Часу торкнулись насичені дні,            Дощ прохолодний зі спогадів зник -            Вересень знову всміхнувся мені,            Цей невгамовний завжди мандрівник.

           Осені ніжної рідкісний дар            Фарби приємні – палітра його.            Сонце дістав із задимлених хмар,            Нишком проник до серденька мого.

Творить добро - удел для мудрых духом, А не безумных в мыслях наглецов... Услышав об искусстве краем уха, Они несут поток ненужных слов... Им чужды ощущения разумных, Неведом так же перед Богом страх... Побольше бы собрать "оваций" шумных - Отсутствие ума в слепых глазах. Уймитесь вы уже в своем забвении, С собой боритесь и с реальным злом... Желаньем глупым изменить мгновение, Возможно наломать немало дров...

Так затишно, відверто і спокійно - Чудовий ранок... усмішка... "Привіт!" - Прокинутись лише в твоїх обіймах, Від поцілунку на вустах легенький слід... А за вікном глибоке синє небо - Спокусливо-мрійлива височінь... Мала хвилинка, більшого не треба - Лишається від сну приємна тінь... Духмяний аромат міцної кави, Два бісики смішні в твоїх очах... І зашарілося мовчання між словами... І стільки пристрасті в розкиданих речах... Запам'яталося... хотілося навмисно - В житті нестримнім виру не спинить, Рахую дні, вплітаючи в намисто Приємних спогадів ... як неповторну мить...

               О несбыточном помню всегда...

               Не угасло в душе это пламя,

               Что из шутки возникло тогда.

               Я лишь только прошу - не касайся

               Этих струн, что устали и спят,

               Наигрались они! Не пытайся

               Вновь звучанье найти наугад...

               Не смогу я молчать как и прежде,

               Ты же знаешь и в этом итог,

               Не давай лишний повод надежде -

               Безысходности новый виток...