Ой три вишні, три розлогі зронять білий цвіт На порозі батька й неньки. Розійдуться три дороги у широкий світ, Три дороги-доріженьки. Кликну-свисну вороного Час, мій коню, час, час... Перед брамою дня Осідлаю коня, А нині в гості мене Жде щаслива рідня, Вся моя рідня...

 БІЛОЗІР  ІГОР ЙОСИПОВИЧ (24.03.1955, м. Радехів Львівської обл. — 28.05.2000, м. Львів) Талановитий український композитор і виконавець. Заслужений артист України( 1990 ) Народний артист України (1997 ) Лідер ВІА «Ватра»

24 березня Ігорю Білозіру виповнилося б 55.

В ніч на 9 травня 2000 року русифіковані мажори жорстоко побили Ігоря Білозіра і він через 20 днів помер у львівській реанімації. Він помер за свою пісню. Його смерть мала міжнародний резонанс і викликала громадські заворушення у Львові. І. Білозір — знакова постать для української музичної культури. Він завжди і у всьому був відданий мистецтву, сповідував високі мистецькі критерії, тому тяжко переживав занепад професійності в пісенному жанрі останніх років, його цілковиту комерціалізацію. Кожна його пісня - святкова , врочиста несподіванка - це його щирість , чистота , краса , що пробуджує совість людей , кличе їх до свободи , збагачує інтелект. В ньому органічно поєднувалися патріотизм, талант і висока громадянська позиція. Його мелодії світлі і різнобарвні , як кольори вишиванок і писанок. Творчість І. Білозіра називають «совістю в мистецтві» — це найвище визнання таланту митця.

Встань з колін, народе мій, гордість ,маєш ти. На колінах не прийдеш до свої мети. Годі спати, час вставати - сонце вже зійшло, Сонним, брате, не здолати тяжкеє ярмо. Просить, кличе і зове вся моя земля, Україна рідная, матінка твоя.

«Він був великим життєлюбом…»

" Він був дзвінким струмком, який переріс у широку ріку»

 ( 04.03.1949 – 22.05.1979  )

http://blog.i.ua/user/1727364/261385/

http://blog.i.ua/user/1727364/223970/

Поет Василь Симоненко (08.01.1935 – 13.12.1963)

Сьогодні виповнюється 75 років з дня народження видатного українського поета і журналіста Василя Симоненка

Василь Симоненко став свого часу одним із перших речників українського «шістдесятництва». Він народився на Полтавщині, здобув журналістську освіту в Київському університеті, а працювати поїхав на Черкащину. Журналістську діяльність із літературною поєднував іще зі студентських років – попри це, за життя поета вийшла друком лише одна його збірка, «Тиша і грім».

Василь Симоненко помер у 28 років. За офіційною версією, від раку. За іншою версією, яку підтримують його сучасники, Симоненко просто «забагато знав».

У 1962 році він разом із колегами Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховання розстріляних жертв НКВС у Биківні. Про жахливу знахідку повідомили у міськраду, але замість слідства, усіх трьох почали переслідувати. Василя Симоненка навіть кілька разів жорстоко побили. Наслідком цього, упевнені друзі поета, і стала його швидка смерть.

Режисер і письменник Лесь Танюк пригадує, що тоді, за рік до смерті, життя Василя Симоненка перевернулося. Побачене у Биківні вразило його настільки, що він навіть розпочав щоденник. «Весь його щоденник, думаю, написаний для того, аби навести лад у душі, але ніяк не повірити у те, що сталося», – каже Лесь Танюк.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/1923930.html

Анна Ярославна (між 1024 і 1032 — бл. 1075) молодша донька великого київського князя Ярослава Мудрого ,дружина одного із наймогутніших монархів Європи французького короля Генріха І . Королева Франції (1024-1075)

Доля однієї з дочок могутнього київського князя – княжни Анни – дивна і романтична. Союз, який починався з чисто державних інтересів, шукаючи завдяки династичному шлюбові підтримки у могутнього в той час великого князя київського , спалахнув вогнем справжнього кохання ,адже слава про красу й розум руської князівни линула по всій Європі. Під час вінчання, яке відбулося в кафедральному соборі міста Реймс, Анна подарувала привезене з Києва Євангеліє (Євангелістерій). переписане у скрипторії Софійського собору , як оберіг у невідомій країні.  Це свідчить, що її батьківщина, Київська держава, була країною високої освіти, культури. незвичайною для середньовічної Європи , з великою кількістю освічених людей серед руських, як з вищих верств населення, так і серед звичайного люду — ремісників, священиків, купців, дружинників .Європейські монархи зі своїм найближчим оточенням кохалися здебільшого у війнах, рицарських турнірах, дворових інтригах, а в переважній більшості й узагалі були неосвіченими. Вступаючи на французький престол, ще багато століть всі пізніші королі приносили клятву на цьому Євангелії, навряд чи знаючи, що привезене воно з Києва.

Глибокий розум, краса, духовність і осітченість дозволили їй вирізнитися серед оточення французького короля й залишитися в історії не тільки через високе становище королеви.. Недаремно ж по смерті короля Генріха I Капетінга вона тривалий час фактично виконувала обов’язки правителя великої європейської країни. Не дивно й те, що королева Анна, замість участi в придворних інтригах, як тоді велося в світі, розуміє, як розумів і її батько, Ярослав Мудрий, що людина, яка збудує церкву, залишиться навіки під Божою Благодаттю і в пам’яті людській. Так робили київські князі, і так вона зробила у Франції, збудувавши там кілька церков, як свідчать історики, подібних деякими рисами до київських храмів. Королева Анна народила трьох синів - Філіппа, що незабаром став королем Франції Філіппом І, Робера і Гуго. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава Мудрого, привезені нею до Франції Після смерті мужа в Анни було романтичне кохання з одруженим графом Раулем ІІІ з роду де Крепі і Валуа . В 1062р. Році під час полювання граф викрав Анну з її згоди , Перевіз у свій замок і вони таємно повінчалися. Незважаючи на приказ папи римського (через скаргу першої дружини) розірвати шлюб через двоєженство , вони жили в мирі і згоді ще довгих 12 років .

 

Дочка Ярослава Мудрого гідно репрезентувала на чужині свою батьківщину, яка в ті далекі часи була значно більш розвиненою культурно й економічно, ніж Франція.

На французьких документах того часу , зустрічаються і словянські букви:  «Анна Ръина» (королева Анна).

Розповідають, що в 30-і роки сталінського беззаконня, коли більшовики хотіли знищити Софійський собор, французький письменник Ромен Роллан зустрівся зі Сталіним у Москві і захистив храм, заявивши, що його не можна руйнувати хоча б тому, що збудований він батьком французької королеви Ярославом Мудрим. Існує також версія, що посол Франції погрожував розірвати дипломатичні стосунки з Радянським Союзом на знак протесту проти планів руйнації Софійського собору.

  

 Іван Сергійович Паторжинський [20.II (3.III). 1896 - 22.II.1960]

  

http://www.narodnapravda.com.ua/culture/497711f533fb1/view_print/

 Іван Сергійович Паторжинський народився 3 березня 1896 року в с.Петро-Свистуновому, що на Запоріжжі, в сім'ї дяка. Тож з дитинства співав у місцевому церковному хорі. Спочатку навчався в семінарії, а з 1918 року в Катеринославській (тепер Дніпропетровській) консерваторії. В щоденнику, який він вів до останнього свого подиху, знаходимо такі хвилюючі сповідальні рядки співака: "...Там, у селі над Дніпром, я чув вечорами спів дівчат, слухав безкінечну кількість казок, билин та небилиць про "нечисту силу", про багато скарбів, заритих у численних курганах, розкиданих степом.

Це неперевершений  український оперний співак (бас) і багаторічний провідний соліст  Київської опери та балету...співак від Бога. 

Соломія Крушельницька про українську пісню :  «Вона мені як  храм.

Я чую в ній органи»

 

                 Портрет Соломії Крушельницької (1872-1952)                                      Художник Володимир Слєпченко

«Найпрекрасніша  і найчарівніша Баттерфляй» ( .Джакомо Пуччіні  )

«У широкому світі, де вона тріумфально виступала на  кращих оперних сценах, її називали «незабутньою Аїдою», «єдиною в світі  Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-сан», «неповторною Галькою», «ідеальною  Брунгільдою», «неперевершеною Саломеєю», «вражаючою Валькірією», «винятковою  Лорелеєю»  ( Михайло Головащенко )

 «Ці давні спогади, що я проніс крізь роки,  завжди зберігаючи в душі, сягають початку нашого століття, коли я вперше почув  її голос і побачив її на сцені римського театру «Констанці» в незрівнянному  образі Аїди. Вона уявлялася мені царицею Нефертіті, найяснішою дружиною Рамзеса  II, або однією з жіночих фігур, що зійшли з древнього барельєфу після  трьохтисячорічного кам’яного сну, щоб продовжити життя серед людей, вражаючи їх  мелодійністю звуків, вогнистими рухами крутих плечей і гнучкого стану,  стилізованими й ефектними жестами рук».( музикознавець Гвідо Маротті )

"Вона справді ідеальна, ця шляхетна і чарівна синьойорина з тендітною і стрункою постаттю... Співає ніжно, мелодійно, захоплююче, а її чистий і дзвінкий  голос широкого діапазону відмінно інтонований. "«Gazzetta di Parma». Італія 1897

   

 Вівці мої, вівці

Українська народна пісня   Вівці мої, вівці, Вівці та й барани, Хто ж вас буде пасти, Як мене не стане? Воли мої, воли, Воли та й корови, Хто ж вас буде гнати На зелене поле? Гори мої, гори, Гори гороваті, Хто ж вам на трембіті Буде вигравати?  

 

1 листопада 1944 року для Львова, для України, для церкви був день жалоби і втрат.

 У цей день у вічність відійшов батько церкви митрополит Андрей Шептицький. Це імя  ще донедавна було заборонене і забуте, а його діяльність змальовувалася лише чорними фарбами.

Митрополит Андрей Шептицький  очолював Церкву й українське суспільство упрoдовж 44-років (1901-1944) , в період двох Світових воєн, пережив сім режимів: австрійський, російський, український, польський, радянський, нацистський і знову радянський.

Народився Роман Шептицький (майбутній Митрополит Андрей) 22 липня 1865року в селі Прилбичі на Львівщині. Походив зі стародавнього знатного українського роду, який у XIX столітті зазнав полонізації, члени родини стали франкомовними римо-католиками. Незважаючи на сильну опозицію з боку батька, він вирішує повернутися до свого коріння і стати ченцем Василіянського чину, щоб служити "селянській", як її називали в той час, Греко-Католицькій Церкві.

                             Не можна не згадати про неоціненну заслугу матері Митрополита Андрея Шептицького – графиню Софію, багатогранно освічену, талановиту людину, котра своєю святою побожністю заронила у серце Романа щиру любов до Господа та людей, замилування до всього прекрасного й доброго та виховала такого відданого українському народові, достойного сина. Лист матері, Софії Шептицької, що зберігається у фондових матеріалах Львівського архіву, розкриває перед нами не тільки милу жінку –але й її витончений розум. Спробуємо відчути це, прочитуючи рядки благословення графині Софії Шептицької своєму синові на митрополичий престіл у Львові: 

                        „Моя благословенна в Господі дитино! Найбільший скарб, який я отримала від Бога – це є ти. І цей найдорожчий скарб мого життя повертаю Богові На ту хвилю, коли береш на себе хрест, до якого тебе покликав Господь, – на ціле життя твоє, під Хрестом або ж на Хресті, на всю працю, наміри, терпіння і радість, на душу твою і розум, серце і здоров’я, на все, що чинити будеш, що постановиш, на цілу працю над будуванням Церкви Божої і поширенням Царства Його на землі . . на всі хрести, якими люди тебе обтяжити можуть, і на всю любов, яку ти їм дарувати будеш, посилаю тобі урочисте, Господом випробуване Благословення”. 14.01.1901 р.

Вночі 31 жовтня, помираючи, митрополит Андрей Шептицький вголос молився французькою та українською мовами, а потім, після паузи, в присутності священиків, що жили в митрополичих палатах, промовив свої останні і, як виявилося згодом, пророчі слова про важкі часи для церкви та її відродження: 

"Наша Церква буде знищена, розгромлена большевиками, але ви держіться, не відступайте від віри, від Святої Католицької Церкви. Тяжкий досвід, який паде на нашу Церкву, є хвилевий. Виджу відродження нашої Церкви, вона буде гарніша, величніша від давної, та буде обнімати цілий наш нарід. Україна, - продовжував дальше говорити Митрополит, - двигнеться зі свого упадку та стане державою могутньою, з’єдиненою, величною, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панувати в ній. Все те буде, як я кажу. Тільки треба молитися, щоби Господь Бог і Мати Божа опікувалися над нашим бідним замученим народом, який стільки витерпів, і щоби ця опіка Божа тривала вічно. Прощаюся з вами. Будьте сильні і стійкі в вірі, витривалі і ревні в служінню Господу Богу. І більше мого голосу не почуєте, аж на Страшнім Суді" [2, с. 13].

Показово, що дубова домовина з прахом митрополита Андрея Шептицького залишалася у крипті собору св. Юра протягом всього радянського періоду, бо навіть після офіційної ліквідації УГКЦ ніхто не наважився її рухати і кудить переміщати. Сьогодні кожен може відвідати крипту, де покоїться прах Великого Митрополита, як і звернутися до його багатої духовної спадщини.