Відгук на книгу

Ю.Г.Іллєнко “Юрка Іллєнка доповідна апостолові Петру”

Це тритомне видання - мемуари видатного українського кінорежисера Юрія Іллєнка, у яких автор досить відверто описує власне життя. Спогади про дитинство, зйомки фільмів, творчі контакти, непрості стосунки з оточуючими (друзями, недругами, товаришами по кіноцеху, жінками тощо).

Цікаві автобіографічні факти – дуель та примирення із С. Параджановим на зйомках “Тіней забутих предків”, відчайдушне непоборне кохання до Л. Кадочникової, дружба з І. Миколайчуком, Г. Шпаліковим, О. Іоселіані, А.Тарковським, П. Фінном, Б. Ахмадуліною, С. Княжинським, К. Єршовим, Г. Рербергом та багатьма іншими, зустрічі із О.Довженком, С. Бондарчуком, П. Чухраєм, В. Калютою, Алісовою, М. Донським, С. Растроповичем, – людьми, що творили епоху, робить цю книгу цікавим документом самої епохи.

Крім вищезгаданого, книга насичена творчими задумами, фрагментами поставлених й непоставлених сценаріїв, ілюстрована розкадровками до фільмів та малюнками самого автора, Ю. Іллєнка. Завершує тритомник сценарій фільму “Мазепа”. Це робить книгу цікавою для тих, хто любить й творить кіно.

Написана “Доповідна” в стилі “потоку свідомості”, де, мов в калейдоскопі міняться скельця спогадів,снів,вигадок, мрій,сфільмованих та незнятих фільмів, уривків непоставлених сценаріїв, напівнароджених кінофільмів та реальних життєвих колізій. Викладено мемуари також цікаво – з граматичними помилками, що їх допускає автор, та ненормативною лексикою, яка щораз ріже вухо прискіпливого читача. Мова твору – це своєрідний літературний “блоу-ап” або ж “життя зненацька”, як би могли сказати кінематографісти. Та попри суб’єктивну точку зору автора, тут постають події не тільки культурного життя епохи, а й суспільні катаклізми, що їх пережив автор, а з ним і його співвітчизники.

Жанр твору також дотепно придумано Юрієм Іллєнком – роман-хараман. Хараманами – називала бабуся режисера усі оповідки малого Юрка, що він їх вигадував у своїй кмітливій голові й розповідав старенькій.

Можливо, трохи епатажно, та все ж ця книга дає зрозуміти внутрішній світ режисера, котрий колись на зйомках фільму “Ніч на Івана Купала” розфарбував різними барвами гори та у фонограмі до фільму “Криниця для спраглих” не використав жодного слова, пророненого людьми, та музичного звуку, обмежившись лише звуками навколишнього світу.

У книзі також містятиться блок фотографій з архіву Ю. Іллєнка та його малярські роботи.                         

                                                        Тетяна Риженко

З давніх джерел

  • 07.09.08, 13:47
Якщо ти здатний завжди посміхатися до життя, життя завжди посміхнеться тобі!!!

Тернопільська Воздвиженська церква


Сьогодні у Тернополі над мальовничим ставом, крім замку, збереглася Надставна церква - церква Воздвиження Чесного Хреста, що була споруджена на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якого сягає часів України-Руси. Будівля храму - це тридільний храм без бань. Біля церкви є також масивна дзвіниця, збудована в 1627 році. Її стіни складені з природного каменю-пісковику і мали оборонне значення. У 1978 році тут було виявлено поховання людини, яке схоже на поховання доби язичництва на Русі. У 1831 р. під час пожежі повністю згоріла покрівля церкви. Пізніше було добудовано службові споруди  церкви і дзвіницю, які до нашого часу в не збереглися.

Гортаючи старий нотатник

Гортаючи старий нотатник, я знайшла цитати з книг Норбекова:

"Як ви думаєте - так ви й живете".

"Змініть своє ставлення до себе, полюбіть себе".

"Вірте у себе".

"Дослухайтесь до своїх почуттів".

"Дослухайтесь до гармонії й ритму свого тіла".

"Дбайте про потреби свого тіла, душі та духу"

Цінуйте своє власне "Я".

"Не відкладайте своє життя на потім".

Гадаю, що ці настанови допоможуть нам усім...

Із вражень очевидців

  • 28.08.08, 15:38

Отож, в Тернополі - День міста, ми на роботі, а за вікном такі дива....

"...тут коло нас такий циркburumburum

йде парад, колона у вишитих сорочках від тих, що прибирають, машини смітярські їдуть і народ з прапорами і лозунгами і кульками, так смішноlol

але найсмішніше таке - на одній машині наскладали сміттярок (ящиків) але досить чистих і там стояли дві дівчини на каблуках у вишитих сорочках і тримали лозунг написаний одною рукою, а другою - трималися кожна за свою смітярку за ручкуburumburum

я хотіла сфотографувати, але не встигла..."

                                      (записано зі слів надійної людини)

Сергій ЖАДАН

 

СКРОМНА ПРИВАБЛИВІСТЬ БУРЖУАЗІЇ

…— Мені дуже важливим видається зрозуміти векторність цієї
зовнішньополітичної позиції…
Аякже…
Оскільки ми уважно слідкуємо за тенденціями у вашому соціумі.
Розумієте, багато чого змінилось останнім часом.
Наприклад?
Ну, там, чупа-чупс, консервація, арабська біжутерія, хуйня всяка, знаєте, тут головне зрозуміти таку річ — адже наші школи, власне, школи в яких ми провели більшу частину свого життя, вони з того часу фактично не ремонтувались, так само піонерські табори, в яких ми відпочивали — вони ще й досі працюють, функціонують себто. І ось уся ця піонерська архітектура… Бойскаути, розумієте?
Yes, boyskauty,verybody…
Так, бойскаути. І ось ці бойскаути, вони виросли, розумієте? І їм насрати на власні табори, на гіпсові фігури, на посріблений пам’ятник Горькому, в якого відвалюються частини тіла, мов у сифілітика.
Gorky був сифілітиком?
Підаром він був. Мова не про це, розумієте?
Авжеж. Але це нове покоління — адже воно вже виявляє себе, наскільки я розумію, це і буде ваш середній клас. Скажімо, ваш новий президент…
Ну, це складне питання. Я взагалі проти інституту президенства. Це скоріше ваша така замудохана штатівська традиція.
Але якщо не президент, то хто?
Зрештою, є варіант монархії. Такий, знаєте, освічений монарх. Прогресивний такий.
Прогресивний?
Ну да, продвинутий. Кислотний такий, коричнево-зелений.
Зелений?
Yes.
A, ferstein, грін піс.
Так, або краще королева. Баба.
Чия баба?
Народна. Розумієте, це сублімаційні такі явища, пошук берегині, чи що. А то знову прийде до влади який-небудь підар.
Ваш президент підар?
Наш президент Кучма.
Але ж ви, скажімо, не проплатили останній транш.
Ну я ж кажу.
Але повертаючись до системи освіти. Скажімо, освіта і маркетинг.
Знаєте, коли я навчався в університеті, у нас були такі старі сталінські парти, знаєте, як в анімаційних фільмах п’ятдесятих років?
Єс, Доналд Дак.
Доналд мудак. Ви не розумієте, це такі ручної роботи меблі з кількома шарами густої зеленої фарби. Взагалі, знаєте, сироп, що плаває в газованій воді, металеві значки, з емблемами футбольної федерації, які виготовлялись на наших танкових заводах, югославські черевики. Лайбах, знаєте?
Так, Sodba veka.
Ось, і ми могли за цими партами займатись інтимними речами, наприклад, петінгом. Ось ви можете у себе в Гарварді на лекціях якого-небудь Сороса займатись петінгом?
Ні. На лекціях Сороса — ні.
Мені здається, це взагалі якась така ментальна відмінність у підході до гендерних проблем. Ви ближче до фашизму. Всі ці ваші гамбургери.
Вам просто не говорять про такі речі. Насправді, у нас для макдоналдса використовують лише м’ясо незайманих корів. Розумієте?
Не зовсім.
Ну, вони ще не знали бика. "Byka" розумієте?
Так є, Чикаго баллз.
Єс. І їм перед загибеллю вводять до вен…
До жил.
Sorry?
У корів жили.
О’кей, їм вводять таку, знаєте, депресивну сироватку, її вивели в п’ятдесяті роки в Пентагоні. Вона спочатку передбачалась для кубинських повстанців. Навіть проводились дослідження.
Куба — острів свободи. Cuba is cool.
І вони наробили багато дуже цієї депресивної сироватки. Але для її використання необхідними є контактні бойові дії. А для нашої республіки це виявилось надто дорого. Ми вирішили Кубу просто ізолювати.
А сироватка?
А сироватку використовують для макдоналдса. Там, знаєте, такий механізм, що коли тварині вводиться diese syrowatka, вона — тварина — впадає в депресію. Її нирки викидають у кров депресанти.
Хто кого викидає, sorry?
Нирки,verybody. Тварина впадає в розпач, і більш-менш спокійно ставиться до власної смерті. Але це має бути незаймана тварина. Якщо вона була з bulls — навряд чи з цього щось вийде.
Але чому? Чому?!
Це пов’язано з екологією. У вас таких проблем немає. Свого часу наші приватні буддійські громади висунули цю ідею, і нація її підтримала. У нас дуже сильні є маргінальні релігійні громади.
У нас також. Скажімо, Харків, там де я мешкаю, був одним із найбільших в Russia центрів масонства. Наприклад, наш великий письменник, Гулак-Артемовський, був дуже крутим масоном. Гулак, знаєте?
Yes, Solgenizyn.
Навіть є така гіпотеза, що коли його ховали, то разом з ним до могили поклали проект ідеальної республіканської конституції — для нащадків. Щоб в разі, якщо нащадки надумають будувати ідеальну республіку, їм було з чого починати. Там ще плита така величезна — хуй витягнеш. І жодних позначок.
То чому ви не дістанете?
Розумієте, це пам’ятник письменнику. Він “Пан і собака” написав. Читали?
Yes.
От. Так що Інститут літератури забороняє. Там, знаєте, Жулинський, Гончар, всі ці діла. Але щодо масонів — у них справді така кльова політика була, стосовно освіти населення. Вони школи будували. Навіть говорять, що цю макаренківську колонію теж масони заснували, а сам Макаренко був найбільш відбитим і олдовим масоном. І завод “ФЕД” — ви знаєте завод “ФЕД”?
Так, ми його із супутника фотографували.
Так ось, завод “ФЕД” вони будували для того, щоб виготовляти там спеціальні оптичні прилади для своїх масонських експериментів. Отак от. “ФЕД”, це Фелікс Едмундович Дзержинський.
Що в нього ім’я таке? Він що — жид?
Він чекіст. Продвинутий такий чекіст. Масонам сприяв. Взагалі, весь такий зелений був.
Грін піс.
Єс.
Але повертаючись до проблем соціального забезпечення — початкова освіта. Або, скажімо, так — початкова освіта в умовах накопичення початкового капіталу…
Ви розумієте, я закінчував школу в такому невеликому містечку. Там, скажімо, кожен мешканець мав можливість за своє життя переспати з рештою мешканців — -аке невелике містечко. У нас там Нестор Іванович Махно лікував ногу.
А що у нього з ногою?
А його чекісти хуякнули. ФЕД, ferstein?
Так. Махно був анархістом.
Так, Anarchy in the UK. Діти Кропоткіна. Вони потім емігрували, знаєте?
О, еміграція.
Так, повоєнна хвиля. Мовна асиміляція, Bruce Botnick, бугі-вугі, ліва опозиція.
Йому що — більше ніде було свою ногу лікувати?
Ну, це такі були перманентні гастролі по югу росії, иби його мать. Взагалі, дивні місця — мало води, кінно-племенні радгоспи. Коні, розумієте? "CRAZY HORSE".
Так-так, коні, ковбої.
Ага, Техас.
Техас?
Тексес.
Єс, Texas-Texas,verybody! No-w, li-i-sten to-o this, and i'll te-e-ell youuu 'bo-ut the Te-xa-a-as / I'll te-e-ell you 'bo-o-out the Texa-a-as Radi-i-o!
Тепе-е-ер послу-у-ухайте, я розпові-і-ім вам про Теха-а-ас / Я розпові-і-ім вам про теха-а-аське радіо-о-о-о…
О.К., Serhiju. Бажаю всього найкращого.
Дякую, в мене вже є.

Л.Костенко

А зараз на прохання читачів

ПРИЧМЕЛЕНІ ГНОМИКИ



В пивничці на лото сиділи п’яні гномики.

Вони кричали: — Хто

поруйнував нам домики?



Вони горлали: — Ми

всіх наб’ємо, налупимо!

Хтось усміхався: — Хми,—

і розглядав крізь лупу їх.



Вони гукали: — Бой!

Іще вина, три порції.

Зітхнула мишка: — Ой,

велика річ пропорції.

Ліна Костенко

  • 26.08.08, 14:07
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! — та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав — нема мелодій...

Ліна Костенко

 

* * *

У жадобі ідейної висі
зіп'ялись на словесні котурни
і шпурляють недокурки мислі
у невпізнані прірви, як в урни.

Бідні лицарі коньюнктури!
Ви ж забули істину просту,
що найвищі у світі котурни
не замінять власного зросту.

***

Юрко Позаяк

Я був в Ленінграді,
Я пив там вино
Вино в Ленінграді
Це справжнє гівно!

Я був за кордоном,
Я пив там коньяк -
Коньяк за кордоном -
Сциклистий шмурдяк!

Ніде так не п"ється
Як в тихим дворі
У Києві ріднім
О пізній порі.

1987