25.10.2019 15:29

Країни Європейського союзу в 2018 році видали громадянам інших країн 3,225 млн перших дозволів на проживання, що на 0,4% більше, ніж у 2017 році, - повідомляє РБК-Україна з посиланням на Євростат .

За даними статистичного відомства ЄС, в 2018 році громадяни України отримали 527 тис. Дозволів на проживання, з яких 78% в Польщі, і знову зайняли перше місце.

Далі йдуть громадяни Китаю (206 тис., З яких майже половина в Великобританії), Індії (197тис., З яких 38% у Великобританії), Сирії (174 тис., З яких 71% в Німеччині), Білорусь (138 тис., з яких 92% в Польщі), Марокко (127 тис., з яких 45% в Іспанії), США (120 тис., з яких 36% у Великобританії), Бразилії (88 тис., з яких 32% в Португалії), Туреччини (80 тис., з яких 29% в Німеччині) і Росії (75, з яких 18% в Німеччині).

У 2018 році видано в Польщі було видано 635 тис. Дозволів на проживання (20% від загальної кількості дозволів, виданих в ЄС), далі йдуть Німеччина (544 тис. Або 17%), Великобританія (451 тис. Або 14%), Франція (265 тис. або 8%), Іспанія (260 тис., також 8%), Італія (239 тис. або 7%) і Швеція (125 тис., або 4%).

Як новий уряд сприятиме європейській та євроатлантичній інтеграції України?  Які конкретні кроки ним заплановані і що в пріоритетах?

Досі чіткої відповіді на ці питання було дати неможливо. Адже нинішня монокоаліція не потребує коаліційної угоди, де б усе це було прописано.  Тому єдиним документом, на підставі якого доводилося робити оцінки, була… програма партії "Слуга народу" на минулих парламентських виборах. 

Все це викликало побоювання, що проєвропейський курс не стане пріоритетом для уряду. І підстави були.

Наприклад, у виступі на форумі YES прем’єр Олексій Гончарук ані словом не згадав Угоду про асоціацію та євроінтеграцію. Та й питання потреби в профільному віцепрем’єрі спочатку викликало дискусію у владній команді. Справжньою бомбою стали  недавні висловлювання представниці Кабміну в парламенті Ірини Верещук про потребу нейтралітету України за зразком Фінляндії - аби не сердити Росію. 

Тепер відповіді на деякі питання стало шукати простіше. 29 вересня ухвалено Програму діяльності Кабінету міністрів, нині вона очікує на затвердження Верховною Радою.

Місце для європейської  та євроатлантичної інтеграції у програмі знайшлося. На деякі питання відповіді знайшлися. Натомість з'явилися нові питання. 

Євроінтеграція наприкінці

Невеликий розділ "Європейська та євроатлантична інтеграція" стоїть у програмі на "непочесному" останньому місці. Попри це, деякі плани досить амбітні - аж до суперечливості. Загальною метою задекларовано досягнення за 5 років критеріїв членства в Євросоюзі й НАТО.

"Вперше в історії програм урядів інтеграція України до ЄС та НАТО заслужила окремий розділ. До цього якось не складалося з цим у урядів. Найважливіша для мене цитата з розділу: "Уряд виходитиме з того, що інтеграція України до Євросоюзу остаточно визначена приналежністю України до родини європейських народів та підтверджена Революцією Гідності, а кінцевим і головним бенефіціаром інтеграції є громадянин України",- пише про урядову програму віцепрем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба.

Зокрема, протягом 5 років "у законодавство України буде впроваджено не менше 80%  актів ЄС, передбачених Угодою про асоціацію". 

Це надзвичайно висока планка, і є навіть випередженням прописаного в самій  угоді графіка.

Попри це в урядовій програмі є пункти, які відверто дивують.

Скажімо, "Копенгагенські критерії" -  виконання яких означає готовність до вступу країни до Євросоюзу -  зведено чомусь тільки до економічних. Хоча економіка є лише однією з трьох груп критеріїв, наряду з політичними  й так званими "членськими". 

Або інше. "Уряд забезпечить громадянам і бізнесу можливість повноцінного користування перевагами свободи руху людей, товарів, послуг та капіталу між Україною та ЄС", -  усі разом ці "чотири свободи" може мати лише держава-член Євросоюзу. А команда Гончарука точно не приведе туди Україну протягом 5 років, та й не обіцяє. 

Незрозуміло, як можна "у діалозі з ЄС" збільшити інвестиції його держав-членів в Україну - адже прихід європейських капіталів стримує зовсім не брак розмов українських чиновників  зі своїми колегами з Євросоюзу. Корупцію та поганий інвестиційний клімат діалогами не побореш. 

В урядовій програмі  немає термінів  подачі заявки на вступ до ЄС та отримання Плану дій на набуття членства в Північноатлантичному альянсі.

Однак, по-перше, це справа  президента. По-друге, євроінтеграційний популізм не допоміг ще ані країні, ані тим хто його практикував. 

Конкретні, спрямовані на досягнення стандартів ЄС та НАТО справи, є наскрізними для програми. Вони присутні у більшості розділів - хоча і не без нюансів.

Однозначний курс на стандарти НАТО 

Мабуть, навіть прискіпливих  "пронатовців" можуть задовольнити євроатлантичні положення урядової програми.  Хіба що за винятком тих, які вже тепер хочуть знати дату вступу до Альянсу.

Команда Гончарука постановила ціллю досягти за п’ять років відповідності "принципам та критеріям, необхідним для набуття членства в Організації Північноатлантичного договору"

"Ми впровадимо управлінські принципи НАТО в системі об’єднаного керівництва силами оборони та військового управління Збройними Силами України".

"У рамках євроатлантичної інтеграції ми почнемо поетапне нарощування кількості підрозділів, спроможних до виконання спільних завдань із відповідними підрозділами країн-партнерів".

"Програми підготовки офіцерів та сержантів передбачають вивчення доктрин, процедур і стандартів НАТО, набуття відповідного рівня знання іноземної мови та формування необхідних лідерських якостей". 

У програмі ще багато інших пунктів, які в разі їх реалізації справді суттєво наблизять Україну до Альянсу.

Річні національні програми під егідою Комісії Україна – НАТО, за задумом уряду, мають бути максимально наближеними до Плану дій з набуття членства в Альянсі. Це досить прагматично, враховуючи непевні перспективи отримання Україною  ПДЧ в осяжній перспективі. 

Угода з ЄС? Трохи є

Стосовно Євросоюзу загальна мета також амбітна: досягнення за 5 років критеріїв членства. Реалістичність такого завдання викликає великі запитання - у набагато благополучніших країн на це йшло значно більше  часу, та й готовність до вступу настає із завершенням відповідних переговорів. Ну але чому б не вірити в диво.

Головним для України  інструментом інтеграції з ЄС є Угода про асоціацію. Помітно однак, що її в програмі згадано дуже мало - навіть там, де йдеться про передбачені асоціацією реформи та зміни. Можливо, автори  не вважали  за важливе чітко акцентувати  на планах реформування різних сфер відповідно до прописаних в угоді стандартів ЄС. Хоча така відповідність дуже важлива - особливо враховуючи згадану вище амбітну мету.

Отже, в програмі є як  плани, щодо яких чітко задекларовано реформування відповідно до Угоди про асоціацію та стандартів ЄС - а є й  ті, де такої чіткості немає. Відповідно, їх реалізація може викликати запитання.

Однозначно добре

Насамперед варто згадати вкрай важливий напрямок: поводження з відходами. 

"Сміттєва" проблема для України просто кричуща. Водночас її успішно вирішують в країнах ЄС – і Угода про асоціацію містить положення щодо впровадження відповідних стандартів Євросоюзу. Україна має імплементувати тут  три директиви. 

"Уряд підготує на основі директив ЄС, що регламентують поводження з відходами, пакет законів, якими унормує приведення строків у відповідність з директивами ЄС, запровадить ієрархію операцій поводження з відходами, принцип розширеної відповідальності виробника/депозитну систему, принцип "забруднювач платить", - йдеться в програмі.

Попередня влада цей напрямок з тріском провалила.

У програмі прописано низку інших намірів, які чітко відповідають виконанню Угоди про асоціацію або просувають Україну в інших форматах співпраці з ЄС.

Наприклад, запровадження інтегрованого  управління водними ресурсами за басейновим принципом та повне впровадження  Водної рамкової директиви ЄС. Щоправда, певні добрі кроки тут було вже зроблено попередниками.

Також в уряді, зокрема, чітко обіцяють:

-забезпечити  впровадження енергетичних ринків відповідно до вимог Третього енергопакету  ЄС;

- продовжувати політику у сфері енергоефективності та енергозбереження - а це важливий євроінтеграційний напрям і важливий аспект відносин між Україною та ЄС;

- приєднатися до рамкової програми ЄС з науки і досліджень "Горизонт Європа", яка 2021 року замінить теперішню "Горизонт". 

Добре, але...

Та найчастіше задекларовані  в угоді наміри не пов’язані з виконанням угоди  - звісно, йдеться про сфери, на які вона розповсюджується.

Інтриги в цьому сенсі додає розділ програми уряду, що стосується автомобільного транспорту. За минулої влади були очевидні спроби просунути під виглядом виконання Угоди про асоціацію певні сумнівні схеми - наприклад, які стосувалися нових водійських прав та технічного огляду автомобілів. 

Перші тижні турборежиму та євроінтеграція: що обнадіює і що насторожує

Програма уряду Гончарука містить намір змінювати сферу: "...буде удосконалено систему управління запобігання дорожньо-транспортним пригодам, підвищено рівень безпеки перевезення пасажирів та вантажів, підвищено рівень безпечності транспортних засобів та впроваджено дієву систему контролю у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху". 

Однак про стандарти ЄС чи Угоду про асоціацію - ані слова.

Те ж стосується екологічних питань. В Угоді про асоціацію їх представлено аж трьома десятками директив та регламентів ЄС. В урядовій програмі декларується багато  співзвучного з цілями угоди в цій сфері, однак чітко окреслено намір виконання Угоди про асоціацію лише в сфері поводження з відходами.

Гучна  обіцянка уряду - вдвічі збільшити експорт. Для цього в Кабміні обіцяють на 10% знизити рівень ввізних мит "для топ-100 товарних ліній на топ-20 ринках експорту".

Втім, досить складно сказати, як збираються цього досягти. "Ми досягнемо зменшення мит на українську продукцію на ключових ринках через виконання Угоди про асоціацію з ЄС, інших угод про зони вільної торгівлі, їх оновлення, використання можливостей СОТ, зняття антидемпінгових і захисних мит, які поширюються на українську продукцію",- говориться у документі. 

Більш конкретна обіцянка - усунення нетарифних бар’єрів. В уряді обіцяють усунути їх як для промислових товарів (так званий "промисловий безвіз"), що є цілком досяжною метою, так і для послуг, а найголовніше - для аграрної та харчової продукції.   

На обмеження щодо останніх на європейському ринку (так звані нетарифні квоти) постійно скаржаться українські експортери, проте в ЄС досі лише один раз погодилися на такий перегляд - і лише у контраверсійному випадку експорту курятини. 

Ще одна ініціатива - запуск у 2020 році систему добровільної сертифікації продукції тваринного походження, що виробляється без використання антибіотиків. Виглядає досить привабливо, проте ця ініціатива перевершує чинні норми ЄС по використанню антибіотиків у тваринництві, робота над впровадженням яких ще не завершена. 

Погано

Дивує, що місцями в уряді ставлять собі завданням вже досягнуті цілі.

Зокрема, в рамках мети забезпечити українським споживачам безпечні продукти та послуги. "Забезпечимо наявність та виконання вимог системи аналізу небезпечних факторів та контролю у критичних точках (НАССР) на 100% великих і середніх підприємств-виробників продуктів через 3 роки та 100% малих підприємств-виробників продуктів через 5 років" - йдеться в програмі.

Втім, згідно діючого законодавства ці норми вже є обов’язковими! Навіть для малих виробників, для яких ця норма набрала чинності минулого місяця. 

То чи не означає така обіцянка уряду плани відмінити діючий закон, перенесши впровадження НАССР ще на декілька років?

Та це не єдині "дивинки" урядової програми.

Одна з намічених урядом  Гончарука цілей  звучить  у програмі так: "Українці частіше і дешевше користуються авіатранспортом". Йдеться про здешевлення авіаквитків, розвиток мережі аеропортів,  розвиток "лоу-кост" сегменту, безпеку  і т.ін.

Все це добре, однак насторожує повна відсутність згадки про перспективи укладення з ЄС Договору про спільний авіаційний простір. І це тоді як обриси "відкритого неба" стають дедалі чіткішими – після недалекого вже Brexit підписання парафованого ще 2013 року документу може стати  реальністю.  

 "Відкрите небо" з ЄС значно посприяло би досягненню вищезгаданих урядових цілей. Це один із найважливіших напрямків галузевої інтеграції з ЄС. Сподіватимемося, що згадки про спільний авіаційний простір  немає в програмі випадково. 

****

Отже, програма нового уряду в цілому спрямована на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Однак є чимало запитань - можливо, їх буде знято під час реалізації планів або шляхом належної комунікації від урядових структур. 

Зрештою, цей текст не є глибоким аналізом програми. Очевидно, грунтовну оцінку мають дати галузеві експерти, що відстежують відповідність дій влади тим же положенням Угоди про асоціацію або іншим євроінтеграційним зобов’язанням.   

Ми ж виокремили лише найочевидніші речі -  які як непокоять, так і вселяють оптимізм.

Автори: Анатолій Марциновський, Юрій Панченко

Збройний конфлікт між Грузією та підтримуваними російською стороною абхазькими сепаратистами почався у серпні 1992 року. Спочатку події розгортаються позитивно для грузинських збройних сил, уряд сепаратистів втік з адміністративного центру автономії - Сухумі і отаборився поближче до російської бази.

Проте, вже у кінці серпня грузинський наступ призупиняється, і грузинська та абхазська сторони переходять до мирних переговорів при посередництві Росії (!). Результатом переговорів стала угода про припинення вогню, яка передбачала збереження «територіальної цінності» Грузії, розброєння незаконних формувань, обмін полоненими.

Проте, не проходить й місяця після схвалення угоди, як абхазькі формування при підтримці російських «казаків», мешканців Північного Кавказу , і як, кажуть російської бронетехніки, захоплюють друге за величиною місто Абхазії – Гагри та отримують контроль над територією, що прилягає до російського кордону.

Як і у випадку з українсько-російською війною, першочерговим завданням для бойовиків є отримання спільного з Росією кордону, чого вони, зрештою, і досягають. На звинувачення у порушення перемир’я абхази заявлять, що вони лише захищалися від нападу грузинів. Далі починається така вже відома нам позиційна війна.

Проте, здається, життя таки нічого не вчило грузинів чи їхнє тодішнє керівництво на чолі з Шеварнадзе. Новини з полів боїв знову перемежовуються новинами про домовленості по припиненню вогню. Після яких ситуація лише погіршується, сепаратисти продовжують просуватися, поки зрештою, не виходять на позиції поблизу Сухумі, що дає їм можливості для обстрілу міста. І ось у літку 1993 року Грузія заключає нову тристоронню угоду з сепаратистами та росіянами.

Нова угода передбачала розведення військ по річці Гуміста, припинення вогню, введення на лінію розмежування міжнародних спостерігачів, виведення з зони конфлікту збройних формувань, передачу затворів від гармат військовим спостерігачам (якими виявляться росіяни). Було створено також комісію з урегулювання ситуації в Абхазії, яку з російської сторони очолив тодішній міністр надзвичайних ситуацій… Сергій Кужугетович Шойгу. До речі, саме на цій війні росіяни вперше застосують гуманітарний конвой, який доставить зброю бойовикам до відрізаного сепаратистського анклаву.

Єдиною стороною, хто реально почав виконувати угоду була Грузія. Грузія справді виводила війська, кажуть навіть заплативши за фрахт десантних кораблів Чорноморського флоту для вивезення своєї техніки.

Розплата за наївність не забарилася… Вже 16 серпня почався генеральний штурм Сухумі, який обернеться численними жертвами та призведе до етнічних чисток в Абхазії.

Звичайно, війна з підтримуваними Росією сепаратистами стала великим тягарем для такої невеликої країни як Грузія, але як показав час, саме рішення зробити ставку на мирні переговори призвело фактично до справжньої катастрофи, наслідки якої Грузія відчуває до сих пір.

А згодом Росія окупувала і Південну Осетію.

http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/96880/Jak_prograty_Rosiji_vse_u_borotbi_za?a_offset=