Про співтовариство

Проблеми, потреби, становлення сучасного українського націоналізму.
Шановні дописувачі, вимога до постів: мова співтовариства - виключно українська!
Вид:
короткий
повний

Націоналізм

А як ви ставитесь до....

  • 17.12.07, 11:40
А як ви ставитесь до українців?

91%, 105 голосів

4%, 5 голосів

5%, 6 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Право нації

  • 11.12.07, 12:26

Право Нації

В умовах, коли новітня держава не лише не виправдовує національних сподівань, але й сприяє поступовому і всебічному занепаду, деградації та вимиранню Нації, а демо-ліберальна пропаганда підносить права окремих індивідів над загальнонаціональними, розщеплює єдине поняття Нації, коли національна культура і традиції відмирають, поступаючись місцем глобальній антикультурі та антисоціальній псевдоморалі, єдиний расовий тип Нації і мовне середовище розчиняються чужорасовим та іншомовним елементом, задля створення належних умов для стабілізації й подальшого розвитку необхідне утвердження Права Нації.
    Задля утвердження Права Нації є прийнятними будь-які методи від публічних до підпільних, від місцево-локальних до глобально-масштабних, від парламентарних до збройно-силових. Зволікання з утвердженням Права Нації може призвести до невиправних наслідків. Утвердження Права Нації виправдовує будь-які доцільні та достатні насильство і жорстокість.
    Ми, Українські Націоналісти, поборюючи ліберально-егоїстичний індивідуалізм та азійський стадний колективізм, висуваємо як найвищу світову цінність та ідеал:

 

ПРАВО НАЦІЇ

  1. Нація, як природня спільнота, найбільший живий духовний та біологічний організм, що має спільне походження, расовий тип, ментальність, мову, територію проживання, культуру, має безумовне право на життя, збереження своєї расової та духовної самобутності.
  2. Нація має безумовне і легальне право на спротив в разі спроб позбавити її власної самодостатності.
  3. Нація має право вести як оборонну так і наступальну боротьбу  з силами які прагнуть її знищення або деформації.
  4. Нація має право на моноетнічність власної держави, а також на повну державну самостійність та ігнорування  міжнародних норм, якщо ті загрожують існуванню або нормальному розвиткові Нації.
  5. Нація як замкнена генетична популяція має право позбуватися на своїй території іншорасової домішки шляхом депортації її носіїв на історичну територію їх проживання.
  6. Нація має право покращувати власне здоров’я через впровадження расового, євгеністичного та екологічного законодавства.
  7. Нація має право відновлювати свій природній духовний, культурний та мовний простір шляхом ренаціоналізації своїх окремих представників та соціальних і регіональних груп населення, що були денаціоналізовані внаслідок інородної окупації, входження до складу поліетнічних державних утворень або через вплив космополітичної культури.
  8. Нація має право на встановлення соціально справедливого ладу у власній державі, а також позбутися паразитарних верств, які намагаються шляхом економічних та політичних маніпуляцій привласнити собі матеріальні цінності Нації.
  9. Право Нації є превалюючим над частковими правами окремих осіб, родинних та соціальних груп. Їх права реалізуються в рамках і не на шкоду Права Нації.
  10. Нація має один невід’ємний обов’язок - у повному обсязі та всіма доступними засобами втілювати в життя Право Нації.

Тартак + Нічлава "не кажучи нікому"

  • 22.10.07, 13:22
http://video.oboz.ua/movie.php?dmE9MyZpZD03ODAzJnZ0PTA=
Ось дійсно гарна пісня! Головне, що на часі. Побільше б таких виконавців.

87%, 33 голоси

13%, 5 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Українська Повстанська Армія — шістдесят п’ять років боротьби

Вже традиційним стало спекулювання тематикою УПА напередодні 14 жовтня — свята Покрови та дня створення повстанчої армії. І що цікаво кожен трактує діяльність УПА через призму власного бачення історії. Так, саме в історії і криється розв’язок проблеми примирення ветеранів Української Повстанчої та Червоної армій.

А історія — штука дивна, ніколи не знаєш де факти, а де домисли. Особливо це стосується історії УПА, бо офіційна радянська історія малює “лісових братів” зрадниками своєї країни. Упівці дійсно виступили збройною боротьбою проти Червоної армії в  роки Другої світової війни, але вони захищали власний народ від сталінізму та радянщини. Часто сучасне покоління не знає справжньої ролі УПА в українській історії, радянська пропагандивна машина прагнула очорнити образ українських повстанців у очах самих українців. Саме тому сьогодні і існує проблема примирення ветеранів. Упівці не вважали себе громадянами Радянського союзу, який був для них ворогом-окупантом, рівно як і Польща та гітлерівська Німеччина, тому цілком природнє засудження їх радянською системою, та, даруйте, неприроднє не визнання їх сучасною державою на ім’я Україна. І в цьому полягає історичний парадокс, УПА — це армія без держави, власне через свою боротьбу активісти ОУН і збиралися створити державу. Нація відчула потребу у збройній силі і створила її.

Українська Повстанська Армія зародилася саме в той момент, коли українська нація гіпотетично могла здобути власну державність. Першою офіційною датою в історії українського організованого руху опору у ХХ столітті є кінець січня 1929 року. Саме тоді на І конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів. Метою організації проголошувалося створення Української Самостійної Соборної Держави на всіх українських етнічних землях. Керівним органом ОУН став Провід Українських Націоналістів, головою якого обрано Євгена Коновальця. Вже у 1938 році совєтський агент Павло Судоплатов у Роттердамі вбиває Євгена Коновальця. Саме ця подія поклала початок так званого розколу ОУН. Головним каменем спотикання виявилося питання про співпрацю з німцями, яку по-різному бачили різні члени організації. Це поклало початок роздвоєння ОУН на ОУН-Мельниківці, головою проводу якого на другому конгресі в Римі (1939року) було обрано Андрія Мельника та ОУН-Бандерівці, головою проводу якого став Степан Бандера, після затвердження на ІІ надзвичайному конгресі у Кракові (квітень 1941 року). Цей конфлікт між гілками ОУН пережив Другу світову війну і триває до цього часу, з різними спробами порозумітися, які мали різні наслідки. Бандерівці виступали за радикальні, революційні дії, Мельниківці ж вели помірковану політику.

Плани щодо відновлення Української держави було втілено щойно німецька армія перетнула кордон 30 червня 1941 року ОУН(б) у Львові проголосила створення Української Самостійної Держави. Уряд було доручено сформувати Ярославові Стецькові. Реакція німецького командування остаточно розвіяла всі ілюзії щодо можливої співпраці між ОУН та німецькими підрозділами. Після відмови відкликати Акт відновлення Української Держави, Степана Бандеру та Ярослава Стецька було заарештовано та відправлено до Берліну, а звідти до концентраційного табору Заксенгаузен, де вони перебували до вересня 1644 року. ОУН(м) засудила радикалізм Бандери у питанні проголошення державності і виявила схильність до більш гнучкої політики, вважаючи відкриту конфронтацію з німецькою потугою несвоєчасною і шкідливою для національних інтересів. Мельниківці формують у Києві Українську Національну Раду та видають газету "Українське Слово". Але німецькі репресії не оминають і це націоналістичне угрупування. У грудні 1941 р. членів Ради було заарештовано, частину з них страчено у Бабиному Яру. Сам Мельник до січня 1944 року перебував під домашнім арештом у Берліні, а потім — у концтаборі Заксенгаузен.

Офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року, коли Сергієм Качинським було створено перший відділ УПА під егідою ОУН(б). Згодом військові формування розросталися. А навесні, з ініціативи ОУН(б) почалася консолідація усіх націоналістичних сил. До осені, незважаючи на тяжкий характер перемовин до УПА було приєднано мельниківські загони та залишки Української Народної Революційної Армії Тараса Боровця. Ще раніше УПА поповнилося українською поліцією, що з німецької служби перейшла до лав повстанців та так званими “східними батальйонами”, які німецьке командування формувало за рахунок полонених Червоної Армії. Порятунок в УПА знаходили також євреї, які рятувалися від геноциду. Саме тому УПА почало набувати полінаціонального вигляду, за різними даними до 1944 року кожен п’ятий вояк УПА був неукраїнського походження.

Таким чином армія була змушена воювати на два фронти — проти німецької та Червоної армій, що їй вдавалося робити з перемінним успіхом. На додачу до цього відбувається кривавий конфлікт з поляками за українську Волинь. Протягом усього часу цих протистоянь ворогуючими сторонами проводиться шалена дискримінаційна пропаганда протилежного змісту: німці намагаються дискредитувати повстанський рух, приписуючи їм співпрацю з Москвою, а радянська влада оголошує їх зрадниками та звинувачує у співпраці з німцями. Формально перемовини командирів УПА з німцями каралися смертю.

З остаточним відступом німецьких військ УПА продовжує боротьбу з радянськими військами. У 1946 році московське керівництво ставить завдання очистити Україну від повстанців силами регулярних частин Червоної Армії, прикордонних військ та МГБ. В цей час проводяться масштабні облави, засідки, депортація мирного населення за підозрами у зв’язках з УПА, а часто і просто розстріли без свідків судів та слідств. Чи не найулюбленішим прийомом було перевдягання в бандерівців — діяли фальшиві загони УПА, які жахали мирне населення своєю жорстокістю. Все це змусило керівництво УПА частково вивести свої сили з України, а решті наказано відійти в глибоке підпілля.

Відкритий збройний опір припиняється наприкінці 40-их років, а після загибелі у сутичці із загонами НКВД  головнокомандувача — генерала Шухевича у 1950 році, УПА припиняє своє існування як єдине військове формування. Не зважаючи на це окремі загони продовжують боротьбу до травня 1954 року, коли захоплено нового головнокомандувача полковника Василя Кука. На цьому вважається, що УПА припинала свою діяльність. Але варто згадати, що навіть після 1954 року окремі боївки продовжували функціонувати, а останній партизан — Ілько Оберишин вийшов з підпілля тільки в 1991 році. Як видно УПА не склало зброї, боротьба продовжується вже 65 років.

Держава є — держави нема

 От я недавно цікаву думку прочитав. Все в нас в Україні є: народ, нація, влада. А от держави нема. Бо та влада робить що собі хоче, а про державу не дбає. Люди вмирають, а нікому діла до того нема, їх вбивати почали, а їм все одно по барабану. Якщо так розібратися то держава ж це певне утворення, яке має чіткі функції. А у нас що виходить. Президент ніби і є, ніби й укази видає, але потім відміняє і ніхто нічого не виконує. В нас ніби й Верховна рада є, але її і нема. Чи є? Я тут вже навіть не знаю що писати, направду. Вона також якісь постанови видає, але їх також ніхто не виконує. В нас і Кабінет міністрів є, але саме він нічого і не виконує з того, що приймає Верховна Рада та Президент, а робить що йому заманеться. І як він один вважає за потрібне, повірте про народ там зовсім ніхто не думає, про націю я взагалі не кажу. Більше того в нас і суди є. І ще більше туди звертається сила-силенна громадян, але ніц вони не вирішують по справедливості. Тому питаю — а що ми маємо? А ніц не маємо, бо як дбаємо, так і маємо. Скоро зовсім весело стане в такій загальні атмосфері безкарності і незрозумілості, всі почнуть робити що їм заманеться, спочатку переходити вулиці в недозволених місцях, потім давити тих пішоходів, які переходять, потім грабувати магазини, силою захоплювати підприємства, пошту, телеграф, бо відповідальності ж може і не бути, раз за все інше не було. А ви як гадаєте, що нас чекає?

І знову про комунізм

Нє, ну мене точно звинуватять у нелюбові до комунізму. Казав мені один знайомий нещодавно: “Юрку, і дались тобі ті комуністи!” Але, дбаючи про Вашу, шановні читачі, поінформованість не можу оминути наступну інформацію.

На тому тижні в Рівному зібралося засідання прес-клубу. Темою стало звернення до Президента України від громадських організацій Рівненщини з вимогою скасувати діяльність КПУ в Україні та заборонити комуністичну ідеологію, як таку. Отак то, шановні! Виявляється багато кому комуністична ідеологія заважає. Воно то і зрозуміло, зважаючи на те, що українці так і не отримали відповідної сатисфакції за злочини комуністичного режиму, а сьогодні ще й мусять терпіти постулати Леніна-Сталіна, які на них ллються разом з іншими інформаційними потоками. Чого варті той же голодомор, репресовані таланти, розстріляне відродження? А нічого не варті, ніхто за них відповідати не хоче. А комуністи існують. Бути їм чи не бути, вирішувати саме вам, бо те звернення зщалишається відкритим для підписів. До слова, його вже підписали 15 громадський організацій, політичних партій та ВНЗ Рівного. Серед них: соціально-християнська партія України, Європейський молодіжний центр РОГО , представники УНА УНСО, ВО “Свобода”, товариство “Просвіта”.А ви як вважаєте треба комуністи Україні?

Обговорення в сусідній спільноті

Оскільки один із дописів в спільноті «Культурний спротив» безпосередньо торкається теми «націоналізм», запрошую взяти участь в обговоренні твердження «Нацьіонализм Убивает»:

http://blog.i.ua/community/30/21969/

Персони-нонсенси

От і не пускають наших громадян до Російської Федерації. І що головне не пускають без видимих на те причин. Я щось не пам’ятаю, щоб пан Жулинський вирізнявся якоюсь особливою критикою всього російського, або дозволяв собі заяви аналогічні Жиріновському, Затуліну чи Дугіну. Російська Федерацція, бачите вирішила нам відімстити, бо ми не пустили на свою територію вище згаданих діячів. Але якщо добре згадати, то в приватних справах воини все ж приїжджали. На похорони Кушнарьова, відвідати рідних, які у них чомусь живуть в Україні. От і наш пан Жулинський вирішив відпочити в Петербурзі, сходити, знаєте, в Ермітаж. Але не судилося раднику Президента, не цього разу. Нема толерантності з боку наших сусідів.

Свобода слова

Тільки що прочитав новину: http://oglyadach.com/news/2007/6/4/152899.htm

Мене цікавить одне питання: до якого часу свободадо нас буде йти з-за кордону (свідомо не натякаю на Схід). Адже за стільки років розвитку вітчизняної журналістики в нас вже могли вирости свої досвічені журналісти-аналітики. На мою думку, абсолютно не обовязково незаангажованим журналістом мусить бути іноземець. Хоча, це ще питання, наскільки іноземний журналіст, а особливо журналіст російський, незаангажований.

Василь Стус

Василь СТУС

* * *

Церква святої Ірини
криком кричить із імли.
Мабуть, тобі вже, мій сину,
зашпори в душу зайшли.
Скільки набилося туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив — на наругу,
маму лишив — на біду.
Рідна сестра, як зигзиця,
б'ється об мури грудьми.
Глипає оком в'язниця,
наче сова із пітьми.
Київ за гратами, Київ
весь у квадраті вікна.
Похід почався Батиїв
а чи орда навісна?
Мороком горло огорне —
ані тобі продихнуть.
Здрастуй, бідо моя чорна,
здрастуй, страсна моя путь.