Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

Знатрою (Прокидаєся мов би в останнє...)

Прокидаєся мов би в останнє
У чергову добу безпорадну.
Наче хтось вже від самого рання
Час життя твого з посміхом краде.
І заграва зловісна у небі
Обгорнула цю днину багрово
Та сховала весну цю від тебе
У садах онімілого слова.
Де від сонця жага та спекота,
Та бур"ян між руїни...і попіл
Крутить вітер, жене видноколом
По околіям вбитого поля...
...Привітаєш весну спозарання.
Звариш кави. Неспішно в зажурі
Вип"єш. Тихо ввійдеш як в останнє
В день насталий...у думи похмурі.

Когда

Когда целует темя седина,
А опыт(сын ошибок)не приходит,
Когда их дочь смеется мимоходом
И смотрит в май Весенняя Страна
Глядит из фотографий в глубине,
Из окон, в душных зарослях сирени,
Когда внезапно отступают тени,
А страхи не преследуют во сне.
Когда вновь без тревоги голова,
Легка, совсем как одуванчик белый,
Там снова смелость поднимает стрелы,
Мол женщина всегда-всегда права.
Тогда и наступает этот миг,
Тот, за который велено держаться,
Его не многим суждено дождаться
И выстроить с улыбкой, словно стих.

«Такие хрупкие мечты»


Я ветром стал в твоих глазах,
Расстался с небом на пороге,
И в бесконечной снов тревоге,
Себя перетираю в прах,
Я вырвал суть из поднебесной,
Такой большой и неизвестной,
Но снова душит вечный страх...
Так сложно удержать в руках,
Весь холод правящей весны,
Что напрочь сковывает тело,
Когда сквозь душу, неумело,
Вся правда рвется через сны,
А горький дым, целуя пальцы,
В себя вплетает через танцы,
Такие хрупкие мечты...

© William van Warg

«Теперь можно»



У цветов будто выросли зубы,
Красный запах витает вокруг,
Я опять вспоминал твои губы,
И тепло твоих ласковых рук.

Когда море заменит нам сушу,
Когда в небе откроется пасть,
Я схвачу себя прямо за душу,
И позволю безвольно упасть.

Давай выйдем отсюда родная,
Под ногтями свернулся огонь,
Ты прости, что тебя вспоминая,
В лёгких тихо играет гармонь.

Когда звёзды отчаянно ахнут,
Когда будут лишь арфы в саду,
Мои страхи уж точно зачахнут,
Потеряв себя в этом аду.

В этой плоскости дна и тумана,
В этой нижней ложбине из грёз,
Я внушил себе столько обмана,
Что себя чуть с ума не увёз.

Когда будут шуметь водопады, 
Когда скрежет земли оглушит, 
В моё сердце ворвутся цикады,
Хотя рот мой давно как зашит.

Мир умоется горько слезами,
И свернётся в беспечную даль,
Теперь можно своими глазами, 
Отпустить наконец-то печаль.

Теперь можно, я выдохну тихо, 
Но забыв про гордыню и честь, 
Я тебе расскажу своё лихо...
Моя грусть - это всё что я есть.

© William van Warg

«Христос Воскрес!»


Весь світ чекає на Великдень,
Із року в рік мрія мандрує -
Бо в світле Свято, в світлий день
Нам Бог надію подарує!
Знаю спільноту – вірить в диво,
Та більшість жиє з розрахунком,
Перехрестив живіт наживо -
І жде від долі подарунка …
Часи скорботні ходять світом,
Багацько люду в щирій скруті.
Хто жив дідівським заповітом,
Той Бога знайде у покуті …
Тож, ігноруючи знегоди,
Всі православні, як один,
Ждуть урочистої нагоди -
Впустити свято в кожний дім!
Тож прочиняйте двері святу,
Мої знайомі та друзяки.
Христос Воскрес! – у кожну хату,
Боже, прими й мою подяку!

ID: 912581

«Ты узнаешь не сразу»


Ты узнаешь об этом не сразу,
Если вдруг я исчезну во тьме,
Если дам я уставшему глазу,
Замереть в этой вечной зиме.

В отражения бледной пучины,
Манит робко безмолвная даль,
Я бы выбрал другие причины,
Но апрель это новый февраль.

Расцветает полночная вьюга, 
Холод вытащил страхи из вен,
Мы теряем себя и друг друга,
В этом блядском огне перемен.

Мы в тылу опустевшей дороги, 
Не увидимся больше никак, 
Не разделим печаль и тревоги,
Не разгоним окутавший мрак. 

Мы уходим, однако запомни,
Этот мир всегда будто чужой, 
Ну а время... хуёвый любовник, 
Когда ищешь забытый покой.

© William van Warg


«Cчастливые сны»


Закрываются двери,
Незнакомые лица вокруг,
Мы уставшие звери,
В зоопарке забытых желаний,
Чьи-то нежные руки,
Оказались холодными вдруг,
Словно эхо разлуки,
Меж осколками воспоминаний.

Бьёт стеклом по лицу,
Одиночество этих дождей,
Мы чуть ближе к концу, 
Как забитые ставнями окна,
Будто странная сказка,
Про не менее странных людей,
У которой развязка,
Нить судьбы и её же волокна.

Руки плавятся вновь,
Я касаюсь огня просто так,
Сквозь кипящую кровь,
Между страхами и за пределы,
Когда всё выгорает,
Остаются лишь пепел и мрак,
Кто тогда поиграет,
В этой драке надежды и веры?

В бесконечных полях,
Сухостой и остатки листвы
В моих черных морях,
Волны топят неловкие тени,
Мой слепой старый пёс,
Снова видел счастливые сны, 
Где, среди новых слёз, 
Ещё чувствуешь запах сирени.

© William van Warg

«Тело»



Это тело всё ещё двигается и дышит, 
Разрывается, поднимается ещё выше,
Распадается между нитями не спеша,
Трепыхается в нём задёрганная душа.

Загораются, разгораются в нём огни, 
Кровь бурлит, закипают пустые дни,
Дым клубится и тянется чёрный след, 
Снова звёзды мерцают которых нет. 

Бесконечной свинцовостью облаков,
В голове снова звякнут оковы слов, 
Запирается сердце и прячет ключ,
Между рядом затерянных серых туч.

В бесконечной пустыне танцует ночь,
Ветер гонит барханы куда-то прочь,
На суставах тихонько скрипит песок,
Кровь пытается выйти стуча в висок.

Пробуждается снова весенний прах,
Тело помнит на ощупь забытый страх,
Тело помнит как пепел горчит во рту,
Как рождалось прекрасное в пустоту.

Помнит ночи застрявшие перед сном,
Помнит неба уставшего тихий гром,
Помнит запахи, вкусы и каждый час,
Помнит тех, кто горел но уже погас.

Оно помнит, не в силах теперь забыть,
Оно помнит про жизнь, забывая жить,
Оно помнит так много и чёрт бы с ним,
Этот мир он не станет для нас своим.

© William van Warg

А ти хмари читати вмієш?...

А ти хмари читати вмієш?...
Що за хмарою тою?...Знаєш?
Там, скоріше за все, руїна
Дня сьогоднішнього в прийдешнє.
Там повільно здіймається в обрій
Дим стихії пожарищ ярих.
І ярь сонця на схід чи на захід
Проливає зорю червону 
По всьому широкому полю,
Яке парує туманом
Від щойно пролитої крові
Рукою рашиста злою...
Не сховатись в окопі у полі
Від тої зорі, що захмарна
День ретельно ховає за ранок
Та в холодний у сутінках вечір.
...У сучасності не вгадаєш,
Коли візія явить явне
Чи прикличе мару з уяви.
То ж, питаєш себе самого 
<<...А ти хмари читати вмієш?...
Що за хмарою тою?...Знаєш?...>>.
...Там, напевне, лазурний берег,
Небо синє, пляж та сонце.
Там кохання!
Безглузддя!
Скоріше за все, ти мариш.

******Ярь - тут: весна
Візія - привид

Танок ночі.


Одягає неспішно смокінг.
Закрутився босоніж в темінь,
В темінь мерзлу та дощову.
Вмить розхитався у танці.
Із заплющеними очіма
Покрокував крізь вітер у мряку
З усіма сподіваннями в безвість
На танок свій рухливий у вічність.
Шепотів та хрипів,
В захлинанні 
Мовив щось про кохання дивне,
Про печалі та обрії темні...

...І здійняв він угору руку!
Запалив над собою сонце -
Смолоскипу яскравий омах.
Розтопились щоб хмари темні!
Відчинилось щоб небо навстіж!!!...
...Запалало те сонце жовте.
Смолоскип догоряв та танув,
По краплині спадав смолою.
І в розірваних хмарах золою
Стала ніч та кидала зорі,
Що ядучим огорнуті димом.

...Та не спинявся - ішов він
Ночі нічніший, чорний.
Задихався,
Гучно але все співав він
Сповідь свою про свободу,
Про омнність, ницисть та зраду.
Танцював в божевільному танці,
Ніч місив та топтав у калюжах
У полоні горя роз"ярень.
Віялом навколо себе
Нестерпні розплескував болі...
Шаленів він у ритмі танцю!
Та з плечей своїх скинув смокінг,
Кинув в місяць його...У місяць,
Що іклом 
Простромлював ніч зі сміхом,
З диким реготом в люті до ночі... -
Аж захлинався в зорях, 
Згасав у повільних хмарах!

...Та вже обрій у схід палає!
В криваво багрових загравах
Поглинув відчай та морок,
Які стомлені в ритмах танцю
Зникають в агонії ночі..................

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
360
попередня
наступна