Прочитав статтю, раджу й вам --->  http://www.day.kiev.ua/288755/

Організація Українських Націоналістів (революційна) (надалі ОУН(р)) вважає, що вихід із важкої політичної та соціально-економічної кризи, в якій опинилася Українська держава, лежить тільки в опорі на власні сили народу та в реалізації суверенного права народу визначати політичний та соціально-економічний устрій держави. ОУН(р) вважає, що найважливішою умовою процвітання української нації є свобода людини, яка складається з політичної, економічної та інших невід’ємних і набутих прав і свобод.

Ефективність виконавчої влади може бути досягнута шляхом персоналізації відповідальності та усунення дуалізму у виконавчій владі, а це можливо лише за умови, коли Президент України особисто очолить Уряд і формуватиме його персональний склад. Початковим етапом в розв’язанні проблем державобудівництва вважаємо вироблення основних критеріїв щодо персональних характеристик особи, яка буде достойно претендувати на головну посаду в країні. Такі критерії, на наше переконання, слугуватимуть прямими вимогами українського виборця до першої особи держави.

Безперечно, набір таких характеристик не може бути догмою. Більше того, він однозначно мусить опиратися на українські політичні реалії, а вони є далекими від оптимістичності чи стабільності. Водночас, поряд з шкалою цінностей, яка вибудувана в організованому націоналістичному русі, необхідно враховувати і запити всього суспільства, які в багатьох ракурсах не є однорідними.

Ці характеристики є, до певної міри, алгоритмом, по якому пройде тільки той, хто справді може осилити і очолити місію національного відродження.

Характеристики - вимоги

1. Християнин
Тисячолітня історія християнської України диктує саме таку пріоритетну вимогу. Мова йде не про візуально-обрядові фактори, а про глибоку духовну конституцію особи, про активне сповідування вчення Христа.

Ця позиція вбирає в себе такі засадничі поняття як справедливість, чесність, жертовність. Саме вона є ключовою до подолання в країні проблеми корупції, відродження моралі, виховання молоді.


2. Українець
Президент України повинен бути УКРАЇНЦЕМ. Кровно, світоглядово, ментально. Не «маленьким», не «великим», - всі ці слововправляння лише шкодять загальній справі.

Дана позиція повинна вбирати в себе культивування національної гордості, подолання комплексу меншовартості в суспільстві. Для цього необхідно залучати механізми прямого впливу, якими оперує влада.


3. Державник
Це поняття вбирає в себе послідовне відстоювання національних інтересів як у внутрішній, так і у зовнішній політиці, розуміння ПРИЗНАЧЕННЯ держави. Уся потуга владних ресурсів має направлятись на укріплення авторитету держави і серед її мешканців, і серед міжнародної спільноти. Більше того, в цьому контексті повинні розгортатися програми державного протекціонізму на різних ділянках суспільно-політичного, соціально-економічного та духовно-культурного життя.

Президент є об’єднуючим символом нації. В жодному випадку партійні, групові чи особисті інтереси не повинні переважити національних!

4. Лідер
Мова йде про підвалини мудрого, шляхетного і мужнього професійного управління державою, впорядкування системи влади, розуміння чіткого розподілу функцій різних гілок влади, ефективний державний менеджмент. Вертикаль влади повинна формуватись на засадах професійного відбору, а не задоволення політично-партійних апетитів. Управлінські рішення мають носити принциповий, прагматичний характер. Повинна бути повернута пряма відповідальність конкретних осіб за ситуацію в різних галузях розвитку держави та персональна відповідальність першої особи за загальний стан речей. Важливою рисою Президента має бути здатність формувати команду однодумців і, як її лідер, володіти високою відповідальністю перед соратниками та вимагати такої ж від них.

Саме такі орієнтири, будучи глобальним виразником українських інтересів, висуває Організація Українських Націоналістів(р) перед майбутнім Українським Президентом та його наступниками. Зрештою, такі характеристики-вимоги мають стояти перед усіма представниками як центральної, так і місцевої влади. Дотримання таких вимог – єдиний переможний шлях до утвердження Української Самостійної Соборної Держави!

Ми очікуємо від майбутнього Президента України, що він:

o Збереже суверенітет народу та цілісність держави від будь-яких зазіхань.
o Зможе подолати хаос і корупцію в системі влади.
o Виступить як гарант свободи й гідності українця у своїй державі.
o Розвиватиме національну армію для оборони території й громадян.
o Дбатиме про справедливий правопорядок і незалежне судочинство.
o Забезпечить Україні рівноправне і конкурентне місце у світі.
o Консолідує українську націю.
o Створить умови для розвитку національної економіки й капіталу згідно концепції економічного націоналізму.
o Виступатиме за визнання національно-визвольної боротьби на державному рівні.
o Дбатиме про відродження мови, культури та національної пам’яті нації.
o Забезпечить євроатлантичний вибір України, сприятиме входженню України до системи колективної безпеки.
o Створить умови для утвердження реальної помісності єдиної УПЦ й
об’єднання всіх Українських Церков Володимирового хрещення.

Вибираймо Президентом України українця!

Провід Організації Українських Націоналістів (революційної)

автор - Андрій Іллєнко

Представники антиукраїнської псевдоеліти разом із проституйованими "громадськими діячами" та іншими сумнівними персонажами наввипередки почали завіряти всіх у своєму послідовному антифашизмі, маскуючи під це словоблуддя свою українофобську сутність. Відтепер для них будь-яка послідовна українська позиція - фашизм. Тактика українофобів: до українців за визначенням ставитися вороже і з підозрою.  Українець, який просто говорить, що він українець і при цьому в кожному реченні не виправдовується і не відмежовується від ксенофобії і провокацій - це вже майже довершений фашист.   Українець, який є патріотом і відверто це декларує - це, з точки зору українофобів, стовідсотковий фашист. І вбити його - це не тільки не протизаконно і аморально, навпаки - це правильно і "по заслугах", бо "фашистів" можна вбивати просто так, лише за те, що вони "фашисти". Посилаючись при цьому на якусь блювотину на кшталт "духу Нюрнбергського процесу". Українофоби всіх мастей вигадали виправдання для своїх безчинств проти нас, яке називається "антифашизм". Повноцінний, здоровий і патріотичний українець у своїй національній державі - це фашизм. Затурканий, отруєний антинаціональною пропагандою і наркотиками, бидлуватий малорос у жалюгідній комуно-ліберальній республіці - це антифашизм. Українець, який захищає свою особисту і національну честь - це фашист. Той, хто саджає українських патріотів за грати і вбиває їх - антифашист. Той, хто осмілиться виступити проти тотальної антиукраїнської істерії та вкаже на неукраїнську сутність пануючої псевдоеліти - фашист. Той, хто грабує Україну і вважає українців за мовчазних рабів, які мусять на нього пахати - антифашист. І так далі.  "Антифашизмом" українофоби готові виправдовувати свої найтяжчі та найогидніші злочини, доповнюючи історичну галерею таких визначних антифашистів, як Каганович, Ленін, Троцький-Бронштейн, Сталін, Постишев, Єжов, Муравйов та багато інших.  Наша відповідь українофобам адекватна: кожен, хто усно або у друці заявляє, що він є "антифашистом" - автоматично солідаризується із тими, хто під цим жупелом нищив і продовжує нищити українську націю. Антифашист означає українофоб, і крапка. І нехай над цим особливо замислиться українофільсвуюча лібералізована публіка, яка полюбляє виступати проти "фашизму", при цьому декларуючи свою ніби-то "проукраїнську" позицію. Коли розпочався відвертий антиукраїнський наступ під маркою "антифашизму", далі намагатися всидіти на двох стільцях неможливо. В Україні сьогодні є два табори - українці, яких антиукраїнська наволоч записала у "фашисти", і ця сама наволоч, яка оголосила себе "антифашистами".   Отже, українці мають викрити цю огидну маніпуляцію українофобів і повністю нівелювати "антифашистський аргумент", прирівнявши кожного "антифашиста" до ворога України. І нехай тоді виправдовуються вони.

З волинками :)

«18» жовтня 2008 року у Києві відбудеться Марш на честь ОУН-УПА. Націоналістична Покрова є днем Слави всіх померлих, живих і ненароджених воїнів України. В попередні роки, під час відзначення Покрови, націоналісти ходили околицями і підлаштовувались під умови лівоохороних органів. Цього разу ми доведемо, що Україна належить українцям, а Київ належить нам. Ми пройдемо Маршем по Хрещатику щоб довести, що це наша земля і ніякі антиукраїнські сили нас не зможуть зупинити. Ті, хто ходять навкруги хороводами – налаштовані на поразку і святкують поразки, ми ж святкуємо перемоги Української Nації.

Ні ліві, ні ліберали, ні будь-хто інший нам не зможуть завадити (бажаючих завадити - прошу приходити, а не клацати зубами в інеті). Якщо українофоби наважаться висунути свої писки на вулиці Києва – їм буде дана достойна відсіч. «18» жовтня 1994 року бидлоеліта скасувала заборону на діяльність КПУ, «18» жовтня 2008 року ми, нові українські праві, заборонимо лівим діяльність на вулиці. Якщо владний апарат не здатний знищити п`яту колону – це зробимо ми.

Ми кличемо всіх патріотів України прийти до пам’ятника Тарасові Шевченку на 11-у годину, звідки розпочнеться Марш на честь ОУН-УПА.

Оргкомітет Маршу:

ВГО «Патріот України», УНТП, ГО «Українська Альтернатива», Національна Дія «РІД», ГО «СІЧ», Характерне Козацтво, Свято Андріївський Козачий Курінь.

Телефони для довідок:

8-067-371-65-79 (Київ)

8-063-723-29-93 (Харків)

8-093-692-95-61 (Донецьк)

Стаття з сайту http://observer.sd.org.ua/

Давно помічено, що державний механізм руйнується перш за все з голови, з еліти, а суспільство занепадає через духовну кризу і спричинене нею досягнення критичної маси корупційності. Всі держави світу, без будь-якого винятку, зникли з політичної карти світу або ж були повністю „переформатовані” не через екологічні чинники, як про це полюбляють писати в підручниках, а через духовний занепад і поширення корупції. Всі без винятку!

Радянський Союз тримався купи лише через нещадну боротьбу з корупцією. Прийшов до влади Брежнєв і відкрив шлюзи поширенню корупції в усіх сферах життя. Сам брав і другим давав, як тоді казали. Спроби Андропова, який добре розумів куди все котиться і до чого докотиться, щось змінити, нічого не дали. Він просто не встиг зробити задумане, помер.

Римська імперія в ІУ столітті, російська в 1917 році, Османська у ХУІІІ столітті, Британська у ХХ столітті ніби враз розсипалися не через війни, „варварів”, екологічні катаклізми тощо, а через духовну кризу і страшний розгул нічим не обмеженої корупції.

Майже увесь старий центр Києва збудований протягом 1910-1913 років. Тоді одночасно будувалося тисячі багатоповерхових будинків! Якби хтось сказав, що через три роки в країні буде повний хаос, занепад і анархія, йому б крутили пальцем біля скроні...

Британія втратила Індію не через національно-визвольну боротьбу індусів, якої як організованого збройного опору фактично не існувало, а через масову корупцію британських колоніальних чиновників, які обкрадали не лише колонію, але й метрополію.

Найстрашніше для держави, коли корупція опановує інтелектуально-духовні сфери суспільства. Я вже писав про очевидні корупційні схеми, які діють в системі Міністерства освіти і науки. З того часу, на жаль, нічого не змінилося. Ба, навіть стало ще гірше! Це невідворотний в історії шлях швидкого, катастрофічного занепаду держави, революцій, бунтів, приходу до влади диктаторів.

Не знаю чи пам’ятає хтось щось з історії, але смію вам, шановні, нагадати: Україна – батьківщина анархії. Фідель Кастро, об’єднавши спочатку 3 (!), а потім 12 (!) чоловіків переміг багатотисячну армію, поліцію, спецслужби відвертого корупціонера Батисти. І при владі 50 років(!) Кастро тримався виключно завдяки нещадній боротьбі з корупцією. Гітлер став канцлером Німеччини через корупційні скандали у Веймарській республіці. Сталін почав своє тріумфальне сходження після розгулу корупції, збочень , наркоманії і бандитизму НЕПу.

Україна класично, до кожної титли, повторює шлях Римської імперії ІУ століття чи то Веймарської республіки 30-х років ХХ століття з їх масовим самозахопленням землі, злочинним рейдерством, продажністю чиновників, паразитизмом і розбещеністю „еліти”, спеціальним впровадженням у керівні структури всіх рівнів дегенератів, збоченців, психічно хворих людей і осіб „нетрадиційної орієнтації”.

Панове, ви історію вчили?! Ну один же до одного... І наш нинішній Президент за всіма своїми психовольовими особливостями на диво нагадує німецького Гінденбурга напередодні Гітлера. Такі ж заплутані виступи „ні про що”, намагання всіх помирити, об’єднати до купи непоєднуване, параліч армії, спецслужб, прокуратури, міліції, які за 17 років незалежності не засудили жодного (!) високопосадовця-корупціонера. А за спиною в Гінденбурга вже десь ходив тоді нікому невідомий Гітлер. А у нас десь ходить такий собі Петренко чи Сидорчук. І німецька армія за часів Гінденбурга до болю нагадує українську армію сьогодення. Масовий розпродаж військових містечок, саморозброєння, звільнення військовослужбовців і 400 танків, жоден з яких не був на ходу...

Хто б міг повірити тоді, що лише через декілька років Гітлер знищить корупцію і корупціонерів і Німеччини з упослідженої країни стане наймогутнішою державою Європи з найпотужнішою армією.

Я не знаю прізвища майбутнього не тоталітарного, а авторитарного правителя України, який з фатальною неминучістю прийде до влади в найближчі роки в Україні. Для мене очевидним є лише те, що це буде українець, але з психолого-менталітетними особливостями не притаманними більшості нинішніх українців. Він буде повністю позбавлений занепадницького, „опущеного” характеру.

Ця людина, і її родина, не буде замішана в жодному з корупційних скандалів і взагалі він не матиме ніякого відношення до нинішньої „української” еліти. Середній або високий зріст, виразне обличчя, примружені очі, які ніби проникають у саму сутність як речей, так і людей. Його не буде цікавити особисте матеріальне збагачення і комфорт. Грітиме цю людину лише слава України, її розквіт і велич. А також власне місце в українській і світовій історії.

Він не матиме друзів, яких треба „відмазувати” від кримінальної відповідальності. Його дружина і діти не будуть ніде „світитися” і не будуть причетні до будь-яких скандалів. Виступатиме він коротко, розкриваючи сутність проблем. Авторитет і повага суспільства до „українського Цезаря”, якому нічого і нікому закинути, буде безмежною.

Новому українському правителю ніхто не посміє перечити. Не знайдеться людини, яка б не виконала його доручення чи розпорядження. Дуже швидко „український Цезар” позбудеться всіх тих у своєму оточенні, які не хочуть чи не можуть працювати, або ж думають лише про власні інтереси.

Всі серійні вбивці з приходом до влади „Українського Цезаря” будуть страчені. Буде створена Українська корпоративна держава на базі України і української діаспори усього світу. Ця держава стане реальним конкурентом транснаціональним компаніям і дозволить українцям самореалізуватися і організуватися в планетарному масштабі.

Пройдуть десятиліття і Україна стане найпотужнішою державою світу. У Києві спорудять грандіозний пам’ятник-церкву українцям. В кутку цієї церкви, під скромною плитою спочине навіки „Український Цезар”. Його труна буде вкрита скромною плитою, на якій будуть висічені лише його прізвище та ім’я...

Уривок зі статті Андрія Іллєнко "Кінець ретронаціоналізму та перспективи Нового Націоналізму"

"Ретроспективність – означає повну зверненість у минуле. Минуле є не просто вектором сучасного українського націоналізму, воно є, за великим рахунком, єдиним полем його реальної зацікавленості. Це виявляється, приміром, у тому, що акції українських націоналістів майже завжди проводяться з приводу історичних дат, а реальна діяльність багатьох націоналістичних організацій часто обмежується історичними дослідженнями. Часто намагання актуалізувати в свідомості ретронаціоналістів проблеми сучасності викликають навіть роздратованість, адже відривають від цікавої справи копирсання в історичному минулому. Не треба плутати це з традиціоналізмом, який є однією з основ правої ідеології. Традиціоналізм передбачає пошанування та тяглість Традиції і творення нових форм життя, які були б продовженням Традиції за своїм духом, а не буквою.

Ретронаціоналізм же абсолютизує букву, в той самий час за жонглюванням цитатами з канонізованих текстів, фетишизацією символіки та поклонінням сакралізованим особам втрачається справжній дух націоналізму, внутрішня суть замінюється абсолютизацією зовнішніх атрибутів. Причому дуже важливо зауважити: майже завжди український націоналізм минулого трактується вкрай тенденційно, деякі сучасні „націоналісти” з усіх сил хочуть, приміром, подати Сціборського чи Донцова ледь не демократами і борцями за „загальнолюдські цінності”.

Мова ні в якому разі не йде про те, що треба відкинути минуле. Навпаки! Згадаймо українських націоналістів 20-50-х рр. ХХ ст., від яких сучасні націоналісти перейняли абсолютно всю формальну оболонку (назви, символіку, пісні та ін.), тільки не ідеологічну суть. Чи відкидали УВО або ОУН історичне минуле? Ні! Але при цьому вони не стали один в один мавпувати своїх попередників, вони змогли на основі історичної традиції витворити щось абсолютно нове. Вони перейняли головне – дух предків і тяглість Традиції, але на основі цього витворили нову ідеологію, методи, організацію та ін. А ми ж все ще живемо на спадщину, залишену нам попередниками з ОУН, не бажаючи творити своє власне багатство, яке ми передаватимемо вже своїм наступникам.      

Вторинність – означає несамодостатність, внутрішню залежність і спрямованість на який-небудь зовнішній об’єкт. Тобто, позиція сучасних українських націоналістів дуже часто (якщо не завжди) формувалася не за якоюсь власною внутрішньою логікою, а лише на основі простого антагонізму по відношенню до зовнішнього об’єкту. Якщо Росія проти НАТО – то ми маємо бути обома руками за! Якщо в СРСР була планово-адміністративна економіка, то у нас має бути абсолютно вільний ринок і то якнайскоріше! Справа тут навіть не так у суті самих питань, як у самій їх постановці та способі мислення, який не є самодостатнім і будується за принципом відруховості – аби як, але не так!

Травматичний досвід співжиття з Росією викликав появу комплексу, який знаходить своє вираження саме у такій вторинності дій і бажанні втечі куди завгодно, аби тільки подалі від демонічного архетипу Москви як уособлення „метафізичного зла” – центрального елементу ретронаціоналізму. Така залізна прив’язаність призводить до того, що український націоналізм фактично стає дзеркальним відображення націоналізму російського, з точністю до навпаки копіюючи всі його рухи. Без знищення цієї прив’язки ми приречені вічно танцювати цей божевільний танок і годі навіть мріяти про якусь самодостатність.

Ліберальність – означає зануреність українського правого руху у ліберальний дискурс і цілковиту маргінальність в його рамках. Український ретронаціоналізм виявився неспроможним витворити за роки незалежності свій власний і самодостатній суспільно-політичний дискурс, ставши, за великим рахунком, лібералізмом з сильно вираженими українськими етнокультурними та лінгвістичними акцентами. Ліберальність є чи не найнебезпечнішою хворобою українського націоналізму, що перетворює його на малоцікаву і аморфну „націонал-демократію”, виражену в лібералізованих етнографічних гуртках.

В цьому контексті вкрай важливо зазначити, що саме слово „лібералізм” націоналістами загалом помірковано критикується, але при цьому йому надається неадекватний зміст. Під „ліберальністю” в таких випадках розуміється пасивність, нерішучість, зрадливість, непослідовність, тобто коли націоналістичний публіцист критикує лібералів, то він критикує їх нерішучість у досягненні цілей, але аж ніяк не самі цілі. З цього випливає, що націоналіст і ліберал (з точки зору деяких „націоналістів) мають по суті спільні цілі, тільки націоналіст є більш рішучим і послідовним у їх досягненні. Тобто виходить приблизно так: ліберали обіцяють вступити в НАТО і ЄС, але ніяк не можуть, бо вони нерішучі, прийдуть націоналісти і рішучим чином це зроблять, ліберали хочуть створити абсолютно вільний ринок, але не можуть, прийдуть націоналісти – зроблять, і от тоді буде Українська держава! І цей дегенеративний абсурд є загальним місцем в „націоналістичній” публіцистиці!

Як це не прикро, але самі „націоналісти” позиціонують себе як „рішучих лібералів” і „правильних, послідовних помаранчевих”, тобто критикують помаранчевих не за їх основоположні принципи, а лише за нерішучість у досягненні цілей, „які є для всіх спільними”! Таке „позиціонування”, крім завчасної згоди на маргіналізацію, ще й грає на руку різного роду комуністам і прогресивним соціалістам, які в своїй пропаганді малюють українських націоналістів як найзапекліших борців за вступ до НАТО і „західний спосіб життя”, такий собі „передовий загін лібералізму і американізму в Україні”. 

Пасивність – виявляється в усьому, починаючи від ідеологічних установок і закінчуючи конкретними методами боротьби. Дотепи про „революційних продавців книжок” (вигадані і поширювані, до речі, самими українськими націоналістами) вже стали хрестоматійними. Але вся іронія в тому, що в тих книжках якраз пишеться про активні методи боротьби, агресивність і чин заради чину. 

Ілюзорність – означає безоглядну та наївну віру в те, що як тільки вдасться донести до „широких зденаціоналізованих мас” якесь майже сакральне знання (яке знову ж таки, майже завжди стосується інтерпретації історичних подій минулого), то це автоматично призведе до їх (мас) прозріння та навернення до українського націоналізму. А ситуація, коли це “сакральне” знання не призводить до очікуваного ефекту, викликає в українського націоналіста болюче  нерозуміння і розгубленість.   

Культурництво – зведення усього спектру проблем, які потребують вирішення в українському соціумі, до так званих „гуманітарних” питань, і розуміння національної культури як примітивної шароварщини та колхозної творчої самодіяльності."

Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Націнальний Альянс», як нова націоналістична сила в молодіжному русі України, постала 29 січня 2005 року. День з’їзду, який відбувся 29 січняв Києві, принйято важати днем заснування „Національного Альянсу”, який об’єднав у своїх лавах молодих українських націоналістів, зокрема, і активістів «Помаранчевої революці» в різних регіонах. Організацію очолив Ігор Гузь, на той час депутат Волинської обласної ради та відомий діяч молодіжного націоналістичного руху в Україні.

„Національний Альянс” є громадсько-політичною організацією, ідеологічні засади якої побудовані на засадах націоналізму та християнства. Мета організації – сприяння побудові української національної держави шляхом виховання нового прошарку української еліти, готової очолити історичний поступ українського народу.

Для досягнення цієї мети „Національний Альянс” використовує чітку систему патроітичного виховання, яка полягає у всебічному (ідеологічно-інтелектуальному, фізичному тощо) вишколі членства та активній роботі з навчальними закладами різних рівнів. Чи не основним базовим принципом виховання нової еліти є плекання в людей лідерських якостей та їх організаційних ініціатив.

Дана система вишколу є досить чіткою та ефективною. В її програму входять регулярні збори осередків, внутрішньо-організаційні заходи (збірки віддлів, націоналістичні університети, дискусійні клуби, катехізації, співочі збірки, професійні вишколи, а також – одноденні вишколи на природі, участь в громадських акціях, тематичних семінарах для членів громадських організацій тощо). Протягом року „Національний Альянс” проводить чотири великі всеукраїнські таборування та близько десяти малих, регіонального масштабу. Активно практикується проведення теренових ігор. На таборуваннях їх учасники проходять як фізичний так і інтелектуальний вишкіл.

„Національний Альянс” є однією з найчисельніших українських націоналістичних організацій. Кількість зареєстрованих членів та прихильників в загальноукраїнських масштабах становить близько тисячі молодих людей, серед яких є і школярі і дупутати рад різних рівнів. На сьогодні „Національний Альянс” діє в 15 областях України, серед яких найактивнішими є осередки на Волині, Житомирщині, Івано-Франківщині, Черкащині, Кіровограді, Львові, Кривому Розі та Києві. Активно проводиться подальша робота по створенню нових організаційних осередків по інших регіонах.

„Національний Альянс” активно працює з органами державної влади на місцях та місцевим самоврядуванням, регулярно подаючи та виграючи проекти для втілення своїх чисельних заходів. Налагоджена активна співпраця з іншими молодіжними органіаціями та різними установами. Проводиться аткивна співпраця з традиційними українськими церквами, представники яких часто беруть участь у заходах „Національного Альянсу”.

Серед найпомітніших здобутків „Національного Альянсу” за 2007 рік - масове проведення одномоментних акцій, зокрема - „Вибори на майдані” та „Похорони комунізму”, в яких взяло більшість регіональних предствництв організації. Успішно проведені і табори, в яких взяло участь понад півтисячі української молоді. Міжнародна акція „Пам’ять без кордонів”, яка є однією з візитних карток „Національного Альянсу”, що полягає у відновленні занедбаних українських кладовищ на етнічних українських землях в Польщі, викликала неабиякий резонанс в суспільстві. Відкриття в місті Луцьку Центру модерної українсткої культури „Форпост” та проведення в його рамках Всеукраїнського фестивалю альтернативної музики „Бандерштат-2007”, стало досягненням не лише „Національного Альянсу”, але й всього націоналістичного руху.

Активно діє всеукраїнський Провід організації, а для ефективної координації роботи регулярно проводяться всеукраїнські ради організації.

"Національний Альянс" має свій сайт.