Під час навчання в інституті одружився, народився син. Тоді молодий сім'янин перевівся на заочне, почав шукати роботу і за порадою знайомих «спробував свої сили в податковій». Сил, як він потім згадував, виявилось недостатньо, тому у 23 роки вступив ще й на юридичний факультет у ЛНУ ім. І. Франка (спеціальність «правознавство»).

У львівській податковій Тарас Козак пропрацював одинадцять років. Почав як ревізор-інспектор у 1993-му, а закінчив як заступник начальника у 2003-му. Сам він розповідав, що почав працювати якраз у той час, коли у податковій вирішили створити оперативне управління, щоб контролювати стихійну торгівлю і базари. Керівником цього управління і став Тарас Козак, отримавши повноваження підписувати скерування на перевірки підприємців та визначати штрафи за порушення.

У 1998 році Тараса Козака підвищили до посади заступника голови податкової, а від 2001-го він став першим заступником ДПА у Львівській області. Важливо, що керівником львівської податкової у ці роки був Сергій Медведчук, молодший брат Віктора Медведчука. «Ми з Сергієм Володимировичем виконували одну і ту ж державну роботу, у нас було схожим розуміння її важливості для держави. Одним словом, ми були членами однієї команди. Згодом стали й друзями, якими є й до сьогодні», – згадував в 2011 році у інтерв'ю «Вголосу» Тарас Козак.

Ще важливо, що із 2002 до 2006 року Козак був депутатом Львівської облради від фракції «Соціальна справедливість» (близька до СДПУ(о)), а фракцію цю також очолював Сергій Медведчук.

У 2003 році Тарас Козак потрапляє в гучний медійний скандал, подавши до суду на «Львівську газету» за передрук з польської газети Rzeczpospolita, що описала як п'яний Козак вчинив стрілянину в одному з львівських ресторанів. Втім, судовим позовом проти «Львівської газети» (який Козак виграв!) справа не обмежилася: один із співзасновників «Львівської газети» Ярослав Рущишин згадував, що окрім позову отримав ще й проблеми з бізнесом: «Я мав проблеми з відправками моїх вантажів. Мені заблокували їх на митниці в той час, і я мав великі штрафні санкції за це. Ну але то робилося все, щоб нашкодити моїй підприємницькій діяльності. І коштувало нам то досить дорого».

У тому ж 2003 році Тарас Козак переходить на роботу у Державну митну службу. Сам він розповідав, що це відбулося випадково – перейти в митницю йому у 2003 році запропонував особисто Віктор Медведчук, який тоді був головою Адміністрації президента Леоніда Кучми. Відмовитись не міг, планував у митниці не затримуватися і повернутися у податкову. Але швидко втягнувся: уже через рік став заступником голови Державної митної служби (залишаючись при цьому керівником Західної регіональної митниці).

Після Помаранчевої революції Козака звільнили, проти нього почалося кримінальне розслідування через несплату мита при купівлі приватного літака Як-42, але воно так нічим і не завершилося, а уже через рік він знову повернувся на посаду у митницю, де зміг пропрацювати ще до березня 2010 року (завершував кар'єру митника на посаді в. о. Одеської митниці).

Його «митна» кар'єра могла припинитися раніше – ще в березні тодішній президент Віктор Ющенко офіційно просив у прем’єр-міністерки Юлії Тимошенко звільнити осіб, «чия репутація і ділові якості, виявлені в попередні роки, не відповідають принципам, на яких будувалася демократична коаліція». Серед таких осіб згадувався і Тарас Козак, але минулося...

У вересні 2005-го у Козака та близького до нього екс-начальника обласного управління МВС Олега Сала провели масштабні обшуки (лише у готельному комплексі у Наварії, яке належить родині Козаків, вилучили 212 тис. доларів США та 5 тис. євро). Попри відкриті розслідування через несплату мита за літак та незаконних повернень ПДВ, сам Козак тоді заявляв, що у постанові суду про обшуки було написано, що правоохоронці шукають у нього кілера, який скоїв замах на Петра Писарчука, основного власника ринку «Південний» і голови місцевого осередку «Партії регіонів».

Наприкінці 2005-го його ім'я фігурувало і серед можливих причетних до вбивства екс-голови Львівської ОДА Степана Сенчука. Саме вбивство сталося у листопаді 2005-го і тоді слідчі пов'язували це із «боротьбою» за «Львівсільмаш». За даними ZN.UA, серед можливих причетних до цього фігурував і Тарас Козак.

Під час роботи у митниці Тарас Козак вперше спробував пройти у Верховну Раду – у 2006 році йшов під 15 номером у виборчому списку блоку Наталії Вітренко «Народна опозиція», але цей блок не подолав прохідного бар'єру. Після остаточного звільнення із митниці у 2010 році вдруге став депутатом Львівської обласної ради (тепер від Української селянської демократичної партії).

У 2012 році вдруге спробував потрапити до Верховної Ради, пішовши самовисуванцем на №122 мажоритарний округ (Яворівський і Жовківський райони), але програв там узгодженому кандидату від опозиції Василеві Пазиняку.

Більше пощастило Козаку, коли він балотувався від партій, напряму пов'язаних із Віктором Медведчуком. На позачергових виборах до парламенту 2014 року депутатський мандат йому забезпечило 14 місце у списку «Опозиційного блоку», а в 2019 році – 10 місце у списку «ОПЗЖ».

Офіційно Тарас Козак сконцентрував у своїх руках три загальнонаціональні інформаційні телеканали, проте їхнім реальним власником і контролером вважається його близький приятель Віктор Медведчук

У Верховній Раді Козак був доволі непримітним, але наприкінці 2018-го він привернув до себе серйозну увагу – політик, який раніше не мав жодого стосунку до ЗМІ, почав скуповувати українські інформаційні телеканали. Спершу NewsOne, тоді «112 Україна» і насамкінець ZIK, створивши медіахолдинг «Новини» і перетворивши його на осердя російської пропаганди.

У 2019 році журналісти програми «Схеми» виявили, що цивільна дружина Тараса Козака Наталія Лавренюк має спільний нафтовий бізнес у Росії із подружжям Оксани Марченко та Віктора Медведчука. Сам Тарас Козак, порушуючи закон, у своїй декларації про доходи взагалі не згадав, що має цивільну дружину.

Бізнес Тараса Козака

Тарас Козак є уродженцем Львівщини і частина його компаній зареєстровані саме у Львові. Попри це введення санкцій суттєво не вплине на роботу цих компаній, бо вони переважно належать його родині та родичам Віктора Медведчука.

Окрім медіахолдингу «Новини» Тарасу Козаку офіційно належать зареєстровані на Кіпрі компанії Turul Investments Limited, Havanor Management Limited та Revelon Investments LTD, Alvho Trading Limited. У декларації про доходи за 2019 рік Козак вказав, що отримав понад 237 млн грн дивідентів від кіпрського офшору Turul Investments Limited. Козак також є власником благодійного фонду «Разом-Здолаємо», зареєстрованої у Львові. Тарас Козак офіційно є керівником Львівської регіональної організації політичної партії «ОПЗЖ».

Разом з тим чимало бізнесу належить родині Тараса Козака. Зокрема, його брат Богдан Козак разом з матір’ю Софією є власниками великого готельно-відпочинкового комплексу «Наварія-Нова» біля Львова. Богдан Козак разом із колишнім головою податкової інспекції Львівщини Сергієм Медведчуком, братом Віктора Медведчука, є власниками компанії «Керамбуд», що займається видобутком піску та виготовленням керамічної цегли на Львівщині. Братам Козака і Медведчука також належить ТзОВ «Бетонбуд», що займається виробництвом бетону у мікрорайоні Рясне у Львові. Богдан Козак також є співвласником ринку «Галицьке перехрестя»на виїзді зі Львова.

Разом з батьком Богдан Козак є серед акціонерів будівельної компанії «Осокір». Богданові Козаку також офіційно належать зареєстровані у Львові будівельні компанії «Будімекс» та «Атлантбуд-всесвіт», а також фірма «Зелений Бір», що займається оздоровленням. Родичам Тараса Козака належить компанії «Традиція» та «Гармонія», які займаються наданням приміщень в оренду.

Кум Тараса Козака Олег Шепіта також має зареєстрований у Львові бізнес. Зокрема, йому належить 60% будівельної компанії «Епіташ», та 30% українсько-польської компанії «Пройпшем Україна».

У 2019 році журналісти програми розслідувань «Схеми» повідомили про статки та бізнес цивільної дружини Тараса Козака Наталії Лавренюк. За даними журналістів, Наталія Лавренюк має 25% частку в російській компанії «НЗНП Трейд», яка бурить нафтові свердловини. Їй належить чимало нерухомості в Україні, зокрема, величезна кам'яниця на вул. Князя Романа у центрі Львова, де розташований готель «Швейцарський».

Судячи з декларації Тараса Козака за 2019 рік, йому належить житловий будинок площею 330 м у Сокільниках. Офіційно є також лише один автомобіль Audi A8, який йому подарував брат Богдан у 2016 році. Тарас Козак зберігає у білоруських банках 1,4 млн доларів, 6,6 млн євро. Він також задекларував 2,5 млн грн та 150 тис. доларів США готівкою і 378 тис. грн та 3 тис. євро в «Укрбудінвестбанку».

Звертаючись до всіх, хто підтримував нашу кампанію, я схиляю голову перед вашою вірою в нас. Всім тим, хто нас не підтримував, я хочу сказати наступне: "Прислухайтеся до мене в міру того, як ми просуваємося вперед. Випробуйте мене і моє серце".

Якщо ви не погодитеся зі мною, нехай буде так. Це демократія. Це Америка. Право на мирне незгоду. В межах кордонів нашої республіки, можливо, це найбільша сила нації. Проте, вислухайте мене: "Розбіжності не повинні вести до роз'єднання". І я клянусь, що буду президентом для всіх американців, абсолютно всіх. (Оплески.) І я обіцяю вам, що буду боротися за тих, хто не підтримав мене, в тій же мірі, як і за тих, хто підтримав. (Оплески.)

Багато століть тому Св. Августин, святий моєї церкви, писав, що народ - це маса, яка визначається загальними об'єктами любові. Обумовлена загальними об'єктами любові. Які у нас загальні об'єкти, які ми, американці, любимо, які визначають нас як американців?

Думаю, ми знаємо. Це можливості, безпеку, свобода, гідність, повагу, честь і, так, істина. (Оплески.) Останні тижні і місяці дали нам болісний урок. Існує правда і брехня - брехня, яку кажуть заради влади і наживи.

І у кожного з нас є борг і відповідальність як громадян, американців, і особливо лідерів, які взяли на себе зобов'язання дотримуватися Конституції і захищати нашу країну, відстоювати правду і боротися з брехнею. (Оплески.)

Послухайте - (оплески) - я розумію, що багато хто з моїх співвітчизників-американців дивляться в майбутнє з острахом і тривогою. Я розумію, що вони турбуються про свою роботу. Я розумію що, як і мого батька, їх ночами мучать питання: чи зможу я зберегти своє здоров'я, чи зможу я платити іпотеку. Вони думають про свої родини, про те, що буде далі. Чесно, я розумію.

Однак відповідь полягає не в тому, щоб піти в себе, підтримувати конкуруючі фракції, не довіряючи тим, хто не схожий на вас, або молиться не так, як ви, або отримує новини з інших джерел. Ми повинні покласти край цій нецивільних війні, в якій червоний колір протиставляється синьому, село виступає проти міста, консервативне знаходиться в опозиції до ліберального. Ми зможемо це зробити, якщо відкриємо свої душі замість того, щоб робити запеклими серця.

Якщо ми виявимо трохи терпимості і упокорювання і висловимо готовність стати на місце іншої людини. Як сказала б моя мама: "На хвилиночку встань на його місце". Тому що в житті є одна особливість: ніхто не знає, що з ним станеться.

Бувають дні, коли тобі потрібна допомога. Бувають дні, коли нас закликають протягнути руку допомоги. Так і має бути. Ми робимо це один для одного.

Якщо ми це зробимо, наша країна стане сильніше, більш процвітаючою, більш готовою до майбутнього. Між нами можуть існувати розбіжності. Дорогі співвітчизники, ми будемо мати потребу один в одному в ході подальшої роботи. Необхідно буде докласти всіх зусиль, щоб вистояти цю темну зиму. Ми вступаємо в найважчий, самий смертоносний період пандемії.

Ми повинні залишити осторонь політику і нарешті почати боротися з COVID-19 як єдина нація. Я вам це обіцяю. Як говориться в Біблії, "Увечері плач, а радість на ранок!". Ми пройдемо це разом. Бачте, ми з колегами служили в Палаті представників і в Сенаті, і ми розуміємо, що світ сьогодні дивиться на нас. Я хотів би сказати наступне громадянам інших держав.

Америка пройшла випробування, завдяки чому ми стали сильнішими. Ми будемо відновлювати зв'язки з союзниками і відігравати важливу роль на світовій арені. Чи не з тим, щоб вирішити проблеми минулого, а з тим, щоб подолати існуючі або майбутні виклики. (Оплески.)

Ми послужимо прикладом не завдяки нашій силі, а завдяки силі нашого прикладу. (Оплески.) Ми будемо сильним, надійним партнером, який виступає за мир, прогрес і безпеку.

Як ви знаєте, в нашій країні ми пройшли через багато. Перше, що я хотів би зробити, ставши президентом, - це запросити вас приєднатися до мене в хвилину мовчання, присвячену молитві, і згадати 400 тисяч американців, яких ми втратили за останній рік у зв'язку з пандемією: матерів, батьків, чоловіків, дружин, синів, дочок, друзів, сусідів і колег. Ми вшануємо їх пам'ять, перетворивши в той народ і в ту країну, якими ми можемо і повинні стати.

Прошу вас приєднатися до мене в мовчанні для молитви в пам'ять про тих, хто загинув або втратив близьких, і про нашу країну.

[ХВИЛИНА МОВЧАННЯ]

Амінь. Настав час нового випробування. Наша демократія, наша правда піддаються атаці. Лютує вірус, зростаюча нерівність, гноблення в зв'язку зі системним расизмом, кліматична криза. Роль, яку США грають в світі. Кожна з цих проблем є найважливіший виклик. Але ми стикаємося з ними одночасно. На нашу країну лягла найважча відповідальність в нашій історії, і тепер ми пройдемо випробування.

Чи зуміємо ми спільно подолати труднощі? Настав час сміливих дій, так як перед нами стоїть безліч завдань. Це факт. Обіцяю вам, що про нас з вами будуть судити на підставі того, як ми впораємося з нашаровуються кризами нашої ери. Опинимося ми на висоті поставлених завдань? Вистоїмо ми в ці рідко зустрічаються, але важкі часи?

Чи зможемо ми виконати наші зобов'язання і передати нашим дітям новий і кращий світ? Вважаю, що ми повинні це зробити. Упевнений, що ви дотримуєтеся такої ж думки. Ми цього доб'ємося. Коли ми цього досягнемо, ми впишемо нову велику главу в історію США. Це буде американська історія - історія, яка буде схожа на одну з моїх улюблених мелодій, - "Американський гімн". У ній є строфа, яка мені здається особливо примітною.

Вона звучить так: "Вікові зусилля і молитви привели нас до цього дня. Яким буде наше спадщина? Що скажуть наші діти? Нехай серце моє прийшло стане відомо, коли мої дні підійдуть до кінця. Америка, Америка, тобі я віддаю краще". Давайте в розвивається історію нашої великої країни привнесемо наші власні зусилля і молитви.

Якщо ми це зробимо, то, коли наші дні підійдуть до кінця, наші діти і правнуки скажуть про нас: вони зробили все, що змогли, виконали свій обов'язок, вилікували скалічену землю. Мої співвітчизники, я закінчую тим же, чим почав свій виступ: священної клятвою перед Богом і перед вами. Даю вам слово, я завжди буду говорити вам правду. Я буду захищати Конституцію. Я буду захищати демократію. Я буду захищати Америку.

Я буду робити все заради вас, думаючи не про владу, а про можливості, які не про особисті образи, а про загальне благо. Разом ми напишемо американську історію надії, а не страху. Єдності, а не роз'єднаності. Світла, а не темряви. Історію порядності, гідності, любові, відновлення, величі і сумлінності.

Нехай ця історія послужить нам прикладом і джерелом натхнення. Нехай вона скаже майбутнім поколінням, що ми відгукнулися на заклик історії, що ми подолали виклик. Демократія і надія, правда і справедливість при нас не зникли; Америка забезпечила свободу на своїй території і в черговий раз послужила прикладом для країн світу.

Це - наш борг перед нашими предками, один одним і майбутніми поколіннями.

Таким чином ми цілеспрямовано і впевнено виконуємо завдання нашого часу, покладаючись на віру, наші переконання і відданість один одному і країні, яку ми любимо від щирого серця. Нехай Господь благословить Бог Америку і захистить наші війська. Спасибі, АмерикаИсточник: https://censor.net/ru/r32432

Голова Верховного суду США Робертс, віце-президент Харріс, спікер Пелосі, лідер Шумер, лідер Макконелл, віце-президент Пенс, мої шановні гості, мої співгромадяни-американці, це день Америки! Це день демократії, день історії та надії, оновлення та згоди. У горнилі століть Америка знову пройшла випробування. І Америка відповіла на виклик. Сьогодні ми святкуємо тріумф - чи не кандидата, а справи, справи демократії. Народ, волевиявлення народу було почуто, і воля народу була почута.

Ми знову дізналися, що демократія безцінна. Демократія тендітна. І в цей час, друзі мої, демократія перемогла! (Оплески.)

Тому зараз, на цьому священному місці, де всього кілька днів тому насильство намагалося розхитати саму основу Капітолію, ми зібралися разом, одна нероздільна збережена Богом нація, щоб здійснити мирний перехід влади, так, як ми робили це більше двох століть. Ми дивимося вперед на наш унікальний американський шлях, невтомний, сміливий, оптимістичний, і встановлюємо наші цілі, мети нації, якої - ми знаємо - ми можемо і повинні бути.

Я дякую своїх попередників за те, що вони присутні тут сьогодні. Я дякую їм від щирого серця. (Оплески.) І я знаю (оплески) ... І я знаю стійкість нашої Конституції і силу, силу нашої нації, так само, як це знає президент Картер, з яким я говорив вчора ввечері і який не може бути з нами тут сьогодні, але якому ми віддаємо данину поваги за його службу довжиною в життя.

Я тільки що прийняв священну присягу, яку брали всі ці патріоти. Першим цю присягу приніс Джордж Вашингтон. Але американська історія залежить не кого-то одного з нас, не від деяких з нас, а від усіх нас, від нас - народу, який прагне до більш досконалого союзу. Це велика країна. Ми хороші люди. Ми пройшли через століття, через шторми і боротьбу, мирний і воєнний час, але у нас попереду ще далекий шлях.

Ми підемо вперед швидко і наполегливо, тому що нам багато чого треба зробити цієї зими, сповненою великих небезпек і значних можливостей. Багато що потрібно виправити, багато відновити, багато залікувати, багато побудувати, багато придбати. Небагато людей в історії нашої країни стикалися з такими труднощами і викликами, які поставило перед нами час.

Вірус, який буває один раз в століття, безмовно вражає країну. За один рік він уже забрав стільки життів, скільки Америка втратила під час Другої світової війни. Втрачено мільйони робочих місць, закриті сотні тисяч підприємств, заклик до расової справедливості, якому щонайменше 400 років, рухає нами. Мрія про справедливість для всіх більше не буде відкладена. (Оплески.)

Заклик про виживання виходить від самої планети. Заклик, який не може бути відчайдушніше або ясніше, а тепер і зростання політичного екстремізму, концепція переваги білих, внутрішній тероризм, яким ми повинні протистояти і які ми переможемо. (Оплески.)

Подолання цих викликів, відродження нашої душі і забезпечення безпечного майбутнього Америки вимагають більше, ніж слів. Потрібно саме важкодосяжним в демократії - єдність. Єдність. В іншому січні, в новий, 1863 рік, Авраам Лінкольн підписав Прокламацію про звільнення рабів. Коли президент торкнувся пером паперу, він сказав (я цитую): "Якщо колись моє ім'я увійде в історію, це станеться завдяки цьому акту, який я підтримую всією душею".

"Який я підтримую всією душею". Сьогодні, в цей січневий день, я всією душею підтримую об'єднання Америки, об'єднання нашого народу, об'єднання нашої країни. (Оплески.)

Об'єднання для боротьби з ворогами, які нам протистоять, зі злістю, обуренням і ненавистю, екстремізмом, беззаконням, насильством, захворюванням, безробіттям і безнадією. Разом ми здатні на великі справи, важливі речі.

Ми можемо виправити неправильне. Ми можемо дати людям хорошу роботу. Ми можемо вчити наших дітей в безпечних школах. Ми можемо подолати цей смертоносний вірус. Ми можемо винагородити ... винагородити за роботу і відновити середній клас і забезпечити охорону здоров'я для всіх. Ми можемо забезпечити расову справедливість і ми можемо знову зробити Америку провідною силою добра в світі.

Я знаю, що слова про єдність можуть для когось в ці дні здаватися порожніми фантазіями. Я знаю, що сили, які нас розділяють, мають глибоке коріння і що вони реальні. Але я також знаю, що вони не є чимось новим. Наша історія була постійною боротьбою між американським ідеалом про те, що всі ми створені рівними, і жорсткої потворною реальністю, коли нас розривали на частини расизм, нативізм, страх, демонізація.

Битва триває роки, перемога ніколи не гарантована. Через громадянську війну, Велику депресію, Другу світову війну, 9 вересня, через боротьбу, жертви і труднощі наші кращі ангели завжди перемагали. У кожен з цих моментів більшість з нас - більшість з нас - об'єднувалося, щоб вести всіх нас вперед, і ми можемо зробити це зараз.

Історія, віра і розум вказують шлях - шлях єдності. Ми можемо дивитися один на одного не як противники, а як сусіди. Ми можемо ставитися один до одного гідно і з повагою. Ми можемо об'єднати зусилля, припинити кричати і знизити напругу. Бо без єдності немає світу, лише гіркоту і лють. Немає ніякого прогресу, тільки виснажливе обурення. Немає нації, тільки стан хаосу.

Це наш історичний момент кризи і викликів, і просування вперед передбачає єдність. Ми повинні зустріти цей момент як Сполучені Штати Америки. Якщо ми це зробимо, я даю гарантію, що ми не програємо. Ми ніколи, ніколи, ніколи не терпіли невдачі в Америці, коли ми діяли спільно.

Отже, сьогодні, в цей час, в цьому місці, давайте почнемо все з чистого аркуша. Давайте знову будемо слухати один одного. Чути один одного. Бачити одне одного. Поважати один одного. Політика не повинна бути палаючим вогнем, який знищує все на своєму шляху. Кожне розбіжність не повинно перетворюватися на тотальне війну. І ми повинні відкинути культуру, в якій самі факти маніпулюються і навіть фабрикуються. (Оплески.)

Мої співвітчизники-американці, ми повинні діяти по-іншому. Америка здатна на більше, і я вірю, що Америка - набагато краще. Просто погляньте навколо. Тут ми стоїмо в тіні купола Капітолію, як уже згадувалося раніше, завершеного в розпал Громадянської війни, коли сам Союз буквально висів на волоску. Проте, ми вистояли. Ми перемогли.

Ми стоїмо і дивимося на величний Молл, де доктор Кінг говорив про свою мрію. Ми стоїмо там, де 108 років тому на черговий інавгурації тисячі протестуючих намагалися перешкодити хоробрим жінкам виступити за право голосу. І сьогодні ми відзначаємо присягу першої в історії Америки жінки, обраної на національний пост віце-президента - Камали Харріс.

Не кажіть мені, що нічого не можна змінити! (Оплески.)

Через Потомак від нас знаходиться Арлінгтонське кладовище, де покояться в вічний мир герої, котрі проявили останню повну міру відданості. І ось ми стоїмо, всього через кілька днів після того, як бунтівна юрба вирішила, що вона може використовувати насильство, щоб змусити замовкнути волю людей, зупинити роботу нашої демократії, вигнати нас з цієї священної землі. Цього не сталося. Цього не станеться ніколи. Ні сьогодні. Ні завтра. Ніколи. Ніколи! (Бурхливі оплески.)