[Приєднана картинка]Боже, просим милосердья, вразуми наши умы, Дабы в новых поколеньях пели Божие псалмы. Чтоб не только просто пели, а узрели Стих Святой. Чтобы в дождь, жару, метели, не ослаб Живой душой. Чтобы разные невзгоды не сломали веру их. Войны, бедствия природы, не рождали боль и крик. Пусть друг-другу помагают, сея по Земле Любовь. И, возможно, двери рая, Ты, Господь, откроешь вновь. Дай нам, Боже, быть мудрее, и научим мы детей, Что...

Читати далі...

Сиджу і плачу: порвані колготи, Зламалися духовка, блендер, фен, Спізнилася сьогодні на роботу, Спинив за швидкість грізний полісмен. А ще побігла-пригоріла каша- На плитці майже творчість Пікассо, Відклеїлась від старості гамаша.. Приходиш ти з роботи: «Їсти що?» Реву ще більш, від туші очі чорні, На кухні від згорілого аврал... Поглянув ти - назад пішов проворно, Ключами брязнув... Ось такий фінал! Реву навзрид. У двері раптом дзвоник: Заходять квіти, суші, «Сарма», фен....

Читати далі...

Так само як буває пустосміхДо мене зачастило пустощастя,Коли я забуваю все і всіх,Підпалюючи спогадів манаття,І, пурхаючи в легкість пустоти,Дивлюсь як шахи з дошки полетілоДонизу все, туди до самоти,Де так безжально, прісно і безкрило.

А знаешь, ты меня успокоиланет,правда, не то,чтобы часто,но это меня беспокоилотвоё состояние и безучастие...жизнь кровоточит и часто лупцует,а время не лечит - криворукий доктор,оно штопает и просто рубцует...Внутри камень и что-то оторвано,а что-то разбито,отхожу в сторону...Ты же спокойная и всегда браваяво взоре искры,в голосе колкости...всегда правая и всё по полочкам - завидую твоей стойкости!Потом пойму,что всё игра - бутафория:что зря,что можно было бы...,да только это - другая история...

Читати далі...

Як мало треба щоб зрадітиІ як багато щоб прийти,Щоб написати, подзвонити,Сон розірвати німоти.То все легке коли ми діти,Дорослий розумом живе, А це немовби як хворіти,Дивитись в дзеркало криве,І рік за роком щохвилинуДолати й кривдити в собіТу, щастям сповнену дитину,І вікувати у журбі.

Що, скажи мені, наше “кохання”Із тобою мені принесло?Невичерпні глибини страждання,Незлічене принижень число.І чи можна сказати “він зрадив!”,Як потрапивши в той буревій,Шквал емоцій, мінливості градів,Я від тебе сховався у Ній?А тепер здалека споглядаю:У щоденності хтивих марнотПослідовники радо вступаютьНа кохання твого ешафот.* фр. ;chafaud — «театральні підмостки»

Уж не знаю, кто был самым первым,что случилось,что сделал он...только с тех времён,самых первых,недолюбливают ворон...В чёрной стае и клюв и перьявсё и вся - вороного крыла,упаси тебя Боже белымв стае вылупиться из яйца!И не важно о чём ты грезишьи ни помыслы, ни делабудь ты Ангелом - должен быть белым!Но не чёрным - такие дела...

Привет, мой Свет! Ждала. Скучала. Не знал? Устав от суеты Стояла долго и молчала. С котомкой бед последних лет. Когда-то теплый легкий бриз Ласкал во мне живую душу. Предощущеньем был и ты… Вода, любя, дразнила сушу, Сверкая сотней ярких брызг... Хранимой от людского горя, Лучами нежными согрета Росла… и Солнце, и цветы – на радость мне, рожденной летом. Дитя любви земли и моря… Под грузом прожитых мной лет Девчонки милой больше нет И лишь тебя, как...

Читати далі...

Лиш бездоганне почуття Не крає жалем твою душу. Я зазирнула. Вибач, мушу, Бо те є сенс мого життя. Тож видихай усі образи... Такі гіркі... Нехай летять Кудись подалі. Не простять Ті, хто без розуму. Одразу Відкрий легеням Сонце й світло, На вихід - лихо. Вже помітно - Не маєш стільки гіркоти І більш чистішим станеш ти. Наповнюй сяйвом свою душу, А я - до інших. Вибач, мушу.

[Приєднана картинка] Осиротелый блеск дорог И тихий шелест шин над ними, И, еле слышный, ветра слог Под небесами голубыми. По крыше дома и окну, Когда я спал, дождь прогулялся. Но к пробужденью моему, Он в небеса опять поднялся. Он был не грустным, нет - отнюдь, Светился радугой цветною. И я коснулся её чуть, Сквозь расстояния, душою. Стеклом стекала капли дрожь, - Я провожал её глазами, - Никак я ей не мог помочь, Была ведь матрица меж нами. Дождь мне оставил...

Читати далі...