100 найбільш переможних битв УПА з Радянськими каральними військами (НКВД, СМЕРШ)

10 грудня 1944 - - - сотня "Гайдамаки", під к-ою Ясьміна ліквідувала в бою з військами НКВД, котрі грабували людей, біля с.Тростянець, р-н Долини, Івано-Франківськ, 98 ворогів (убитими і раненими), при втраті 7 убитих і 4 ранених повстанців 

В першій половині грудня спецвідділ УПА повністю захопив летовище в Скнилові біля Львова де на той час знаходились 5 літаків та великий склад військової амуніції. 20 грудня сотня "Змії" провела визвольну акцію у райцентрі Товмач, Івано-Франківськ, де звільнено в'язнів із тюрми НКВД та людей підготовлених до висилання у Сибір, вбито 60 більшовиків та зруйновано будинки де знаходились каральні служби. Захоплено багато зброї і амуніції, котру передано тиловим підрозділам УПА. 28 грудня відбувся жорстокий бій біля с.Кореличі, р-н Перемишляни, Львівщина між сотнею "Полтавці" і 2 батальйонами НКВД. Втрати НКВД: 300 вбитих, 90 ранених, 1 танк; втрати УПА: 22 вбитих і 11 ранених. У грудні спецвідділи УПА здобули біля Тернополя 3 транспортні поїзди із різноманітною зброєю і військовою амуніцією, котру успішно передали тиловим підрозділам вищого командного складу УПА. Це на довгі роки забезпечувало відділи УПА Східної Галичини необхідною зброєю та військовою амуніцією. 30 грудня однією з найбільших перемог УПА була битва за Космач, Коломийщина, Івано-Франківськ, де були звільнені люди із тюрми та роздано людям награбоване майно. У 12 годинному бою брали участь 3 курені УПА під командою майора Козака, к-р ТВ 21 "Гуцульщина". Втрати НКВД: 500 бійців та старшин і кілька гармат; втрати УПА: 12 вбитих і 18 ранених. Захоплено багато зброї і військової амуніції. Продовж місяця грудня підрозділи УПА вели важкі бої із 127 полком НКВД між Жмеринкою, Вінницької обл. і Кам'янець-Подільськом, Хмельницької обл. 03 січня 1945 - - - підсилена рота енкаведистів, що поверталась із грабунків навколишніх сіл, потрапила на шляху Товмач-Париці, Івано-Франківськ в засідку сотні УПА к-ра Чорноти і втратила 70 забитих, а УПА - 4. 06 січня 1945 курінь к-ра Різуна наскочив на більшевицьку базу в с.Рип'янці, біля Чорного Лісу, яку знищено, а людей із в'язниць відпущено по домах. Більшовики втратили 120 вбитими, а решта в паніці втекла до Калуша. Захоплено багато зброї і амуніції. 09 січня курінь "Зубри" - УПА здобув велику перемогу над радянськими каральними військами біля с.Горожанка Велика, Дрогобиччина. Радянські втрати: 304 убитих, 30 ранених, 11 знищених автомашин та 2 легкі танки разом із к-ром батальйону майором НКВД. Втрати УПА: 30 вбитих і ранених. Захоплено багато зброї і амунції. 20 січня "Березівська сотня" із курення "Карпатський" к-ра Юрка зробила засідку на більшовиків на шляху Космач-Яблонів, Гуцульщина, в якій знищено близько 100 ворогів із майором МГБ, при втраті 3 вбитих бійців УПА. 30 січня курені "Гайдамаки" і "Гуцульський" в бою навколо Космача, р-н Яблонів, Гуцульщина вбили 140 енкаведистів, втративши 14 полеглих і 17 ранених. В кінці січня курені к-рів Благого і Прута з ТВ "Чорний Ліс" вели важкі бої з московськими карателями в с.Глибоке, р-н Богородчани, Івано-Франківськ, в яких ворог втратив 150 забитих і 150 ранених. Власні втрати: 12 забитих і 20 ранених. 04 лютого курінь "Сивуля", під к-ов сотника Іскри, провів важкий бій з батальйоном НКВД у Парищанському Лісі, р-н Ланчин, Івано-Франківськ. Втрати НКВД: 50 вбитих і 55 ранених; втрати УПА: 41 вбитий і 25 ранених. 06 лютого курінь к-ра Бистрого повністю знищив більшовицьку базу в с.Бариші, р-н Бучач, Тернопільщина. З гарнізону чисельністю 200 осіб врятувались одиниці. 10 лютого курінь "Перемога" під к-ою Недобитого, розгромив біля присілка Сеньківський, р-н Жаб'є, Гуцульщина, банду наступаючих більшовиків, знищивши 140 і ранивши 60 осіб. Втрати УПА: 7 вбитих і 9 ранених. 14 лютого відділи УПА наскочили на батальйон НКВД, який проводив зачистку в сс.Братишів і Нижанківці, р-н Томашівці, Івано-Франківська обл. і ліквідували близько 80 бандитів, разом з їхнім командиром капітаном НКВД. Втрати УПА: близько 15 забитих і ранених. 16 лютого відбувся великий багатогодинний бій в с.Гербуртів, р-н Рогатин, з гарнізонами НКВД із Рогатина, Букачівців і Бурштина. Втрати НКВД: 69 вбитих і 35 ранених; втрати УПА: 5 вбитих. 20 лютого війська НКВД великими силами та методами відкритого бою напали на с.Космач, р-н Яблонів, де квартирували сотні УПА "Чорногора" і "Сурма". Наступ успішно відбито із великими втратами для ворога: 140 вбитих і 50 ранених. Втрати УПА: 14 вбитих і 17 ранених. 22 лютого сапери УПА підірвали поїзд в с.Голинь, р-н Калуш із 1500 некаведистами і великою кількістю зброї та військової амуніції. Ворог втратив близько 150 вбитих і ранених. УПА без втрат захопили багато зброї і амуніції котру передали у служби постачання УПА-"Захід". 24 лютого 5 сотнеь УПА провели акцію ліквідації більшовицької бази в с.Збору, р-н Долина, Івано-Франківськ. Ворог втратив 90 вбитих і ранених, а повстанці втратили 1 убитого. Захоплено багато зброї і амуніції. 13 березня відділи УПА, ОУН та Служби Безпеки (СБ), під к-ою пор.Прута організували засідку на 2 роти енкаведистів, котрі проводили каральні акції проти селян під виглядом фальшивих підрозділів УПА в селах Стрийського району. Втрати НКВД: 170 вбитих і 60 ранених. Загинув 1 воїн УПА. 14 березня курінь к-ра Бистрого провів багатогодинний бій біля с.Худиївці, р-н Мельниця-Подільська, Тернопільщина. Втрати ворога: 80 вбитих, в тому числі 16 офіцерів; втрати УПА: 5 вбитих і 8 ранених. 15 березня курінь к-ра Бистрого розбив біля с.Германівка, р-н Мельниця-Подільська, Тернопільщина, над Дністром, наступ більшовиків, знищивши 70 ворогів та поранивши 150. 21 березня сотня к-ра Перемоги із куреня "Галайда" прийняла нерівний, героїчний бій із 6000-им військом НКВД та фронтового СМЕРШ біля с.Верини, р-н Куликів, на північ від Львова. Втрати НКВД і СМЕРШ: 470 вбитих, в тому числі 38 офіцерів включно із 2 полковниками і 4 майорами. Втрати УПА: 40 вбитих і 17 ранених. Незважаючи на 35-кратну перевагу 110 повстанців із усіма раненими прорвалися із оточення. 21 березня сотня "Сірі Вовки" з куреня к-ра Бистрого ліквідувала роту карателів в лісі біля с.Цигани, р-н Скала Подільська, недалеко р.Збруч, Тернопільщина, котрі планували проведення зачисток у навколишніх селах. Втрати терористів: 70 вбитих і 40 полонених. Втрати УПА: 0. 21-22 березня сотня к-ра Веселого-Свистеля вела важкі бої з чекістами з дивізії "Червона Мітла", біля с.Струбовиська та г.Прислуп, Лемківщина, Польща. Втрати чекістів: 87 вбитих і 150 ранених; втрати УПА: 14 вбитих. Захоплено багато зброї і амуніції. 22 березня відбувся великий бій між сс.Лесівка і Саджава, в Чорному Лісі, де курінь "Месники" під к-ою Благого ліквідував 180 карателів. Втрати УПА: 75 вбитих і ранених. Захоплено багато зброї і амуніції. 23 березня відділи УПА наскочили на базу в с.Яселко, повіт Сянік, Лемківщина, Польща і знищили там великий відділ польських прикордонників, які періодично грабували довколишні українські села жорстоко знущаючись із селян. Вбито 72 бандитів, при втраті 3 ранених повстанців. 24-25 березня курінь "Підкарпатський" під к-ою Прута звів бій з військами НКВД біля сс.Тростянець Майдан Присліп, р-н Стрий, Львівщина. Втрати НКВД: 160 вбитих; втрати УПА: 3 вбитих. 25 березня сотня "Рубачі" к-ра Гамалії провела бої з 2 ротами НКВД в с.Городище, р-н Великий Глибочок біля Тернополя. Втрати НКВД: 50 вбитих і 43 ранених; втрати УПА: 1 ранений. 07 квітня курінь "Скажені Підкарпатці" к-ра Прута розбив у с.Посіч, під Чорним Лісом, спецвідділ НКВД. Втрати НКВД: 60 вбитих; втрати УПА: 2 вбитих і 2 ранених. Захоплено багато зброї і військової амуніції. 07 квітня у лісі Запуст, біля Богородчан, у бою із оперативним підрозділом УПА війська НКВД втратили близько 280 вбитих і ранених. Втрати УПА: 50 повстанців вбиті, в тому числі і командир Благий, 25 - ранені. 14 квітня полк НКВД проводив облаву на села Братишів і Нижнів, Івано-Франківськ. Відділи УПА стали в обороні населення і в бою ліквідували близько 60 енкаведистів, включно з к-ром батальйону НКВД. 15 квітня сотня "Лісовики" к-ра Крука провела переможний бій з переважаючими каральними військами в лісах між сс.Сільце і Діброва, р-н Підгайці, Тернопільщина. Ворог втратив: 170 вбитих і 200 ранених. Втрати УПА: 60 вбитих і ранених. Захоплено багато зброї і військової амуніції. 28 квітня відділи УПА організували вдалу засідку між сс.Тишиця і Воля Радванецька, р-н Радехів на великий підрозділ каральних віськ. Втрати карателів: 200 вбитих і 100 ранених; втрати УПА: 5 вбитих і 10 ранених. Захоплено багато зброї і військової амуніції. 29 квітня відбувся успішний бій з полком НКВД на Крем'янеччині, Тернопільщина, в якому ліквідовано близько 200 ворогів, в тому числі майора, 2 капітанів і 2 лейтенантів. Втрати УПА: 40 вбитих і ранених. Захоплено багато зброї і військової амуніції. В другій половині квітня, біля с.Колоколин, р-н Рогатин, північна Івано-Франківщина, ліквідовано 56 оперативних працівників обласного слідчого управління НКВД, між ними майора обласного слідчого управління та 6 інших офіцерів. Відділ втратив 6 повстанців. Впродовж квітня здобуті у ворога засоби ППО знищили в р-ні Дубно 6 ворожих літаків, котрі використовувались в операціях проти підрозділів УПА. На шляху Дубно-Шумськ знищено 5 танків. У другій половині квітня, між сс.Стрільбичі і Биличі, р-н Ст.Самбір, Дрогобиччина, повстанці організували засідку, в яку потрапило 8 транспортних засобів з різними визначними республіканськими, обласними і районними урядовцями колоніального режиму. У запеклому бою ліквідовано усіх 34 чиновники. 07 травня відбулися запеклі бої між куренем к-ра Бистрого і 282-им полком НКВД та чортківським "істрєбітєльним батальоном", котрий проводив операції під виглядом фальшивого УПА. Бій відбувся у лісі біля с.Сосулівки, р-н Чортків, на т.зв.Качуровій Горі, в південній Тернопільщині. Втрати терористів: близько 100 вбитих і ранених; втрати УПА: 5 вбитих, але між ними к-ра ТВ "Серет 2" Крука і 10 ранених. Захоплено багато зброї і військової амуніції. 10 травня полк НКВД наскочив на 2-ва рої із сотні "Бурлаки" у с.Остальці, р-н Микулинці, Тернопільщина. У завзятому бою ворог втратив 85 вбитих і 50 ранених, а УПА - 16 поляглих. Захоплено багато зброї і військової амуніції. Від 7 по 15 червня рейдуючий відділ УПА з Холодного Яру аж до передмість Кременчука про перманентні жорстокі бої із ротою каральних спецвійськ НКВД. Рота НКВД була повністю знищина, із 130 чоловік залишилось декілька живих. Очевидною перемогою УПА над каральними російськими військами був наскок сотні к-ра Чорноти з куреня Грегота на гарнізон МГБ у с.Гринівці, р-н Богородчани, Івано-Франківськ. Втрати карателів: 87 бандитів. Втрати УПА: 0.

20-21 липня відбулася велика акція УПА по ліквідації військового гарнізону у с.Борівниця, п-т Бірча, на Сяниччині. Ворожі втрати: 200 вбитих і ранених. Втрати УПА: 7 вбитих і 9 ранених.

http://svoboda-vo.at.ua/publ/istorija/100_najbilsh_peremozhnikh_bitv_upa_z_radjanskimi_karalnimi_vijskami_nkvd_smersh/2-1-0-45

«Березівська»_сотня_УПА 

Багато зараз спогадів про ті буремні часи, як правило однобоких, одних спогади (тих що воювали безпосередньо) чомусь до уваги не беруться, більшість згадують крізь рожеві окуляри пропаганди не стикаючись на справді з реальними подіями. Тому слід висвітлити всіх героїв тих часів. Цікаво, а що має розказувати герой НКВСник ?  

Ох було було, пам'ятаю йдемо в загороджувальному загоні за лінією фронту добиваємо недобитих з батальйону, що в прорив кинули, а тут солдат прямо на мене вискакує я йому: 

- ти куда браток собрался? Він мені: - розгон беру для атакі. Я йому:

Тра-та та та та... Ох і хітриє єті маскавіти інші ідуть до кінця а ці все норовлять, та бувалого нкавеесника не проведеш. Забрав золоті зуби й далі пішли працювати. Ох роки роки, хороші часи були, шкода не всі пам'ятають.

Діяльність органів держбезпеки мала відверто репресивний характер. Уже протягом першого тижня війни, щоб не залишати ніяких "антирадянських елементів, потенційно корисних німцям", вони здійснили масове знищення 15 тис. політичних в'язнів у тюрмах Західної України. Продовження подібних акцій "врегулював" наказ Сталіна № 270 від 16 серпня 1941 р. Під час відступу Червоної Армії за наперед заготовленими списками здійснювалися арешти "неблагонадійних", яким за блискавично сфабрикованими звинуваченнями військові трибунали виносили, як правило, смертні вироки. Тих, хто ухилявся від евакуації, арештовували, запідозрюючи у зраді. Наказом № 227 від 28 липня 1942 р. Сталін санкціонував створення загороджувальних загонів військ НКВС, яким надавалося право розстрілу "у позасудовому порядку".

На початок війни чисельність військ НКВС склала 334 900 чоловік, потім їх чисельність постійно збільшувалась. На 7 березня 1942 чисельність склала 493 379 чоловік, на 2 лютого 1943  — 516 000 чоловік, на 12 березня 1944 — 540 000 чоловік, 01 січня 1946 чисельність НКВС склала 1,9 млн. чоловік. Куди пропали ці герої і не чути їх героїчних подвигів ? 

Саме з цими героями воювало УПА, що підтверджують московські архіви, саме вони могли б розповісти реальну ситуацію, а чомусь мовчать про свої героїчні подвиги, як правило українофоби з жовчу на губах за них кричать "Бандерівці бандити!!!" і не один не сказав хоча б я син нкавеесника мені батько розповідав про свої подвиги, а українофобам не звикати на чорне казати біле. Багато крикунів розвелось після срср але чи могли б вони собі таке дозволити за держави яку відстоюють, якщо б була гідність то кожен б розумів що шкодити державі не можна, шкодити державі а потім плакатись як погано живеться, був б порядок якого вони прагнуть їм би першим рот закрили і не церемонились.

Сумніваюсь що зараз хоч один знайдеться здатний заплатити ту ціну за свої переконання яку сплатили Бандерівці, то ж майте повагу хоча б до незламності і сили духу людей бо самі лиш горлопанити мастаки.

Не маємо права Її забувати, Для нас Україна – Це рідная мати!

Тоді – ми народ, Тоді – ми держава! То ж будь, патріотом, Землі рідній слава!

http://kobzar0903.blogspot.com/2010/11/blog-post_12.html

Я коли слухав раніше певних політиків сміявся наче гуморески розказували, правда зараз вже не дуже смішно, реально розумієш, що частина України сприймає цих жартівників серйозно, може в мене щось не те з головою чи в слові Данбас дійсно бракує букви "у". Не хочу піднімати палких суперечок, що до цієї теми, цікаво як ви розставите провладних жартівників по популярності. Бо якщо б вони виступали як гумористи, а не люди при владі, погодьтесь було б смішніше за виступи гумористів.

Голосуємо з гумористичної точки зору виступи яких провладних політиків вам більше подобаються, до уваги беруться стиль, міміка, жести, вимова, авторський почерк, талант, експресивність, творчість, комічність.

(імена замінено псевдонімами, щоб не образити політичних опонентів, сподіваюсь ви всі легко впізнаєте улюблених виконавців)

За 100 грн сьогодні 25.02.2011 це стадо стояло на майдані з прапорами регіоналів

Половина України розмовляє російською, так, принаймні, я чую зусібіч, чи то в Росії, чи то тут — удома. І все ж таки, якою мовою розмовляє Україна?

Що стосується Росії, то там, судячи з нарікань учених-філологів, письменників і просто небайдужих, стурбованих росіян, не все благополучно з мовою. Значний внесок академіка Дмитра Лихачова в збереження чистоти та правильності російської мови. А ось російський актор Михайло Козаков (який до того ж майстерно володіє пером) спересердя якось зауважив, маючи на увазі мовні нісенітниці, недбалості: «Мені здається, що наші журналісти геть утратили совість».

Дедалі частіше звучать нарікання американської громадськості щодо стану англійської мови в їхній країні. Загальновідомі надзвичайна уважність, вимогливість і суворість французів до норм своєї мови.

Кажучи про геть неблагополучний стан російської мови на її батьківщині, хочу порушити питання російськомовної ситуації в Україні. Це моє власне аматорське дослідження, не підкріплене науковими статистичними обчисленнями.

Якось один композитор декількох відомих пісеньок сказав не без бравади в телепередачі, зловживаючи українським «г» та київсько-подільськими інтонаціями: «А чего это я должен говорить по-украински, когда «хгаворю» по-русски?». Васю, та хто тобі сказав, Васю, що ти розмовляєш російською? Існує така собі ностальгія за говором наших міських дворів, але ми вже давно не Володьки та не Мишки, а Володимири Петровичі та Михайли Івановичі, і мова — наша основна характеристика.

Не бажаючи жодним чином нікого, боронь Боже, образити, хочу сказати: я не знаю, «на чом» розмовляє пів-України, але назвати це російською — не наважуюся. У моєму оточенні багато російськомовних людей, повірте, людей освічених. Повірте і в те, що більшість із них грішить помилками: насамперед, звичайно ж, неправильними наголосами, які дуже строгі в російській, потім — неправильне використання прийменників, і, зрозуміло, густий заміс української артикуляції (вимови) й інтонації.

Якщо умовно назвати суржиком українську з русизмами (про що йтиметься нижче), то я не маю на увазі тих, хто розмовляє суржиком. Повторюся, йдеться про людей, які думають і розмовляють, на їхню думку, нібито правильною російською мовою. Припускаю, що деякі навіть і не здогадуються, не усвідомлюють неповноцінності своєї мови.

Якось прослухавши себе на магнітофонному записі, я як філолог (плюс три аспірантські роки в Москві) ахнула: зрозуміло, я не плуталася, як у соплях, у дієприслівникових та прислівникових зворотах, але інтонації, але приголосні! Посміхнувшись, подумала: да-так, чудовий актор російського театру, професор Микола Миколайович Рушковський із його напрочуд красивою російською мовою не взяв би мене свого часу на свій курс у театральному за всієї, сподіваюся, взаємної симпатії. Але легко втішилась: в мене ж є вихiд, вихід — моя рідна українська мова. Прислухайтеся до російської мови в транспорті, на вулицях, у магазинах, до того, що долинає з телеекрана з вуст директорів заводів, деяких журналістів, ведучих програм, чиновників — вони розмовляють українізованою, українською російською (так я назвала це). Що й зрозуміло: рідні звуки закладені в нас століттями, на генетичному рівні. І не зміг Вася-Васильок навіть за ці самі століття переважити Грицька-когутика (півничка). Таким самим покаліченим обрубком користуються наші діти, прислухайтеся.

Ця стаття написана до «оранжевих подій» в Україні. Ну вжеж у цi днi наслухалися з вуст російськомовних депутатів таких мовних перлів, зразків неграмотності, перелік яких зайняв би багато сторінок. Шановні добродії депутати, ви бажаєте говорити російською? То зверніться до викладачів, займіться своєю мовою. Неприпустимо вивергати водоспади неграмотності на ваших виборців і на іншу поважну публіку.

То якою ж мовою розмовляє Україна? Вважаю так: частина — українською, частина — суржиком, а решта — розмовно кульгають на чомусь, чому не можу дати назви.

Я раптом виявила, що уникаю галасливих місць, громадського транспорту, намагаючись врятуватися від лінгвістичного терору.

Єдиний випадок, який не викликає в мене роздратування, — спогади фронтовиків. Більшість із них — колишні сільські хлопці, а на війні, щоб вижити, «берегись» та «ложись» повинні звучати однією мовою. Але їх не зовсім, скажімо, правильну російську мову я слухаю з глибоким співчуттям. А ось телевізійні «Народна платформа» та «Скажи» — таке собі карикатурне та разом із тим, на жаль, реальне відображення мого народу.

То який висновок? Цілком можливо, думка моя спірна, але, на мій погляд, російськомовна Україна ніколи не заговорить красивою, а якщо не красивою, то хоч би правильною мовою. Стверджую це як багаторічний викладач-філолог.

Згадую гостре почуття сорому, яке я відчула біля телевізора кілька років тому, під час телемосту з вулицею: якийсь хлопчина чи то з Донецької, чи то з Запорізької області поставив запитання відомому московському тележурналісту Сергію Доренку, який навідався до Києва, щось на зразок «ото, што в нас с русским языком?», мовляв, затирають і тому подібне. «А що, — здивувався Доренко, — вам забороняють розмовляти російською? Якщо ви не можете написати українською заяву, попросіть когось. Та говоріть! — І скоромовкою додав: — Якщо це, звісно, російська».

Одна моя знайома з Росії, яка прожила десять років в Україні, із, можливо, навіть і неусвідомленою зверхністю якось заявила: «Тут майже ніхто не розмовляє російською без акценту». Я вельми здивувалася: майже кожна людина мовою іншої країни розмовляє з акцентом. До речі, за ці десять років вона так і не заговорила мовою землі, яка дала їй затишок, притулок та сім’ю, та й в російській в неї зустрічаються огріхи.

Чудовий російський письменник Анатолій Стреляний розмовляє з непозбутним акцентом рідного краю, але мова його багатобарвна i правильна. І легкий український наліт, як відгомін далекого дитинства, додає, на мій погляд, деякої пікантності його радіовиступам на «Свободі».

Вельми симпатичний хлопчина з відомої поп-групи, почавши давати інтерв’ю українською, потім сказав: «Нет, я лучше перейду на русский — у меня так красивее». Ні, мій любий, ні, мій славний, не «красивее», та й немає такого слова в російській мові. А ось коли ти розмовляв українською, тобі, ймовірно, було складніше, але ти стежив за мовою і фрази були без звично-банальних штампів, характерних для шоу-бізнесу, і виглядав ти інтелігентно.

Я в жодному разі не проти молодіжного сленгу. Він існує в багатьох мовах, і через певний час деякі «приколи» переходять у словник. Але й тут слiд бути обережними та дотримуватися почуття міри: їх величезна кількість, особливо затертих, — надто периферійна та представляє вас не з кращого боку.

Якось пізно ввечері я випадково почула по телевізору інтерв’ю з Андрієм Данилком (здається, на Першому каналі). Спершу я не зрозуміла й вирішила, що він виступає в своєму жанрі. Але ні — це справді було інтерв’ю з Данилком, а не з Віркою Сердючкою. Славне хороше обличчя, і говорив він речі розумні та слушні. Але російська, російська!.. Я просто перелякалася: «в них», «в нас» тощо. А ось нещодавно в іншому інтерв’ю, розповідаючи про свої плани, крім усього іншого, сказав: «Я вирішив навчитися розмовляти російською — і навчуся.» Вельми похвально. Тобто він як гомо сапієнс (істота мисляча) добре розуміє ущербнiсть своєї мови. Але ми зі Станіславським знову не віримо: для того, щоб позбутися української артикуляції, треба години провести в лінгафонному кабінеті, як ми, бувало, в Інституті іноземних мов. Але, на мій погляд, для пана Андрія, зважаючи на його талановитість, не становитиме особливих труднощів оволодіти саме хорошою українською, i ось тоді він точно заговорив би в мене англійською. Якщо вам потраплять на очі ці рядки — ласкаво прошу, пане Андрію, але за вищезгаданої умови.

У США мова конгресменів є зразком для наслідування. Залишу без коментарів як уже загальник говоріння наших російськомовних депутатів; у виступі одного з них (із Криму) я нарахувала не менше шести помилок. Тут слід зауважити, що російська мова в Криму була та є — щось неймовірне. І хоча місцеві жителі — люди прийшлі, в більшості своїй вони вчилися в російських школах, де, як і в усій Україні, переважала російська. І некоректно шукати причин у тому, що зараз, мовляв, у школах введена більша кількість годин державної мови. Мова в Криму завжди мало радувала. Але стогони щодо «загибелі» російської мови почалися чомусь саме тепер. А чому не двадцять, не тридцять років тому? Чому тоді не були чутні голоси дбайливців і захисників, ревнителів і спасителів? А саме тепер, коли незалежна держава хоче врятувати свою мову, що цілком природно?

У розвинених країнах еліта — це люди, які «набрали» багато освіти, коротко скажемо так. У нас чомусь елітою називають людей, тією чи іншою мірою наближених до влади або до нових багатіїв (до останніх, до речі, не відчуваю жодних негативних почуттів: багатіють люди — багатіє країна). Але, на жаль, мовний пейзаж того середовища «скудоумен» та убогий. Не хочеться згадувати осточортілі «как бы», «чисто», «типа», «конкретно» та невикоренені «ложить», «ихний» і «одевать пальто» замість «надевать». Однаковість затертих фраз-кліше до одурі подібна до одноманітних гіпсокартонних «євро-ремонтiв» з арками та навіває понурiсть, щоправда, породжуючи багато анекдотів й «афоризмів», в чому є така собі втішливість. На запитання «А що це за людина?», мої друзі часто коротко відповідають: «А-а, «ложит». І все вже сказане. Ось ще кілька жартів, що розлетілися Україною: «конкретный премьер конкретной страны» й абсолютно приголомшуюче «дорогие матеря».

Неграмотна еліта — це нонсенс. То який вихід? Як позбутися цієї мовної примари, що межує особисто для мене майже з насильством? Якщо, як я вважаю, більшість, особливо ті, кому за тридцять, ніколи не оволодіє правильною російською мовою — а я, повторюся, вельми переконана в цьому, — то, природно, немає й імовірної надії, що ця сама більшість раптом виявиться спроможною вимовити приємну для слуху українську фразу. (Я буду щаслива, якщо помиляюсь.)

А ось для людей, які розмовляють суржиком, тобто як ми вирішили вище, українською з русизмами, ситуація аж ніяк не безнадійна. У відповідь на мою українську багато співрозмовників природно й охоче одразу переходять на рідну, трохи ніяковіючи та утрудняючись цими ж русизмами. За моїми особистими спостереженнями, «замислившись», людина позбувається їх протягом тижня — двох місяців (залежно від гнучкості мислення та сили бажання). І ще одне спостереження — людей, які легко «перестрибують» із російської на українську, мені набагато легше навчити говорити англійською. Ті ж, для кого існує бар’єр перед українською, він такий самий високий і перед іноземною. Пояснення цьому не потрібно, хіба що можу додати — багато українських граматичних конструкцій дуже близькі до таких в англійській та німецькій.

До чого ж я веду? І який вихід? Хоч як би справжня українська еліта не сподівалася, але ж не заговорить «враз» міське населення центра та сходу країни українською. Не зачіпатимемо тут історичні і політичні причини (хоча куди від них дітися?). І що ж робити?

Підростають діти, і дедалі частіше моє вухо з відрадою вловлює рідну мову. І тут я звертаюся до батьків: допоможіть їм. «Так, — скажіть ви дитині, — я не розмовляю українською, але ось поясни мені це слово або переклади оте». Грайтеся з ними. Пограйте з дітьми біля телевізора: хто швидше та більше «піймає» помилок, яких сила-силенна звучить із телеекрана. Прослухайте разом регулярну передачу на українському радіо про правильне вживання слів, хай це буде так само природно, як ви водите дітей до цирку, зоопарку або лялькового театру. До речі, колись у російському журналі «Наука и жизнь» існувала рубрика — щось на зразок філологічного практикуму, здебільшого загадки на вибір правильного наголосу. Такі передачі є в нас на радіо й телебаченні, але слова даються списком, що погано запам’ятовується. Методика навчання містить не тільки і не стільки переліки, а й об’ємний ігровий матеріал, навіть для дорослих. Батьки повинні допомогти школі, де, чого гріха таїти, викладачі, зачинивши двері класу, розмовляють у вчительській російською і часто вельми посередньою. Поясніть, доведіть дитині, що краща візитна картка особистості — не тільки «прикид» та іномарка, це насамперед наша мова та вираз обличчя, за який людина відповідає з роками. І які вражаюче взаємопов’язані. Правильна мова — це вхід у культуру. І це майже як вирок. Дайте своїм дітям шанс, полюбіть разом із ними красиву, співучу, з її лукаво- мудрим гумором, незвичайно багатогранною та гнучкою лексикою нашу мову.

Зробіть зусилля, нахиліться, підніміть нашу надзвичайно багату українську літературу та культуру, що розкинулася перед вами, й станьте вдвічі багатшими самі. Не вірте вузьколобому міщанському твердженню про їхню нібито несамодостатність. Не беріть за приклад густопсову обивательську логіку: не люблю — бо не знаю, не знаю — бо не люблю.

Один хороший московський письменник, закінчуючи переклад книжки Василя Стефаника для прекрасної серії «Літературні пам’ятки», пригнічено признався мені, що йому сумно розлучатися з цим шедевром. Зробіть невелике зусилля, прочитайте з десятикласником, наприклад, оповідання того ж Стефаника або «Три зозулі з поклоном» Григора Тютюнника, а з малюком — вивчіть сповнені ніжної поетичності «А я у гай ходила» Павла Тичини, або «Мамо, прийшла вже зима» Лесі Українки. Не забудьте зайвий раз похвалити дитину та наголосити, що вона може те, чого не зуміли ви.

Повірте мені як багаторічному педагогу: ваші зусилля, безумовно, принесуть плоди, і ваша дитина, і ви самі справді станете інтелектуально багатшими на цілу культуру.

Багато СНДівських людей скаржаться мені, що за кордоном оточуючі не дуже й хочуть із ними спілкуватися. А кому це цікаве: комунікація на рівні «твоя моя понимай»? Мені з моїми друзями дуже комфортно за кордоном, бо наша іноземна мова грамотна, а отже — інтелігентна. Існує незаперечний взаємозв’язок між володінням рідною мовою та можливістю вивчити іноземну.

Надто дивною для мене була запекло-ворожа реакція на пропоновану реформу української мови саме з боку тих, хто розмовляє російською, і не знає, не відчуває відтінків української. «Що це за слова, — обурювалися вони, — «мовленєва практика», «слухавка», «гелікоптер» або «чудасія». Це нагадало мені те, як ми в дитинстві, знайшовши в словнику англійське слово, що непристойно звучало російською, з ідіотським смiхом повторювали його.

Ви — у вільній країні. Вибір мови за вами, але — мови, а не якогось недомислiя.

Кожна мова — і не лише літературна, а й діалектна — надзвичайне багатство: волзьке «окання», уральське «цокання», м’який полтавський говір, злегка полонізована «львівська говірка». І коли в пана Литвина проскакує в українській, наприклад, слово «фороба», а в пана Плюща — «мікрохвон», то не треба, панове «знавці», презирливо кривити губи: навіть у російській літературі ХIХ століття місто Фастів називалося Хвастів.

Багатьом українцям важко вимовити «у нас» російською, їхнє «в нас» — неподоланне. Такі особливості утворення українського звуку. І особисто мені дуже подобаються особливості звучання української мови І. Плюща — воно природне й органічне для його краю.

Не так давно, почувши вперше наспіви єврейського містечка у виконанні хорового колективу, я була приваблена їхньою мелодійністю та дуже поспівчувала євреям, які втратили, не зберегли свою мову — ідиш, через, звісно, обставини та ситуації (які я тут не зачіпаю) в тій колишній країні.

Викликає глибоку повагу єврейський народ Ізраїлю, який відродив стародавній іврит, а й серед тих поки що небагатьох у Європі, хто знає історію моєї країни, існує шанобливе здивування, навіть подив щодо того факту, що українцям узагалі вдалося зберегти свою мову, попри багаторічні, наполегливі та послідовні гоніння. У результаті, на мій погляд, постраждали обидві мови: мова- прибулець, велика та могутня для росіянина, перетворилася на те, що ніяк не назвеш такою, а мова корінна «збагатилася» русизмами, не притаманними їй зворотами та горезвісним суржиком — тобто, відбувається девальвація та профанація слова.

Отже, усе вищесказане — про стан російської. А що ж у нас із державною мовою? Ну, панове молоді українські журналісти, скажу вслід за російським актором, іноді мені здається, що у вас немає ні совісті, ні професійної амбітності, ні елементарної грамотності. Постійні кальки(*) з російської, нескінченні «родзинки» (хоча російська «изюминка» — вислів повноцінний), «козли відпущення» замість «офірний козел». Чувала я й таке: «чергова качка облетіла...» (калька з російської «очередная утка», тобто дезінформація) та «підкласти велике порося» (калька з російської «подложить свинью»). У мене цілий список програм, дат і прізвищ тележурналістів, які грішать такими «родзинками». Я нікого не називаю тут, тому що мета моя — не принизити якийсь конкретний канал або когось із персоналій, а привернути увагу до проблеми. Та візьміть, нарешті, з полиці книжку будь-якого хорошого українського письменника, фразеологічні словники, яких професіонал має мати предостатньо, прислухайтеся до мови українських учених або тих самих письменників, наприклад, на каналі «Культура»! (А, до речі, куди подівся цей канал?) Мене не цікавить біжучий рядок із вказівкою марки одягу ведучого, було б цікавіше прочитати прізвище редактора передачі, прізвище хорошого перекладача зарубіжного фільму, як це ми побачили після блискуче перекладеного мюзиклу «Моя прекрасна леді»: у кінці великим планом — переклад Бориса Тена (на «1+1»).

Існує закон про державну мову, але будь-який навіть найкращий закон потребує підтримки. Чому б не ввести систему штрафів за ляпи та неграмотність, аж до позбавлення ліцензії? Яка газета або який із каналів наважаться ввести, наприклад, рубрику «Помилки на телеекрані, виявлені глядачем» і навіть влаштувати своєрідний конкурс серед них, а також конкурс на виявлення «найзнаменитішого» горе-журналіста або політика. Упевнена, тисячі телеглядачів охоче і навіть з азартом візьмуть у ньому участь. Одразу пропоную першого кандидата в переможці серед тих, хто оволодів нерідною мовою, — Р. Чубарова.

Неймовірно складне завдання постає перед нашою країною, хоча позитивні прецеденти відомі: зміцніла та змужніла фінська, яку і не вважали за літературну, вивільнившись із-під превалюючої тривалий час шведської. Відомі й інші приклади, коли державна мова країни гідно повертає собі належний статус.

Дискусії про мову тривають у кожній країні, триватимуть вони й в Україні, викликаючи біль у одних і незбагненне для мене глухе неприйняття та нерозуміння в інших. Я не хочу, щоб мій народ, моя країна були розділені стіною ворожості й існували мовби на двох різних орбітах, будучи водночас уособленням безкультур’я та неграмотності, не хочу, щоб моїх одноплемінників називали напівпрезирливо «жлобами».

Не бажаючи повторюватися, повторюся: а й небагато треба — прослухайте себе на магнітофоні, посміхніться, докладіть небагато зусиль — хай наші діти мають кращий вигляд, ніж ми. А головне — розуміння почуттів, а часом і відчаю співвітчизника, який мешкає поруч і розмовляє рідною мовою.

То якою російською розмовляє пів-України? (Людмила СТЕЛЬМАХ, «День», 29.12.2004р) Не засмічуйте свою мову матюками, бо перетворите себе на "чєловєка руской культури" на зразок героя України народного депутата від партії регіонів директора шахти "Красноармійська" Леоніда Байсарова

Борис Рогоза. Уроки державної мови № 1 - 37 http://www.ex.ua/view/5361303

Устаревшая система расчетов инфляции не дает объективной картины роста потребительских цен в Украине. Такое мнение эксклюзивно для UBR.UA высказал директор Института экономических исследований и политических консультаций Игорь Бураковский.

"Каждый товар имеет свой соответствующий вес в общей потребительской корзине. И мы можем наблюдать такую картину: с одной стороны мы имеем общий рост цен на многие товары потребления, но есть и те товары и услуги, рост которых не наблюдается. В итоге мы получаем усредненный показатель инфляции", - рассказал Бураковский.

По словам эксперта, чтобы избежать разночтений, нужно улучшать методику инфляционного оценивания.

"Даже если сегодня цены на какую-то единицу товара в общей потребительской корзине вырастут в два раза, все равно это минимально отразится на показателях инфляции, потому что доля этого товара в инфляционном показателе составляет, например, 0,01% Это чисто арифметический фокус", - сообщил Бураковский.

Он отметил, что Украине необходимо дифференцировать способы подсчетов инфляции, как это принято во всем мире.

"Помимо количественных измерений надо еще и приводить качественную статистику, например, выяснять оценку экономической ситуации различными группами населения. А пока мы имеем целый комплекс причин, по которым происходит несовпадение между ценами на отдельные товары и инфляционными показателями в целом", - сообщил Бураковский.

http://ubr.ua/finances/macroeconomics-ukraine/infliaciia-azarova--arifmeticheskii-fokus-79251

Цены на зерновые по итогам года выросли на 42%

Средние цены реализации на зерновые и зернобобовые культуры от предприятий (кроме мелких) выросли в январе 2011 г. на 42% по сравнению с ценами в январе 2010 г. Об этом свидетельствуют данные Госкомстата Украины.

В январе 2011 года средние цены реализации на зерновые и зернобобовые культуры достигли уровня 1379,6 грн. за тонну, что на 42% выше по сравнению с ценой в январе 2010 года – 971,4 грн./т.

Средние цены реализации на скот и птицу также выросли, но по сравнению с зерновыми незначительно – на 7,8%, с 9974,8 до 10759,3 грн./т (в живом весе).