь мудрості чи порядності від тих партійних лідерів - не було де взятися. Як говорить польська народна мудрість - "Два півдупки - то є дупа, два півдурка - то є група (тобто партія)" 
    Одною з таких партій є ющенківська "Їхня Україна", яка не має ні ідеології, ні програми, ні розуму, а як показують останні події, то й совісті також не мають. Я вже не говорю про дисципліну, хоча їхній лідер ніби в армії служив... До речі, я так і не зрозумів - де В.Ющенко проходив військову службу? Сам він каже, що в прикордонниках дослужився до єфрейтора. Але ж прикордонники - це Пограничные войска КГБ СССР! Єфрейтор КГБ - це круто! Зрозуміла тепер його поведінка  у 2004 році та наступних роках.
    Пригадайте статтю 27 листопада 2004 року на "Обкомі" - "Оранжевый цвет предательства", яка починається словами: Среди миллиона украинцев на Майдане Независимости нашелся один хохол – Виктор Ющенко. Яке обурення вона тоді викликала! Але усі наступні події тільки підтвердили, що автор таки мав рацію.
Тільки одна цитата з тої статті (нагадую, написано 27 листопада 2004 року):
"Дальше? А дальше проигравший свою судьбу (по воле Ющенко) украинский народ будет тупо повторять слова Винниченко – о том, что украинскую историю невозможно читать без успокоительного."

Ви вже закупили заспокійливе на 10 років наперід? Ні?

Тоді прийдіть 7 лютого і проголосуйте!

Проголосуйте проти проти хахлов єфрейтора Ющенка і їхніх хазяїв!
Проголосуйте за той невеличкий шанс, який нам надається мабуть востаннє, бо терпіння Провидіння не є безмежним

А якщо не проголосуєте, то "с малоросса какой спрос?"
Станете хахлами-єфрейторами, бо як говорить українська мудрість: Хахол без лички, як буряк без гички.
Правда в тій самій радянській армії було ще й інша приказка:
"Краще мати доньку проститутку, ніж сина єфрейтора"
Вибирайте!