Я знала тишу... так мовчить безодня –     Хвилини відчаю в розгубленій душі…     Та тільки спогад промайне сьогодні,     Знайшовши вихід в новому вірші.     Я знала смуток, що неначе сіті     Заплутує безвихідь почуттів –     Як ти в очах приховуєш щомиті     Все те, що приховати не схотів.     Надію знала – ця блакитна птаха     Мене ніколи ще не полиша,     Вона крила одним єдиним махом     Могла живити – в ній моя душа!     Я знаю віру… бо вона у Бога!     А Бог в любові! не у відчуттях…     Так звивиста мого життя дорога –     Ціную радість… бо відомий страх.     І погляд рідний, що крізь час пізнаю –     За світло в ньому я Його молю…     Я завжди знала – кращого немає,     У кожнім слові... «я Тебе люблю!»