Восени 2018 року влада і громадськість Львова відзначали соту річницю заснування ЗУНР. Серед інших заходів було відкриття декількох пам’ятників: на вулиці Городоцькій, на розі вул. Огієнка та Листопадового Чину, і через кілька місяців на вулиці Польовій.

Відтак, одним і тим же подіям у Львові присвячено три пам’ятники. Втім, це не вперше у новітній історії львів’яни встановили рекорд за кількістю пам’ятників присвячених подіям що відбулись у 1918 році. Але у міжвоєнний період це зробила тогочасна польська частина населення міста.

Так, у 1924 році на Персенківці відкрили гранітну колону на честь поляків-учасників боїв за Львів. В 1925 році – пам’ятник Орлятам у подвір’ї «Львівської політехніки». Їх обох не стало у часи СРСР. Крім того, є відреставрований Меморіал Орлят на Личаківському кладовищі. Але до наших днів у Львові таки зберігся іще один, маловідомий пам’ятник Орлятам. Він стоїть на вулиці Брюховицькій, 178 у мікрорайоні Рясне, у його частині, що в народі досі називають Рясна Польська, за назвою колишнього села. І це невипадково, адже буквально через дорогу від пам’ятника є невеличкий римо-католицький костел Божого Милосердя, де проводять богослужіння українською і польською мовами.

Проїжджаючи автомобілем доволі довгу Брюховицьку можна і не зауважити цю сіру малу архітектурну форму, бо найближчими сусідами є цегляний паркан приватного двору, електричний трансформатор, кілька дерев і водостічна канава. Пам’ятник висотою близько 4 м складається з двох чотиригранних частин: постаменту і тумби. На передньому фасаді постаменту помітна порожня ніша прямокутної форми, – у ній раніше була таблиця зі списком полеглих у 1918 році поляків-вихідців Рясної-Польської. На чотирьох гранях тумби – крилаті лицарі зі закритими заборолами й мечами у руках. Увінчує пам’ятник декоративна гірлянда і чотири скульптури орлів на кутах. На верхівці первісно був невеликий хрест, від якого залишився отвір.

Донедавна про історію цього пам’ятника було відомо вельми мало. Так, дещо він «розповідає» сам: на його лівій грані тумби можна прочитати рік та одного з авторів: «1932 B.Sotys». Це автограф Броніслава Солтиса (1869-1942) – львівського скульптора. Архітектор проєкту – Вітольд Равський (1893-1962), який також є співавтором схожого пам’ятника спорудженого колись у дворі «Львівської політехніки».

Більше фактів з історії споруди можна дізнатись у тогочасній пресі. Замітки та фотографії з тих часів знайшли та оприлюднили нащадки тодішніх жителів Рясної Польської. У грудні 2017 р. вони заснували y Facebook групу «Rzsna Polska i okolice Lwowa. Potomkowie rodzin i sympatycy», де вони діляться відсканованими фотографіями Рясної Польської з приватних родинних архівів.

Нещодавно саме там вдалось знайти відскановані замітки з газет «Wiek Nowy» I «Gazeta Lwowska».

• Замітка у газеті Wiek Nowy
• Замітка у газеті Wiek Nowy
• Замітка у газеті Wiek Nowy

Так, з «Wiek Nowy» зафіксував чимало фактажу і фотографію пам’ятника, який на момент виходу тиражу газети ще не відкрили. У замітці йдеться, що урочиста подія приурочена «чотирнадцятій річниці звільнення Львова від української окупації». Комітет, що ініціював його спорудження, запрошував на урочистість учасників боїв за Львів 1918-19 років. Впродовж двох років комітет вів діяльність, до нього ввійшли: директор місцевої школи, місцеві жителі, очолював їх селянин Станіслав Пешко. Ще одною фактологічною деталлю є перелік вісімнадцяти загиблих, яких увіковічнили на дошці, що була на постаменті, – найімовірніше вони поховані на «Цвинтарі орлят». Доля цієї дошки достовірно невідома, як і хреста з верхньої частини, швидше всього їх демонтували у часи радянської окупації, тим паче що за 200 м від пам’ятника за часів СРСР була сільрада Рясного,- орган влади, що відповідав за ідеологічно правильну символіку на вулицях села. Втім, у наші часи, мабуть, завдяки цій газетній замітці польська діаспора у Львові знайшла на Меморіалі польських Орлят поховання частину згаданих у цій таблиці вояків.

«Gazeta Lwowska» пишучи про факт відкриття пам’ятника зазначала, що подію приурочили до річниці здобуття незалежності Польщі (відзначають 11 листопада), й увіковічнили всіх учасників змагань «за цілісність та незалежність Польщі з 1914 до 1920 рр., в яких загинуло біля сотні вихідців з Рясної Польської». Між іншим, серед нагород, які вручали полякам-учасникам українсько-польської війни, є відзнака «Захисникам Рясної Польської»

орден Захисників Рясної Польської (фото: allegro.pl/)

За часів незалежності України як польська діаспора, так і влада, проявили до нього зацікавленість, відтак це позначилось на його зовнішньому вигляді впродовж 2010-их років. Весною 2011 року крім лампадок на пам’ятнику можна було побачити біло-червоні стрічки та записку – доказ того, що ним опікуються харцери (польська скаутська організація). Проте стан споруди був плачевним.

• Картка польських скаутів на пам’ятнику в 2011 р.
• Картка польських скаутів на пам’ятнику в 2011 р.

Втім, восени 2014 року Польське товариство охорони військових поховань за підтримки Генерального консульства Польщі у Львові провело часткову реставрацію пам’ятника і благоустрій місця довкола нього. Про це йшлося на сторінках часопису польської діаспори «Кур’єр галицький».

Та ще у 2010 році один з депутатів Сейму Польщі Войцех Шарама почав кампанію присвячену зміні його розташування, що на переконання парламентаря, мало б вберегти пам’ятник від руйнування. І для цього він вважав доцільними два місця, одне з яких — у Польщі. Третє місце для перевезення пропонувало також Міністерство культури й національної пам’яті Польщі. Запити В.Шарами та відповіді на них є доступними на офіційному сайті польського парламенту. З цих документів можна дізнатися не лише плани політика, а й інші факти про пам’ятник.

У 2010 році депутат Сейму скерував Міністру культури та національної спадщини Польщі запит «Про відсутність необхідних заходів щодо збереження пам’ятника, присвяченого пам’яті боїв на захист Львова у Рясній Польській».

«28 січня 2010 року я звернувся до міністра з депутатським запитанням щодо ініціативи передачі Польщі пам’ятника, присвяченого боям на захисті Львова в 1918-1920 роках. У своєму запиті я згадав пропозицію Товариства шанувальників Львова та Південно-Східних прикордонних територій, спрямовану на перенесення пам’ятника з Рясної Польської до Битома.» Не дивно, що з-поміж польських міст він пропонує рідне – Битом, і обґрунтовує тим, що це «місто, населене багатьма львів’янами та їхніми нащадками». Варто зазначити, що раніше в історії Львова була схожа ситуація, коли у 1950 р. зі столиці Галичини до Польщі вивезли пам’ятник королю Яну Собєському.

Друга пропозиція була перенести його на подвір’я костелу, що поблизу.

Відповідаючи на запит В.Шарами, міністр Богдан Здруєвскі стверджував: “Рада з питань захисту пам’яті про бойові дії та мученицьку смерть за консультацією з Генеральним консульством у Львові зараз докладає зусиль отримати необхідні дозволи від компетентних органів України, що дозволяють змінити місце розташування пам’ятника, що знаходиться на приватній території. Пам’ятник перенесли б на площу поруч із прилеглою парафіяльною церквою. Рада із захисту пам’яті боротьби та мучеництва також має намір профінансувати оновлення пам’ятки, захистивши її від повного знищення. Вочевидь тут згадується про подвір’я згадуваного вище костелу Божого Милосердя.

У документах наголошується, що будь-яке рішення щодо перенесення пам’ятника, потребує погодження різних українських інстанцій. Серед них: Міжвідомча комісія з вшанування жертв воєн та Репресій у Києві, управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (як зазначав польський міністр в одній з відповідей Войцеху Шарамі, керівниця УОІС Л.Онищенко давала згоду на перенесення), архієпископ і митрополит Львівський, голова Римо-католицької церкви в Україні Мєчислав Мокшицький (у частині встановлення його у дворі рясненського костелу), інші.

Третя пропозиція була у відповіді міністра Богдана Здруєвського Войцеху Шарамі від 21 жовтня 2013 р. Міністр писав: «Я також хотів би згадати, що виникла ідея перенести пам’ятник з Рясної Польської на меморіальне місце в Задвоже (Польські Термопіли). Вшанування пам’яті стане важливою частиною такого важливого місця в нашій історії через відсутність інших оригінальних елементів довоєнного вшанування пам’яті в Задвоже. Первісні переговори з цього питання ведуть Рада з питань захисту пам’яті про бойові дії та мученицьку смерть.» Йдеться про с.Задвір’я Буського району Львівщини, – там щороку вшановують учасників польсько-радянської війни, полеглим у важливій битві, що відбулась у серпні 1920 р. Зараз на цьому місці є меморіальне кладовище і курган з пам’ятником.

Втім, жодна з ідей, наразі, не є реалізованою. Та варто зазначити, що інколи до пам’ятника приїздять офіційні делегації. Так, у вересні 2018 р. тут побували представники польських громадських організацій, духовенства та генерального консульства Республіки Польща у Львові. Тоді ж висловлено наміри відновити хрест на верхівці споруди та продовжити реставрацію інших його частин.

Наскільки такий образ близький до реальності? Наші уявлення про цю субкультуру насамперед ґрунтуються на фольклорних творах. Натомість об’єктивних першоджерел — артефактів чи документів — практично немає. Зрозуміти суть феномену допоможе археологія усталеної міфології. Отак, знімаючи шари з оригінальних переказів і пізніших вигадок, спробуймо добратися до чогось правдивого

Попередники: андрус, антек, босан

До середини ХІХ століття ми не натрапляємо на термін “батяр” ані у пресі, ані в літературі. Хоча напівкримінальне середовище, звісно, в Галичині вже тоді існувало. А Львів часто називали “кримінальною столицею бабці Австрії”.

Маріян Ольшевські. Батяр, 1911 р