Про співтовариство

Для всіх, хто цікавиться історією України, а також задумується над її майбутнім, яке не можна уявити без свободи і справедливості.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Свобода і справедливість

Посмертна перемога! "Смерть - не кінець боротьби!"

Знімок, на якому зображений український захисник, переміг на міжнародному конкурсі у Японії



Військовослужбовець Збройних Сил України гранатометник 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергій Кобченко. Фото: mil.gov.ua

 Я погоджуюсь з правилами сайту та політикою приватності
Світлина італійського фотографа із загиблим українським воїном отримала золоту нагороду міжнародного конкурсу в Японії.

Про це повідомляє прес-центр Міністерства оборони України.

«Історія загиблого українського захисника Сергія Кобченка вразила журі авторитетного міжнародного конкурсу «Tokyo International Foto Awards». Фотографія, на якій зображений наш мужній Герой, отримала золоту нагороду конкурсу в номінації «Останній погляд...», – йдеться у повідомленні.

Зазначається, що постать, обличчя та останній погляд старшого сержанта Збройних Сил України, гранатометника 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергія Кобченка, які були навічно зафіксовані італійським фотографом Роберто Траваном, стали відомі також тисячам європейців під час фотовиставки відомих італійських фотографів «Аrma – prossima tua» у 2018 році в Національному музеї м. Турин (Італія).

Повідомляється, що італійський фотограф Роберто Траван, перебуваючи в лютому 2017 року в районі бойових дій на сході України, зокрема в промзоні Авдіївки, був вражений самовідданістю українських воїнів та зробив багато фотографій. «Та фотографія, на якій зображений український Герой Сергій Кобченко, кидається у вічі, оскільки містить незвичну деталь: в одному з відділень тактичного спорядження міститься православний хрест, який оберігав сержанта...але, на жаль, не зберіг...», – йдеться у повідомленні.

Старший сержант Сергій Кобченко героїчно загинув 25 квітня 2017 року в результаті обстрілу російськими терористичними військами опорного пункту в промзоні м. Авдіївка, нагадують у Міноборони.

Повідомляється також, що військовослужбовець Збройних Сил України гранатометник 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Сергій Кобченко Указом Президента «За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Слід зазначити, що Роберто Траван нещодавно повернувся із району проведення операції Об’єднаних сил та готує низку фоторепортажів про мужніх українських захисників, які боронять від російської агресії не тільки Україну, а й усю Європу та світ.

 Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/01/14/znimok_na_yakomu_zobrazhenyy_
ukrainskyy_zahysnyk_peremig_na_mizhnarodnomu_1487965

Подробности обрушения моста в Москве на 110-річчя Бандери

Подробности обрушения моста в Москве: опубликовано видео из самого "пекла"
2 января 2019, 14:00
Состояние людей, пострадавших в результате обрушения моста в московском Парке Горького, — удовлетворительное.
В Москве госпитализировали 10 пострадавших в результате обрушения мостаВ Москве после обрушения моста госпитализировали 10 пострадавших / Скриншот видео с twitter.com/golub

В столице России Москве были госпитализированы 10 пострадавших в результате обрушения секции деревянного пешеходного перехода в Парке Горького.

Состояние людей, госпитализированных после обрушения моста, уточняется, сообщил Интерфакс со ссылкой на источник.

Состояние пострадавших оценивается как удовлетворительное, сообщили ТАСС в пресс-службе Парка Горького.

В Сети уже появилось видео, на котором обрушение моста было снято из эпицентра инцидента — с самого сооружения. 

Напомним, 31 декабря поздно вечером в московском Парке Горького обрушилась секция деревянного пешеходного перехода, расположенного над катком, пострадали 13 человек. В мэрии Москвы сообщили, что мост обрушился в результате технической неисправности конструктивных элементов катка.https://glavred.info/world/10039229-podrobnosti-obrusheniya-mosta-v-moskve-opublikovano-video-iz-samogo-pekla.html

Ось що було в Княжичах за версією винуватців

Княжичі: «контролери» за скоєнням злочинівКняжичі: «контролери» за скоєнням злочинів

Спецоперація із затримання зловмисників, яка мала характер «контролю за вчиненням злочину», — от що було в Княжичах за версією винуватців тих трагічних подій грудня 2016 року, які наразі мають статус підозрюваних поліцейських.

За версією правоохоронців, напередодні трагічної події група осіб вчинила розбійний напад у Києві та мала продовжити злочинну діяльність у Київській області. Спостереження за ними та ретельна розробка їхніх осіб привели поліцейських у село Княжичі, де було вирішено провести спецоперацію з парадоксальною для обивательського вуха назвою — «контроль за вчиненням злочину».

Насправді ж це ніякий не оксюморон, хоч і виглядає як навмисне поєднання суперечливих понять. Контроль за вчиненням злочину — це такий собі вид негласних слідчих розшукових дій (НСРД), що має за мету запобігання злочину та виявлення винних осіб. Контроль має різні форми, в тому числі є серед них і так званий слідчий експеримент. Саме його і обрали «контролери».

 

Наріжне питання в нашому випадку — зрозуміти, що ж саме відбувалося в Княжичах: контроль за вчиненням злочину як негласні слідчі розшукові дії для попередження злочину чи контроль за вчиненням злочину задля сприяння його професійному виконанню. Одне розкриває злочин, інше — розвиває.

За українським законодавством спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину (Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні).

Наприклад, створюється обстановка очікування посадовою особою хабара і перевіряється, чи справді зацікавлена особа готова його надати. Або залишаються на видному місці цінні речі для перевірки — чи не схоче певна особа заволодіти ними. Тобто має бути створено низку штучних умов, які виглядали б як обстановка, сприятлива для вчинення злочину. Отже, це штучне створення сприятливих умов для безперешкодного вчинення злочину і спостереження за намірами осіб як потенційних злочинців. Зауважу, що при цьому обстановка злочину має бути реальною лише для потенційних злочинців, тобто її не повинно бути де-факто.

Враховуючи, що двом фігурантам, що перебували у розробці Нацполіції як грабіжники, там само — в Нацполіції — і видали зброю напередодні спецоперації, можна стверджувати, що умови для скоєння злочину і справді створювались найсприятливіші. Окрім спорядження зброєю двох людей з банди грабіжників перед трагічними подіями у Княжичах жодних штучних умов створено не було. Та і це були не штучні умови, а справжня зброя і справжні особи, що розроблялися за подією пограбування в Києві, що сталося напередодні. Це не перебільшення! Серед осіб, що входили до кола фігурантів вчинення злочину, перебували діючі працівники Нацполіції, яким там само, в Нацполіції, видали зброю напередодні трагічних подій та оформили відрядження до АТО.

В чому ж тоді полягала суть законного процесуального контролю за вчиненням злочину під час спецоперації у Княжичах? Чи, може, мав місце фактичний контроль за вчиненням злочину задля сприяння йому? В такому разі, звісно, все мало відбуватись саме так, як і відбулось:

  • поліція м. Києва приховала спецоперацію в селі Княжичі від правоохоронних відомств Київської області;

  • паралельно у столичній поліції озброїли двох грабіжників, яких самі ж і розробляли;

  • інших грабіжників не затримали на місці злочину по гарячих слідах у селі, а відпустили до Києва;

  • розстріляли Державну службу охорони, яка прибула на сигналізацію, що спрацювала.

Якщо повірити у версію спеціального слідчого експерименту Нацполіції Києва, то на непідвідомчій їм території Київської області, без попередження колег з обласної поліції та прокуратури, в житловому секторі села Княжичі вони гралися зі створенням сприятливих умов для реалізації ст. 187 КК — вчинення розбою. Тобто озброєного нападу з метою заволодіння майном, пов’язаного з небезпекою для життя людей. Саме так вони пояснюють підготовку до спецоперації, виправдовуючи трагічні події трагічною випадковістю. В такому разі, виходячи з постанови про таке НСРД, вони визнають свідоме створення цієї небезпеки, ретельну підготовку до неї і створення умов для скоєння злочину.

Отже, за таких обставин підписанням і виконанням постанови про контроль за вчиненням злочину у вигляді слідчого експерименту правоохоронці свідомо йшли на злочин, документально засвідчивши це.

До речі, за всіма канонами кримінально-процесуального законодавства про контроль за вчиненням злочину в Княжичах була видана постанова київського районного прокурора. Проте нікого не збентежило, що в постанові не було жодного слова про узгоджені дії з силовими відомствами, що мають безпосередній стосунок до території контролю за вчиненням злочину. Які там узгоджені дії! Не йшлося навіть про те, щоби попередити поліцію Київської області та місцеве Управління поліції охорони, на територіальну юрисдикцію яких проникали «контролери» зі столичної поліції за узгодженням колег — «контролерів» з районної прокуратури.

Також логічно, що слідчий експеримент передбачає наявність у спецопераційній групі НСРД хоча б одного слідчого. Нікого не турбувало, що постанову про спеціальний слідчий експеримент виконували всі хто завгодно, окрім слідчих.

Завідомо та свідомо не повідомили, приховали. Чому? Якщо контроль законний — то це нелогічно, адже потрібна допомога, хоча би для усунення потенційних перешкод. Логічно лише в тому разі, якщо контроль злочинний. Навіщо посвячувати в це сторонніх, тим більше правоохоронців, ще й державну охоронну поліцію, яка опікується недоторканністю будинків.

Навіщо було оформлювати звичайне спостереження за грабіжниками під негласні слідчі розшукові дії у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі слідчого експерименту? Може, щоб надати солідності удаваній операції? Адже грабіжників не планували затримувати по гарячих слідах. Це стало гострою необхідністю вже після форс-мажорного взаємного розстрілу.

І все ж таки, хто саме був у Княжичах — «контролери» чи «гастролери»? Чи всередині Нацполіції між ними немає особливої різниці?

https://racurs.ua/ua/2184-knyajychi-kontrolery-za-skoiennyam-zlochyniv.html

Раша гудбай! Дружба скінчилася, починається дрючба

Рада розірвала договір про дружбу між Україною та РФ: як голосували нардепи
 6 грудня 2018, 15:31

Верховна Рада ухвалила рішення припинити дію договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Росією. Відповідно до ухваленого законопроекту, який ініціював президент України Петро Порошенко, договір буде припинений із 1 квітня 2019 року. Відзначимо, що цей договір був підписаний у 1997 році, за ним країни визнали кордони одна одної й закріпили принципи стратегічного партнерства та поваги територіальної цілісності.

За відповідний законопроект проголосували 277 народних депутатів, проти виступили – 20 (позафракційні Юрій Бойко, Юлій Іоффе та Яков Безбах, інші – з «Опозиційного блоку»), не голосували – 34, тих, хто утримався, не було.

Фракція «Блоку Петра Порошенка» дала 108 голосів «за», «Народного фронту» – 72, «Самопомочі» – 17, Радикальної партії – 20, «Батьківщини» – 16.

Лише чотири голоси дала група «Відродження», від «Волі народу» законопроект підтримали шість депутатів, позафракційні парламентарії дали 34 голоси «за». Майже вся фракція «Опозиційного блоку» виступила проти розриву договору – 17 голосів, інші не голосували або були відсутні.

Детальніше – на інфографіці.

Нагадаємо, міністр закордонних справ Павло Клімкін повідомив, що найближчим часом буде припинена дія близько 40 двосторонніх договорів між Україною та Росією.

Коли влада нам не рада

Коли влада нам не рада



Тривалий час я ніяк не міг зрозуміти і з того сильно нервував, коли мої такі начебто гарні ідеї та дуже класні пропозиції не знаходили підтримки у певних грошовитих колах, зокрема і у владних інституціях. Тільки з часом я врешті-решт уяснив одну просту істину, що: «Кожен пан має свій план». І саме тому якими б твої, Богдане, пропозиції не були на вигляд геніальні, перспективні й вигідні, але воно все не є цікаве тим панам, до яких ти звертаєшся з невідомих наївних причин. Не цікаво і все тут! Іншого пояснення немає. Власне, що і не треба.
Будучи певний час журналістом-«ЗМІ-їстом», я багато раз вештався коридорами влади і в Львівській ОДА, і міськради Львова, бував на сесіях і різноманітних нарадах, навіть є третій рік членом Громадської ради при ЛОДА і начебто в культурно-релігійній комісії, але чогось розумного і позитивного в тому не знаходжу ніяк. Скрізь безкінечний сморід «Рекреацій» або «Московіади» Юрка Андруховича як був – так і залишається. Якраз в тому дусі я придумав собі своєрідну акцію при зміні влади в ЛОДА подавати туди якусь свою пропозицію і чекати, що з того буде як кажуть науковці: «у сухому осаді». Було різне і я, власне, починаю від кінця оприлюднювати свої пропозиції та відповіді на них і всілякі інші результати.
Остання епопея почалася з появою на чолі ЛОДА п. Олега Синютки, якого я сповна поважаю і зневажаю одночасно, бо ну а чого, як нічого? Є гарний вислів, що «короля творить його оточення» і це правда, як правдою є думка Жоржа Дикого, що «короля творить його оточення, але перед тим король утворює своє оточення, а вже тоді воно створює або спотворює короля» Начебто і старається людина, але якось воно «сікось-накась-викусь» усе. І я спробував було помогти, щоб так не виглядало, тому і надіслав у середині 2016-го такого ось листа з пропозиціями, якого особисто заніс до відділу реєстрації звернень громадян ЛОДА і за якийсь тиждень-два був звідти навіть дзвоник, де мене ввічливо розпитали і на тому все скінчилося. Відповіді письмової жодної. Власне я тим не переймався, бо то ж не мені особисто було потрібно, як чітко ясно зі мого звернення, а суто самій владі я робив підказку і добру пораду. Не хочете – не треба. Робіть свої задуми і думи. Минув рік 2017-й і мали відбутися звітні річні збори Громадсьої ради, яку очолив молодий і зовні енергійний хлопчина Андрій Болюбаш, отож я зробив копію і вручив особисто йому зі словами, що мені не відповіли ніц з ЛОДА на це, то може він використає. Голова красномовно скипів на очах: - Що?!! Не відповіли?!! Я розберуся і вам нададуть відповідь!!! Ага, розігналися! Навіть не передзвонили. «І втретє закинув старий свої сіті…» і нарешті витягнув свого облизня, який публікую нижче.
Розповідаю по-секрету, що цього разу «сіті були значнішими»: я вислав копію електронною поштою на сайт Кабміну типу самому Гройсману і саме тому відповідь таки знайшла свого героя. Причому лист був у такому стані пожмаканий, неначе його підпільна пошта доставляла таємними кур'єрами з ризиком для життя, бо виявляється «Укрпошта» з ЛОДА до Рясне в межах міста листи тупо губить або й знищує зумисно. Біда, ой біда. Ворожа агентура чи якесь прокляття? Хоча я мав не один раз справи з держорганами і переконався, що коли листа насправді висилали – він завжди приходив, бо нафік він кому здався викрадати?! Це ж не з Америки чи Канади з можливими грошовими вкрапленнями. Ну і хто ви після того, панове службовці з ЛОДА? На чолі з головою паном Олегом Синюткою – хто ви?
Хіба не ви маєте на 5-тому році війни вшанувати пам'ять всіх полеглих зі Львівщини на Євромайдані та АТО-ООС альбомним видання зі світлинами героїв та їх біографіями, щоб вручити батькам і рідним як знак пошани? Також розповсюдити по навчальних закладах, аби діти знали своїх героїв поряд. Невже це дурня? Невже повний непотріб зібрати разом всіх видатних людей різних часів та національностей Львівщини в одному виданні й хвалитися тим перед світом і самими собою? Що ми про них знаємо? Та нічого! Два-три зачовгані до невпізнання генії: Франко, Шашкевич і Крушельницька, а більше тупо нікого немає?! Є!!! Багато є! Та не для вас.
Де збірки державного(!) пошанування провідних митців Львівщини? Немає. Нашій владі не до того – війна все спише! Ось тільки дурість війна не спише. Тема Шевченкіани актуальна начебто завжди і скрізь, але в ЛОДА так не є. А що є? Шукайте і може щось знайдете, а я чомусь нічого там не знаходжу. Нічого.  Хіба що парадові містерії-буф до урочистих дат та подій і на тому гаплик.  
Якби при владі були… Думаєте я далі скажу: Справжні патріоти! Українці! Та ні, панове, - не скажу, бо тут потрібно не міфічних «українців-патріотів», а просто розумних людей! Та на превеликий жаль таких при нашій обласній владі немає, бо як хтось бачив таке диво – оголосіть на загал, дуже про те прошу. Тому що я бачу домінуючу тупість і нікчемність при сучасній владі. І саме тому ці люди бояться опублікувати програмні документи, бо тоді кожен з ними ознайомиться і почне допоминатися, а так що вартує підправляти чи зачищати сайти? Надруковане знищити значно важче. На сайті Президента України в розділі «промови» крайньою є інформація, датована 6 грудня 2017 р., а що було сказано до того – знищено. Це як розуміти? 
Захочеш взнати програмні партійні зобов'язання або умови коаліційної угоди? Шукай десь сам в Інтернеті і якщо натрапиш, то доведи самотужки, що то не є фейкова дезінформація. Що з чим порівнювати і за що в кого спитати? А немає! Ку-ку в руку!     
Далі читайте документ-відповідь і милуйтесь тими розбитими ночвами, які я виловив за третій раз.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

ЗАЯВА

Голові Львівської ОДА Олегу Синютці від 27 вересня 2018 р.

Шановний пане Голово ЛОДА, звертаюсь до вас з проханням взятись за патронат над одним чи кількома з нижче запропонованих поліграфічних проектів. На моє переконання це є такі проекти, які не варто робити приватно на власний розсуд, а які мають бути скоординовані з владними інституціями. Якщо Вас це зацікавить, то прошу надати мені можливість на особистий прийом у зручний для вас час для детальної інформації. Єдине, що зазначу наперед: це має бути реалізовано не за бюджетні, а доброчинні кошти.

1. Альбомне видання зі світлинами та біографіями загиблих на Євромайдані та в АТО-ООС зі Львівщини.

2. Альбомне видання зі світлинами та біографіями видатних діячів Львівщині за 19-21 століття, як митців, так і науковців, політиків, промисловців.

3. Альбомне видання всіх пам'ятників, погрудь та інших знаків вшанування Тараса Шевченка на Львівщині з довідками про їх встановлення.

4. Альбомне видання лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка зі Львівщини з біографіями і коли та за що отримано нагороду.

5. Збірник вибраних промов Президента України Петра Порошенка за 2014-2018 роки.

6. Збірник стратегічних державних та місцевих програм і документів, як Військова доктрина України, Програма 2020, програм дій Уряду України та Програма розвитку Львівщини, яка є на сайті ЛОДА тощо.

7. Настінний календар на 2019 рік з адміністративною картою Львівщина та всієї України з гербом України та портретом Президента України і гербом Львівщини і портретом голови ЛОДА та різними додатками адміністративного змісту.

З повагою   Богдан Гордасевич


Яким є анархіст!

Яким є анархіст!



Коли людина обирає певну ідейну платформу, то вона шукає в тому за звичай щось позитивне аби переповісти іншим, чому було обрано саме цей варіант життєпису. У мене все навпаки: я не агітую за анархізм з тої причини, що не вбачаю в тому значних позитивів, бо анархізм не обирають: анархізм не обраність, анархізм – це є приреченість. Всі люди від природи приречені на анархізм, тому що майже буквальний переклад цього слова означає просто «самотність»! І нічого більшого! Власне у той момент, коли людина відчуває себе безкінечно самотньою – вона автоматично стає анархістом. А найвищого стану анархізму досягають самогубці, бо ж зрікаються навіть вищості Бога над собою, який дав їм життя і сам його не відбирає, а то суто сама людина вирішує: вчиню собі смерть. Це вже точно «нікого над»!
Також хочу зазначити, що зовнішнє насилля для анархіста можливе тільки задля самозахисту і не більше того. Самооборона анархіста зовсім не тотожна агресії тероризму чи ще чогось, бо якщо і можна звинуватити анархістів у сваволі, то це суто щодо самих себе. Насилля одних людей над іншими – це зовсім інші ідейні течії, зокрема це і комунізм, і нацизм, і демократія також. Анархізм людини полягає у виключно сваволі щодо себе самого! І це поширено надзвичайно в Світі. Давно відомо, що всі шкідливі звички людина продукує суто власною волею. Хіба потрібно доводити, що пияками чи інакшими наркозалежними люди стають в значній більшості самотужки, а не за обставин чи примусу, бо то є дуже невеликий відсоток і тому не важливий. У 99% людина сама шукає і знаходить свої «смаколики» від життя, а це і є суть анархізму: вирішувати самому навіть свою приреченість. Анархізм – це обирати варіант шляху до свого самознищення. 
Впізнати класичного анархіста досить просто: це самотня людина, яка може все, але нічого не хоче. Крапка.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

Націоналізм і анархізм - чи є можливим поєднання?

Одним з головних ідейних постулатів націоналізму є створення національної держави, тобто з домінантою в державі одного етноса, як в Польші - поляки, в Угорщині - угри, Болгарії - болгари тощо. Звичайно там живуть й інші народи, але в загальному на окресліній кордонами території беззастережно домінує один етнос і це його (!) держава.
Відповідно з того будується державна структура та ідеологія: Польська держава піклується про добробут поляків, Угорська - угрів, Болгарська - болгар тощо. І тут не виникає жодних протестних емоцій ні у кого, бо то є норма, то є правильна і розумна основа державного утворення - добробут титульної нації. Притому цей добробут держава забезпечує за рахунок праці власної титульної нації, а не за рахунок пригноблення інших націй і країн, бо то є вже державним форматом імперій і націонал-шовінізму, тобто - нацизму. Проте у різних етнічних вкрапленнях в таких національних державах не виникає питання, чому в цтому державному управлінні домінує саме ця нація, а не вони...
Отже бути націоналістом означає дбати про націю і державу, тобто це в науковому трактуванні є проявом альтруїзму, такою частковою жертовністю свого "Я" на користь національного "МИ", тобто держави. Як відомо, головним завданням держави є нормативно-регулятисна діяльність, тобто встановлення справедливих правил співжиття людей і суспільства в цілому.
Анархізм за своїм природним поняттям є домінатою егоїзму, коли власне "ego" є вирішальним у всіх вчинках людини: роблю те, що хочу, тому що я так хочу! Всі інші соціальні обов’язки є вторинними. Для анархізму будь-яке соціальне утворення від простої місцевої громади і аж до держави включно є скоріше ворогами, чим співдружніми формами життя. Одним словом, при анархізмі на особу не діє жодне зовнішнє зобов’язання чи примус у вигляді законів або прямих наказів - все це можливе тільки з середини особи! З свідомого особистого дотримання певних норм і правил у безпосередніх вчинках і вцілому в житті.
Чомусь таке опозиціювання анархізму до державних юридичних норм сприймають як стан беззаконня, сваволі, хаосу, руйнації і деградації. Тобто як суспільний регрес, а не прогрес. Я протилежної думки і спробую це далі довести.
Почну з простого і вельми наглядного: прошу вас озирнутись довколо себе, а потім поглянути на світ в цілому - ну і які враження? Є держави, є наддержавні світові організації, а порядку особливого в світі не бачимо, як і у власній державі. Закони є, але їх порушуння такі масові, що легше назвати цей стан "узаконенним беззаконням", аніж певним державним ладом, як демократія, олігархія, диктатура або монархія. Власне тому я давно насміхаюсь з противників анархії такими словами: "Панове, в Україні анархія вже давно, просто ви не хочете її визнати як факт нашого супільного життя! А не визнавати не означає не мати!"
Чого варте наше українське законодавство, де навіть народні депутати не розуміють головної функції законів, а саме: стала норма на тривалий період часу. А у нас як? Приймають депутати закон і майже одночасно починають робити в ньому "законні зміни і доповнення" - ну не абсурд? Постійна зміна законодавства, наявність законів, положення яких суперечать одне одному, або взагалі є антагоністичні - яка тут "логіка порядку"?  Що це за "правова держава", де в конституції чітко і неоднозначно сказано, що для громадян країни освіта і медицина є виключно безкоштовною, а далі законодавці виписують закони і нормативи оплати навчання та лікування тими ж громадянами - чи не абсурд?
Якими є головні засади життя наших людей? Визначальним є не державні інституції, а свій приватний статус і приватні зв*язки, абсолютно ніким не регульовани. В нашому соціумі людина фактично робить сама своє життя без якоїсь вагомої допомоги інших сторонніх чинників - хіба це не основа анархічного устрою? А більшість наших підприємств існує не завдяки державним нормам і правилам, але навіть навпаки виживає в супереч цим законам. Держава в сучасному варіанті українських реалій виступає по відношенню і простих громадяна, і підприємст не як законодавчий регулятор і стимулятор процесів розвитку та збагачення, а як класичний паразит. Власне тому стає зрозумілим, чому найзаможнішим класом в Україні стають не виробники і промисловці, а депутати, держслужбовці та правоохоронці.
Більше не буду розписувати наше життя - розумний сам побачить, обдумає, проаналізує і визнає...
Також не буду проводити теоретичні обгрунтування змісту анархізму та його ідейного і соціального застосування. Дисткусія з цих питань була детально і досить плідно обговорена в ХІХ - першій половині ХХ століть, тому можу порадити читати ті праці, хто зацікавиться загальною теорією питання анархізму.
Я хочу обговорити і розповісти дещо інше.
Коли починались  розмови про внесення змін до Конституції України, то я вирішим детальніше вивчити це питання, для чого узявся читати дуже цікаву книгу "История политических и правовых учений" - учебник для вузов под общей редакцией профессора В.С.Нерсесянца, Москва, 1998 р. Я уважно прочитав і опрацював цю книгу, навіть засів за реферат, але докінчувати його не стачило снаги. Проте розуміння предмету дало грунтовне, тому коли я дивлюсь на сучасне наше лже-законотворчість - розумію наскільки деструктивний процес правового розвалу і обвалу відбувається в державі Україна.
І відверто визнаю, що не знаю і не бачу якогось однозначного курсу на майбутнє, який би дав позитивні результати в розвитку нашого суспільства. Можливо, що це і добре - відсутність однозначності. Як, цілком можливо, що недолугість наших теперішних "державотворців" за минулі 20 років і багато віків до того дасть нам можливість перетворити сферу нашого соціального життя в дійсно в сферу позитивного добробуту громади і народного благополуччя.
Власне тому, коли я чую про необхідність жертовності громадян задля створення якоїсь там "сильної України, могутньої держави, світового лідера тощо", то сприймаю це дуже скептично і задаю просте питання: "А людям яка буде з того користь? З тої могутності та лідерства?" Що з того доброго було людям, що Російська та Австрійська імперії були світовими потугами найвищого рівня? А спочивший в бозі Радянський Союз був світовим гегемоном - ну і що? Голодомори, масові репресії, війни й інші безкінечні соціальні експерименти, що вартували трагедій життя сотень мільйонів (!) людей - задля чого? Щоб був якийсь там віртуальний фантом "сильна світова держава".
Як не мене - подібна ідеологія побудови розуміння добробуту людини як окремого громадянина тільки від того, що він мешкає у "найкрутішій в світі дережаві" є одною з найдурніших ідей. Тому якщо хтось вважає націоналізм як домінанту держави над особою, то я проти такого націоналізму. Моє розуміння націоналізму, як пріорітет людині! Це лад, де все в державі влаштовано так, що надає найкращі умови для особистого життя людини і збереження нею своєї національної ідентичності як складової частини свого задоволення від життя. В мене є дивне переконання, що кожна людина приходить в цей світ, щоб жити щасливо. Оскільки розуміння щастя є суто суб’єктивною категорією і виключно індивідуальне, тобто анархічне за своїм основним принципом, тому я вважаю і суспільний лад, збудований на анархічному підгрунті найбільш досконалим і доцільним. Одним словом, я не вбачаю проблеми в поєднанні націоналізму та анархізму. Вся проблема полягає тільки у свідомості людей як окремих одиниць соціуму.
Щоб мене краще зрозуміли, я наведу цитату з вже названонної вище книги: "...Аристотель, згідно поглядам якого східна деспотія - це є недорозвинуте до височин політики "варварське" правління з безправ’ям та рабством підданих. Аристотелівська характеристика людина як політичної особи якраз й означає, що тільки в своїй розвинутості (розумовій та моральній) люди, будучи вільними, можуть організувати своє спільне життя на політичних засадах."
Читаючи рядки роздумів древньогрецького філософа, я водночас споглядаю на наше сьогодення і розумію, як мало ми просунулись вперед з отим особистим рівнем розуму і моралі, особливо у верхніх ешелонах влади, але таку селекцію обумовлює сама структура нашого суспільного ладу, де права і повноваження окремої людини фактично нульові. Мене це не влаштовує! Я віддаю всю владу - Людині!
І не безпідтавно: я бачу і переконаний, що більшість сучасних людей дотримуються правил порядного життя не тому, що бояться покарань за порушення, а тому що самі хочуть того від елементарного бажання внутрішньо мати душевний спокій з життя, де ти нікого не ображаєш, не обманюєш і не обкрадаєш, як і тебе також інші. До речі, доведено не раз історією, що жодна найжорстокіша покара ніколи не була причиною зменшення чи зникнення злочинів, а також - не призвела до встановлення правової свідомості, тому що людина зосереджувалась не на моральності змісту дотримання закону, а на тому, як уникнути кари. Тільки усвідомлення громадянами поокремо моральної потреби дотримуватись особисто правил і норм співжиття давало позитивні результати. Анархія чи назвіть цей лад якось інше, але його зміст у високій моральності і самовідповідальності особи за свої вчинки.
Слово "монархія" означає досліно "один най", тобто вищій ступінь над іншими когось одного, начальник над іншими. Зрозуміло, що "анархія" означає дослівно "нема най", тобто абсолютна рівність всіх, навіть якщо хтось і виконує за обов’язками функції керівника. В принципі світ до того наближається, коли двірник чи кур’єр може спокійно привітатись за руку з президентом держави і нікого ця подія зараз не буде шокувати. Навпаки зараз простежується всенародна тенденція до зневаги урядовців і депутатів вищого рівня, що має під собою цілком вагомі підстави, але не будемо деталізувати. Просто я вважаю це ще одним доказом процесу демонополізації влади і  відмирання держави, як унітарно-тоталітарного апарату. Влада повинна перейти від можновладців у центральному апараті до безпосередньо людей, які в низових абсолютно добровільних об’єднаннях і будуть організовувати своє життя і життя держави вцілому.
Одним словом ставайте націонал-анархістами : живіть власним життям і покладайтесь на власні національні сили, а не чекайте, що вам хтось має сприяти, щось дати, допомогти тощо. Дармовщини не існує в світі: кожен, хто щось дає, той унезалежнює і робить рабом. А жити треба вільною людиною! Тож я у нікого нічого не прошу - я беру своє! Чого сам досяг і заробив власною працею. Тим і щасливий.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
11.02.2011 р.

Давно в дитинстві я прочитав в художньому оповіданні сцену, коли підступно схопленого і зв’язаного Івана Богуна привели до Ярем Вишневецького і той наказав стати перед ним на коліна, на що Богун відповів: "На коліна стаю тільки перед Богом і то з власної волі".
Власне це і стало моїм дивізом націонал-анархізму в далекц вже  80-ті. Просто не все можна сказати вже - іноді потрібно зачекати. Думаю, що зараз саме той час, коли люди стають самостійними свідомими одиницями Всесвіту у нашій славній Україні.

Голодомор, як невичерпна тема болю і трагедій

Голодомор – це ще одна червона лінія, яка назавжди розділила Україну і Росію
24 Листопад 2018, 23:45

Плакат на воротах Генерального консульства Росії у Львові під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Львів, 25 листопада 2017 року
Плакат на воротах Генерального консульства Росії у Львові під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Львів, 25 листопада 2017 року

Розуміння того, чим був Голодомор – це ще одна червона лінія, яка назавжди розділила Україну і Росію, організаторів голоду і жертв, окупантів і окуповану територію, метрополію і колонію.

Причому не складно зрозуміти, чому цей жахливий злочин стався саме у ХХ столітті, а не за часів імперії Романових. Романови теж були готові до найстрашніших злочинів щодо України – згадаємо Батурин – і все ж для них це була своя, споконвічна земля, рівень звірств стосовно мешканців якої не сильно відрізнявся від звірств, які можна було творити щодо великоросів або поляків. Меньшиков часів Петра І – такий приблизно кат, як Суворов часів Катерини ІІ.

Але більшовики пережили період української незалежності. Їм довелося Україну повертати. Їм довелося українців обманювати. І вони продовжували ставитися до України як до чужої підкореної країни. Країни, в якій потрібно було знищити сам дух прагнення до самостійності – а вони переконалися в 1917–1920 роках, яким сильним був цей дух, якою масовою була підтримка української державності.

Голодомор був не тільки інструментом колективізації і «приборкання» українського селянства, він був перш за все зброєю для знищення цього духу. Духу, який вирішили знищити голодом.

Тому що голод – це шок, це втрата національної пам'яті, це зміна демографічної ситуації у «зачищених» районах. І не можна сказати, що у них не вийшло, у них вийшло, ми і 85 років по тому спокутуємо результати перемоги цієї армії людожерів. І не можна сказати, що це – більшовицька політика, звірства комуністичного режиму.

Ні, це саме імперська політика, дбайливо обгорнута у червоний прапор. Саме тому вони не хочуть визнати правди. Саме тому їм набагато легше сказати, що «нас всіх в Радянському Союзі морили голодом більшовики», ніж визнати, що у Москві вирішили знищити українське село. Так, тому що воно село – теж, але перш за все – тому що воно українське.

Під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Київ, 26 листопада 2011 року
Під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні. Київ, 26 листопада 2011 року

Україна ніколи не забуде цей Голод

Визнати таке – значить сказати самим собі, що недостатньо просто демонтувати Радянський Союз і комуністичний режим, що важливо ще і відмовитися від імперських амбіцій, визнати злочин керівництва СРСР саме як дію, спрямовану проти іншої країни – України і визнати право цієї країни на існування. І ще визнати свою відповідальність за те, що сталося. І зрозуміти, що спокутування гріхів – це якраз допомогти Україні відбутися як державі, що це – російський борг навіть не перед нами, а перед закатованими українцями. Це якраз той мотив, яким керувалася Німеччина, коли виплачувала гроші Ізраїлю після Другої світової війни. Знищених у таборах і ярах не повернути, але моральний обов’язок – допомогти єврейській державі вижити – це ще і борг перед усіма цими людьми.

Але в Росії ніколи не погодяться з необхідністю оплати такого боргу. У Росії взагалі все роблять з точністю до навпаки: замість того, щоб допомогти країні, яка була ареною замовленого з Москви голоду, вони цю країну добивають. Замість того, щоб визнати етнічний характер Голодомору, вони цей характер заперечують. І це заперечення, ця їхня неготовність до відповідальності рано чи пізно розділить росіян і українців більше ніж кордон, ніж стіна, ніж навіть війна. Україна ніколи не забуде цей Голод, а Росія навряд чи колись захоче зрозуміти, що це було насправді.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

«До московської окупації тут ніколи не було голоду!» – Іван Малкович про геноцид 1932–1933 років

Нищення інтелігенції і духовенства в 1932–33 роках: чому Голодомор є геноцидом

«Люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна!» – історик про причини Голодомору 1932–1933

Голодомор-геноцид 1932–1933 років і нинішній погляд на ворога через приціл

Світ починає розуміти, що політику терору продовжує Путін – генсекретар СКУ про Голодомор

Вселенський патріарх Варфоломій I (в центрі) під час вшанування жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 років. Поруч пам’ятного знаку на Михайлівській площі в Києві, 26 липня 2008 року
Вселенський патріарх Варфоломій I (в центрі) під час вшанування жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 років. Поруч пам’ятного знаку на Михайлівській площі в Києві, 26 липня 2008 року

Соцмережі про запровадження воєнного стану


Верховна Рада України ввечері 26 листопада підтримала запровадження воєнного стану на 30 діб в деяких областях України та у внутрішніх водах Азово-Керченської акваторії. Радіо Свобода зібрало реакції користувачів соцмереж.

Воєнний стан запроваджується у 10 областях України. Це – Вінницька, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська, Сумська, Чернігівська області.

Голосуванню у Верховній Раді передували тривалі обговорення та суперечки між депутатами. Причини – термін дії воєнного стану та можливе скасування або перенесення виборів президента України.

У підсумку рішення підтримали 276 народних депутатів. Після цього парламент встановив дату проведення президентських виборів – 31 березня 2019 року.

https://www.radiosvoboda.org/a/zrada-skasovuetsya-review/29622423.html


Дума про кредити та економічне зростання з рання

Кредит від МВФ, держбюджет, інвестиції та економічне зростання України в оцінках Світового банку

Тривалі переговори України з Міжнародним валютним фондом (МВФ) нарешті принесли довгоочікуваний результат. Кредитний транш в розмірі майже $4 млрд. має надійти на початку наступного року відразу по прийняттю українськими парламентаріями держбюджету-2019 та погодження рішення Виконавчою радою організації. Ці кошти є критичними не тільки для фінансування зовнішнього боргу держави, пік виплат по якому припадає на наступні два роки і становитиме майже третину бюджету, що без додаткових валютних ресурсів здійснити буде практично неможливо, але і для позитивного сигналу іншим потенційним міжнародним донорам та поліпшення інвестиційних настроїв в цілому. Зокрема, за ходом переговорного процесу України та МВФ пильно спостерігає наш інший важливий партнер – Світовий банк (СБ). То ж наскільки важливою для України є дана фінансова підтримка, на що необхідно звернути увагу керівництву, щоб покращити інвестиційну привабливість країни, наскільки збалансованим буде бюджет 2019 року та яку ціну за це повинні заплатити українські громадяни «ЕН» розповіла економіст представництва Світового банку в Україні Анастасія Головач.

Кредит від МВФ, держбюджет, інвестиції та економічне зростання України в оцінках Світового банку

Світовий банк  нещодавно презентував прогноз економічного зростання щодо України. Та чи не занадто оптимістичні цифри на поточний і наступний рік, враховуючи, що країна увійшла в передвиборчі перегони, коли рівень політичного популізму буде зростати і  країні буде не до реформ? , інформують Економічні Новини.

Прогноз на 2018 рік ми не вважаємо оптимістичним. За результатами першого півріччя, економіка України зросла на 3,5%. На кінець року ми прогнозуємо 3,3%, тобто ми закладаємо певне сповільнення темпів економічного зростання у другому півріччі. Цього року ми мали аномально ранній врожай, але протягом другого півріччя ситуація буде вирівнюватися. Порівняно з минулими роками ми можемо побачити навіть незначне скорочення, оскільки сам по собі врожай не рекордно великий. Окрім того, логістичні проблеми в Азовському морі мали негативний вплив на промислове виробництво, насамперед на металургію. Наприкінці серпня ситуація дещо покращилася і затримка суден через Керченський міст, за інформацією великих гравців, становила майже 4 дні, що вже не так критично. Але обсяги виробництва в літні місяці було втрачено.

Що ж стосується 2019 року, то в наш базовий сценарій ми закладали прискорення впровадження реформ і відновлення співпраці із міжнародними кредиторами. Ми не вважаємо, що цей сценарій є нереалістичним, оскільки Україні на наступний рік потрібно погасити близько 7% ВВП зовнішнього і внутрішнього державного боргу. І якщо не буде додаткового притоку валюти в країну, то фактично це має фінансуватися з резервів. На сьогодні резерви країни становлять $16,6 млрд. Це еквівалент 2,6 місяців покриття імпорту наступного року, що  є не дуже комфортним рівнем. Саме тому ми думаємо, що без додаткових запозичень від МВФ, СБ, від Євросоюзу (ЄС) ситуація на валютному ринку може суттєво погіршитися, що небажано у рік виборів. В України просто немає кращої альтернативи, ніж впроваджувати реформи, передбачені програмою МВФ та інших міжнародних партнерів. Можливо, такий сценарій оптимістичний, але реальний відносно того, що нікому невигідно допускати «гойдалки» на валютному ринку, дестабілізувати резерви і банківську систему в цілому.

Які ще показники бралися за основу в прогнозі?

Читайте: "Відвертий прорахунок": Озвучена серйозна помилка України в переговорах з МВФ

Протягом двох років ми бачимо великі темпи зростання внутрішнього споживання – 6,7% та 4,2%. Це дає певний поштовх для розвитку галузей, які орієнтуються на внутрішній попит. Ми не очікуємо, що у передвиборчий рік буде зменшуватися внутрішній попит. Тим паче, що з’являються додаткові важелі його стимулювання: як зовнішні (зростання надходжень від заробітчан), так і внутрішні. Тому цей фактор  впливатиме на зростання економіки.

Крім того, за нашими оцінками, наступного року, найбільшим із факторів, які роблять внесок у зростання ВВП, буде чистий експорт. Не тому, що ми очікуємо, що країна зможе більше експортувати. У нас досить стримані прогнози щодо цін на український експорт і щодо його попиту, а за рахунок очікуваного сповільнення темпів росту імпорту проміжних товарів.

Протягом останніх двох років імпорт зростав високими темпами через так звані проміжні або інвестиційні товари. Це було пов’язано з відносно високими темпами зростання капіталовкладень в основний капітал. І в рік виборів традиційно в Україні інвестиційний попит суттєво знижується.

Читайте: Місія МВФ завершила роботу в Україні. Підсумкові заяви

Тому ми закладали невисокі темпи зростання інвестицій в основний капітал. Якщо на цей рік ми очікуємо близько 10%, то на наступний рік – лише 4%. Таким чином навіть при збереженні нинішніх тенденцій в експорті, де темпи зростання залишаються на рівні 1%, через скорочення імпорту проміжних товарів, внесок чистого експорту в економічне зростання збільшується.

В цілому важливо розуміти, що зростання на 3,5% – це недостатньо високий показник, якщо порівнювати з падінням, яке економіка бачила протягом кризи.

Чинники, які сьогодні впливають на показники росту економіки в Україні відомі. Проте війна на Донбасі триває вже не перший рік. Як Ви оцінюєте спроби держави диверсифікувати свої ринки?

Основна роль має належати приватному сектору. Держава має створити умови, які б стимулювали приватний сектор переорієнтовуватися з традиційних сировинних ринків на нові, з більшою доданою вартістю. 20 років у нас була одна структура економіки і одні напрямки для експорту, потім стався великий шок. Ми спеціально досліджували цю тему. Тому під час нашого останнього економічного огляду ми підготували спеціальну аналітичну записку щодо потенціалу України у сфері зовнішньої торгівлі. У ній сказано, що протягом останніх років структура економіки суттєво не змінилася і тільки зараз відбуваються перші трансформації. Нова економіка проти старої починає розвиватися швидшими темпами. З’являються нетрадиційні промисловості. Наприклад, виробництво дротів для автомобілей. Це саме той випадок, коли Україна починає повноправною мірою брати участь у світових ланцюжках створення доданої вартості. Але на сьогодні цей потенціал абсолютно нереалізований. Таких прикладів, як із дротами, має бути більше.

Що повинна робити держава для покращення інвестиційних настроїв? Забезпечити верховенство права та справедливу систему судочинства, серед іншого завершити побудову антикорупційних інституцій. Майже всі опитування інвесторів показують, що першочерговою умовою для виходу на український ринок є ефективна система протидії і боротьби з корупцією. І, звісно, потрібна також дієва банківська система.

Відновлення довіри інвесторів та поступова якісна зміна структури економіки і будуть відповіддю на те, як Україні бути менш  чутливою до зовнішніх потрясінь.

Яка Ваша оцінка інвестиційної привабливості України на сьогодні і чи можна ситуацію в найближчі роки переломити в кращу сторону?

Все впирається в незавершеність зазначених реформ, навіть якщо Україна має певні конкурентні переваги, як от: дешеву робочу силу, кваліфікованих людей, земельні ресурси. Поки немає базової гарантії прав власності і довіри до системи держаних інституцій, ситуацію з недостатністю інвестицій буде неможливо переломити найближчим часом. Крім того, економічна стабільність також є важливою складовою інвестиційного клімату. Якщо інвестори очікують, що протягом наступного року з якихось причин в Україні буде макроекономічна нестабільність, волатильність на валютному ринку, в банківській системі, ніхто не інвестуватиме навіть за умови створення Антикорупційного суду. Ніхто не любить нестабільності і непередбачуваності.

На минулому тижні представники МВФ і українська влада досягли домовленості в рамках економічної політики по введенню нового 14-місячного угоди Stand-By (SBA) на $ 3,9 млрд., що замінить програму розширеного фінансування (EFF), затверджену в березні 2015 року, яка повинна була завершитися в березні 2019 р. Наскільки цей момент є визначальним для співпраці України та СБ?

Хоча ми й тісно співпрацюємо з МВФ, СБ не розглядає партнерство з Україною через співпрацю з МВФ. Але для СБ є дві основні умови: макроекономічна стабільність і виконання повною мірою узгодженої матриці реформ. На сьогодні в Україні макроекономічна стабільність в середньостроковій перспективі без програми МВФ неможлива. Тому динаміка нашої співпраці пов’язана і залежить від того, наскільки Україна зможе реалізувати заходи, направлені на підтримання макроекономічної стабільності. Ми бачимо, що відбувається в Аргентині, Туреччині… Інвестори не дуже схильні інвестувати в країни, що розвиваються, особливо в країни з високими потребами у фінансуванні. Ринки зовнішніх запозичень без програми МВФ фактично закриті для України. То ж позитивно, що сторонам вдалося домовитися щодо подальшої співпраці.

Для нас також важливо, щоб наш пакет реформ був ухвалений парламентом і підписаний президентом. Тут фактично більшість наших домовленостей виконані.

Наскільки підвищення тарифів на газ на догоду МВФ в нинішніх економічних умовах себе виправдовує?

Тарифи – дещо ширша історія, ніж просто передумова збалансованості бюджету. Природний газ –це товар. Держава є його власником і має зобов’язання перед своїми громадянами використовувати ресурс найбільш ефективним чином. Що держава може з цим газом зробити? Може віддати його населенню. Може продати його на зовнішніх ринках. Як ефективний власник держава має вибирати найвигідніший варіант. Тому вважається, що для ефективного використання газу на благо всіх жителів України, його ціна на внутрішньому ринку має відповідати ціні на зовнішніх ринках.

На сьогодні це не так. Ми перебуваємо в тій в ситуації, коли один товар має дві різні ціни, що створює величезні ризики для корупції. Від цього не виграють ні люди, ні країна, ні бюджет. Навіть якщо склалося так, що НАК «Нафтогаз» має позитивні грошові потоки без підняття тарифів на газ і фіскальна ситуація, на перший погляд, не страждає, фундаментально не правильно створювати розрив в ціні між одним і тим самим продуктом. Ідея не тільки фіскальна, але структурна, економічна. Ресурс, яким володіє Україна, має мати справедливу цінність.

Тоді що можна сказати про механізми соціального захисту держави?

Друга сторона медалі – те, що держава має захищати людей, котрі не можуть сплачувати цю ціну. Житлово-комунальна субсидія від самого початку створювалася, щоб захистити вразливі версти населення. Програма існує з 2015 року. Але за останні три роки вона покрила таку кількість домогосподарств, що стала дуже дорогою для бюджету. Тому нині стоїть питання щодо її ефективності. Ідея ж була не в тому, щоб підняти ціну на газ і всім дати субсидію, а захистити тільки тих, хто цього потребує. Всі інші мають сплачувати справедливу ціну. За таким принципом працює весь світ. Наразі необхідно покращити таргетування житлово-комунальної субсидії, щоб вона максимально допомагала саме вразливим категоріям громадян.

Однією з умов продовження співпраці України з міжнародними кредиторами значиться, в тому числі створення Антикорупційного суду. Чи є реальні зрушення в цьому напрямку, окрім прийняття відповідного  закону?

Ідея в тому, щоб це був виокремлений спеціалізований суд, який би розглядав саме справи, пов’язані з корупцією високопосадовців. Адже часто, коли проводяться певні розслідування, такі справи застряють в судах через перевантаження іншими справами, які не менш важливі, але мають іншу специфіку. Задумка в тому, щоб зробити повністю завершену вертикаль з моменту подання декларації, розслідування можливих зловживань до моменту забезпечення справедливого суду. Ухвалення закону про Антикорупційний суд – це одна з реформ, яку ми підтримали своєю програмою. Зараз іде робота з його впровадження. Ми сподіваємося, що це буде зроблено, оскільки це одна з передумов забезпечення притоку іноземних інвестицій в Україну і покращення інвестиційних настроїв. Без цього взагалі дуже складно говорити про стале економічне зростання.

Що Ви можете сказати про проект державного бюджету на 2019 рік?

Важливо дотримуватися фіскальної дисципліни. Цього року в першій половині півріччя ситуація була досить складною, оскільки певні джерела надходжень в бюджет не виконувалися. В липні були навіть проблеми з виплатою пенсій. Це відбувається тому, що інколи плани доходів можуть бути досить нереалістичними.

Тому в роки, коли треба забезпечити потребу у зовнішньому фінансуванні, дуже важливо, щоб бюджет був із реалістичною дохідною частиною, а видатки відповідали наявним фінансовим можливостям, щоб дефіцит не перевищував 2,5% від ВВП.

Ми позитивно оцінюємо проект бюджету, поданий на розгляд парламенту. Дохідна частина виглядає досить реалістичною і краще прорахована, ніж торік. Видаткова частина не роздувається, хоча могла б бути більш структурною. Зростання видатків на заробітну плату у рік перед виборами утримано в межах 12%, що дорівнює зростанню номінального ВВП. Деякі інші видаткові частини також в межах норми. Наскільки вдасться за нього проголосувати в такому вигляді – питання. Але спроба зробити гарний реалістичний бюджет є. Дуже важливо, щоб ті, хто голосуватимуть за цей бюджет, розуміли, це є критично важливий документ, який має допомогти нам уникнути негативних економічних явищ, як-от дефолту, падіння резервів, нестабільності на валютному ринку. І щоб на його основі запрацювала програма міжнародних донорів.

Сьогодні активно ведуться розмови про заміну податку на прибуток підприємств податком на виведений капітал. Яке підводне каміння може ховатися за цією пропозицією?

Це все можна обговорювати на експертному рівні. Але світовий досвід показує, що в перший рік, коли відбувалися такі зміни, втрати дорівнювали втратам від скасування податку на прибуток. А в Україні це більш ніж 2,5%ВВП. І якщо його скасують наступного року, — це щонайменше мінус 2,5% ВВП. Шалена сума. Є різні оцінки скільки Україна може отримати від введення нового податку, що компенсувати ці втрати. Але для України це новий податок, тому реалістично передбачити, скільки отримає в цьому випадку бюджет країни, наразі практично не можливо. Крім того, це досить екзотичний податок, який використовується лише в невеликих країнах із маленькою часткою державного сектора. Естонію часто згадують як позитивний приклад. Однак естонський бюджет не перенавантажений соціальними видатками, як-то: зарплатами бюджетникам, видатками на медицину, освіту, субсидіями. І введення цього податку відбувалося паралельно зі скороченням видаткових статей. В Україні, якщо подивитися на видаткову частину бюджету, то у 2019 році не плануються такі фундаментальні скорочення, які б компенсували можливі втрати. Такі реформи, на нашу думку, потрібно робити більш виважено і системно.

Можна розглядати, яким  чином вводити цей податок в Україні. Але робити це в рік, коли дохідна частина бюджету і так крихка, видатки незрозуміло куди різати, а позитивний ефект від цього для економіки під питанням, поки ризиковано. Це питання можна обговорювати в експертних колах, але вносити як серйозну пропозицію для бюджету 2019 року небезпечно.

Було сказано, що після відновлення співпраці з МВФ Україна може отримати бюджетні гарантії від СБ на суму $ 800 млн. Куди планують направити ці гроші і під які умови вони надаються? Як взагалі відбувається розподілення робити в світі між СБ і МВФ?

МВФ направляє свої гроші зазвичай в резерви Центробанку і допомагає боротися з макроекономічними кризами, проблемами з  валютним курсом, платіжним балансом. Світовий банк – longterm developing partner, тобто довгостроковий партнер. Ми дуже тісно працюємо з МВФ, намагаємося, щоб наші програми доповнювали одна одну. Але наш мандат – підтримувати структурні реформи на довгострокову перспективу, які б допомагали країні ефективно долати бідність. Наші програми називаються позикою на політику розвитку. У попередні роки ми зробили чотири таких позики: дві загальні і дві на реформи банківського сектора. Сумарно майже $2,5 млрд. позик з 2014 року. Наші гроші йдуть до бюджету. Уряд має право розпоряджатися ними як завгодно після того, як програма реформ ухвалена. Цього разу ми робимо фактично ту ж саму позику на політику розвитку, тільки у формі гарантії.

Цей інструмент не новий для СБ. Він активно використовується іншими країнами в регіоні, що допомагає, з одного боку, збільшити обсяг запозичень, з другого – зменшити вартість цих запозичень, зробити певний орієнтир для інших інвесторів. Тобто в даному випадку ідея в тому, що Україна під гарантію СБ зможе залучити відносно дешеві ресурси, порівняно з іншими опціями, які наразі існують. 283 times, Автор: Ксения ЛАЗОРЕНКО 22.10.2018