Українська культура має жіночу душу. Тому так багато у нас жіночих творів, що є так би мовити певною квінтесенцією нашої ментальності. От такими творами – відгуками глибинно-проникливої української душі є пісні легендарної народної піснярки Марусі Чурай…
До мотивів пісень, що приписують цій неперебутній постаті в українській культурі, зверталося безліч митців, і не тільки українських.
А от і пісня талановитої дівчини ,що стала мотивом переспівів:
ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, А прийла п'ятниця — поховали Гриця.
Бо на вечорницях дівки — чарівниці.
Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала.
Інша дівчина чорнобровая,
Та чарівниченька справедливая.
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок переполоскала,
Як прийшов вівторок — зілля ізварила,
У середу рано Гриця отруїла.
У четвер надвечір Гриценько помер,
— Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?
— Ой мати, мати, жаль ваги не має:
Нехай же Грицько двоїх не кохає!
Нехай він не буде ні тій, ні мені,
Нехай дістанеться сирій землині.
Оце тобі, Грицю, за теє заплата -
З чотирьох дощок темная хата…
Починаючи з 1843 року, видатний англійський письменник Чарлз Діккенс щороку перед Різдвом публікував нову повість, присвячену цьому святу. Адже, за свідченнями сучасників, Різдво було найулюбленішими урочинами письменника. В Англії навіть до сьогодні його ім’я асоціюють із Різдвом. Оповідають, що коли у 1870 році письменник помер, то маленька дочка одного крамаря запитала: «Містер Діккенс помер? Чи означає це, що помер і Санта Клаус?»
Довгий час Різдвяні повісті Діккенса українською мовою не видавались.
Але 2007 року в Тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» побачив світ томик уславлених повістей.
До книги увійшли такі твори Чарльза Діккенса, як «Різдвяна пісня»,»Новорічні дзвони», «Цвіркун Домашнього вогнища»,Битва життя», Одержимий».
Переклав повісті Олександр Мокровольський.
Подібно до парадоксального вислову однієї героїні А.П. Чехова, що вона "больше всего на свете любит три вещи - пирог с яблоками, статных мужчин и имя Роллан", висловлюсь і я, відповідно того чого я не люблю:
Отже, більше всього на світі я не люблю холоду, коли мені забивають баки і графоманів.
Після вчорашньої презентації двох "ПРЕТЕНДЕНТІВ" на посаду Президента України
Хочу запитати у вас, українці, за кого ви??????????????????? віддали б свій голос:
За Петю Бампера:
http://censor.net.ua/go/offer/ResourceID/141270.html
За Єгора Лупана:
http://www.youtube.com/watch?v=PDXEsmJL1ns&feature=player_embedded
Прошу не матюкатися у коментарях.
Коментарі з нецензурною лексикою видалятиму!
(час від часу я пишу про це у своєму блозі).
І от до якого висновку я прийшла нещодавно:
в Інтернеті, як у житті, одні люди хочуть бути справжніми... Вони не приховують себе за ширмою ніків, авторизуються, відверто розказують про себе, показують, власні таланти, набутки, праці...
Інші, навпаки, - ховаються під маски, не завжди хороші, щоб, можливо, також проявити себе з того чи того боку...
Але насправді, кожен приховує чи, можливо, й виставляє на загальний огляд свої комплекси...
Взагалі, проблема нашої цивілізації - відсутність повноцінного спілкування й хороших психотерапевтів. Тому люди не можуть побачити своє справжнє обличчя, усвідомити себе справжніми.
Всі ми в Інтернеті, як прояви себе справжніх, як негативи своїх позитивів на зразок знімальної плівки.
Щоправда, у проявці плівка має ще проміжний етап – т. зв. лаванду: це така плівка синього кольору – вже не негатив, і ще не позитив.
Мабуть, у Інтернеті люди виглядають, як кадри лаванди: ще не прояв себе справжніх, але й не справжні вже.............
2009 рік. Після вдалого всеукраїнського PR-туру з «Ефіопією» Сергій Жадан публікує книгу «Лілі Марлен», другу за цей рік. Щоправда, вона укладена як збірка вибраного – і лише 10 нових поезій письменника з ексцентричною підназвою «Лесбійки» увійшло до неї. Ця підназва неоднозначно вказує на те, що загальновизнаний оспівувач міських звалищ, нетрищ і завулків взявся за тему нетрадиційного кохання.
Несподівано, і навіть епатажно звучить заключна фраза у вірші «Жінки» (єдиному з-поміж десяти, що прямо присвячений лесбійській любові): «Ось саме тому я її люблю, як тільки жінка може любити жінку». Адже до цієї фрази у даному творі поет витончено і глибоко за допомогою поетичного слова розповідає про «повітря» нерозуміння, що утворилося між коханцями в процесі стосунків, про непорозуміння між ними, про страх близької розв’язки взаємин... Якби не остання фраза «... як тільки жінка може любити жінку», можна сміло подумати, що у поезії йдеться про звичайне кохання між чоловіком і жінкою. Але такий вже Жадан літератор – він любить парадокси...
Повністю статтю читайте на gloss:
або на ХайВей:
к. х. б.
Тарас Григорович Шевченко
зітхнув поважно й непричетно
дістав годинника старого
і рушив повагом в дорогу
він йшов врочисто тихим містом
в пивницях пиво пив імлисте
стріляв цигарку в перехожих
такий живий такий несхожий
дівчата парфумами вкриті
просили в нього закурити
їм отвічав не вельми чемно
Тарас Григорович Шевченко
він врешті втік із цього міста
він зник із сяючого місива
і в черешневій квітній піні
його зустріли перші півні
