Андре Жід

                                 (французький  письменник)

"Все давно вже сказано, але оскільки ніхто не слухає, доводиться постійно повертатися назад і повторювати все спочатку"

"І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, - і збагнув я, що й це все - то ловлення вітру!..

Бо при многості мудрості множиться клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує біль!..."

"... усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!..."

 Хочу опублікувати у нашому співтоваристві вірш Назара Федорака «Жадан».

На мій погляд, ця поезія дуже точно відтворює процеси в українській літературі і якимось дивом-дивним зображає абсурд нашого буття, показуючи, що Україну можна любити, просто плекаючи слово та зберігаючи культурні традиції.

Отже:

ЖАДАН

псевдолірична антипоема

1

Смеркає.

На вулиці Мироносицькій в Харкові

це відбувається на півгодини раніше,

 ніж, скажімо, у Львові.

Така географія.

Тож, коли галицькі діти ще догулюють день,

на вулиці Харкова вистрибують пси.

За ними – господарі.

2

Тесть Жадана зі своїм собачам

Зовсім не змахує на Георгія із драконом,

тому на подвір’ї  з’являється з острахом

і, помічаючи зятя в компанії групи «Калєкция»,

мовчки йде далі.

Тещу Сергія затримують на роботі

справи.

Вона повертається пізно і чує, як зять

гучно скандує в компанії групи «Калєкция»,

загальновідому лексему з трьох літер.

Вона червоніє і йде готувати вечерю на мінус одного.

Її не цікавлять нюанси: що зять

якраз цитував –

і не Подіка,

а Мао Цзедуна в оригіналі.

Дружина Світлана, приїхавши з Києва,

застає на канапі розпластані поклади

марихуани й горілки у тільці свого чоловіка

і поправляє синові постіль.

3

Назар Федорак і Жадан познайомились у 90-му

в Рівному

на Всеукраїнській олімпіаді юних філологів.

Дебютували із віршами практично водночас –

у «Четвергу» за 1993-й.

Перший відтоді лише деградує,

свідчення чого, зокрема, цей опус,

другий – затьмарює всіх в Україні,

включаючи й Президента,

над чиїм готелем пролітають лише найгаліміші ластівки.

4

Львів’яни (музиканти і літератори)

охоче пиячать добу в поїзді «Ужгород – Харків»,

щоби наступного дня

донести зросищеній публіці

пісню вкраїнську і слово.

Музикантів, поетів і публіку добирає, звичайно ж, Жадан.

Львів’яни (музиканти і літератори)

зухвало виходять на брук

найбільшої площі Європи,

скрегочуть зубами на Лєніна,

стріляють очима в Держпром

і, не змовляючись, озираються, де б похмелитися.

На поміч приходить Жадан

у головному уборі, який би вважали за свій

і Осама Бін Ладен, і Єгуд Барак.

Благодатні сто грамів притлумлюють галицьку ґречність,

і у львів’ян (музикантів, підкреслюю, та літераторів)

виникає бажання товкти

всю цю харківську кацапню.

5

- Стривайте, - говорить Жадан, -

В цьому місті в могилу зійшов Хвильовий,

звідси вели у тюрми й на розстріли

цвіт вкраїнської нації.

- Гей! – говорить Жадан

(«гей» - у доброму значенні вигуку), -

невже не достатньо цих жертв?!

Жадан (продовження)

6

Від сучасного літ процесу –

як від смерті – сховатись не можна.

Ґендерні студії пані Забужко

дістануть вас у женевському, вашинґтонському,

а ще вірогідніше – бахмацькому туалеті.

Те саме – з віршами Сергія і Тетяни Дзюб,

зі статтями в «Літукраїні» Сашка Ярового,

з аудіо записами Юрія Покальчука.

Так далі жити не можна,

вирішує десь підсвідомо Жадан,

пакує манатки, плює на роботу

і шурує кудись до забитого Нюрнберґа,

де на нього чекають такі непересічні постаті,

як письменник Юрко Андрухович,

який незабаром зустріне свій сьомий десяток,

і чех-емігрант Вальтер Загорка,

якого вбиває своїм абстиненством

сама назва збірки С.Жадана – «Пепсі».

В компанії цих не познайомлених між собою людей

Жадан може мріяти про конокрадство,

торгівлю рабами,

якісь сексуальні маневри,

що потім про них по неділях говорить

біля церкви увесь україномовний Рим.

7

Дорога додому…

Обабіч вишкірює зуби і світить зогнила Варшава,

тіні батечка Гамлета, доктора Фауста, фюрера-підараса

махають батистовими хустинками

в добру путь українському поетові.

Савка. Привітна Мар’яна Савка,

звільнившись на день від обов’язків

перед бібліотекою, чоловіком

і Маріанною Кіяновською,

зустрічається з Жаданом на пластмасових столиках

і тримає в руках м’яку іграшку

ніжно-кислотного кольору.

8

Та сіре його обличчя, сльози його – брунатні,

жінки (ці грузинки, бля) просять його: «Люби!»

А він у свої квадратні

харківські буцегарні

до друга Валера Бондаря вертається з боротьби.

9

Так минають години і дні,

так минають роки і декади.

Де ви, поети-дев’ятдесятники?

Де ви – вісім десятники (крім Герасим’юка)?

Вутла постать одного харківського метафориста

заступає усіх перед Богом вкраїнської музи –

таким собі сонцем оранжевим.

Шановні, в наш час антологій і підсумків,

мінімального розуму й Інтернету

Сергій Жадан вирушає в гуцульські гори

здобувати останню твердиню –

ментальність Малковича і Герасим’юка.

10

Хто такий Роман Скиба?

Це запитання зовсім недавно було риторичним.

Тепер на нього доводиться відповідати,

і щоразу – по-іншому.

Він хотів бути Нобелівським лауреатом,

для цього спав в телефонній буді.

А от Жадановому Будді

в оточенні скіфських баб

здалека, звисока видно

Стокгольм і у ньому (з часом)

бродськоподібного нонкорфоміста

у фраку з гардеробу театру «Арабески»

і з нобелівською промовою з жахливим слобожанським акцентом.

11

А ще він приїде в Ірпінь –

туди, де колись пиячив,

де дер всіх лошиць, як кінь,

і копав футбольний м’ячик, -

на зустріч із  молодими

багатим старим пердуном.

І скаже поетка галіма

до свого, скажімо, Діми:

«Ти представляєш, Діма,

Я бачилася з Жаданом».

              давньоримський філософ

Природа обшукує нас і біля входу, і біля виходу. Голими прийшли, голими йдемо. І неможливо забрати звідси більше, ніж приніс

Не бійтесь досконалості. Вам її не досягти

(італійський філософ)

Люби себе в усьому і все у собі, людино, думай про миттєвість, яка триває безконечно