Свято день закоханих придумали жінки, щоб споїти своїх чоловіків.

 Давно це було, але Радянського Союзу вже не було, а секс був. Правда секс хоча й був, але ще не серед білого дня, а всі тоді кохалися в ночі. Тобто коли на Україні свято День Закоханих тільки започатковувалось й про нього, ніхто ще ні разу толком нічого не чув. «Знали» тільки, що десь за кордоном в це свято любий чоловік міг підійти до любої жінки з однією лише ціллю «полюбити» один одного.

Отже , прихожу на роботу, й щойно одружений співробітник з великою радістю розповідає: «Уявляєте хлопці, сьогодні День Закоханих». «Ну й що з того»: неохоче всі відповіли. А він продовжує свою розмову: «Сьогодні просинаюсь й біжу на кухню, щоб поздоровити свою дружину із святом». Ніхто звісно не може зрозуміти його вчинку, бо вже якщо це таке велике свято, то чому йому потрібно було бігти на кухню, а не привітати свою дружину у ліжку. А «старожили» почали хитро посміхатись та про себе думати: «Що це за молодь пішла, що жінок раз на рік люблять». Решта співробітників теж про щось єхидне думає, а він продовжує: «А там на кухні в той час крім дружини ще й теща була. Я підходжу до дружини, дарю їй букет квітів, вітаю її із святом, та ніжно цілую. Й сідаю за стіл снідати. Через декілька хвилин на кухню приходить тесть, й поздоровавшись з усіма сідає до столу. А теща починає йому «заливати»: «А ти мені нічого не хочеш сказати». На що він відповідає: «Ні не хочу». На що теща йому вже без радості в голосі: «А ти знаєш, що сьогодні свято, День Закоханих». На що він їй відповідає: «Свято. День Закоханих. Ну тоді сто грам наливай». Теща остовпіла від такої відповіді, але бере з холодильника горілку й з словами: «Пий алкаш» наливає тестю сто грам. Тесть випиваючи сто грам, усвідомлює що щось не те ляпнув й в своє виправдання говорить: «Ну чого ти сердишся, сьогодні ж свято, треба випити», наливає всім по сто грам й шукаючи підтримки говорить до мене: «Пий зятю, сьогодні ж свято». Знову робить паузу й додає: «А жінок ми любити буденного дня будемо».

Що тут скажеш: «Народжений повзати, літати не буде». 

ДДВ.

Золотая листва,

Мне окутывает  ноги.

Я по парку иду,

Никуда не спеша.

Все смотрю звездопад.

Жаль, он виден не многим.

На небе тучи,

Звездный дождь

Показать не спешат.

Золотая листва,

Мне окутывает ноги.

Ветер хлещет в лицо,

Словно в дом, загоняя меня.

Я ушел в листопад.

Я открыт, но не многим.

Наслажусь и вернусь.

Не тревожьте меня.

Я ушел в листопад.

В осень я растворился.

Весь промок и прозяб,

По алее идя.

Пусть там где-то вдали,

Костер искрится.

Лишь домашний очаг

Обогреет меня.

Возвращаюсь домой,

Осенью насладившись.

Пусть искрится костер.

И не гаснет звезда.

Говорят, когда на небе падают звезды,

То нужно загадать желание.

 И оно обязательно сбудется.

Пусть Ваши желания не зависят от звезд.

И пусть они обязательно исполнятся.  

               18.11.2008 год.

За мотивами Ю. Шевчука "Последняя осень"

Последняя осень

Стать первою может.

И пусть Господь нам

В этом поможет.

ПОЭТЫ, мы все –

Божии дети.

За каждое слово,

Пред Ним мы в ответе.

У всех в нас в душе

Весна играет.

И пусть она нас

Всегда вдохновляет.

Последняя осень

Не скоро настанет

И каждый из нас

Свой след оставит.

Мы на вершину

Возносим слова.

И пишем стихи

Все снова и снова.

Ведь лучшие песни

Еще не допеты.

Значить есть стимул.

ПИШИТЕ ПОЭТЫ.

Последняя осень

Стать первою может.

И пусть Господь нам

В этом поможет.

29 сентября 2008 год.

Дощ.

Немов сльози.

Покриває обличчя землі.                                                                                            

Осінь.

Хустинкою жовтих листочків

Їх витирає.

      Дмитро Дідківський.

Скільки будеш літати ще

Чорний крук,

Над землею наших

Батьків, дідів, прадідів?

Скільки будеш клювати ще

Їх тіла, та нащадків їх?

Досить з них знущань

Голодоморів, війн усіх.

Досить вже.

Повертайсь назад

У своє гніздо,

У країну зла.

Настали наші часи.

Твоя пора пройшла.

Хватить сил у нас.

Дати всім відсіч.

Хто під кнутом своїм

Бачить нашу Січ.

Вже в кайдани нас не взути,

Та не закувати.

Буде й над нашим краєм

Голубка літати.

Соловей в гаю співати,

Й жайворонок в полі.

Тисяч років накує

Нам зозуля волі.

Будемо на своїй землі

Ми господарювати.

Доля нам посміхнеться,

Й Україна мати.

Дмитро Дідківський.

1998 рік.

Кандидат в нардепи по російські

Чомусь розмовляє.

Знехтував він рідну мову,

А може й не знає.

Життя нам солодке,

Й гарне обіцяє.

А в мріях Тризуба

Орлу продає.

Нас в кайдани знову

Хоче нас він взути,

Та цього ніколи

Уже не бути.

Нас вже обманули

Ходимо голодні.

Та віримо скоро

Вийдемо з безодні.

Поки Бог є в Небі

Вірою живемо.

Й у Верховну Раду

Найкращих оберемо.

Тих хто любить свій народ

Й Неньку Україну,

Мову свою рідну,

Й пісню солов’їну.

А тих хто промовляє

Московську промову.

Не пустимо в депутати,

Відправимо в школу.

Хай вивчать спершу

Українську мову.

А може хай їдуть в Лос  Вегас

Працювати й жити.

Там потрібні такі промовці

Рулетку крутити.

Дмитро Дідківський.

    27.02.1998 рік.

Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.

Заплутала в свої сіті.

Її павутина.

Павутина та червона.

Форму зірки має.

Із – за неї українець,

Окрім лиха,

Нічого не має.

Голодують лікарі,

Вчителі і вчені.

Робітник і селянин,

Та пенсіонери.

Прокиньтеся брати й сестри.

Годі уже спати.

Чекають змін від вас діти,

Й Україна мати.

Прокиньтеся тай знімайте

Оті павутини.

Щоб життя було кращим

У нашій країні.

Перестане Україна

Тоді сумувати.

І ніхто не зможе нами

Більше панувати.

Заживемо тоді заможно.

В злагоді і в мирі.

Будемо діток виховувати.

Й будемо щасливі.

          1998 рік.