Посмертна перемога! "Смерть - не кінець боротьби!"
- 16.01.19, 13:43


Княжичі: «контролери» за скоєнням злочинівСпецоперація із затримання зловмисників, яка мала характер «контролю за вчиненням злочину», — от що було в Княжичах за версією винуватців тих трагічних подій грудня 2016 року, які наразі мають статус підозрюваних поліцейських.
За версією правоохоронців, напередодні трагічної події група осіб вчинила розбійний напад у Києві та мала продовжити злочинну діяльність у Київській області. Спостереження за ними та ретельна розробка їхніх осіб привели поліцейських у село Княжичі, де було вирішено провести спецоперацію з парадоксальною для обивательського вуха назвою — «контроль за вчиненням злочину».
Насправді ж це ніякий не оксюморон, хоч і виглядає як навмисне поєднання суперечливих понять. Контроль за вчиненням злочину — це такий собі вид негласних слідчих розшукових дій (НСРД), що має за мету запобігання злочину та виявлення винних осіб. Контроль має різні форми, в тому числі є серед них і так званий слідчий експеримент. Саме його і обрали «контролери».
Наріжне питання в нашому випадку — зрозуміти, що ж саме відбувалося в Княжичах: контроль за вчиненням злочину як негласні слідчі розшукові дії для попередження злочину чи контроль за вчиненням злочину задля сприяння його професійному виконанню. Одне розкриває злочин, інше — розвиває.
За українським законодавством спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину (Інструкція про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні).
Наприклад, створюється обстановка очікування посадовою особою хабара і перевіряється, чи справді зацікавлена особа готова його надати. Або залишаються на видному місці цінні речі для перевірки — чи не схоче певна особа заволодіти ними. Тобто має бути створено низку штучних умов, які виглядали б як обстановка, сприятлива для вчинення злочину. Отже, це штучне створення сприятливих умов для безперешкодного вчинення злочину і спостереження за намірами осіб як потенційних злочинців. Зауважу, що при цьому обстановка злочину має бути реальною лише для потенційних злочинців, тобто її не повинно бути де-факто.
Враховуючи, що двом фігурантам, що перебували у розробці Нацполіції як грабіжники, там само — в Нацполіції — і видали зброю напередодні спецоперації, можна стверджувати, що умови для скоєння злочину і справді створювались найсприятливіші. Окрім спорядження зброєю двох людей з банди грабіжників перед трагічними подіями у Княжичах жодних штучних умов створено не було. Та і це були не штучні умови, а справжня зброя і справжні особи, що розроблялися за подією пограбування в Києві, що сталося напередодні. Це не перебільшення! Серед осіб, що входили до кола фігурантів вчинення злочину, перебували діючі працівники Нацполіції, яким там само, в Нацполіції, видали зброю напередодні трагічних подій та оформили відрядження до АТО.
В чому ж тоді полягала суть законного процесуального контролю за вчиненням злочину під час спецоперації у Княжичах? Чи, може, мав місце фактичний контроль за вчиненням злочину задля сприяння йому? В такому разі, звісно, все мало відбуватись саме так, як і відбулось:
поліція м. Києва приховала спецоперацію в селі Княжичі від правоохоронних відомств Київської області;
паралельно у столичній поліції озброїли двох грабіжників, яких самі ж і розробляли;
інших грабіжників не затримали на місці злочину по гарячих слідах у селі, а відпустили до Києва;
розстріляли Державну службу охорони, яка прибула на сигналізацію, що спрацювала.
Якщо повірити у версію спеціального слідчого експерименту Нацполіції Києва, то на непідвідомчій їм території Київської області, без попередження колег з обласної поліції та прокуратури, в житловому секторі села Княжичі вони гралися зі створенням сприятливих умов для реалізації ст. 187 КК — вчинення розбою. Тобто озброєного нападу з метою заволодіння майном, пов’язаного з небезпекою для життя людей. Саме так вони пояснюють підготовку до спецоперації, виправдовуючи трагічні події трагічною випадковістю. В такому разі, виходячи з постанови про таке НСРД, вони визнають свідоме створення цієї небезпеки, ретельну підготовку до неї і створення умов для скоєння злочину.
Отже, за таких обставин підписанням і виконанням постанови про контроль за вчиненням злочину у вигляді слідчого експерименту правоохоронці свідомо йшли на злочин, документально засвідчивши це.
До речі, за всіма канонами кримінально-процесуального законодавства про контроль за вчиненням злочину в Княжичах була видана постанова київського районного прокурора. Проте нікого не збентежило, що в постанові не було жодного слова про узгоджені дії з силовими відомствами, що мають безпосередній стосунок до території контролю за вчиненням злочину. Які там узгоджені дії! Не йшлося навіть про те, щоби попередити поліцію Київської області та місцеве Управління поліції охорони, на територіальну юрисдикцію яких проникали «контролери» зі столичної поліції за узгодженням колег — «контролерів» з районної прокуратури.
Також логічно, що слідчий експеримент передбачає наявність у спецопераційній групі НСРД хоча б одного слідчого. Нікого не турбувало, що постанову про спеціальний слідчий експеримент виконували всі хто завгодно, окрім слідчих.
Завідомо та свідомо не повідомили, приховали. Чому? Якщо контроль законний — то це нелогічно, адже потрібна допомога, хоча би для усунення потенційних перешкод. Логічно лише в тому разі, якщо контроль злочинний. Навіщо посвячувати в це сторонніх, тим більше правоохоронців, ще й державну охоронну поліцію, яка опікується недоторканністю будинків.
Навіщо було оформлювати звичайне спостереження за грабіжниками під негласні слідчі розшукові дії у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі слідчого експерименту? Може, щоб надати солідності удаваній операції? Адже грабіжників не планували затримувати по гарячих слідах. Це стало гострою необхідністю вже після форс-мажорного взаємного розстрілу.
І все ж таки, хто саме був у Княжичах — «контролери» чи «гастролери»? Чи всередині Нацполіції між ними немає особливої різниці?
https://racurs.ua/ua/2184-knyajychi-kontrolery-za-skoiennyam-zlochyniv.htmlВерховна Рада ухвалила рішення припинити дію договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Росією. Відповідно до ухваленого законопроекту, який ініціював президент України Петро Порошенко, договір буде припинений із 1 квітня 2019 року. Відзначимо, що цей договір був підписаний у 1997 році, за ним країни визнали кордони одна одної й закріпили принципи стратегічного партнерства та поваги територіальної цілісності.
За відповідний законопроект проголосували 277 народних депутатів, проти виступили – 20 (позафракційні Юрій Бойко, Юлій Іоффе та Яков Безбах, інші – з «Опозиційного блоку»), не голосували – 34, тих, хто утримався, не було.
Фракція «Блоку Петра Порошенка» дала 108 голосів «за», «Народного фронту» – 72, «Самопомочі» – 17, Радикальної партії – 20, «Батьківщини» – 16.
Лише чотири голоси дала група «Відродження», від «Волі народу» законопроект підтримали шість депутатів, позафракційні парламентарії дали 34 голоси «за». Майже вся фракція «Опозиційного блоку» виступила проти розриву договору – 17 голосів, інші не голосували або були відсутні.
Детальніше – на інфографіці.
Нагадаємо, міністр закордонних справ Павло Клімкін повідомив, що найближчим часом буде припинена дія близько 40 двосторонніх договорів між Україною та Росією.






Розуміння того, чим був Голодомор – це ще одна червона лінія, яка назавжди розділила Україну і Росію, організаторів голоду і жертв, окупантів і окуповану територію, метрополію і колонію.
Причому не складно зрозуміти, чому цей жахливий злочин стався саме у ХХ столітті, а не за часів імперії Романових. Романови теж були готові до найстрашніших злочинів щодо України – згадаємо Батурин – і все ж для них це була своя, споконвічна земля, рівень звірств стосовно мешканців якої не сильно відрізнявся від звірств, які можна було творити щодо великоросів або поляків. Меньшиков часів Петра І – такий приблизно кат, як Суворов часів Катерини ІІ.
Але більшовики пережили період української незалежності. Їм довелося Україну повертати. Їм довелося українців обманювати. І вони продовжували ставитися до України як до чужої підкореної країни. Країни, в якій потрібно було знищити сам дух прагнення до самостійності – а вони переконалися в 1917–1920 роках, яким сильним був цей дух, якою масовою була підтримка української державності.
Голодомор був не тільки інструментом колективізації і «приборкання» українського селянства, він був перш за все зброєю для знищення цього духу. Духу, який вирішили знищити голодом.
Тому що голод – це шок, це втрата національної пам'яті, це зміна демографічної ситуації у «зачищених» районах. І не можна сказати, що у них не вийшло, у них вийшло, ми і 85 років по тому спокутуємо результати перемоги цієї армії людожерів. І не можна сказати, що це – більшовицька політика, звірства комуністичного режиму.
Ні, це саме імперська політика, дбайливо обгорнута у червоний прапор. Саме тому вони не хочуть визнати правди. Саме тому їм набагато легше сказати, що «нас всіх в Радянському Союзі морили голодом більшовики», ніж визнати, що у Москві вирішили знищити українське село. Так, тому що воно село – теж, але перш за все – тому що воно українське.

Україна ніколи не забуде цей Голод
Визнати таке – значить сказати самим собі, що недостатньо просто демонтувати Радянський Союз і комуністичний режим, що важливо ще і відмовитися від імперських амбіцій, визнати злочин керівництва СРСР саме як дію, спрямовану проти іншої країни – України і визнати право цієї країни на існування. І ще визнати свою відповідальність за те, що сталося. І зрозуміти, що спокутування гріхів – це якраз допомогти Україні відбутися як державі, що це – російський борг навіть не перед нами, а перед закатованими українцями. Це якраз той мотив, яким керувалася Німеччина, коли виплачувала гроші Ізраїлю після Другої світової війни. Знищених у таборах і ярах не повернути, але моральний обов’язок – допомогти єврейській державі вижити – це ще і борг перед усіма цими людьми.
Але в Росії ніколи не погодяться з необхідністю оплати такого боргу. У Росії взагалі все роблять з точністю до навпаки: замість того, щоб допомогти країні, яка була ареною замовленого з Москви голоду, вони цю країну добивають. Замість того, щоб визнати етнічний характер Голодомору, вони цей характер заперечують. І це заперечення, ця їхня неготовність до відповідальності рано чи пізно розділить росіян і українців більше ніж кордон, ніж стіна, ніж навіть війна. Україна ніколи не забуде цей Голод, а Росія навряд чи колись захоче зрозуміти, що це було насправді.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
«До московської окупації тут ніколи не було голоду!» – Іван Малкович про геноцид 1932–1933 років
Нищення інтелігенції і духовенства в 1932–33 роках: чому Голодомор є геноцидом
«Люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна!» – історик про причини Голодомору 1932–1933
Голодомор-геноцид 1932–1933 років і нинішній погляд на ворога через приціл
Світ починає розуміти, що політику терору продовжує Путін – генсекретар СКУ про Голодомор

Верховна Рада України ввечері 26 листопада підтримала запровадження воєнного стану на 30 діб в деяких областях України та у внутрішніх водах Азово-Керченської акваторії. Радіо Свобода зібрало реакції користувачів соцмереж.
Воєнний стан запроваджується у 10 областях України. Це – Вінницька, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська, Сумська, Чернігівська області.

Голосуванню у Верховній Раді передували тривалі обговорення та суперечки між депутатами. Причини – термін дії воєнного стану та можливе скасування або перенесення виборів президента України.
У підсумку рішення підтримали 276 народних депутатів. Після цього парламент встановив дату проведення президентських виборів – 31 березня 2019 року.
https://www.radiosvoboda.org/a/zrada-skasovuetsya-review/29622423.html