Через три роки правління Порошенка Україна стала схожа на путінську Росію.  Поки що в лайт варіанті і з деяким місцевим колоритом.
Втім, процес наближення режиму Порошенка до свого ідеалу, тобто, зразка російської системи влади і внутрішніх суспільно - політичних відносин, йде хоч і повільно, але впевнено.  Причому, Петро Олексійович, майже один в один, діє за путінським сценарієм розбудови своєї вертикалі влади. 

     ЯК СТАТИ ПРЕЗИДЕНТОМ В ОДИН ТУР?
Тут головне - мати в країні війну.  Війну за змістом, але, як антитерористичну операцію, за формою. Порівняйте. В Росії Другу чеченську війну, на тлі якої, в березні 2000 року, Володимир Путін став президентом Росії, згідно указу ще президента Єльцина, офіційно називали  контртерористичною операцією (КТО). В Україні, війну з Росією і проросійськими колоборантами, під час якої  Порошенко був обраний  президентом України,  назвали за російським сценарієм, антитерористичною операцією (АТО).
Наявність такої війни дозволила і Путіну і Порошенку скористатися для перемоги на виборах войовничою риторикою і поведінкою.  Путін емоційно обіцяв мочити терористів в сортирах і літав на винищувачі, наш “однотуровий” не менш щиро і гаряче розказував про АТО, яка повинна тривати години і обіцяв по тисячі гривень в день солдатам, які воюють.
     Слід ще згадати, що і в Росії, і в Україні однотурові перемоги Путіна і Порошенка відбулися після не очікуваного для широкого загалу, дострокового припинення повноважень попереднього президента. З різних обставин, але дострокового.  За таких умов, уміло покладених на війну в країні, у виборця залишалося небагато часу для більш зваженої оцінки кандидатів,  а у опонентів фактично не було шансів протистояти претенденту з більш значними фінансовими ресурсами, більш нахабній брехні у передвиборчій риториці і з консолідованою підтримкою діючої на той момент влади.  Ну і саме цікаве на перших президентських виборах Путіна і Порошенка полягає у тому, що вони обидва отримали однаковий результат.  Путін - 53%, Порошенко - 54 %. І це знакові цифірки -- відчувається спільний сценарій для обох випадків.  3 - 4 відсотка зверху від 50% не залишають  сумнівів для суспільства в однотуровості переможця.  Все по фен-шую, тобто, не хочеться вдаватися до конспірології, але однаковість схем приходу до влади Путіна і Порошенка наводить на роздуми.

     ЦЕНЗУРА В РОСІЇ І ЇЇ УКРАЇНСЬКА ВЕРСІЯ.
Після перемоги Путін одразу визначив звідки для нього йде головна загроза.  Це телевізор. В результаті не дуже хитрих комбінацій і кримінальних справ, найбільш популярні російські ТБ- компанії, які дозволяли собі критикувати однотурового Путіна, були або віджаті у своїх власників на протязі 2000 - 2001 років, як НТВ у Гусинського і ОРТ у Березовського, або взагалі закриті, як московський канал ТВ-6, який перестав існувати в січні 2002 року. Як наслідок, усілякі “Куклы”, “Итоги”, “Глас народа”, “Независимое расследование”, та інші передачі,  інформаційно несумісні з авторитарним режимом, який почав будувати Путін і які викривали злочинні дії російської влади та надавали громадянам Росії незалежну від офіціозу інформацію, зникли з інформпростору РФ. Частина головних і більш-менш незалежних журналістів була вимушена побігти з Росії від цензури і загрози своєму життю, інші переселилися в інтернет з набагато меншою аудиторією. Проте, значна кількість російських журналістів клюнули на хабарі і пішли у відверті путінські пропагандисти. Відтепер телевізор перетворився з головного ворога Путіна на його кращого друга, за допомогою якого почалося масоване і доволі успішне зомбування російського плебсу, а заодно і нашого.   Свобода слова і дуже небезпечні для путінської влади  публічні висвітлення історій про “Смоленский сахар”, підриви багатоповерхіок ФСБшниками, про  Беслан і “Норд-ост”, або про загибель підводного човна “Курск” та інші гострі матеріали зникли з ефіру.
     По цій дорозі направили і Порошенка, але наступ на свободу слова в Україні  відбувається дещо повільніше, ніж у кремлівського карлика на Московії. Враховуючи наші внутрішні особливості Порошенко вимушений не віджимати телевізійні канали, а домовлятися з їх власниками методом тиску на них. Деякі сполохи критики діючої влади у телевізорі ще можна побачити, але резонансних, професійно зроблених і критично налаштованих до режиму Порошенка і загальноукраїнських  передач у телевійзному ефірі майже не залишилося. Як приклад російсько-українського несприйняття свободи слова у діях влади можна навести однойменну передачу Савіка Шустера, яка була дуже популярною у Росії на початку 2000-х. Російська влада це ток-шоу прикрила, а Савік був вимушений зі своїм телевізійним проектом переїхати в Україну. Але і тут, саме за президентства Порошенка, який лицемірно обіцяв віддати життя за передачу Шустера, а потім її просто придушив.  Програма "Шустер LIVE", яка мала неабияку глядацьку аудиторію,  перестала існувати в телевізійному ефірі. І це такий дуже красномовний приклад того, як російський зашморг Порошенко накинув на свободу слова і в Україні.
     Наступ на свободу слова в Україні планується і в інтернеті.  В Росії громадян, вже не перший рік, переслідують навіть за банальні перепости в соцмережах. Цей сценарій Порошенко хоче скопіювати і для України, механізм відпрацьовується.  Якщо щось не стане на заваді, то не за горами й полювання українських спецслужб  за критиками режиму Порошенка у соцмережах. Тут головна технологічна фішка наступу на свободу слова полягає у наявності ворога.  Будь-хто, навіть з реальних українських патріотів, які критикують діючу владу, з легкістю оголошується владою і  мінстецєм “рукою Москви”.  Структуру "Мінстець"  створив Порошенко за інформаційними лекалами російського Ольгіно.  Сам же Петро Олексійович настільки увійшов в образ Путіна, що без роздумів користується відомим путінським гаслом “Не розхитуйте човен!”. Звісно, маючи на увазі свій власний човен.  Путін в Росії на галерах життя кладе, а Порошенко будує собачі будки -- два молодця з одного ларця.

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА.
Якщо в Росії в цьому плані все вже давно стабілізовано і всі парламентські партії є складовими режиму з чітко визначеними ролями, то в Україні процес партійної стабілізації поки що триває.  Є у нас БПП, читай “Єдина Росія”.  І є у БПП союзник у вигляді НФ,  читай “Справедливої Росії”. Є у нас пан Ляшко, який один в один відіграє роль українського Жириновського. І є  Опозиційний блок, який в Раді виконує функції КПРФ в Думі - грає в приручену опозицію. Як, власне і партія Ляшка - Жириновського. Знову росйська калька.
Була в Росії права партія “Союз правих сил”. В 1999 році на виборах в Думу вона отримала 8,5 відсотків за партійними списками. На наступних виборах СПС в Думу вже не пройшла.  Нікому це історію нашої правої  “Свободи” не нагадує?  Але в Україні є партія  ексклюзивного феномену Юлії Тимошенко, яку важко зняти з рахунку.  Є і купа дрібних, різноманітних політичних партій і течій.  Вплив і рейтинг Юлії Тимошенко неухильно поширюється і це лякає Порошенка, який проти неї може застосувати силу.
Протестний рух в Україні влада успішно фрагментує, несистемні партії у різний спосіб дискредитуються.  В той же час, у проолігархічні сили заганяються або скуповуються владним коритом більш-менш відомі покидьки.

КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС.
Когнітивний дисонанс -- це внутрішній психічний конфлікт у свідомості людини, який виникає внаслідок поширення суперечливих ідей, знань, інформаційних протиріч стосовно об'єктів та явищ.
За таких обставин, і чим більше ступінь дисонансу, людина, часто-густо, починає втрачати логічне і об’єктивне сприйняття інформації і правильну реакцію на події і навколишню дійсність. 
В принципі, це відомий засіб психологічних маніпуляторів - вводити людину у стан розгубленості, використовуючи цю розгубленість задля власних інтересів . І саме такий засіб використовується авторитарним режимом Путіна відносно власного населення.
З усіх російських телевізорів росіянам забивають в голови абсолютно суперечливі установки на православну сутність Росії і гордість за її комуністичне минуле. Серед московитів вже стало нормою ходити на релігійні свята з портретами комуністичних вождів, а на комуністичні свята таскати з собою ікони і церковні хоругви. З одного боку, на Московії хизуються якимись досягненнями (здебільшого, за часів СРСР), з іншого, релігійне мракобісся, яке підтримується владою. Маніпуляції досягли нечуваних розмірів серед населення.
Росія, фактично програла війну в Чечні і виплачує режиму Кадирова мільярдні контрибуції, але офіційно, завдяки маніпуляціям, путінський режим переміг.
Суцільна і тотальна брехня влади  супроводжує московита 24 години на добу з усіх побутових приладів. Всі в Росії знають про агресію російської армії проти України, про загиблих в Україні російських військових і найманцях, проте, знов таки, офіційно - "іхтамнєт". Таким чином, в розхитані офіційною пропагандою  мізки, Кремль вкладає будь-яку маячню, типу “кримнаш”, “бєссмертний полк” і  дозволяє пересічному росіянину з обідраним задом і напрямками замість доріг, хизуватися надутою бульбашкою величі Російської імперії.
     Натомість, українська влада і особисто Порошенко взяли на озброєння російську технологію, докладають  максимум зусиль, аби розчавити мозок українцям нав’язаними фейками і протиріччями до стану російського затмарення. Порошенко на кожному куточку розказує про війну і російську агресію, але мовчить про АТО. Проте, юридично ніякої війни у нас немає, а є незрозуміле АТО і Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. Договір, який Порошенко розривати не хоче і не збирається. До того ж, торгівля з агресором і його сателітами з окупованих територій йде повним ходом.
     На фронті майже кожен день гинуть українські військові, а в столиці України один за одним відбуваються  масштабні веселощі, святкування безвізу і гей-параду. Влада вже остогидла тим, що розповідаючи  про своє прагнення до європейських  цінностей, одночасно плює на Конституцію і закони і живе за бандитськими правилами.  Подібні приклади подвійних стандартів і дволикості  діючої української влади можна наводити годинами. І на сьогодні вже важко сказати, хто більше бреше своїм громадянам, режим Путіна, чи режим Порошенка.

ПОЛІТИЧНІ РЕПРЕСІЇ.
Без вбивства і тюрем для  політичних опонентів, Росію зараз уявити важко.  В Україні ж, після Революції гідності і Небесної сотні, про політичні репресії, здавалося, можна було б забути, Так багато хто думав. Але тільки не Порошенко зі своїми соратниками і шістками в силових відомствах, озираючись на Москву.  Спочатку вбили  Сашка Білого, потім Лісника, потім Кузьменка, деяких прибирали тихенько, без розголосу, потім з’ясувалося, що в українських в'язницях поступово  і сплановано опинилися сотні українських добровольців, військових і просто патріотів. По деяким даним на початок 2017 року засуджених було десь 1,2 тисячі.  Зараз діюча влада вже.відкрито розпочала  ганебний тиск на своїх  політичних опонентів.
І наразі немає жодної причини вважати, що режим Порошенка якось зможе зупинитися у створенні авторитарної, репресивної системи на зразок російської. Всі ці процеси будуть тільки посилюватися, а зупинити диктатора зможе тільки народ.
Сенс цієї статті полягає  у тому, щоб акцентувати увагу читачів на мімікрії української системи влади в російський варіант. Більшу частину цього путі вже пройдено завдяки кремлівському васалу Порошенко і його посіпакам у владі.

«Зовні вони привітні один з одним, спілкуються, посміхаються, але тишком точать ножі. Ніхто з них не наважується нанести удар першим, тому один одного шматують по сантиметру», – описує взаємовідносини президента і глави групи «Приват» Ігоря Коломойського один з підприємців, знайомий одночасно з двома.
Саме зараз ці двоє людей вступають в найскладнішу фазу своїх взаємин з можливими потрясіннями і не тільки для них обох.
Заглядаючи в історію Приватбанку виникає запитання – чому так наполегливо Янукович, а потім і Порошенко (продовжив недороблену справу) намагалися націоналізувати успішний, один із найбільших у Європі, банк? Та тому, що цей банк не вписувався у плани влади контролювати всі фінансові потоки України. А враховуючи, що доля російських банків за три роки виросла з 12% до 47%, то напрошується висновок, що зацікавлена у цьому, в першу чергу, Росія. І не випадково плани Росії співпали з діями Януковача і його послідовника Порошенка. Ця лінія має підтвердження:
“Ще в 2014 році мені на Банковій запропонували підготувати проект закону про націоналізацію Приватбанку і про ніякі борги тоді мова не йшла”, – сказав “Країні” один з депутатів, що входили раніше до переліку довірених осіб глави держави.
Якщо продовжити цей ланцюжок, то з великою долею вірогідності, можна очікувати за цієї влади занепад Приватбанку.

Перше липня – це дедлайн для колишніх акціонерів націоналізованого Приватбанку Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова, які повинні вирішити питання з портфелем кредитів, який їх структури брали у банку. Відповідний пункт урядом внесений до меморандуму з МВФ. Переговорним процесом за кредитами зараз, за дорученням «Приватбанку», займається консорціум компаній на чолі з Rothschild & Co.
«Позиція Коломойського вже зрозуміла – левову частку боргів він не визнає», – сказав «Країні» партнер по одному з бізнесів олігарха.
Щоб не допустити паніки, утримати курс і не поховати під уламками “Привату” банківську систему країни, сторони домовилися публічно не сваритися і піти по мирному плану. Голова НБУ Валерія Гонтарєва тоді заявила, що більше 97% кредитного портфеля націоналізованого банку (150 млрд. грн) виявилися кредитами, пов’язаними з акціонерами. Тобто, простіше кажучи, власники виводили гроші. Уже тоді були великі сумніви до озвученої заяви Гонтаревої і перші ж публічні коментарі колишніх керівників банку показали, що у них зовсім інші аргументи на борги.
Перш за все, вони оскаржили величезну суму кредитів, виданих пов’язаним компаніям, заявляючи, що це не 150 мільярдів, а в рази менше. А в проблемах банку звинуватили Нацбанк, який «душив» Приватбанк підвищенням ставок рефінансу і жорсткістю вимог з резервування. Коментуючи сюжет, Коломойський додав, що ці операції проходили при «чуйному керівництві» заступника голови НБУ Катерини Рожкової. За даними джерел «Країни», з посиланням на недавній аудит міжнародної компанії Ernst & Young, колишні власники будуть доводити, що загальна сума кредитів інсайдерам не перевищує 30 мільярдів гривень, а чутки про те, що вони видавалися без належного забезпечення і гарантій повернення – безпідставні.
Колишні акціонери визнавали офіційно тільки малу частку кредитів як пов’язані, і, можливо, в суді будуть як раз цю позицію і відстоювати”, – підтверджує цю інформацію Олександр Паращій. Більш того, Коломойський через суд зараз просить розірвати свою особисту поруку, яку він давав під рефінансування Приватбанку державою.
Спроба силою змусити Коломойського вирішити питання з кредитами загрожує масштабною бізнес-політичною війною.
«Відкрита сутичка Порошенко і Коломойського, якщо вона трапиться, позначиться не тільки на рейтингах її учасників, вона може вплинути на хід розвитку країни», – прогнозує політтехнолог Сергій Гайдай.
«Важливо розуміти, що Порошенко і Коломойський, за своїм типажем дуже схожі. Обидва – інтригани, змовники, в очі говорять одне, за спиною – інше. Плітки, недомовленості, підвішені обіцянки. Це їх методи, вони розуміють один одного як ніхто, бояться один одного, тому не наважуються на відкриту війну», – розповідає джерело в оточенні Коломойського.
«Так, деякий час будуть вестися переговори по кредитах «Привату», обговорюватися варіанти, будуть намагатися прийти до компромісів, але коли з’явиться глухий кут, то прийде час діяти рішуче. Думаю, це станеться вже скоро», -- сказало нам джерело.
Отже, обидві сторони готуються до війни, накопичуючи сили.

«Для Коломойського втрата Приватбанку, це як вибити опору з під ніг і негативно вплине на бізнес. Для людини, яка звикла оперувати великими сумами грошей, втрата такого корабля – сильний дискомфорт», – розповідає банкір з колишнього керівництва ПриватБанку.
Видаткова частина у Коломойського немаленька. Наприклад, тільки за мировою угодою, підписаною в Лондонському суді з Віктором Пінчуком, Ігор Валерійович платить Віктору Михайловичу, за даними «Країни», 30-35 млн доларів щомісяця. Причому робить це справно, за кілька днів до настання формальної дати погашення.
У той же час, ресурси впливу на ситуацію в країні і особисто на президента у Коломойського є – це телекомпанія «1+1».
Важливість цього каналу для Петра Порошенка в тому, що саме він акумулює ключовий промайданівський електорат. До сих пір «1+1» главу держави персонально не ображав, «плюси», як і інші найбільші телеканали, утримують рівно-позитивний тон по відношенню до Петра Порошенка, не висвітлюють хворобливі для президента теми, на кшталт «футболки сина президента», або «записів Онищенка», і досить помірковано критикують найближче оточення гаранта.
Наскільки різко «плюси» готові підвищувати градус критики, можна судити по епізоду, коли телеканал «1+1» зіткнувся із загрозою непродовження ліцензії.
У грудні минулого року телеглядач на тиждень відчув смак гострої гри, в ефірах почали з’являтися критичні сюжети, а один з лідерів підконтрольної олігарху партії УКРОП, соратник Коломойського Ігор Палиця, навіть написав войовничий пост на адресу глави держави.
Коли ж Нацкомісія з питань телебачення і радіомовлення продовжила ліцензію, канал повернув позитивний тон висвітлення діяльності влади, а Палиця видалив свій пост.
За даними «Країни», Порошенко ще в 2015 році вів переговори з Коломойським про покупку телеканалу, однак йшли вони мляво.
Втім, досі тема інформаційної політики телеканалу – одна з центральних в спілкуванні олігарха і президента.
«На кожній зустрічі з Коломойським Порошенко йому відразу завдання «нарізає»: що можна показувати в ефірі «1+1», а чого не можна. Коломойського це дратує, але відмовити президенту він поки не може. Але якщо дійде до відкритої війни між ними, то політика «плюсів», зміниться», – розповідає джерело в оточенні олігарха.

На думку опитаних «Країною» юристів, колишні власники банку можуть спробувати відсудити банк назад. Судячи з усього, процес пішов. Днями в ЗМІ пройшла інформація про те, що кіпрська компанія Triantal Investments (яка володіла 16,8% акцій Приватбанку до його націоналізації), що належить Коломойському і його партнеру Геннадію Боголюбову, подала два позови до Окружного адмінсуду Києва проти НБУ, Мінфіну та Приватбанку. Суть позову невідома, ясно лише те, що компанія вимагає визнати незаконними дії відповідачів.
Крім того, вже зрозуміло, що по банку будуть і безліч дрібніших, але дуже болючих для держави позовів.
«Під час націоналізації був допущений один дуже суттєвий прокол, – це історія з власниками євробондів, які примусово обміняли на акції додаткової емісії Приватбанку», -- сказало джерело в Мінфіні. Тримачі мають намір судитися з банком, щоб повернути свої гроші.
Йдеться про три випуска єврооблігацій на 175 млн. доларів (за ставкою 10,875% з погашенням 28 лютого 2018 р.), на 200 млн доларів (за ставкою 10,25% з погашенням 23 січня 2018 р. з яких 40 млн доларів було погашено в серпні 2016 року). А також на 220 млн доларів за ставкою 11% з погашенням в 2021 році. У них серйозна юридична підтримка, і великі шанси виграти справу в суді.
До слова, вже один прецедент виграної тяжби є. Так, Окружний адміністративний суд Києва 17 травня зобов’язав Приватбанк повернути сім’ї Суркісів 1,048 млрд. гривень, 266,2 тис. доларів і 8 тис. євро. Сім’я Суркісів просила про скасування рішення НБУ №105 від 13 грудня 2016 року, яким їх визнали інсайдерами Приватбанку, після чого кошти були конвертовані в капітал банку.
Всі ці моменти, при належній інформаційній підтримці, можуть підірвати довіру до банку на ринку, викликати паніку серед його клієнтів і створити націоналізованому «Привату» глобальні проблеми.
Нарешті, ще один важливий ресурс, який може використовувати Коломойський – це політична підтримка різних партій і рейтингових кандидатів на посаду президента, які можуть скласти конкуренцію Порошенко. За даними «Країни» зараз Коломойський активно налагоджує діалог з Юлією Тимошенко через одного з головних технологів лідера «Батьківщини» Олександра Абдулліна. Він вже кілька разів зустрічався в офісі Коломойського – в Женеві, а також в Києві на Володимирській.
Прагнення зіграти в свою політичну гру – одна з причин, чому Коломойський продовжує фінансувати партію «Укроп», незважаючи на її невеликі рейтинги (останні опитування дають їй в районі 2%). «Укроп» як і раніше має хороші позиції в двох областях – у Волинській (територія Ігоря Палиці) і в Дніпропетровській.
У розпорядження «Країни» потрапило клопотання, яке підтверджує, що СБУ ще в серпні 2015 році просила суд встановити прослушку телефонів Коломойського і негласне зовнішнє спостереження за ним. Причому в якості обґрунтування був приведений цілий букет підозр щодо Ігоря Валерійовича. Зрозуміло, що Порошенко робить ставку на силові структури, які підконтрольні йому.
З чуток, які ходять в АП, націоналізація Приватбанку готувалася ще наприкінці 2015 року, тоді ж в пакеті почалися і переговори по телеканалу «1+1». З метою позначення серйозності намірів і був тоді заарештовано лідера «Укропу» Геннадія Корбана, який, до того ж, сильно дратував Банкову своєї постійною критикою президента. Правда, Коломойському вдалося домовитися з Порошенком, організувавши відставку сидівшого в СІЗО Корбана з поста глави партії і передавши в «користування» президенту голоси лояльних йому депутатів Ради (це, якраз, щодо продажності депутатів). Але, як бачимо, процес був лише призупинено і в кінці 2016 року його довели до кінця. Це свідчить про те, що інтриги навколо Приватбанку мають політичний відтінок, а не економічний.
Наші джерела на Банковій допускають відкриття кримінального провадження за фактом шахрайських схем в Приватбанку (а можливо і за іншими епізодами).
«Нічого не заважає зібрати проти Коломойського кримінальну справу і відправити пакет документів в Інтерпол для екстрадиції олігарха», – розповідає нам джерело в АП. Також існує загроза замаху, тому Коломойський так рідко з’являється в Києві, а візити його засекречені до останнього дня.
Представник близького оточення олігарха, втім, упевнений – якщо йому захочуть вручити повістку, або виникне хоча б мінімальний ризик кримінального переслідування, його тут же попередять. А саме розслідування може розвалитися ще на ранніх етапах.
«Коломойський зберігає контакти з представниками влади. В тому числі, з найближчого оточення Порошенка -- Юрієм Луценком, Олександром Грановським, Арсеном Аваковим та іншими», – розповідає джерело в оточенні Коломойського.
За рахунок цих контактів, за рахунок зустрічних позовів по Приватбанку, за рахунок телеканалу «1+1», олігарх, мабуть, і розраховує відтягнути нанесення удару з боку президента, до того моменту, коли вибори будуть вже на носі і він зможе сам атакувати і створити таку «зону некомфорту» для Порошенка, що останньому вже буде не до Коломойського.

5 лютого ·

Юлія Володимирівна Тимошенко (нар. 27 листопада 1960, Дніпропетровськ) — український політик, 10-й та 13-й Прем'єр-міністр України (2005, 2007–2010); Віце-прем'єр-міністр України з питань паливно-енергетичного комплексу (1999–2001); одна з лідерів «Помаранчевої революції» 2004; лідер партії «Всеукраїнське об'єднання „Батьківщина“» та блоку Юлії Тимошенко. Перша жінка -- Прем'єр-міністр в історії незалежної України. Кандидат економічних наук. За версією журналу «Форбс» була визнана третьою за впливовістю жінкою світу у 2005 році. З 5 серпня 2011 до 22 лютого 2014 була політв'язнем режиму Віктора Януковича. Реабілітована Верховним Судом України і Європейським судом з прав людини за відсутністю події злочину.
Факти приведені нижче взяті з відкритих джерел, а саме з української вікіпедії.
Перше прем'єрство Юлії Володимирівни почалося 4 лютого 2005 р. Верховна Рада призначила Ю.Тимошенко на пост прем'єр-міністра України (за -- 373, проти -- 0), а закінчилося 8 вересня того ж 2005 р. -- тобто на посаді була всього 7 місяців.
В Кабміні Тимошенко не було жодного міністра від БЮТ, крім самої Тимошенко; також Ющенко не призначив жодного голову обласної державної адміністрації від БЮТ.
Головне, що зроблено за цей короткий термін:
1. Збільшення доходів бюджету майже на 70% (за підсумками 2005 загальна сума доходів Державного бюджету зросла на 49,6%, а доходи загального фонду Держбюджету — на 62,4%).
2. Підвищення зарплат, пенсій (більш ніж на 73%), стипендій (понад 36%). Збільшення грошового забезпечення низці категорій військовослужбовців на 200%.
3. В 2005 р. уряд в 12 разів підвищив розмір „одноразової допомоги при народженні дитини“: до 1.1.2004 – 320 грн; Після 1.1.2004 -- 684 грн; 1.4.2005 -- 8497, 6 грн ($1635); 1.1.2008 -- 12240 грн ($2424 на першу дитину), 25000 грн ($4950 на другу), 50000 грн ($9900 на третю).
4. Кампанія „Контрабанда -- стоп“, та виведення з тіні „олігархічного бізнесу“. У цей час Громадська рада при Державній митній службi України (згодом переформатована у Громадську колегію) була сформована здебільшого з представників малого та середнього бізнесу. Прибутки митниці збільшилися на 73%,надходження податку на додану вартість зросли удвічі.
5. Заяви про необхідність масової реприватизації підприємств. У результаті вдалося повернути державі контроль лише над найбільшим металургійнім комбінатом „Криворіжсталь“ (який перепродали в жовтні 2005 в шість разів дорожче, тобто дорожче на 4 млрд доларів; а за увесь період приватизації 1991–2004 надходження від приватизації в Україні“ склали 8.5 млрд доларів.
Підсумовуючи результати роботи всього за 7 місяців: Новоспечені матері з військовослужбовцями у захваті, надходження в бюджет колосальні. Боротьба по поверненню і реприватизації держпідприємств, котрі були викуплені за копійки, налякала олігархат, які «ополчилися» на Юлію Тимошенко.
Журнал Forbs називає Тимошенко "третьою за впливовістю жінкою світу", а „Економічний форум у Криниці Гурській“ видає нагороду «Людина року Центрально-Східної Європи».

Другий термін з 18 грудня 2007 р. по 11 березня 2010 року (тобто неповні 3 роки): Друге прем'єрство Юлії Тимошенко припало на період світової фінансово-економічної кризи 2008–2009, що ставило перед урядом численні нестандартні виклики. З іншого боку, ситуацію ускладнювала конфронтація з Президентом Ющенком, який заважав працювати і втручався в роботу Кабміну. Юлія Володимирівна прямо і відкрито звинувачувала Нацбанк у свідомій маніпуляції гривнею, а Президента Ющенка -– у змові з керівництвом НБУ (головою Наглядової ради був Порошенко, кум Ющенка).
За період роботи Юлії Тимошенко головою уряду, Ющенко заблокував три сотні розпоряджень Кабміну.
І все-таки, незважаючи на перешкоди, ця тендітна, але вольова жіночка, витягла Україну із злиднів.
Отож, продовження позитивних змін заради підвищення рівня життя українців:
1. У розпал світової економічної кризи вдалося не допустити дефолту країни, хоча Ющенко з Порошенком та двічі «не судимий» Янукович, старалися заважати змінам та блокували урядові ініціативи.
2. Антикризова підтримка гірничо-металургійного комплексу, аграрного сектора, хімічної промисловості, будівництва, що дало можливість вижити і не впасти.
3. Перехід на прямі торговельні відносини з РФ у газовій сфері. Прибрав з газового ринку посередника РосУкрЕнерго Фірташа, Юлія відірвала великий шматок прибутку у Фірташа і його спільника Ющенка, з грабунку України, за що її не вибачили -- посадили у в'язницю при правлінні донецького клану. До речі, ціна на газ за контрактом Тимошенко, складала би зараз десь 140 доларів, що значно дешевше, ніж зараз купують.
4. Рекордний урожай зернових (53,3 млн тонн у 2008 і 46 млн тонн у 2009) та недопущення спаду виробництва в АПК.
5. Відродження (була загроза банкроцтва) космічного та авіабудування, поновлення серійного виробництва вітчизняних літаків марки АН.
6. Стабільні, дешеві тарифи на природний газ (свого видобутку) та електроенергію для населення.
7. Заснування інституту Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики та ухвалення пакету антикорупційних законів і нормативних актів уряду.
8. Погашення боргів та своєчасна виплата зарплат бюджетникам, пенсій та стипендій.
9. Повернення коштів вкладникам проблемних банків.
10. Додаткові доплати вчителям, медикам бібліотекарям. Проводиться політика стимулювання відродження Україні, її розумового потенціалу.
11. Безкоштовне виділення близько 6 тис. квартир черговикам.
12. Виплата часткових компенсацій вкладів у колишньому Ощадбанку СРСР понад 6 млн громадян.
13. Закриття грального бізнесу.

Підсумовуючи все вищесказане, бачимо політику розвитку виробництва, соціальної сфери, протистояння монополіям та блискуча дія у кризових ситуаціях!
Навіть попри те, що Юлії протистояла ціла корумпована машина, побудована Кучмою і підтримана продажним Ющенком, Юлія Тимошенко змогла значно підняти рівень життя простих українців, приблизно у три рази. Мінімальні зарплати і пенсії виросли десь у чотири рази. Перша жінка три роки прем’єр-міністр – і найвищий рівень життя за 25 років незалежності.
Порошенко теж три роки на вищій посаді, але рівень життя впав у ті ж три рази.
Висновок зовсім простий – Юлія Тимошенко патріот України, яка працює на державу і добробут українців.

Общество, которое недооценивает риски, подвергается манипуляциям российских интернет-ресурсов.
Ситуация, когда общество не понимает базовые риски и угрозы, крайне опасна. И именно над этим наши противники из раши работают, чтобы общество утратило способность правильно ориентироваться.. Как это делается? Мы видим прямо сейчас как подменяются понятия – замещаются. Тема безопасности государства активно замещается темой "свободы". Раскручивается соответствующая дискуссия, организовывается подмена смыслов.
Как организовывается информационно-психологическая борьба? Цитирую первую страницу американского пособия по информационно-психологической борьбе: "Основная задача информационно-психологической операции – захватить повестку дня".
У нас есть системная проблема -- украинские СМИ в основном вторичны, они берут либо западные инфоповоды, либо российские, а сами практически ничего не генерируют, только реагируют. А это и есть навязанная "повестка дня".  Многие люди, многие лидеры мнений, такие как Собчак, управляются именно через повестку дня. Собчак не звонит опер ФСБ, ей звонит ее лучшая подруга и говорит: "Ксюша, ты пропустила такой важный момент. Ты публичная персона, ты должна высказать свое мнение. Вот в Украине запретили соцсети -- мы же либералы". Как бы само-собой появляються в интернете массово статьи про свободу слова.
    Просто ставится повестка дня, а поскольку она задана не вчера, она задана 20 лет назад, то уже выросло поколение журналистов и лидеров мнений, которые так мыслят и думают. Они искренне считают, что такова их собственная система ценностей, они защищают их, защищают свою позицию по данному вопросу. А эта позиция сформирована заранее, очень аккуратно и взвешенно сформирована в рамках стратегического масштаба общегосударственной информационной политики. Нужно понять следующее: в мире нет процессов, которые идут самотеком. Все социальные процессы в мире кем-то сгенерированы, кем-то куда-то направляются и моделируются.
Конечно, бывает, что люди создают нечто неконтролируемое, и какое-то время, например, год это работает безнаказанно, пока не подобрали ключи -- подошли к ним и грамотно договорились. А особенно спецслужбы любят публику, которая начинает ставить дополнительное шпионское оборудование в ответ на запреты.
     Сотрудники спецслужб часто действуют по запланированному сценарию. Если им нужно контролировать патриотов, то создают патриотическую организацию. У самих же участников организации создается впечатление, что все произошло само собой.

Я общался с добровольцами, которые третий год воюет в зоне АТО. И они выступают за возвращение "ВКонтакте", говорят, что государство не имеет права брутально запрещать соцсеть. Я говорю: "А какие ваши аргументы, хлопцы?"
Они отвечают: "Понимаешь, мы еще во время Майдана нашли пару патриотических пабликов, вступили туда и там очень хорошо координировались. Вот третий год в АТО, переписываемся там тоже. У нас есть секретная группа, куда никто не может проникнуть".
Это уровень подросткового понимания. Вот поэтому средний психологический возраст украинца – 11 лет. До Майдана был 8 лет.
Теперь ставим себя на место российских спецслужб. 13 миллионов пользователей социальных сетей в Украине — это 13 миллионов теплых сладких лохов, которых сам Бог велит облапошить. Если западные спецслужбы захотят что-то подобное сделать, то у них есть парламентский контроль, контроль со стороны других спецслужб, контроль со стороны правительства, независимого суда и так далее.
Россия – огромное централизованное, тоталитарное государство, которое осуществляет свои мероприятия по единому плану. Роль ФСБ в России видна по следующим цифрам: Центральный аппарат ФСБ – 110 тысяч человек (это только Центральный аппарат), тогда как весь советский КГБ в 1985 году был 85 тысяч человек.
В России для того, чтобы получить доступ к социальным сетям, всему этому программному трэшу, не нужно решение суда. У них районный опер может открыть и прочитать все, что угодно.  Если нашему районному оперу СБУ нужно создать патриотическую организацию, он будет клянчить у знакомых бизнесменов, бандитов, выписывать килограммы бумаги, чтобы ему дали 20 тысяч гривен на ее организацию, и просить помещение какое-то, то в России все есть. Это государство, которое имеет миллиарды долларов с продажи газа и нефти. И все эти усилия направляются, чтобы удержать Украину.
В 2004 году было принято решение о поглощении Украины, это многолетняя подготовка и концентрация всех усилий.
Загонная машина российских спецслужб заганяет на Украину всевозможные ресурсы влияния.  Есть, например, "Яндекс.Такси"– это конкурент Uber, который зашел сюда под 30% сбора с водителей. А "Яндекс" почему-то заходит под 5%, а разницу доплачивают российские спецслужбы.   "Яндекс" – это Сбербанк, Сбербанк – это Кремль, Кремль – это ФСБ. Вы видите, какого масштаба мероприятия проводятся по Украине?
Анализируя то, что пишут противники закрытия доступа к некоторым сайтам, можно сказать, что часть пользователей этакие "розовые легкокрылые пони".
Наши противники с Московии мыслят и работают так, чтобы ни один звоночек не зазвенел, чтобы было полное впечатление открытости рынка, свободы, правового государства, ставка делается именно на это, на создание полной психологической уверенности в отсутствии угрозы. Главное условие: люди не должны ощущать, когда их уже загоняют в резервации. И вот теперь огромная часть украинцев, 13 миллионов человек, попали в мясорубку. Вот как работает эта стратегия.

А теперь смотрите: до этого указа, я специально смотрел по некоторым государственным учреждениям, до 90% официальных почтовых ящиков были на mail.ru. А если взять маркетинговую политику, поддержанную на государственном уровне, то она для украинского пользователя абсолютно не выглядит как целенаправленная стратегия спецслужб, а выглядит как нормальный открытый бизнес, честный рынок и так далее. Не случайно были внедрены системы 1С, "Антивирус Касперского", российская почта и так далее, которые в сочетании дают программный комплекс для  отслеживания. 
Логика такова: один программный продукт, например, бухгалтерская программа "1С", регулярно обрабатывает комплексную информацию по предприятию, потому что это ее прямая задача, она для этого и установлена, а второй пакетами отсылает ее в Россию. Представляете, как мы выглядим с их стороны если позволяем воровать стратегическую информацию?    
     Все противники системы запрета на российские сети, ограничения доступа к российским программным продуктам говорят, что это свободный рынок, это право людей на информацию и так далее. Так вот, уровень понимания обширности проблемы среди населения очень низкий. Россия проводят гораздо более широкую стратегию, так, что ситуация выглядит свободным рынком, свободными правовыми отношениями, а на самом деле, является частью общего стратегического замысла по расширению влияния в Украине. И не случайно за три года число российских банков выросло с 12% до 47% и все большая часть экономики переходит под влияние российского бизнеса. 
по разным данным, от 40 до 70% украинских провайдеров принадлежат российскому капиталу. Посмотрите на ситуацию в Украине: большинство "больших денег" на рынке за все 25 лет независимости – российские деньги. У нас исчезла целая нефтеперерабатывающая отрасль, потому что это все ушло под Россию из-за российской агентуры в украинской власти. 
Трудно поверить, но не случайно российские бизнесмены покупают активы для бизнеса, а имеет место организованный процесс, где российским бизнесменам говорят, что и как покупать, и дают преференции и помощь на эти покупки на уровне правительства России. Добавим сюда проникновение "засланных казачков" в политические партии, проникновение в общественные организации, создание самих организаций, их финансирование.

Есть мнение, что идет подготовка к избирательной кампании, поэтому было принято решение на перестройку медийного рынка с целью выбить медийно-электоральную базу из-под политических конкурентов. Скорее всего, в июле-августе начнется лицензирование телеканалов. Я не удивлюсь, если заберут лицензию у некоторых телеканалов.
Выбивается медийная и электоральная база из-под Оппоблока. А учитывая, что в стране 9-12 миллионов мягких "ватников", логика происходящего понятна. Запретили же не только "ВКонтакте", а еще больше 80 ресурсов и более 300 субъектов права. На такое исследование нужно не один месяц потратить.
 Ограничение доступа к российским программным продуктам – начало системы мероприятий с нашей стороны. Она согласована с Западом. Дело в том, что в программных документах НАТО, Китая и самой России киберпространство признано одной из зон боевых действий, наряду с воздухом, землей и водой.
Недавно уже было несколько атак на украинские облэнерго со стороны российских хакеров. Они выводили их из строя на сутки. НАТО проспонсировало создание в системе ВСУ трех центров кибервойны, это показывает значение, которое они придают данной теме. Российские хакеры вскрыли почту одного из кандидатов в президенты США, Хилари Клинтон, вмешались и во Франции в компанию Макрона, сейчас распространяют вирусы и так далее.
Когда нужно принимать решение о защите страны или личные политические интересы, то политические интересы для нынешней украинской власти , как правило, перевешивают. Но эти сферы могут пересекаться. В данном случае они пересеклись, и это всячески нужно приветствовать, потому что попытка украинской власти отработать электоральное поле позволяет совершать правильные действия уже на уровне национальной безопасности в целом.
Мы имеем начало борьбы на государственном уровне по постепенному отсечению щупальцев кремлевского спрута. Это долгая борьба, лет на 10-15.
Алексей Арестович.

Европейские страны кажутся нам привлекательными. Во-первых, качество жизни в этих странах во многом превоходит наше. Во-вторых, эти страны известны своей богатой историей и достопримечательностями. А в-третьих, улицы европейских городов поражают чистотой.  Конечно, всё это стало возможным благодаря особенностям менталитета европейцев. Какими бы странными они нам не казались, надо отдать им должное. Их отношение к жизни и необычайный позитив поражают. А то, с каким уважением и вниманием они относятся к малоимущим, не может не восхищать. Ведь для них человек остаётся членом общества независимо от своего материального положения и уровня образования. 

  Я сидел с другом в небольшом уютном кафе неподалеку от знаменитого города Венеция.  Пока мы наслаждались невероятно вкусным итальянским кофе, в кафе зашел мужчина. У подошедшего к нему официанта он попросил два кофе — одно для него, второе — «на стену». Мы начали наблюдать за этой сценой с интересом и увидели что ему принесли одну чашку кофе, в то время как он заплатил за две. Когда мужчина вышел, бармен написал на бумажке: «чашка кофе». И повесил эту бумажку на стену. Мы сидели в кафе долго и заметили еще двух мужчин, которые заплатили за три чашки кофе и бармен опять написал уже на другой бумажке «чашка кофе» и повесил ее на стену рядом с первой. Это было нечто удивительное и непонятное для нас. Мы закончили разговор, заплатили по счету и вышли.

 Несколько дней спустя мы опять оказались в этом заведении и наслаждались крепким кофе. В это время бедно одетый мужчина зашел в кафе, посмотрел на стену и присел к стойке бара. Усевшись на стул он попросил бармена: «Чашку подвешенного кофе, пожалуйста». Бармен тут же налил ему чашечку эспрессо и невозмутимо подал как и любому другому клиенту, пожелав при этом доброго утра. Мужчина выпил кофе, поблагодарил и вышел, не заплатив ни цента. В это самое время бармен снял один лист бумаги со стены и бросил его в мусорное ведро. Мы были несказанно удивлены. Уважение, с которым здесь относятся к неимущим и их потребностям согрело наши души, просто до слез. 

Очень важно здесь то, что человека не заставляют унижаться и что-то выпрашивать, чего он сам приобрести, в силу тех или иных причин, не может. Он просто видит, что здесь ему могут помочь и этот кофе подают с уважением, как и любому клиенту, без разницы. Клиенты побогаче просто так — из хорошего настроения и доброты, без принуждения могут «подвесить» чашечку кофе. И мир становится добрее и теплее.  В отличии от нашей страны, в западных странах доброта и уважение является характерной чертой.

Найвідвідуваніші українцями сайти в квітні 2017 року.

Указ, яким вводиться в дію рішення РНБО щодо фактичної заборони роботи в Україні популярних російських соціальних мереж – це рішення, якого ми чекали дуже давно. Хоч і з запізненням, але дуже добре, що його нарешті прийняли.
     У чому проблема наявності в Україні російських соціальних мереж? І чому їх треба було заборонити вже давно? Ні для кого не секрет, що всі значущі ІТ-компанії Росії так чи інакше контролюються або обмінюються інформацією з російськими спецслужбами.
Люди часто не усвідомлюють, який масив інформації вони передають соцмережам:
– інформація про коло друзів;
– переписка з ними;
– ваші Вподобання - що ви лайкаєте, поширюєте, коментуєте;
– сайти, які ви відвідуєте (на всіх сайтах, де стоять кнопки соцмереж, можна відслідковувати, що це саме ви їх відвідали);
– де ви працюєте і проживаєте (якщо користуєтеся мобільним додатком соцмережі – ви віддаєте свої геолокаційні дані); дуже легко (навіть якщо ви приховуєте це) з'ясувати точне розміщення вашого офісу, квартири, куди ви їздите подорожувати, де ваша дача тощо.
І ще багато різноманітної інформації, яку можливо не зараз, але в майбутньому можна буде використовувати проти вас. Ніхто не знає, що буде через п'ять-десять років із сьогоднішнім молодим фахівцем. Але він може стати депутатом, директором оборонного підприємства, науковцем. І як інформацію, що її людина віддає російським соцмережам, будуть використовувати спецслужби нашого нинішнього ворога – це підтверджується практикою.

Мейл.ру – це один із найпопулярніших імейл-сервісів, яким досі користуються українці. Українські компанії обмінюються через нього критично важливою інформацією, пересилають приватні повідомлення. Але найгірше те, що імейл – це фактично наше ID в інтернеті. Через нього можна відновити доступ до ваших соцмереж, фінансових сервісів, форумів та будь-яких інших сервісів, які потребують реєстрації, і де ви вказали свої дані під час реєстрації.

А ще мейл.ру – це заголовки новин, які бачить людина, що потрапляє на головну сторінку. Що там за новини, і чому саме ці заголовки показують українцям. Подібні новини і на телеєкранах.

Що будуть робити українці, які користуються ВКонтакте та Однокласниками? Це досить велика аудиторія: 12-14 млн українців у ВКонтакте і ще 7-9 млн в Однокласниках. Звісно, почнеться активна міграція у Фейсбук. Можливо, молодь переключиться на месенджери. Snapchat в Україні, до речі, дуже активно росте вже останні півтора роки.

Наразі немає чіткого механізму блокування. Не всі провайдери мають навіть технічну можливість здійснювати блокування. У самому рішенні РНБО перелік сайтів теж вказаний не дуже грамотно.

 Але рішення буде реалізовано. Це лише питання часу.  Аналогічна ситуація – з російськими антивірусами, які обмінюються інформацією між вашим комп'ютером і сервером антивіруса. Яку інформацію вони передають – користувачу невідомо. Це можуть бути як підозрілі файли, знайдені на вашому комп'ютері, так і файли, які не мають ніякого відношення до кіберзагроз.

1С бухгалтерія – це ще одна здоровенна діра в системі фінансової безпеки держави. Стільки цікавої фінінформації в одних, ворожих до України, руках.

По заявлению украинского журналиста Виталия Глюдзо, Порошенко является нелегитимным Президентом Украины.

Следуя информации журналиста, Порошенко стал Президентом в результате сговора олигархов во главе с Фирташем, что стало причиной циничной фальсификации выборов. Подтасовкой занимался Охендовский  по личному указанию Фирташа и Порошенка.

«Многие наверняка задаются вопросом, почему после столько пролитой крови и несчастья договорняки,  коррупция и откровенное уничтожение страны не прекращается. Почему все регионалы при власти, почему никто не понес ответственности за массовые убийства в центре Киева, почему ставленник Януковича —  Охендовский до сих пор возглавляет ЦИК, почему олигархи зажили еще богаче, чем при Януковиче, а Порошенко стал настоящим воплощением, зла, коррупции и крови в стране. Я Вам отвечу почему! Порошенко нелегитимный! Он стал Президентом при поддержке населения в 36% голосов при общей явке 59,48 %. Но главное, он находится под прикрытием (под крышей) Путина и работает по путинскому сценарию. Путин на первых выборах, также набрал 53% голосов при наличии войны в Чечни. 

В результате сговора олигархов во главе с Фирташем (ставленника Путина) выборы были сфальсифицированы, в результате чего Охендовский нарисовал Порошенко 54,70 %, чтобы олигарх прошел в первом туре. За это Порошенко  пообещал Фирташу и регионалам  большие привилегии, что собственно мы и видим на практических действиях распределения "кормушек". 

Уволенные ранее члены ЦИК не скрывают, что Охендовский сотрудничал с людьми Порошенко в 2014 году, не даром был отключен сервер ЦИК.  Они утверждают в том, что Порошенко не набрать 54,7 % голосов в первом туре при том, что за полгода до выборов его рейтинг составлял всего 3 %. Цифра явно заказная.

Перед выборами 2014 года социологи давали за Порошенко в одном варианте 29,47%, в другом -- 31,7% .  Фактически все соц.опросы того времени показывают, что Порошенко набирал около 30% голосов избирателей.

Есть также неопровержимые доказательства того, что перед выборами олигарх Порошенко, боксер Кличко и олигарх Фирташ проводили переговоры в Вене, которые длились более суток (Источник информации - авторитетное издание Зеркало Недели: http://zn.ua/POLITICS/venskaya-vstrecha-poroshenko-s-firtashem-dlilas-28-chasov-smi-178785_.html. После этих переговоров Фирташ заявил: «Украина получила то, что планировали, мы не допустили Тимошенко на пост Президента. Президентом стал Петр Порошенко…»

По моим данным, Порошенко рисовали голоса из оккупированных территорий. Рисовали голоса людей, проживавших в тот момент в Луганске, Донецке и даже Крыме, которые не принимали участие в голосовании. Люди даже не знали, что их голоса нарисовали за Порошенко… Учитывая, что выборы проходили во время войны, то явно здесь не обошлось без поддержки Путина, что в последствии было подтверждено следственной комиссией ВР про существование сговора в иловайской трагедии. Также Порошенко помог продвинуться Кличко и Ляшко.

В цивилизованных странах такие заявления олигархов стали бы поводом для расследования договорняка и отставкой президента, но только не в Украине, где страной управляет олигарх-аферист и к тому же предатель.

Хорошо бы всем журналистам Украины, НАБУ и СБУ  взяться за Охендовского. Этот человек преступник и подельник Фирташа, который «помог» стать Президентом и Януковичу, и Порошенко, и работает не на Украину, а на Россию. 

Если Охендовского взять в оборот, он начнет говорить и тогда начнется самое интересное! Есть слишком много свидетелей, которые подтвердят все преступления Порошенко, а начались они именно с циничной фальсификации выборов в 2014 году в результате сговора олигархов и поддержки Путина. Суд рано или поздно будет.  А тогда, 25 мая 2014, все могло бы быть совсем иначе…

Этот "мир" несёт в себе только деградацию и разрушение, мир люмпенов, халявщиков и агрессоров.

Украинское общество, как и любой социум многогранно и разнородно. Но в нём есть один принципиальный раскол, подпитываемый раша федерейшн. Общество недвусмысленно расделено на две части. Одна небольшая часть людей, которая поддерживается финансами агентурой ФСБ, симпатизирует русскому миру, его установкам и эстетике во всех её проявлениях. Другая, значительно большая часть, за свободную и независимую Украину, которая де-факто, еще таковой не стала.