Про співтовариство

Співтовариство патріотичного спрямування. Тут об’єднуються ті, хто любить Україну, цікавиться її історією.
Обличчя історії України формують особистості. Це ті видатні історичні постаті, які залишили свій важливий внесок в історії і стали легендами для кожного українця.
Отже, у співтоваристві мова піде про українців, чиє ім’я навіки закарбувалося на сторінках історії України та в пам’яті українського народу.
Вид:
короткий
повний

Видатні постаті України

Поет гармонії й краси - Богдан-Ігор Антонич

100 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича

(Народився 5 жовтня 1909 , с. Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (тепер - територія Польщі) у сім"ї священника       -      помер  6 липня 1937, Львів)

Український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.

Здобувши за життя славу одного з найкращих поетів західноукраїнських земель, викликавши багато суперечок своєю творчістю, він після смерті випав з історії української поезії. Поет, який прожив усього двадцять вісім років, стільки ж років перебував у зоні мовчання. Історія української літератури подавалася у старанно процідженому й урізаному вигляді. Творчість майже всіх майстрів слова Західної України, які писали протягом міжвоєнного двадцятиліття, за винятком п’ятьох-шістьох, котрі орієнтувалися на СРСР, замовчувалася.

„Білою плямою” була і творчість Б.-І. Антонича.

Я, сонцеві життя продавши  За сто червінців божевілля,  Захоплений поганин завжди,  Поет весняного похмілля, "— такий автопортрет створив Богдан-Ігор Антонич.

ВИШНІ                                   

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,  на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.  Моя країно зоряна, Біблійна й пишна,  квітчаста Батьківщино вишні й соловейка!  Де вечори з Євангелії, де світанки,  де небо сонцем привалило білі села,  цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко,  як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. 

ЩАСТЯ  З усіх людей найбільше я щасливий,  будую білий калиновий міст.  Мій дім скляний не з казки, лиш правдивий.  Великої моєї філософії  такий безглуздий зміст.  Не заплачу стражданню й горю мита,  люблю риск, небезпеку й сум’яття.  Я є рушниця, радістю набита,  якою вистрілю на честь життя.  Я п’ю його до дна, без сумнівів, без журб і бід,  ніщо, що людське, – не є мені чуже,  а що сьогодні я не маю грошей на обід, –  байдуже.

                                          

ТЮЛЬПАНИ ДВА...   Тюльпани два, мов ти зо мною,  на двох краях життя пустелі  даремне кличуть, лиш водою  йдуть світла золоті тунелі.  Червоне полум’я двох квітів  крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.  Так родяться мистецтво й міти  із туги за далеким, вищим...  За кращим, більшим, за незнаним,  що підняло б над світу низом.  Два райські птахи – два тюльпани –  карає ніч за мрії безум.  Червоне полум’я двох квітів  просвітлює сіряву сутінь,  червоне полум’я тюльпанів –  цвісти, горіти, проминути

Про княгиню Ольгу

Літописна оповідь

Жила ж Ольга з сином своїм Святославом, І навчала його мати хреститися. А він не зважав на те, ані дослухався того Але коли хто з власної волі хотів хреститися, то не забороняв, але осуджував того. Для невірних-бо віра християнська — то потворність, Бо не знають і не розуміють ті, хто в тьмі ходить,І не відають слави Господньої, Бо одебеліли серця їxні, І тяжко вухами чують, а очима бачать. Рече -бо Соломон: «Діяч нечестивих далекий від розуму, Бо кликав вас — і не послухали ви, І вам поклав слова — і не зрозуміли Але ради мої ви відкинули І звинувачень моїх не приймаєте І зненавиділи-бо премудрість, І не захотіли страху Господнього, І не хотіли приймати поради моєї,

І погорджували всіма моїми звинуваченнями!»

Так і Ольга часто говорила «Я, сину, пізнала Бога і радуюся, А коли і ти пізнаєш Бога, то почнеш радуватися». Він же не приймав того, кажучи: «Як я можу один іншу віру прийняти? Та ж дружина моя з цього буде сміятись». Вона ж рече йому: «Охрестишся ти І всі інші те саме зроблять» Він же матері не послухав і далі справляв звичаї поганські, Не відаючи, коли хто матері не слухає, в біду впадає, Як сказано: «Коли хто батька чи матір не слухає, Хай умре». Це ж тому Святослав гнівався на матір Соломон же сказав: «Хто картає насмішника, той собі ганьбу бере, Хто ж безбожникові виговорює, сором собі набуває». «Картання безбожників — як мозоль для них». «Не дорікай пересмішникові, щоб тебе не зненавидів він». Одначе Ольга любила сина свого Святослава, кажучи: «Хай буде воля Божа. Коли Бог захоче помилувати рід мій І землі Руської, хай вкладе їм у серце бажання Бога, Як то і мені Бог дарував». І, це кажучи, молилася за сина І за людей всі дні і ночі, І наставляла сина свого до змужніння його І до його повноліття.

Візьми з собою мою пісню — Я в неї щастя наспівав...В. Івасюк

                                 

Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949 – 22.05.1979)— відомий український поет і композитор. Один із основоположників української і радянської естрадної музики. Автор 107  пісень, музики до кількох спектаклів, 53 інструментальних творів. Був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Майстерно виконував свої пісні. Був неординарним художником. Загинув при нез’ясованих обставинах у Брюховицькому лісі під Львовом.

                                             

Богдан Стельмах – поет, драматург, перекладач, автор численних книжок, лауреат літературних премій імені Котляревського, Шашкевича, Лесі Українки, «Благовіст» – гість Радіо Свобода.

Богдан Стельмах: «Якби Івасюк жив, він не потерпів би знущання з поетичного слова»

http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1503372.html

– Звідки він черпав оту енергію добра і світла для своїх мелодій, адже світ доволі жорсткий і злий?  – Це виховання. Він жив світло. .. до пісні ставився дуже серйозно....був чоловік життєрадісний. Володя мені завжди казав, що пісні мають бути оптимістичні.... Хоча був молодший від мене, але казав: «Як Ти міг таке слово написати, є краще». Я знав, що інший композитор це пропустив би, мав такий досвід, а Івасюк – ні. Він до пісні ставився дуже серйозно ... Коли я почав працювати з Білозором, то пам’ятав слова Івасюка, що текст має бути до пісні майже досконалий.

– Варто лишень згадати сучасні тексти пісень… Якби Івасюк жив сьогодні, як Ви гадаєте, чи був би він оцінений, потрібний, якби він реагував на ті часто немічні тексти, які чуємо щодня з етерів, які далекі від поезії?

– Важко мені сказати. Але якби Івасюк жив сьогодні, може, це звучить оптимістично, але мені видається, що пісенного сміття було б значно менше. ... Уявіть, 10 років уже звучить сміття.  Мені здається, що так звана наша демократія, кажу так звана, тому що її використовують різні такі вершники. Сідають на неї, як на таку собі кандибу, розгнуздану, без вудил і сідла і витворяють усякі штуки, які хочуть. Сучасна естрада – це теж викривлені гарцювання, на огляд, на тій нашій демократії. Бо коли ректор одного з вузів стає народним артистом України… Не здивуюсь, що невдовзі таке звання ще нададуть київському мерові, бо вже щось там записує… Це ті моменти, які Володя Івасюк не потерпів би. Він спершу реготав би з цього, а потім почав виступати. Нині є люди, які обурюються, і я теж, але, може, я не маю такого впливу, не є войовничим, але є люди войовничі і не можуть нічого зробити.

– Не треба себе у житті губити - і не треба буде себе шукати. Так як ніколи собі не зраджував Івасюк і не губився у світі. Його немає в живих, але він і далі промовляє до нас своїми мелодіями і піснями.                                                      

                                                                                 

Пісенний символ України- Володимир Івасюк

               Володимир Івасюк – Герой України !!!        4 березня Володимирові Івасюку виповнилося би 60 років. У розквіті молодості та творчих сил( в 30 років) його було підступно вбито.       В часи , коли все національне влада сприймала як вороже , це була страта української пісні - нашого національного багатства.
  Червона рута - символ чистоти української естради.
Сторінки:
1
3
4
попередня
наступна