23 серпня 1928 року – було утворено Вишпільску сільську раду Черняхівського району.

23 серпня 1977 року - згідно з наказом Черняхівського райвно Володимир Дворецький став керівником початкової підготовки Черняхівської середньої школи, тобто військовим керівником. Директором школи була К.П.Гладуш.

24 серпня 1923 року –  Бабичівську, Гуто-Юстинівську та Староолександрівську сільради передано до складу Пулинського району.

24 cерпня 2011 року – було відкрито оновлений фонтан у центрі Черняхова. Під час святкового дійства голова райдержадміністрації Сергій Поліщук довго дякував тим, завдяки кому воно стало можливим. У першу чергу – керівникам ЗАТ «Головинський кар’єр “Граніт» (працівники цього підприємства виготовили всі кам’яні деталі споруди) та власникам і колективу ВАТ «Даніко» (за труби для фонтана), депутату облради Володимиру Пехову. Черняхівський селищний голова Іван Бабицький теж не був на цьому святі весільним генералом: на реконструкцію фонтана (насос і водогінну систему) селищна рада виділила 17 тисяч гривень. У цей же день відбулося урочисте відкриття в’їзного знаку, про який більше року велися розмови керівництвом району і навіть виникали суперечки депутатів районної ради з приводу того, яким коштом його встановлювати (пропозицію голови райдержадміністрації виділити для цього гроші з перевиконання районного бюджету переважна більшість депутатів райради не підтримала: невелике перевиконання бюджету і так не задовольняло всіх нагальних потреб існування Черняхівщини). Тож встановлення знаку відбулося спонсорським коштом. До нього долучилися приватні підприємці та установи, підприємства й організації району. Керівники району щиро дякували їм за це під час відкриття. У відкритті знаку взяв участь депутат обласної ради від Партії регіонів Володимир Пехов, який, як і Валерій Нестеровський, також виступив спонсором. Урочисту атмосферу підтримував духовий оркестр районного будинку культури.

24 серпня 2013 року - голова правління ПАТ «Головинський граніт» Федір Горбань став заслуженим працівником промисловості України. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 448/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України». 

24 серпня 2014 року - в День Незалежності України, в нічному клубі «Клєтка» відбувся другий благодійний концерт, ініційований Молодіжним Рухом Черняхівщини й підтриманий приватним підприємцем Андрійчуком. У ньому взяли участь Григорій Невмержицький, Андрій Кос, Анастасія Паламарчук, Григорій Фещук, Не Такий, Ангеліна Левандовська, Саша Єлизарова, Юля Гетманенко, Андрій Кос та інші юні музиканти й танцюристи. Вів концерт Юрій Хробуст. Публіка підспівувала виконавцям, особливо ж коли це були пісні з репертуару «Океану Ельзи» чи «Ляпіса Трубецького». Загалом настрій на концерті був піднесено патріотичний. Кошти, зібрані під час благодійного заходу, традиційно підуть бійцям, котрі захищають Україну на сході держави.

З 25 по 26 серпня 1953 року – проводила свою роботу нарада вчителів району, вів нараду завідуючий райвідділу освіти  Малинівський. Доповів, що за освітній період 52-53 рр. в районі відкрито середню школу, підвищилась успішність, досягнуто реального поступу в політехнічному навчанні учнів. Кращими в поточному навчальному році були Черняхівська та Бежівська середні школи, Черняхівська російська, Стиртівська, В. Горбашівська, Андрієво-Українська семирічки, Плехівська, Крученецька, Щеніївська, Окілківська, Корчівська початкові школи. Високих показників у навчально-виховній роботі домоглися вчителі: А. Волкова, О. Путято, О. Бежевець, Г. Романчук, Н. Безверха, А Верба, О. Добровольський, Р. Хоменко, М. Полюх, Є Сіпович, та ін.. В багатьох школах не реалізовано закону про загальне семирічне навчання. В наслідок цього 120 дітей не змогли вчитись. 8% учнів не перейшли в наступний клас. Низькою успішність учнів була в Очеретянській. Зороківській, Сліпчицькій, Дівоцькій семирічних, Пекарщинській, Федорівській, Головинській, та Вільській початкових школах. Гострій критиці були піддані вчителі: Собчекно, Зосимчук, Духненко, Терещук, Мартинюк, Мовчан та ін.. Виступали вчителі: Чуб, Шендерівський, Кеслер, Хоменко. Директор Черняхівської школи Міщенко зауважив, що Житомирський педінститут неякісно готує педкадри. Вчителі Лук’янчук, Карський-Тишкевич у своїх виступах піддали критиці роботу районного методичного кабінету (завідувачка – Польова), роботу шкільних бібліотек та піонерських організацій. З обміном досвіду виступили вчителі Вахівська , Суходольська, Рубан.

У другій половині серпні 1919 року спільні війська УНР- ЗУНР під загальним командуванням С. Петлюри визволили Черняхів від більшовиків. Бої проти більшовиків на теренах сучасної Черняхівщини вела 35-тисячна армійська група полковника Арнольда Вольфа в складі 1-го, 2-го Галицьких корпусів УГА і групи Січових стрільців під командуванням Є Коновальця. Зазнавши тяжких втрат і здавши ворогові Житомир, війська полковника А. Вольфа в середині вересня 1919 року відступили на лінію Шепетівка –Полонне – Бердичів9. І хоч після цього на фронті запанувало затишшя, частини й далі лишались на позиціях у повній боєготовості. 2-й корпус УГА не поспішав наступати, у той час як група СС наполегливо просувалася вперед. Командування Січових стрільців вимагало від штабу 2-го Галицько- го корпусу прискорити наступальну операцію. Нарешті, 13 серпня армійська група полковника А. Вольфа перейшла в наступ. 15 серпня Січові стрільці вийшли на лінію р. Хомора, женучи перед собою частини 1-ї Української російсько-більшовицької дивізії. Чисельність військ на цей час значно зросла внаслідок мобілізації. Так, станом на 16 серпня 1919 року група СС налічувала 2139 багнетів і 507 шабель (старшин у її лавах було 560, а вояків — близько 8 тис.).

Наступ групи постійно ускладнювали непорозуміння з польськими військами, з якими січовикам довелося межувати. 16 серпня, коли з’єднання 2-го корпусу УГА й 11-ї дивізії СС зайняли Шепетівку, частину міста захопили польські підрозділи, які залишили її щойно 18 серпня. Подібний інцидент стався і 20 серпня під час ви- зволення 10-ю дивізією СС Новоград-Волинського від більшовиків. 23 серпня поляки несподівано захопили під Новоград-Волинським січовострілецькі обози; це стало причиною паніки, в результаті якої більшовики повернулися до міста. «Отаман Коновалець і його помічник отаман А. Мельник дуже хвилюються і весь час хапаються за зброю», — згадував М. Капустянський з цього приводу. Та зусиллями Головної команди армії УНР непорозуміння з польськими військами вдалося владнати без пролиття крові. 5 вересня 1919 року. Січові стрільці знову здобули Новоград-Волинський. Проте наступ на Коростень виявився менш успішним. Тривалі бої частин групи полковника А. Вольфа з 44-ю російсько-більшовицькою дивізією не принесли перемоги українським військам. Наступ групи СС також не увінчався успіхом. 18 вересня 2-й корпус УГА відступив до Бердичева, 10-та дивізія СС — до Полонного, а 11-та дивізія СС — до Шепетівки. Після цього бої на українсько- більшовицькому фронті фактично припинилися. Зі сходу насувався новий ворог — російські білогвардійські війська генерала Антона Денікіна, що несли на своїх прапорах гасло відродження «єдиної і неподільної» Росії. У вересні 1919 року уряд УНР та українське командування змушені були визначитися зі ставленням до денікінських військ, які на цей час зайняли Лівобережну та значну частину Південної України. Бойові дії проти більшовиків, під чиїм контролем залишився тільки клаптик північної Волині, тимчасово припинилися. Перебуваючи на Волині, група СС отримала можливість відпочити від безперервних кількамісячних боїв. Частини було поповнено мобілізованими. Станом на 15 вересня 1919 року у військах групи СС налічувалося, за списком, 698 старшин, 589 підстаршин та 10063 вояки.

Звичайно, через людські втрати, дезертирство тощо насправді ці цифри були меншими. Однак упродовж 21 вересня — 17 жовтня група СС одержала мобілізованими 87 підстаршин, 4621 вояка. Тому значну увагу командування групи СС приділяло у цей час організації у Староконстянтинові запасного коша на чолі з полковни- ком І. Чмолою. Тут відбувався вишкіл новобранців, звідси йшло поповнення до січовострілецьких дивізій. 5 жовтня 1919 року огляд коша, в якому на цей час було 248 старшин і 4328 вояків, здійснив Головний отаман військ УНР С. Петлюра. «Ми все стояли при тобі, наш вожде, все були твоїми найвірнішими, такими і залишимось», — так привітав отаман Є. Коновалець Головного отамана. У промові перед особовим складом коша С. Петлюра висловив надію на перемогу над усіма ворогами України. Того ж дня кіш у присутності С. Петлюри склав присягу на вірність УНР. До речі, командування Січових стрільців у цей час опікувалося ще й партизанськими загонами та частинами, що формувались у районі постою групи. Ще в серпні 1919 року командуванню СС було підпорядковано кількатисячні повстанські відділи полковника Висоцького, що діяли на Волині.

21 серпня 1919 року – газета «Трудова громада» зазначала, що загони Дмитра Соколовського “як вихрі, перекидались від м. Бишова на Київщині до Новгорода-Волинського на заході, і з півночі од с. Кухарів до Корніна на південь. Бойовий район отамана розлягався на 150 верст в довжину і на 75 верст щодо ширини. Тут отамана всі знали, надзвичайно шанували, та допомагали – хто чим міг”. 25. 08. 1919 р.– загони соколовців разом з війську УНР визволяють Житомир, 27 серпня – Брусилів. Ще перед цим повторно був взятий Радомишль. Під час серпневого наступу Армії УНР на Київ повстанська бригада імені Дмитра Соколовського прилучилася до І-го Українського корпусу. Урочисті заходи з приводу визволення від більшовиків провадилося з великою урочистістю, молебнями, освяченням зброї. В час цього тріумфу і найбільших перемог гине отаман Василь Соколовський, який перед цим був підступно зхоплений агентами ворога.

У 1919 році  Маруся Соколовська активно співпрацювала з частинами Української галицької армії, які наступали на Київ. Сотник УГА Василь Бачинський, який зі своєю частиною пробивався туди, зустрівся тоді з Марусею Соколовською у селі Вересах біля Житомира. А перед тим Бачинський зустрівся з Василем Соколовським та командиром Першого повстанського полку імені отамана Петлюри Тимошем Лободою. Слава про Соколовських дійшла і до Симона Петлюри. І вже у серпні серпні 1919 року він виявив бажання зустрітися з Василем Соколовським.

Коли ж у середині вересня 1919 р. розпочалось формування партизанської Окремої волинської бригади ім. Д. Соколовського, її також було приділено на всі види постачання до групи СС. Лише 4 жовтня забезпечення бригади необхідним військовим майном та коштами перебрало на себе армійське постачання. Командиром бригади була молодша сестра Дмитра Соколовського, який нещодавно загинув – Олександра більше відома як Маруся Соколовська.

 Джерела дослідив та результати дослідження систематизував Юрій  МАЛАШЕВИЧ

         Ми вже почали розповідати про те, що на початку травня цього року відбудеться конкурсне призначення керівника Державного підприємства «Головинський кар’єр» Одним із зареєстрованих кандидатів на цю посаду є Федір Іванович Горбань.  

Досить сумно спостерігати повернення «ригів» до управління, тим більше коли це стосується державного підприємства. З огляду, на «прозорість і рівність» при проведенні конкурсного відбору РВ ФДМУ по Житомирській області на посаду директора Державного підприємства «Головинський граніт», ім’я фаворита стає зрозумілим ще до початку перегонів. Старий корупціонер борони не зіпсує, на нього завжди можливо покластися, оскільки він на «гачку» і його «люфт у ліво чи право виключений в принципі»

Така сумна  тенденція викликає глибоке занепокоєння та не дозволяє мені залишатися осторонь. Вірю, що і Ви не закрийте очі на ті ідеали за які помирали  патріоти на Майдані.    

Щоб краще зрозуміти не далеке майбутнє, потрібно згадати «славне» минуле. А тому, Шановний читачу, пропоную повернутися в часи Віктора Федоровича, проте цього разу знову сказання  піде про Федір Івановича.

В недалекому минулому, у вересні 2010 року Ф.І. Горбань притягувався до кримінальної відповідальності за злочин передбачений ч.1 ст. 212 КК України. За те, що останній перебуваючи на посаді Голови правління ЗАТ «Головинський кар’єр «Граніт» умисно ухилився від сплати податку з доходів фізичних осіб у сумі 321 187,05 грн., що призвела до не надходження до бюджету коштів у значному розмірі, на той час сума не сплаченого податку перевищувала в 1062 рази неоподаткований мінімум доходів громадян. Гадаю, головинська громада розуміє, що сплата коштів до бюджети це запорука фінансування пенсійних виплат, заробітної платні працівників бюджетної сфери, соціального страхування (в т.ч. допомога по безробіттю) тощо. А тому, звісно громада не ведеться на байки про будівництво Алеї Слави головинських трударів, фонтани та інші смачні макарони.        

В ті «славетні часи», завдяки старанням сумлінного прокурора Черняхівщіни наведеного мецената було звільнено від кримінальної відповідальності, в зв’язку зі сплатою коштів у бюджет. Разом з тим, уявіть здивування  управління ПАТ «Головинський граніт», коли в наслідок позапланової податкової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства в 2016 році ревізори виявили: заборгованість по донарахованому податку з доходів фізичних осіб в 2010 році в сумі 462 043,85 грн.  Залишається, тільки здогадуватись у який гаманець відбулася сплата бюджетних коштів за звільнення Ф. І. Горбаня від кримінальної відповідальності. Але, за часів любителя золотих батонів  та долара по «8» це мабуть було  нормою.

А що ж принесли «часи покращення»?

Федір Іванович продовжує «не свідомо не сплачувати податок і для погашення боргів їздити по відрядженням за кордон», витяг зі стор.4 протоколу допиту від 26.08.2016 року. З повним текстом можливо ознайомитись в моєму блозі «Оголошено конкурс на посаду директора «Головинського кар’єру. Чи очолить повторно це підприємство Ф. Горбань» Проте цього разу «податковий рецидивіст» перекладає відповідальність за злочин на головного бухгалтера Миколу Назарова. Ось такі дива - хвіст рулить головою. «Сліпий траст по Головинські» - грошима займається головний бухгалтер, а керівник подався закордон на заробітки …

Бувший Головний бухгалтер ПАТ «Головинський граніт» підозрюється в умисному ухиленні від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на протязі 2013-2015 років в сумі 1 709 796 грн.

І знову на допомогу приходить прокурорська фея, яка пройшла вогняну купель «люстрації» та гніздиться вже в прокуратурі Житомирської області. Русланчик не бешкетуй!!! Пий каву у ночі з жінкою або з Федірком, не заважай Фіміді відпочивати своїми мерзенними пропозиціями. Черняхівський районний суду не прокурорська лавка, що торгує злодіям індульгенції. Чесність, порядність та принциповість Шановного суду, погано відображається на самопочутті Миколи, останній хворіє вже четверте засідання.

Виходить Чому бідні? Тому що дурні. А чому дурні? Тому що бідні.

Земляки! Не сподівайтесь на здоровий глузд наших можновладців, не допустить повернення на Черняхівщину свавілля часів режиму Януковича.

Для підсилення статті додається:

Кому: Прокурору  Житомирській області

             Війтовичу Любомиру Михайловичу

                                                                                               10008, Житомирська обл., м. Житомир,  вул. 1-го Травня, буд 11  

   Від: Публічного акціонерного товариства

                       « Головинський граніт»

                                                                                               01103, м. Київ, вул. Івана Фіалека, будинок 1,

                                                                                               тел.  80674103838

ЗАЯВА

про кримінальне правопорушення

            Звертаємося до Вас, з приводу ситуації, що склалася навколо силового захоплення  приватної власності ПАТ «Головинський граніт» та незаконного видобування, переробки і продажу корисних копалин загальнодержавного значення.

            Для досягнення своїх цілей співробітники Управління захисту економіки в Житомирській області ДЗЕ НП України та ГУ Національної поліції в Житомирської області провели цілеспрямовану роботу, що призвела до зупинення господарської діяльності ПАТ «Головинський граніт».

Так 24.03.2016р. в ЄРДР за № 42016061190000009  було винесено відомості про кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 240 КК України. По факту, нібито посадові особи ПАТ «Головинський граніт» здійснюють видобування корисних копалин загальнодержавного значення без належних на те правових підстав зокрема на Головинському родовищі корисних копалин, термін дії спеціального дозволу на користування надрами №2696 сплив 03.06.2015р. Проте, дві перевірки Державної служби геології та надр України встановили, що ПАТ «Головинський граніт»  не здійснює видобування корисних копалин на Головинському родовищі, а здійснює видобування на Сліпчицькому родовищі корисних копалин, термін дії спеціального дозволу на користування надрами № 2698 до 03.06.2018р.

Порушення кримінального провадження надало змогу співробітникам Управління захисту економіки в Житомирській області ДЗЕ НП України здійснювати тиск на керівництво ПАТ «Головинський граніт» і перешкоджати законній господарській діяльності. Зокрема Старший оперуповноважений майор поліції Сьомак Олександр Миколайович (0674120268) блокував реалізацію готової продукції товариства шляхом зупинення вантажних транспортних засобів покупців; в наслідок проведення обшуку без проведення відповідного опису в невідомому напрямку винесена частина бухгалтерської та маркшейдерської документації товариства, з комп’ютерних засобів вилучені всі накопителі на жорстких магнітних дисках.  

  В подальшому ухвалою Слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 28.12.2016р. (додаток 1) було накладено арешт зокрема на: - земельну ділянку за адресом: Житомирська область, Черняхівський район, Головинська селищна рада, кадастровий номер 1825655500:03:000:0188 площею 95,1090 га, з усіма об’єктами нерухомого майна на ній, в т.ч. з родовищами корисних копалин Сліпчицьке, Головинське; - майна, яке входить до складу цілісно-майнового комплексу Державного підприємства «Головинський кар‘єр» переданого в оренду ЗАТ «Головинський кар’єр «Граніт» станом на 31 березня 2011 року (додаток до акту приймання-передачі в оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства «Головинський кар’єр» п. 1-697).

            Арешт передбачає заборону відчуження, користування, розпорядження вказаним майном, земельними ділянками, та проведення на ній будь-яких робіт, зокрема - видобування та оброблення корисних копалин, а також з метою забезпечення збереження речових доказів та забороною вивезення видобутих корисних копалин та майна цілісно-майнового комплексу Держаного підприємства «Головинський кар’єр» за межі земельних ділянок.

Вище наведене, виключило можливість здійснення господарської діяльності ПАТ «Головинський граніт», в т.ч. і  відновлення діяльності в законний спосіб. Наслідком стало відправлення працівників у відпустку, оголошення початку простою та подальше звільнення за скороченням в порядку встановленому діючим законодавством.

            20.01.2017р. з підстав огляду трьох земельних ділянок, озброєні співробітники (Корд) та приватна охоронна структура під керівництвом слідчого ГУ Національної поліції в Житомирської області І.В. Григоровича, всього біля 40 осіб,  в супереч вище наведеного рішення суду про арешт майна, передали майно , яке входить до складу цілісно-майнового комплексу Державного підприємства «Головинський кар‘єр» Горбаню Федір Івановичу  та захопили приватну власність ПАТ «Головинський граніт» та ТОВ «Головинський граніт»,  спільна балансова вартість майна складає 40 499 478,03 грн.

Ухвалою Слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 15.03.2017р.     на захоплене приватне майно, яке необхідне для здійснення видобування та переробки корисних копалин накладено арешт, в т.ч. із забороною користування та розпорядження. (додаток 2)

Захоплене приватне майно, ще 20.01.2017р. слідчим ГУ Національної поліції в Житомирської області І.В. Григоровичем передане  в управлінні Ф.І Горбаню. 

Відповідно, з 20.01.2017 року в супереч рішень суду про арешт майна, на арештованому та захопленому приватному майні, за сприянням співробітників Управління захисту економіки в Житомирській області ДЗЕ НП України та ГУ Національної поліції в Житомирської області, за відсутності будь-яких дозвільних документів, здійснюється  незаконна господарська діяльність під керівництвом  Ф.І. Горбаня по видобуванню, переробки і продажу корисних копалин загальнодержавного значення.

По наведеним фактам звертались до Управління внутрішньої безпеки в Житомирській області ДВБ Національної поліції України. Так 23.03.2017 року завдяки останнім, зафіксовано факт незаконного продажу корисних копалин габро Сліпчицького родовища. Ухвалою Слідчого судді Черняхівського районного суду Житомирської області від 24.03.2017 року на транспортний засіб та вантаж накладено арешт. (додаток 3)  

Проте, вже 29.03.2017 року наведений транспортний засіб прибув на  Сліпчицьке родовище для перевезення незаконно видобутих корисних копалин  (додаток 4) В подальшому, без пояснень причин співробітники Управління внутрішньої безпеки в Житомирській області ДВБ Національної поліції України відпрацьовувати наведені факти  відмовилися.  

С заявою про кримінальне правопорушення звертаємося до Вас особисто, оскільки про вище наведені факти обізнаний процесуальний прокурор Прокуратури Житомирської області В.В. Радушинський, в межах кримінального провадження внесеного до ЄРДР №42016061190000009  від  24.03.2016р. та залишає їх без належного реагування. Крім цього, наявна інформація про сприяння в незаконній діяльності  з боку Начальника відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи Прокуратури Житомирської області Іщука Руслана Володимирович в наслідок наявності в нього стійких і довготривалих зв’язків з Ф.І. Горбанем.

Вище наведені факти свідчать про заволодіння та використання арештованого приватного майна в особливо великих розмирах, протидію законній господарській діяльності, не виконання судового рішення та незаконний видобуток корисних копалин загальнодержавного значення , що здійснено організованою групою службових осіб і спричинило тяжкі наслідки та містить ознаки кримінальних правопорушень передбачених ч.5 ст.191, ч. 3 ст. 206, ч.2 ст. 240, ч.2 ст.364 ч.3 ст.382, ч.1 ст. 388 КК України.

На підставі вищевказаного та керуючись  ст. 60, ст.214 КПК України,

ПРОШУ:

Внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

ДОДАТКИ:

1.                  Копія ухвали Слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 28.12.2016р.                                                                                                                             (7 арк.)

2.                  Копія ухвали Слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 15.03.2017р.                                                                                                                                  (2 арк.)

3.                  Копія ухвали Слідчого судді Черняхівського районного суду Житомирської області від 24.03.2017р.                                                                                                                      (2 арк.)

4.                  Відеозапис діяльності по незаконному видобутку корисних копалин загальнодержавного значення на Сліпчицькому родовищі від 29.03.2017р.           (1 диск.)

Голова правління

ПАТ «Головинський граніт»

03.03.2017р.                                                                                 _____________ В.В. Гетьман  

Незалежно від географії та епох, здоров’я людське – це найбільша цінність. Принаймні для самих людей. А коли ще й для держави, – то це взагалі чудово. Поки ж Київ ще не перебудувався позитивно в бік охорони здоров’я народу, ініціативу в свої руки беруть місцева влада та  місцеві медики. Професія лікаря-цікава, важка й відповідальна водночас. Медичні  працівники повинні  бути майстрами своєї  справи: в їхніх руках життя пацієнтів. Саме такими міркуваннями керується головний лікар Черняхівського ТМО Віталій Ніколайчук.

Віталій Віталійович каже, що їх здобутки та успіхи – це заслуга всього колективу. Медицина зараз, як ніколи, потребує підтримки влади. До речі слід відзначити, що заклад вже два роки поспіль займає перше місце в обласному рейтингу.

Сьогодні Черняхівське ТМО надає спеціалізовану амбулаторну невідкладну допомогу і стаціонарну спеціалізовану допомогу.

На разі - це медичний заклад першої кваліфікаційної категорії, який оснащений відповідною апаратурою і обладнанням, має відповідні структурні підрозділи, де працюють висококваліфіковані спеціалісти.

Медичне об’єднання, як я вже казав, очолює головний лікар В. В. Ніколайчук, який має вищу кваліфікаційну категорію і спрямовує зусилля медичних працівників на покращення і наближення охорони здоров»я до Черняхівщини. Заступник головного лікаря з лікувальної роботи А. А. Сахненко , з амбулаторно-поліклінічної Ю. В. Гнот , з економічних питань В.В. Розинтригер., головна медична сестра ТМО А.О. Остапчук .

У ТМО працюють  34 лікарі, у тому числі 2 стоматолога, 130 середніх медичних працівників, 61 молодшого персоналу.

13 лікарів мають вищу категорію, 7 – першу атестаційну категорію, 3 – другу, 53 середніх медичних працівників мають вищу кваліфікаційну категорію, 26 – першу атестаційну категорію, 15 – другу.

За 111-річний період охорона здоров’я Черняхівського району пройшла ряд реформувань. Сьогодні в стаціонарі розташовано 121 ліжко для цілодобового перебування хворих. Одним із найменших відділень є відділення реанімації та інтенсивної терапії, де надається кваліфікована допомога важким і складним хворим. Очолює це відділення лікар А.А. Сахненко. Активним помічником завідуючого відділенням є старша медична сестра, медик з великим стажем і високої кваліфікації О. М. Скоромна. Персонал даного відділення освоїв роботу на сучасному медичному обладнанні, володіє навиками надання інтенсивної і реанімаційної допомоги, – заначає головний лікар.

Створено КЗ «Високівська сільська лікарська амбулаторія ЗПСМ» Високівської сільської ради об’єднаної територіальної громади Черняхівського району. Високівська медицина разом з іншими ОТГ Житомирщини фінансується за рахунок “медичної субвенції» з державного бюджету.

Ну й звичайно декілька слів про реформу системи охорони здоров’я. Чи очікує сумне майбутнє черняхівську районну лікарню, питання швидше за все риторичне?!

Як відомо у Житомирській області збираються утворити 4 госпітальні округи. Наш район планується віднести до найбільшого в області Житомирського госпітального округу з понад десятка районів з центром відповідно у м. Житомирі.

Пересічним жителям Житомирської області суть нової реформи не зовсім зрозуміла. Чесно кажучи ніхто нікого не питає і з людьми та лікарями влада не радиться щодо цих  кроків.

Матеріально-технічна база багатьох лікарень області на нинішньому етапі не готова до реформування за госпітальними округами. Нав’язана урядовцями цифра 200 тисяч населення не враховує інфраструктуру медичних закладів. Незрозуміло, звідки візьмуть гроші на впровадження цієї новації. За попередніми підрахунками, медичної субвенції, яку отримують місцеві бюджети Житомирщини від держави, до кінця цього року не вистачить навіть на виплату заробітної плати. А де ще взяти гроші на розвиток медзакладів та проведення ремонтів? Схоже, це стане непростим випробуванням для влади на місцях. Більше того, намагання створити госпітальні округи – це чергова спроба Кабміну скоротити чисельність медичного персоналу.

Ніхто не пояснює, що буде із закладами охорони здоров’я, які не потраплять до лікарень інтенсивного лікування першого та другого рівнів. Як показує досвід кількох останніх років, вітчизняною системою охорони здоров’я керують іноземці без жодного управлінського досвіду в медицині. Вочевидь, їм байдуже як до хворих, так і до лікарів. За такого розкладу справ вся відповідальність за стан медицини на Житомирщині покладається на голову облдержадміністрації Ігоря Гундича.

Голова ОДА має визначитися, на чиєму він боці – Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана чи народу, який цілеспрямовано позбавляють права отримувати медичну допомогу.

На фоні впровадження такої новації місцеві ради просто спостерігають та мовчать. Автоматично депутатський корпус знімає із себе відповідальність за своїх виборців. Як власники закладів охорони здоров’я, районні та міські ради можуть прийняти рішення про те, що не погоджуються із нав’язаним згори поділом на госпітальні округи. У повноваженнях місцевих депутатів була можливість це зробити поки Кабмін ще був не прийняв постанову про затвердження меж госпітальних округів. У такому разі голова ОДА, прислуховуючись до думки громади і місцевої влади, матиме вагомі аргументи, аби не погодитися із поділом території Житомирщини на за схемою госпітальних округів.

Нещодавно уряд погодив кількість госпітальних округів. На Житомирщині їх точно має бути 4.

Найгірше у цій реформі, що ніхто не цікавився думкою народу. У людей не запитали, де їм краще отримувати медичну допомогу. Влада у черговий раз знищує громадян, називаючи це гучними термінами реформа, оптимізація, раціональне використання бюджетних коштів. Реформування медицини в Україні – це один із доказів того, що нинішня влада не пов’язує свого майбутнього із нашою державою. Лікуватися високі чиновники тут не збираються, так само, як і жити. То ж їм байдуже, що здоров’я людей у глухих поліських селах від різних бездарних експериментів буде лише погіршуватися.

В своєму коментарі на своїй сторінці у фейсбуці головний лікар Віталій Ніколайчук пише(цитую дослівно): Мене питають про долю лікарні в умовах створення медокругів. Я відповідаю: " Ми будемо працювати до тих пір до поки медики вміють надати послуги,а пацієнти мають бажання їх в нас отримати. І на сьогодні відчуваємо в цьому згоду,бо люди пишуть звернення на підтримку,до нас їдуть з сусідніх районів лікуватись,народжувати,консультуватись". Об'єднуються навколо сильніших!!! Сильна громада яка хоче бути сильною,великою,має можливість розвиватись. Тому ми мали б давно створити Черняхівську ОТГ,запросити Топорищинську, Торчинську,да і інші громади до нас. Показати наш план,можливості,думки розвитку. А де це?? Може немає,що запропонувати? Досить розвалювати район,а почали це тоді,коли розвалили районні установи такі як податкові,поліцію,прокуратуру,санстанцію і т. д. Що краще,якщо їх центри в Хорошеві, Малині,Коростені,Коростишеві? І питаємо,де район? А я кажу:" Хто до нас? Ми раді всім,ми будем працювати для всіх і кожного. Ми будемо прагнути стати кращими для всіх і кожного."

Об'єднуються навколо сильних, навколо однодумців, навколо тих, кому вірять!!!

Тоді буде район,тоді буде районна лікарня! – наголошує  Віталій Віталійович.

Підготував Юрій МАЛАШЕВИЧ

31 березня у Черняхівський ставок було випущено близько 250 кг молодих білих товстолобиків. Ініціатива по зарибаленню саме цим видом риби належть Андрію Бойку, який в свою чергу долучив до цієї акції підприємців районного центру:  Руслана Божичка, Генадія Бардука, Віктора Петренка, Олега Паламарчука та інших.

Цю подію прокоментував один з членів ініціативної групи Віктор Петренко, зокрема він зазначив, що даний захід здійснювався з метою відновлення та поповнення рибного фонду центральної водойми містечка, а також товстолобик буде корисним для оздоровлення екосистеми ставка. Як відомо  ця риба є прекрасним меліоратором водойм. За допомогою свого ротового апарату білий товстолобик профільтровує зацвілу, зелену і каламутну від детриту воду, очистить наш ставок від надмірної рослинності, що вже спричинило заболоченість.

Команда підприємців закликає всіх охочих долучитись до цієї справи, позаяк планується продовжити зарибалення ставу цінними видами риб.

Прохання до небайдужих звертатись в магазин 220/380 «електротехнічна продукція», що знаходиться з бокової сторони магазину «Єва», а також ресторану «Холодок»

Крім цього дана ініціативна група проводить інтенсивне патрулювання берегової зони водоймища для виявлення випадків браконьєрства. Активісти тісно та конструктивно співпрацюють в цьому напрямку з поліцією та рибінспекцією.

Переконаний, що дана акція буде не останньою, тому ще  не один раз будемо читати про добрі справи цих небайдужих людей.

Редактору газети “Нове життя” Мікушину К.Б.

Шановний Констянтин Борисович!

Звертаються до Вас громадяни селища Залізко А.М., Мартиненко М.В., Прохоренко В.А., Гарбарчук С.П, які багато років передплачують газету “Нове життя”. З нашою газетою пов'язана чимала доля і не один десяток років, які ми з цікавістю читали газету, де правдива інформація друкувалась на її сторінках. Кожен із нас, в свій час, зробив маленьку частину свого вкладу, щоб газета була матеріально забезпечена, а статті були об'єктивні, гострі та правдиві. Ми завжди гордились нашим друкованим органом, адже він висвітлював життя простих людей праці: трактористів, доярок, тваринників, вчителів та керівників трудових колективів всіх рівнів. Ніхто з нас не втручався в журналістську діяльність, бо журналісти були відповідальні і завжди перевіряли матеріали, які друкувались на сторінках газети, щодо об'єктивності.

Проте, нас, людей з життєвим досвідом, не може не турбувати те, що протягом останнього року на сторінках газети перекручувалися факти, які були в історії району.

Зокрема, в останньому номері (5(10640) газети “Нове життя”, який ми отримали 03 лютого цього року, пан Ю.Малашевич опублікував матеріал в статті “Сторінками історії Черняхівщини”, якого не було в дійсності.

Цей пан, чи добродій, пише: “Всю зиму 1986/1987 року через недоліки з пожежною безпекою простояв майже повністю опломбованим Черняхівський РБК, не зважаючи на акт про прийомку, підписаний членами державної приймальної комісії”. Як відомо, ця інформація не відповідає дійсності, бо починаючи з дня відкриття, а їх було два рази з участю поважних гостей, будинок культури не був опломбований жодного разу і не закривався ні на день. Повідомляємо пану Малашевичу, що в приміщенні РБК відбувалися серпневі конференції вчителів у 1986, 1987 роках.

Протягом цих двох років в приміщенні РБК проходили сесії районної ради, наради працівників сільського господарства, промисловості та інші культурно-виховні заходи, концерти і вистави. В ці роки на сцені РБК виступали Назарій Яремчук, Павло Дворський, Лілія Сандулеса та інші. Нас також турбує те, що пан Ю.Малашевич на сторінках газети постійно передруковує матеріали з сайту “Моя Черняхівщина”. Так в номері 3(10638) газети списано із сайту 4 матеріали. Зокрема, “Новий рік завітав у будинок дитячої творчості”, “Госпітальний округ буде. А чи буде район?”, “У Ксаверівці відзначили Старий Новий рік” та “Гарненько прибирати сніг, діточки”.

Ми краєзнавцю-історику Ю.Малашевичу хочемо нагадати всім відому істину, що при висвітленні сторінок історії слід друкувати матеріали в строгій хронології від меншого і до більшого року. А то виходить історичний вінегрет з подіями часу.

Ми проти того, що на сторінках газети висвітлюються матеріали лише про одну партію, це - “Конкретних справ”.

Хочемо привернути увагу до того, що в районі зареєстровано понад 60 політичних партій, а додайте до них громадські організації, які також проводять певну роботу з людьми.

Якщо проаналізувати матеріали протягом мунулого року в газеті друкувалась інформація лише про громадську організацію “Україна — це ми”.

Як можна бути необ'єктивним?

Судіть самі, в травні 2016 року, в смт.Черняхові пройшли зональні змагання з футболу на “Шкіряний м'яч“, в яких прийняли участь команди м.Києва, м.Вінниці, м.Бориспіль та Черняхівської СШ І-ІІІ ступенів. Наші юнаки 2004 року народження обіграли всіх і вийшли в фінал Всеукраїнських змагань, які проходили в м.Львів на стадіоні “Львів-Арена з 23 травня по 28 травня 2016 р.

Але на сторінках видання матеріали про змагання юних футболістів не висвітлювалися. Не знайшли часу журналісти зустрітися із дітьми, тренерами і тими, хто організував їх поїздку до м.Львова і профінансував її.

Під час проведення першості району з футболу, жодного разу не висвітлювався матеріал на сторінках газети про ці події. Надіємось, що в цьому році таких фактів не буде. Районна федерація футболу постійно запрошує журналістів на футбольні змагання. І надіємось, що Ви будете приходити на футбол і об'єктивно доносити ці події до чатачів.

Констянтин Борисович, на підставі ст.37 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, ст.1, ст.20 Закону України “Про звернення громадян" ми звертаємось до Вас з цим зверненням, яким просимо спростувати неправдиву інформацію, та надрукувати це звернення до газети “Нове життя”. Бо переконані, що наша газета — найкраща, об'єктивна і цікава.

З повагою

А.М. Залізко            М.В.Мартиненко                 В.А.Прохоренко                  С.П.Гарбарчук

вул.Волі, 41,             вул.Перемоги, 5,           вул.Івана Франка, 16,  вул.Соборності,

ВІДПОВІДЬ НА ЛИСТ

Газета «Нове життя» готова писати про будь-які гарні справи

Готові її кореспонденти розповідати і про гарні справи будь-яких партійців  (комуністів у тому числі), і критику сприймати, якщо вона, звісно, об’єктивна, і на питання читачів відповідати, щоб підвищувати  інтелектуальний рівень земляків. Так от, ретроспективна рубрика «Сторінками історії Черняхівщини» побудована за системою «Історичного календаря» не відповідно до років, а  відповідно до календарної послідовності днів тижня та висвітлення історичних подій минулих років у календарному порядку днів року. Подібна рубрика існує і в газеті Верховної Ради України «Голос України» - має назву «Цей день в історії», оскільки ця газета виходить майже щоденно. Наша газета - щотижневик, а відтак події орієнтовно подаються на тиждень уперед.

 Водночас подібний матеріал є анонсом для планування різних заходів культурно-освітніми установами району,  нагадує про минуле, збагачує знання наших земляків про історію рідного краю, нагадує їм про близьких і рідних людей, розвиває і зміцнює безперервний життєвий зв’язок між поколіннями жителів району, доносить правду, розвиває у наших читачів любов до історії рідного краю, сповнює приємними спогадами тощо.

Що ж до «передруку публікацій  із сайту «Моя Черняхівщина», то немає нічого дивного, що одні й ті самі автори пишуть і туди, і в газету: контингент читачів цих засобів масової інформації різний: паперові носії полюбляють старші люди, електронні – молодше покоління. У даній ситуації головне, щоб інформація знайшла свого читача і щоб читачеві було зручно.

Що ж до інформації про закриття районного будинку культури взимку 1986 – 1987 років через недоліки з пожежною безпекою, яку автори листа називають такою, що не відповідає дійсності, то вона таки дійсності відповідає, бо підготована на основі статті світлої пам’яті чесного й талановитого Журналіста Віктора Малаховського «Пам’ятник байдужості» від 10. 02. 1987 р., № 17 (8226). У ній йдеться про те, що районний будинок культури офіційно не працював із 12 листопада 1986 року. Достовірно відомо й те, що в момент опублікування Віктором Малаховським своєї статті «Пам’ятник байдужості» він не діяв точно, бо саме на цьому факті акцентується увага автором публікації. Назва статті «Пам’ятник байдужості» говорить про те, що РБК в той час став немов  неживою спорудою. Цитую документ датований від 12 листопада 1986 року:

«Я, начальник відділу пожежної охорони управління внутрішніх справ Житомирського облвиконкому, полковник внутрішньої служби Чумак, розглянувши матеріали про протипожежний стан Будинку культури на 600 місць, установив, що в порушення постанов Ради Міністрів СРСР …

А саме: не зроблено герметизацію побудованих пожежних водойм, у наслідок чого воду вони не тримають і Будинок культури не забезпечено нею для пожежогасіння; не закінчено наладку автоматичної системи пожежогасіння і монтаж аварійного освітлення; не зроблено глибокого просочення дерев’яних конструкцій робочих галерей і колосників сцени; не змонтована система автоматичного вимикання резервного електроживлення… Указані недоліки не були вчасно ліквідовані.

З метою збереження соціалістичної власності від знищення вогнем, керуючись пунктом 8 Положення  про державний пожежний нагляд в СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 26 грудня 1977 р. № 115, ухвалив: подальшу експлуатацію Будинку культури на 600 місць припинити з 12 листопада 1986 року».

Акт приймання будівництва підписали всі члени комісії, крім  начальника інспекції держпожнагляду Петра Рафальського. Зрозуміло, чого пішли на порушення члени комісії: дуже вже довго  чекали всі на відкриття будинку культури, до того ж справді титанічних зусиль коштувало будівництво.

Як згадують очевидці, комуністична верхівка нашого району у той час звинуватила покійного Петра Антоновича в найтяжчих гріхах: він, мовляв, не був патріотом району, бажав зла черняхівцям, чавили на нього авторитетом керівних крісел, натякали на невідповідність посаді, яку обіймав. Ця боротьба підривала його здоров’я. Та до честі Петра Антоновича він вийшов переможцем у ній - не покривив душею, до кінця тоді виконавши свій службовий обов’язок. Шкода, що його боротьба не принесла очікуваного в той момент результату. У книзі «Історія Черняхівщини: етапи становлення та сучасність» про нього, на жаль, майже не згадується.

Тож окрім єдиної комсомольської конференції, усі великі урочисті заходи в період з листопада 1986 року по березень 1987 року проходили в районному кінотеатрі ім. ВЛКСМ: «День відкритого листа» ( Н. Ж. за 9 грудня 1986 р. №146(8199)), січнева конференція учителів, (Н. Ж. за 10 січня 1987 р. №4 (8218)), установча конференція ветеранів 14 лютого 1987 р. (Н. Ж. за 17 лютого 1987 р. № 20 (8229)), засідання, присвячене Дню Радянської Армії, яке пройшло 20 лютого 1987 р. (Н. Ж. за 21 лютого 1987 р. № 22 (8231)), наукова конференція – 24 лютого 1987 року. Виникає питання: якщо, як стверджує товариш Мартиненко, у цей час функціонував новий комфортний РБК, то чому всі заходи було проводити  в менш  придатному для масових зібрань кінотеатрі?!

Ось вам і чесність із об’єктивністю, чого не можна сказати про заборонену в Україні і всьому цивілізованому світі комуністичну партію, колишні працівники райкому якої, мабуть, ніяк не можуть заспокоїтися, що незалежна Україна – це не Радянський Союз. Тому для них незвичним є і той факт, що пишуть про іншу партію, а не їхню рідну. «Нове життя» пише про людей різних партій, які справді працюють на благо рідної землі.  І якщо «Конкретні справи», наприклад, ремонтують дороги чи проводять шаховий турнір, - то пишуть про них, а якщо представник БПП Андрій Руденький допомагає освітнім закладам чи передає допомогу на передову бійцям, - то пишуть про нього. Працюйте, комуністи, - газета писатиме про вас.

 Що ж до футболу, то замітки на цю тему є постійними на сторінках часопису, якщо ж і обминули якийсь матч, то через недосконалу організаційну роботу районної федерації футболу, яка має продумувати всі аспекти висвітлення подібних заходів у ЗМІ.

 Юрій МАЛАШЕВИЧ

Дані станом на 01.01.2017 року

МАЛАШЕВИЧ Юрій Павлович 
01.12. 1978 року народження. 
Народився в смт. Черняхові Житомирської області, де й проживає в даний час 
Громадянин України, українець за національністю, проживає в Україні від народження. 
Батько – Малашевич Павло Тимофійович 1948 р. н., помер в 2005 р. , працював інженером технічних засобів охорни та черговим пульту вневідомчої охорони Черняхівського РВ УМВС в Житомирській області. 
Мати - Малашевич Марія Вікторівна 1955 р.н. пенсіонерка. 
МАЄ ДВІ ВИЩІ ОСВІТИ: 
Магістер з управління та бакалавр історії, навчався в Житомирському Державному Університеті ім. І. Франка в період 2010 - 2016 рр. 
У 2016 р. на відмінно захистив кваліфікаційну (магістерську) дипломну роботу на тему: "Громадсько-державне управління освітою в умовах району" (науковий керівник: проректор ЖОІППО, доктор пед. наук О. Пастовенський, рецензор: к-т істор. наук., професор В. Плосков). В науковій роботі значну увагу зосереджено на ретроспективно-емпіричному аспекті даної проблематики. Таким чином в дослідженні було доведено історичну правомірність та еволюційну перспективність розвитку Громадсько-державного управління загальною середньою освітою на субрегіональному рівні. Як наслідок отримав рекомендацію Вченної Ради ЖДУ ім. І. Франка для вступу на аспірантуру та подальшого поглиблення і розвитку попередніх наукових досягнень 
Учасник Всеукраїнських науково-практичних конференцій з питань розвитку та вдосконалення управління освітою в 2015 та 2016 рр. Автор наукових статей та публікацій: "Державно-громадське управління навчальними закладами" (Всеукраїнська науково-практична конференція «Наукові підходи в управління навчальними закладами. Житомир 2015), "Взаємодія громадськості та держави як інноваційний чинник в розв'язанні проблем управління шкільною освітою" (Всеукраїнська науково-практична конференція «Теоретико-методологічні засади професійної підготовки керівників навчалних закладів. Житомир 2016) тощо. Участь в конференціях 
підтверджується відповідними сертифікатами, а наукові статті увійшли до відповідних збірників статей та матеріалів конференцій.

БІОГРАФІЧНІ ВІДОМОСТІ: 
У 1996р. – закінчив Черняхівську середню школу (нині Черняхівська гімназія ім. Саєнка) 
1996 – 1998 рр. - Служба в Збройних Силах України (Військово-Морські Сили України). 
У 2005 -2006 рр.- працював керівником охорони ТОВ "Нива-Експо" (нині ТОВ "Аленруд") 
У даний час працює журналістом в Черняхівській районній газеті "Нове життя" 
У 2010 та в 2015 році балотувався кандидатом в депутати до Черняхівської районної ради. 
2011 - 2016 рр член громадської ради при Черняхівській районній державній адміністрації. 
В 2016 р. – нагороджений грамотою Черняхівської райдержадміністрації та районної ради за важливий внесок в розвиток свободи слова, ЗМІ та журналістики В України.

ДЕПУТАТ ЧЕРНЯХІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ 7 СКЛИКАННЯ (2015 - 2020 рр.) 
ГОЛОВА ПОСТІЙНОЇ ПРОФІЛЬНОЇ КОМІСІЇ РАЙОННОЇ РАДИ З ПИТАНЬ РЕГЛАМЕНТУ, ДЕПУТАТСЬКОЇ ЕТИКИ, ПРАВ ЛЮДИНИ ТА РОБОТИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ. 
Член Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Т. Г. Шевченка, блогер, активний громадсько-політичний діяч Житомирщини, вільний публіцист. Займається букіністикою - придбанням та колекціонуванням рідкісних книг, історичним краєзнавством Житомирщини, зокрема розвиває проект "Історичний календар". Активно сприяє розвитку релігійної свободи та духовного відродження на Біблійних Євангельских християнських основах віри в Бога. 
СКЛАД СІМ'Ї: 
дружина - Малашевич Ірина Іванівна, 1975 р.н., громадянка України, проживає в смт Черняхові Житомирської області. Донька - Малашевич Дарина Юріївна, 2006 р.н. Донька – Малашевич Діана Юріївна, 2015 р.н.. 
Судимості не має.

(ретроспективний огляд подій які відбувались в квітні 2015 року)

Мисливські угіддя «Мала Вільська дача» та  Велика Вільска дачі», що в Черняхівському районі та належать до Житомирлісгоспу в 2014 році стали яблуком розбрату між різними громадськими організаціями любителів полювання Житомирської області та зокрема Черняхівського району.

В той час виникла конфліктна ситуація між представниками Житомирської обласної спілки ветеранів війни в Афганістані очолюваного Павлом Мєнтовим та членами УТМР, а точніше  окремого мисливського колективу с. Вільськ який очолює Руслан Свірчевський. Дане громадське об'єднання, що в 2014 році виникло з ініціативи Руслана Свірчевського, в даний час вже провело свою легалізацію. Житомирське обласне управління лісовим та мисливським господарством уклало з ветеранами Афганістану сумнівний, на думку місцевих мешканців договір про співпрацю, що викликало недовіру до «варяг» з боку селян. Жителі с. Вільськ вважають що на підставі цього підозрілого, на їх думку, та не зовсім законного акту ветерани -  афганці почали узурпацію мисливських угідь, що викликало обурення в місцевих селян та  мисливців, порушуючи їх законні інтереси права та свободи щодо рівного та вільного користування природними ресурсами держави. Неодноразово звертаючись зі скаргами на ущемлення прав та інтересів місцевих мисливців до відповідних органів було мало результативним. Місцевим жителям неодноразово погрожували силовим тиском та розправою за відстоювання своїх законних прав.

На бік  своїх земляків стали депутати Вільської сільської ради ухваливши відповідне рішення.

21 квітня 2015 року в м. Житомирі на підставі звернення очільника мисливського колективу Руслана Свірчевського до заступника начальника Житомирського обласного управління, в якому вимагається недопущення сумнівних гостей до їх вотчини, зо для вияснення обставин та вирішення непорозумінь відбулась зустріч всіх конфліктуючих сторін, на якій до речі теж прозвучали погрози фізичної розправи з боку де яких занадто гарячих ветеранів Афганістану в сторону жителів с. Вільськ. Зустріч проходила в доволі емоційній та напруженій атмосфері, позаяк її учасники відстоювали свої принципові позиції.

Згідно ст. 13 Конституції України, природні ресурси є власністю всього українського народу, держава від імені українського народу виконує право власника та розпорядника, але в той же час гарантує те що кожен громадянин України  має рівне право та вільний доступ  до  користування багатствами природи якщо це не суперечить іншим законам України. А тому перед законом всі мають бути рівні.

Як на останок зазначив пан Легенчук та пан Мєнтов те що конфліктуючи на решті подивились один одному в очі це вже добре, сподіваючись що все буде гаразд, погодились в цьому і члени вказаного колективу любителів полювання Черняхівського району.

Отже фактично не досягнувши головних очікувань від цієї зустрічі сторони тільки частково узгодили свої позиції в умовах продовження діалогу, тобто не досягши основної цілі, а тільки частково наблизившись до вирішення конфлікту, проте це вже краще ніж нічого, хоч щось!

В 2016 році Руслан Олександрович домігся підтримки вільських мисливців з боку громадськох ради ОДА, деяких депутатів та керівників, чужинці змушенні були відступити. Так Руслан Свірчевський здобув одну зі своїх перших перемог на громадському полі боротьби за права мешканців свого рідного села Вільськ.

 У жовтні 1646 року -  у Горошках (нині Хорошів) пройшов поділ маєтків між братами Немиричами. Черняхів із волостю дістався наймолодшому Стефану. Проте через неспокійні часи на Київщині процедури введення у право не відбулося, лише було вписано акт поділу маєтків у Торуні в тамтешні книги.  На практиці маєтки ще якийсь час залишалися нерозділеними.

На початку1636 року Немиричі звинувачували вже спадкоємця Острозьких князя Домініка Заславського у зазіханні на городище Славів, а також на  привласнення  черняхівської сіножаті, що сталося ще за князя Януша.

22 жовтня 1636 року - Стефан і Андрій Мощеницькі звинуватили Юрія Немирича в насланні драгунів і норинських підданих на Коптіїв, де було нібито захоплено понад 500 голів великої рогатої худоби. Конфлікт на цій ділянці Норинської волості тривав і в наступні роки. Зокрема подібну скаргу було внесено ще 23 серпня 1646 року до київської ґродської книги.

Про це частково також ішлося у двох апеляціях Немиричів,  уписаних  до  судових  книг від 25  жовтня 1636 року, де пишеться про заволодіння дідом  відповідача  Янушем  Острозьким  черняхівськими землями,  городищем  Славовом, Осниками, Горбашами та Отроковичами, а також урочищами, що розміщувалися на межі між волостями, проте належали до черняхівських володінь.

Ближче до 1647 року знову  згадується славівська земля  як спільне володіння Юрія,  Владислава та Стефана Немиричів.

22 жовтня 1890 року – закінчився відкуп земель в селах Андріївці та Рудні Стиртенській  (заголом у двох селах було 43 двори-господарства, якими відкуплено 266 десятин  1200 саженів присадибної землі. У зоні поселення  для середняка один наділ становив 6 десятин 1200 саженів і коштував  9 крб 45 коп.

22 жовтня 1928 року – на загальних зборах сільськогосподарської артілі «Незаможник», що знаходилася в с. Новополі Черняхівського району під головуванням Петра Бойка його дядька обрано головою ревізійної комісії, а після головою артілі став його батько – Марко Бойко. Сталося це після того, як Марко Тимофійович приєднався до числа фундаторів товариства.

22 жовтня 1950 року - в с. Селянщині  урочисто відкрили колгоспний стадіон. Нагадаю, що 2 жовтня 1950 року – колгоспники селянщинської артілі ім. Леніна, зібравшись на загальні збори, прийняли рішення про створення сільського підрозділу районного добровільного спортивного товариства «Колгоспник» і  вирішили будувати в селі колгоспний стадіон. Під час організованих недільників у його будівництві  брали участь понад 300 чоловік. Футбольне поле, бігові доріжки, два волейбольні майданчики   були зроблені за три тижні. Крім цього,  організували фізкультурний колектив у складі 127 чоловік, членів товариства «Колгоспник».

23 жовтня 1894 року - у селі Горбулеві Радомишльського повіту народився Дмитро Тимофійович Соколовський — повстанський отаман часів Української революції. У повстанському русі брали участь його брати  Олекса, Василь, Степан, сестра Олександра (отаманша Маруся) та батько Тимофій.

23 жовтня 1943 року – група партизан-диверсантів, серед яких були наші земляки: командир групи М.К.Євпак та  А.А.Нечипоренко, підірвавши залізницю (Житомир – Коростень) поблизу Черняхова, пустила під відкіс два ворожі ешелони з живою силою та технікою противника. Підпільників було оточено додатковими силами нацистів, Адам Нечипоренко героїчно загинув, але ціною власного життя допоміг групі в складі 10 бійців вийти з оточення.

Газета «Нове життя» за 23 жовтня 1986 року повідомила, що працівники асфальтного заводу завдяки високій виконавчій та трудовій дисципліні, високопродуктивній праці досягли великих успіхів та перевиконали план. Особливо відзначилися гудроплавильники  О.Кащук, П.Короленко, машиніст змішувача асфальтобетону В.Барашивець, бульдозерист А.Іваницький. Ці працівники щоденно показували зразки трудового сумління.

24 жовтня 1949 року – Черняхівська промартіль «Молот» споруджує свою власну електростанцію для механізації виробничих процесів. На це число було встановлено локомобіль та генератор.

24 жовтня 1950 року – виконком Черняхівської районної ради депутатів трудящих ухвалив рішення про затвердження складу окружних виборчих комісій з виборів до Черняхівської районної ради.

25 жовтня 1657 року -  Юрій Немирич узяв участь в укладанні Корсунського договору між Україною і Швецією на Генеральній Військовій Раді в Корсуні. Від української сторони у виробленні умов договору брали участь Іван Ковалевський, Іван Богун та Юрій Немирич, а зі шведської — Густав Лільєкрона. Договір передбачав створення українсько-шведського політичного союзу, який би гарантував державну незалежність і територіальну цілісність української держави. За умовами договору шведський король Карл Х Густав зобов'язувався домагатися визнання Річчю Посполитою незалежності України.

25 жовтня 1930 року  – в с. Головиному на базі місцевого кар'єру  відкрили школу учнівської молоді (ШУМ), від якої бере початок Головинський ВПУНТ.

26 жовтня 1950 року – на районній сільськогосподарській виставці  представили породистого російського рисака – Іриса. Коня старанно доглядав Григорій Цимбалюк.

27 жовтня 1926 року  – утворено Корчівську сільську раду Черняхівського району.

 28 жовтня 1935 року Головинський кар’єр (фабрика) виконав річний план валової продукції на 100%, давши продукції на 1 млн. 140 тис карбованців. Директором Головинської кар’єруправи в цей час був Гладченко.

Нині в Черняхівському районі Житомирської області гостро постало питання про виділення земельних ділянок учасникам російсько-української війни, або як її офіційно називають, антитерористичної операції.

Держава на папері гарантує, що всі демобілізовані будуть забезпеченні різними видами допомог, пільг та широким соціальним захистом. Насправді все виглядає інакше. Прикладом  є затягування з роздержавленням ДП «Україна» (колишній учгосп «Україна»), із земельного фонду якого начебто мають виділятися ділянки для атошників.

Понад два роки тому розпочались активні розмови про його роздержавлення. Відтоді скільки всього не говорилося, скільки не проходило різного роду зібрань, а віз і нині там.

Нещодавно народний депутат України Сергій Мельничук на святкуванні Дня захисника України обнадіяв ветеранів бойових дій,  урочисто вручивши їм на сцені районного будинку культури відповідь від Фонду держмайна на св’й зверення до цієї структури, основним меседжем якої є: чекайте – робота триває.  От такий подарунок.

Яка ж ситуація насправді? Фонд державного майна не може надати згоди на вилучення із постійного користування ДП Україна земельних ділянок, оскільки таке рішення буде суперечити Закону України «Про приватизацію державного майна» та Постанові КМУ від 11. 02.2010. № 318-р «Про деякі питання збереження державної власності».

Сьогодні ФДМ тільки завершує підготовку єдиного майнового комплексу ДП «Україна» до приватизації. Але це тільки апріорі. Селищна рада маоже отримати в свій резерв до 15%. Складено план приватизації майнового комплексу ДП «Україна». Згідно з ним у відповідності до 25 ст. Земельного Кодексу України землі можуть бути надані вчителям, медикам, службовцям, тобто працівникам установ та організацій, що знаходяться на території селищної ради, а також іншим жителям які мають на це право та потребують землі.  А як же воїни – захисники України і  чи вистачить землі для них?! І коли вони отримають своє обіцяне від держави не на папері і не у відписках, а в натурі? Питання залишається відкритим. 

 "Що б ти жив на одну зарплату"- неоднозначний крилатий вислів ще радянських застойних часів, який вивільнявся з вуст  як прокляття  своєму недругу.

Скільки насправді заробляють народні депутати точно ніхто так і не скаже, проте багато хто правильно зрозумів нещодані слова прем'єра "НЕЗАБАРОМ ЗАРПЛАТИ ЗРОСТУТЬ І МИ СТАНЕМО ЖИТИ КРАЩЕ..." Що мав на увазі голова уряду винирнуло на поверхню саме 20 жовтня в сесійній залі парламенту.

Низькі зарплати народних депутатів України - основа корупції. "Якщо нардепа не хоче утримувати платник податків, його буде утримувати олігарх", - така теза вже набила оскому, але все одно не чіпає серця більшості українців. Вони продовжують вважати, що заїлися і  державним менеджерам великі зарплати не потрібні.

У четвер, 20 жовтня, Верховна Рада в першому читанні проголосувала за проект закону про державний бюджет на 2017 рік. За ухвалення законопроекту №5000 проголосували 245 депутатів при мінімально необхідних 226. Крім цього Верховна Рада збільшила з 1 листопада посадовий оклад голови парламенту до 30 мінімальних зарплат (43,5 тис. гривень, з 1 грудня – 48 тис. гривень), його першого заступника і заступника – до 28 мінімальних зарплат (40,6 тис. Гривень, з 1 грудня – 44,8 тис. гривень) та депутатів – членів комітетів – до 25 мінімальних зарплат (36 250 гривень, з 1 грудня – 40 тис. гривень). Посадовий оклад голови комітету Ради, спеціальної контрольної комісії з питань приватизації та голови фракції (групи) становитиме 27 мінімальних зарплат (39 150 гривень, з 1 грудня – 43,23 тис. гривень). Першим заступникам та заступникам комітетів, фракцій і груп буде покладатися оклад в 26 мінімальних зарплат (37,7 тис. Гривень, з 1 грудня – 41,6 тис. гривень). Відповідна норма міститься в ухваленому напередодні Радою проекті постанови №5000-П "Про висновки та пропозиції до проекту Закону України про Державний бюджет України на 2017 рік".Крім інших пропозицій, в постанові також міститься така норма: "Затвердити норми фінансового забезпечення діяльності народних депутатів України" Також документ скасовує усі інші попередні рішення Верховної Ради, які стосуються норм фінансового забезпечення парламентарів, про що я вже частково сказав вище. Повідомляє "Українська правда"

Але це ще не все, загальний прибуток народних депутатів за таких умов збільшиться майже до 100 тисяч в місяць. Позаяк разом з зарплатою різко виростуть і інші статті видатків у  депутатській відомості на їх безбідне життя. І все це  для того, щоб народний обранець "краще думав про свій народ, а народ в свою чергу більше поважав свій вибір".

За рішення в цілому про підвищення зарплат проголосувало 230 народних депутатів (ББП – 109; НФ-67; позафракційні – 17; Самопоміч – 1; Відродження – 19; Воля народу – 17). Опозиційний блок, Батьківщина на Радикальна партія Ляшка не дали голосів. 

Як повідомляє сайт Верховної Ради та інтернет видання "Страна UA", серед  наших нардепів - земляків за «улучшение своей жизни» голосували: Б. Розенблат, А. Ревега, В. Розвадовський, В. Литвин, В. Арешонков та І. Суслова, П. Дзюблик.

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=9303

Не голосував житомирський народнофронтівець В. Кривенко, але подейкують, що У НФ багато «безсрібників». Вони отримують зарплату, а ще до того «ліві». Зверх зарплати їм капає за те, що ходять на комітети, підтримують потрібні законопроекти - ще п'ятірку зелені. Тому,  як не дивно,  насправді найбільше виграють  та отримають вигоди за таких розкладів саме нардепи від "Народного фронту".

В своє виправдання нардепи, що підтримували своє райське життя кажуть так, якщо зарплата буде нормальною, у багатьох депутатів з'явиться можливість проявити принциповість та стати таким чином не підкупними, - говорить депутат з числа прихильників підвищення. Проте досвід свідчить про абсолютно протилежне. На кшталт прислів'я, - "Скільки вовка не годуй , а йому все мало".

Прийняте парламентом постанову рясніє іншими витратами, які викликають не менше питань. Витрати на роботу Верховної Ради збільшуються на 15 мільйонів гривень, а на забезпечення законотворчості - на цілих 113 мільйонів (пункти 1.17.1 і 1.17.2). Витрати на газету "Голос України" та журнал "Віче" зростуть на 10,3 мільйона гривень.

Для парламентарія, який повинен хоча б по-людськи одягатися, пристойно виглядати і при цьому якось жити, зарплата в 12 тисяч гривень зовсім невелика - повинна бути значно більше. Але в умовах, коли пенсію оподаткували і забрали у дітей сніданки, треба рушити мізками, щоб підняти собі зарплату в три рази. Тому таке рішення є ганебним і несправедливоим по відношенню до людей.

У той час коли скорочуються соціальні виплати і пільги, не вистачає грошей на освіту і медицину, та існує серйозна проблема з подальшою виплатою пенсій для громадян, коли країна котиться у прірву масово зубожіння, а молодь втікає на заробітки за кордон, наші депутати теж відчувають серйозні матеріальні проблеми. 

На сьогоднішній день середня зарплатня народного депутата України складає близько 17,5 тис. гривень на місяць, окрім того вони отримують кошти з державного бюджету на утримання помічників та здійснення своєї депутатської діяльності. Виходить так, що кожен нардеп обходиться державі «в копієчку». І це притому, що розмір мінімальної заробітної плати в нашій державі встановлено у розмірі 1 450 гривень, що більш ніж в десять разів менше, ніж заробляє народний обранець. Доречі значно підвищаться і видатки на утримання помічників–консультантів. Піднімати зарплату якоїсь однієї вузької групи населення, це - злочин.

Всім мало зарплати! Навіть хороша на сьогодні зарплата в 7 тисяч гривень не забезпечить людині життя, особливо у великому місті. Але не можна зробити великі зарплати депутатам, які винні в першу чергу, що так живе їх народ.

Нагадаю що 20 квітня стало відомо, що Володимир Гройсман останнім своїм рішенням на посаді спікера Верховної Ради відновив розмір зарплати народних депутатів на рівні 17 650 грн.

Як йдеться розпорядженні від 14 квітня, опублікованому на сайті Верховної Ради, Гройсман скасував свої рішення від 16 і 28 квітня 2015 року, які встановлювали зарплату нардепів на рівні 6109 грн і скорочували фонд оплати праці їх помічників. Замість цього, екс-спікер забезпечив виплати народним депутатам відповідно до рішень Верховної Ради від квітня 2000 року і розпорядженням голови Верховної Ради від вересня 2005 року.

Сьогодні такі дії нагадують законний підкуп народних депутатів України.

Тож поки жителі Житомирської області намагаються вижити, працюючи на копійки та зі страхом чекають зими і перших платіжок за комунальні послуги, ті, хто мали стати слугами народу, стали для нього справжніми хазяями. Отакі вони наші "скромні порядні та чесні житомирські народні обранці".