ПОПЕЛЮШКА

І тільки в роті присмак гіркоти…
Самітнице, трагічне оленятко,
ну що із того, що зуміла ти
з трьох шитих сріблом шкур щасливо облиняти —
як з линовища, вислизнуть з шовків,
нагрітих пахом орхідей і поту
по тому вальсі, де — усі замки
здавалися розбиті! — що, як потім
ти знов сидиш, посиніла на буз
у студіні нетопленої кухні,
а на підлозі репнутий гарбуз
жолобиться, як пика, сном запухла?..
А може, то був сон — той цілий бал, той пал
світел! суфітів! залів чорнозівих,
що ніс тебе крізь них музичний вал,
в повітрі набираючи курсивом
твій кожен рух, що мов питав: для ко-
го, ах, кому всі мої вроки?..
Скипав la court, як в рондлі молоко, —
і сліпнув принц, спинившись за три кроки!
Сидиш? Сиди. Заструпіле пальто
накинь на плечі — в пудрі, як в азбесті…
В цій кухні не впізна тебе ніхто —
ні принц, ні двір, ні мачуха, ні сестри.
Ось зараз мачушин фланелевий халат
постане в скошенім дверми прозорі —
й твоя сльоза, прохлипнута невлад,
нічого в світі цім не опрозорить…
Ти будеш їм шкромадить начиння,
золити їх білизну пранцювату,
із поверха на поверх, як чумна,
гасать з перинами — ну вопшем, працювати:
їх наволоки, вогкі од зітхань,
на вітрі розчепіриш простопадло —
в бганках і брижах, в пасоці кохань
рентґенознімки ночі — простирадла…
І це — твій світ.
…І тільки на очах
тремка пліва — тайне знаття засвідчить:
десь там, в палаці, згублений личак
стає щосмерк криштальним черевичком.
Зліта, як вдих, підйом, тонить каблук струна,
ряхтять ламкі світла, покресані на грані, —
і з глибу кришталю, як з річкового дна,
струмить твій силует в вечірньому убранні…
Як телевізор, Господи прости!
Вся королівська рать спішить на цю лятерну —
і подивля взувачки мудрий стиль,
оздоблення і вирібку майстерну.
В музей личак! Під скло! Відкритий доступ — від
сімнадцяти нуль-нуль (коктейль) по північ.
Встановлено ціну — коли хто хоче слід
відзняти в гіпсі, і вітрини непробивні,
й сигналізацію. До закриття за п’ять
хвилин — поспішно гонять екскурсантів,
і навздогін ляскочуть-реготять
підземні сонмища під перебив курантів…

Лиш ти ні пари не пророниш з губ,
мов їх мороз навіки забужавив.
Газетний репортаж про принців шлюб
з принцесою сусідньої держави
вжиєш на пасмуги — поклеїти вікно
проти зими. Тобі, либонь, не банно.
Бо в принципі — хіба не все одно,
хто то була ота музейна панна?..
І хеппі-енд, і сажа, і кагла,
і витяжка пічна, і леп придворних звичок…
Простіть мені. Робила — що могла.
Один був гріх — згубила черевичок.

1989

ДУМА ПРО СЛОНИКА

Слоника замучили
Кляті москалі,
Похилився слоник
Хоботом к землі:

“Прощавай же, Україно,
Ти ж мій рідний краю!
Безневинно молоденький
Слоник помирає!
Гей! Гей!”

1988

ВЕРТАННЯ

Перерізане світлом вікно
вулиці — біле по білому
аж до болю.
Насип.
Далеке шосе.
Машини.
I небо вологе — над.
Шлях у себе:
вабить (уже закритий),
відкривається (на розлуці).
Темінь. Шукай.
Що там? Сніг,
бором — кукурудзиння.
Досвітні таємниці.
Терикон.
Смердюча річка
глибом випахла.
Нехитрі подорожі
ставком.
Дитяча зверхність,
невимовлене зріднення
з кригою, з вітром.
Душе, шалій.
Скільки не повертайся
(черга даремних спроб) —
ось воно, зачудоване:
перерізане світлом вікно
вулиці — біле по білому.

Аж до болю.
Насип.
Далеке шосе.
Машини. I небо вологе — над.

***

Люди зазвичай надто турбуються з приводу погіршення економічної ситуації в країні. Вони упевнені, що вона або допоможе їм збагатитись, або ж розорить їх. Але слід усвідомити, що, для розвитку економіки є характерними постійні піднесення і падіння. Тому  для нас цей розвиток не має жодного значення.

Для нас завжди є важливим тільки те, що відбувається усередині нас, бо саме від цього залежить не тільки наш духовний стан, а й наш добробут.

Якщо ви боїтеся, наприклад, залишитися без житла чи шматка хліба, запитайте у себе: «Що негаразд у мені самому? Чому я  досі не знайшов захисту? В якій сфері свого життя я відчуваю себе обділеним та покинутим? Що мені потрібно, щоб знайти внутрішній спокій та гармонію?»  Тому що будь-які переживання з приводу зовнішніх предметів і обставин є віддзеркаленням наших внутрішніх переконань та процесів, що відбуваються у нашій свідомості. Треба просто дозволити собі жити в достатку, сказати собі, що гроші – це не зло, а засіб отримувати те, чого ми потребуємо. Що обставини, які складаються, приносять нам добробут та спокій. І тільки від усвідомлення того, що світ є дружелюбним для нас, ми справді відчуємо його позитивне ставлення до нас. Пам’ятайте, всі проблеми знаходяться у нашій голові, і вирішення наших проблем також знаходиться там само. Тому, як ми думаємо – так ми й живемо!

                                             Василь Махно

поезія – мабуть перейде в слова і зникне в провінції

від постійного пошуку сенсу життя і провізії

де все сходить з рук

бліді поетески помалу спиваються

співають пісні – акушерством займаються

і блядством - як вислід душевних мук

 

їхні жести і рухи напрочуд театральні

а у віршах і пози й відмінки давальні

знахідних нема

для мужчин що люблять словесний стриптиз та еротику

їхній стиль мішанина барокко і ґотики

одне слово: пітьма

 

ну а ти хто вірний музиці і хорею

ритмові рухів що збивають ґонор - а гонорею

пеніцилін

йдеш цим містом як в’язень на страту

губиш пам’ять – постійно піддатий

блін

 

значить місто будинків темних вулиць й приблудних псів

відбивається в склі стакан; на який ти завчасно

сів

і не зліз братан

ті сирени залили бетоном вуха твої

ну а зранку від віршів їхніх і пива млоїть

і скидає листя каштан-капітан

 

вже два тижні як ти підвищив його у званні

він мокне на варті - а ти не просихаєш в вині

і про неї мені не кажи

друг підливає - змієм шепоче та всі вони бляді

капітане – шикуйтесь - ми на параді

та чому цього літа сніжить

                                                              Василь Махно

 

дівчинка котра поправляла на ключицях плаття

витончений смак і ума – палата

боязка наче миш

Маяковського знала напам’ять - загубилася наче

перстень

і його не знайдеш серед ґрунту чи персті

серед міст - хоч Нью-йорк - хоч Париж

 

але ми про втрати забудем - сьогодні повернення

усі ліхтарі - мов прожектори - звернені

на слово і стіл

п’яно вірші горланить молодість схиблена

і та дівчинка тиха на плече твоє схилена

ви наче святі

 

поетески шиплять і від нежитю шмаркають

і листи тобі пишуть з проханням і сваркою

натякають на секс

а до “Музи” гонець вже підходить затарений

смисл життя  і поезії – ну, занадто затьмарений

а в руці його кекс

 

ця компанія завжди приходить з околиць

кілька пляшок закуска і збиті приколи

 - регіт сміх -

метафізика фізику мочить в сортирі

потім кілька студенток на спільній квартирі

і тіла їх мов сніг

 

потім знову похмілля з десятої в центрі

і юродивих сонм з православної церкви

просять гріш

і сидиш при стакані і стримуєш подих

знаєш що є поезія? – видих свободи

й гріх

 

нізащо не віддаш ці роки серед вулиць

революцій і цирку - як запах притулиш

пульсуючу жилку

наче ви ще цілуєтесь в темному ліфті

так невміло з гачків розcтібається ліфчик

пахне жінка

 

ця любов що не мала замків і кордонів

запобіжних таблеток - зарубіжних кондонів

лиш тепло

і шептання на вухо: чи ти мене кинеш?

поцілунком невмілим їй вухо заслинеш

облом

 

і якщо б повертатись в це місто: що світить?

поетесок побільшало - зменшилось свити

цезар сам

ще шпана що вживає фруктовий йогурт

що ти з ними – постарілий йолоп –

- за приблудного пса -

 

і чужинцем здалека ти їм видашся - будуть праві; -

це є старості знак – сивина на твоїй голові

дім – книжки

позолота реґалій – пішов ти із ними мудак

не повернешся ти  у це місто ніяк

грайте марша труби й кишки

 

 

                                               Василь Махно

якщо в євангельській притчі – що саме читають у сільській церковці –
батько вибігає назустріч синові та наказує слугам перевдягти його й заколоти для нього ягня

то мені мусить світити бодай слабке світло в якійсь із кімнат на шостому поверсі

але темно – ніхто не чекає: або поснули – бо вже за північ – або поїхали кудись
і ключі не залишили у сусідів

може піти до найближчих приятелів: вони так радо приймали мене на нічліг поки ще не були одружені й так вдячно слухали мої вірші
однак на митниці конфіскували мій записник (боротьба з тероризмом) а напам’ять ані адрес ані телефонів не згадаю

якщо читають євангельську притчу про блудного сина в сільській церковці
то мусить хтось відчувати найпекучіші слова
і стояти на дворі з непокритою головою
на яку сиплеться сніг

 І була вся земля одна мова та слова одні.
2 І сталось, як рушали зо Сходу вони, то в Шинеарському краї рівнину знайшли, і оселилися там.
3 І сказали вони один одному: Ану, наробімо цегли, і добре її випалімо! І сталася цегла для них замість каменя, а смола земляна була їм за вапно.
4 І сказали вони: Тож місто збудуймо собі, та башту, а вершина її аж до неба. І вчинімо для себе ймення, щоб ми не розпорошилися по поверхні всієї землі.
5 І зійшов Господь, щоб побачити місто та башту, що людські сини будували її.
6 І промовив Господь: Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити.
7 Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного.
8 І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі, і вони перестали будувати те місто.
9 І тому то названо ймення йому: Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі.

                                        Перша книга Мойсеєва: Буття (11)

                                Й. Бродський

Євгенію Рейну, з любов’ю
Пливе в журбі непояснимій
поміж цеглової надсади
нічний кораблик незгасимий
із Олександрівського саду,
нічний ліхтарик нелюдимий,
що на троянду жовту схожий,
над німбами своїх любимих,
в ногах прохожих.

Пливе в журбі непояснимій
п’яниць, сомнамбул хор бджолиний.
Столиці сонної світлину
невесело зробив чужинець,
і, на Ординку увігнавшись,
таксі хворіє верхівцями,
ряди хоромів, обійнявшись,
стоять з мерцями.

Пливе в журбі непояснимій
співець столичний сумовитий,
біля крамнички з керосином
двірник сумує кругловидий,
пливе по вулиці публічній
коханець сивий і вродливий,
і шлюбний поїзд опівнічний
пливе в журбі непояснимій.

Пливе, де тьма замоскворецька,
пливе у горі самовито,
говірка тулиться єврейська
до жовтих сходів сумовитих,
і від кохання до журботи,
під Новий рік, в кінці суботи,
пливе гоноровита краля,
у власних згублена печалях.

Пливе в очах холодний вечір,
тремтять сніжинки на вагонах,
морозний вітер, зблідлий вітер
червоні обійме долоні,
і ллється мед вогнів на плечі,
і пахне солодко халвою;
нічний пиріг несе Святвечір
над головою.

Твій Новий рік по темно-синій
воді в нуртовищі міському
пливе в журбі непояснимій,
немов життя почнеться знову,
неначе будуть світло й слава,
і вдалий день, і вдосталь хліба,
немов життя хитнеться вправо,
хитнувшись вліво.
                                                        переклад Б. Щавурського

                                           Мойсей ФІШБЕЙН

…і щастя це — хвилини півтори.

Склепивши очі, тихо повтори:
околиця… напівзабуті лиця…
овече хутро… сині хутори…
багаття… бринза… сутінки… суниця…
Ти вернешся. Воно тобі насниться.
Форель… зело… криниця… Повтори.

Святвечір 1998 року,
Altenerding