Я як пацієнт, якому сказали про хворобу — лізе гуглити діагноз і методи лікування. Так ось, бентежить питання: чи вистачить нас на російсько-українську війну. Шукати довелось довго, але таки знайшов роздуми на одному з форумів.

Що нас очікує, якщо війна триватиме 15 років?

- Доки триває війна виборів не буде. Тому що немає механізму реалізації волевиявлення під час повномасштабної війни, а електронне голосування можна фальсифікувати.

- Виїзд закордон заборонять для жінок.

- Для збільшення мобілізаційного ресурсу на війському службу будуть призивати жінок, а дітей здаватимуть до виховних таборів, де з повноліттям відправлятимуть на м'ясні штурми.

- Приватного бізнесу не буде, тому що всі будуть воювати, а держава візьме під контроль все, що можна.

- Якщо зменшиться зарубіжне фінансування і постачання зброї, можуть оголосити про перемир'я з фіксацією територіального розподілу (що відвоювали — те наше). Можливо буде вічна позиційна війна, як це було у 2015-2021 роках на Донбасі.

- Народжуваність і до повномасштабної війни знижувалась, а тепер стане ще меншою. Тож нікого буде звільняти, оскільки населені пункти будуть майже порожніми.

- Для вирішення демографічного просідання країну заселять бідняками сирійцями, палестинцями, які потім будуть качати права співвітчизникам. ЗЕ-влада вже вирішила чи 4 млн. (десь читав).

Так що перспективи неоптимістичні. А у влади і Міноборони, здається взагалі немає довготривалої стратегії.

Не можу без матюків, тому що деньок видався насиченим. З ночі дув такий вітер, що прокинувшись ледве зміг заснути знову. А під ранок ще й нежить заробив, оскільки через вітер було прохолодніше. Так що насморк, що капець.

Зрозуміло, що за такої погоди і насморку хрін куди підеш (планував прогулятись).

Вранці вирубило електрику. Добре, що опівдні полагодили і що хоча б якийсь час працював мобільний 4G, то міг побачити, що була повітряна тривога.

Від потужного вітру відірвався кабель попереднього інтернет-провайдера (якщо не помічали, то до всіх будинків, в усякому разі у мене в місті, тягнуться дроти), а потім щось впало. Я захотів подивитись. Туди не можна, сюди не можна — то я вирішив подивитись зі своєї кімнати, а там перед вікном стояв журнальний стіл. Однак допитливість була сильнішою, обперся на стіл і скло — хрусь. У батьків — істерика. Особливим був припадок у батька. Хоча стіл стояв у мене. Правда, купляли вони, десь 10 років тому. Але у мене не запитували. Одним словом, я не дуже засмутився, бо він мені заважав. І я б його викинув, але нікуди було перекласти папери та всілякі дрібниці. В результаті, зняв столешню, де було скло, — і поставив на місце. Правда, бічні стійки не знімав, бо батьки заперечували. Ну, нехай стоять. Будуть, як обмежувачі. Дрібниці та папери розтасував по різним місцям — і наче норм.

Можна було б, звичайно, замовити нове скло. Але мама переживала, що це дорого (а гроші ж не її), треба шукать, хто зробить. Ну, нехай постоїть напівкомплектний. Так він мені менше заважатиме. А якщо буде незручним, можна купити пластиковий кошик для речей. За 10 років столик вже окупився. Та й шафи і комод не в кращому стані:) Мама вже забула, що хотіла той столик викинути.

Наслухався про стан справ в державі і на війні (просто через цікавість). Потім довелося себе заспокоювати. А оскільки ніякі засоби не допомагали. довелось подивитись порнушку, хоч це і ризикованіше, ніж відвідування китайських сайтів по роботі. Важко сказати, наскільки допомогло, бо все одно не заснув, але як мінімум було цікаво :)

Отже, що ж засмутило у відосах експертів і колишніх військових:

1. Розповідають, що найближчими місяцями посилять мобілізацію, бо русня не заспокоюється і закидує новим фаршем, який треба комусь перемелювати, а втрати й у нас чималі.

2. Наші втрати величезні. В усякому разі більші, ніж про це говорять.

3. Неповага до ветеранів. Обурив випадок у Львові, коли водій не пустив ветерана з інвалідністю, бо не хотів затримувати рейс.Що зробили з водієм невідомо, але сумніваюсь, що йому щось загрожує, крім народної помсти.

4. Підтвердження загиблих бійців таке, що важко довести загибель. Простіше оголосити без вісти зниклим.

5. Погана якість китайських аптечок, на які у міністерствах вважають гарними і хочуть замінювати на кращі.

6. Лякають щоденними ракетно-дроновими обстрілами інфраструктури і блекаутами.

7. Недостатня кількість Атакамсів. Тому "бавовна" на расіянських аеродромах, як у Бердянську, будуть одиничними випадками. Та й лапті тепер будуть обережнішими.

8. Рано чи пізно Україну підведуть до перемир'я на невигідних умовах, на які погодяться приСлуги Коломойського.

9. Зменшення підтримки через вибори у Словаччині, недостатнє забезпечення зброєю. Вреші-решт, Україні теж доведеться компенсувати це м'ясними штурмами.

10. Держава забезпечує харчуванням і озброєнням, але дронів недостатньо.

Ось така, х%йня, малята...

Чим себе заспокоюєте і відволікаєте, і наскільки це допомагає? І що думає про ситуацію в країні?

При завантаженні оновлень для Віндовс виникає помилка. По-перше, довго завантажується. По-друге, пише, що встановлено, але при цьому пропонує встановити ще раз.

Почитав, що пишуть в інтернетах. Така проблема не лише у мене.

Під такою провокативною, двозначною і хайповою назвою розповідь про знімання захисної плівки з антен роутера. Довелося добряче повозитись. Так складно було лише розбирати попередній смартфон, бо запакували щільно. Коротше, довелося чимось піддіти (хоча і це важкувато, бо она товста і щільно прилягає). Пилка для нігтів підійшла. Не знаю, подряпав глянцевий пластик антен, чи ні (здається, лише в одному місці щось схоже на подряпину), але інакше плівку не зняти. При тому рветься погано.

Добре, що впорався.

На Ютубі знову оновили інтерфейс. В усякому разі, мобільну версію. Стало менш комфортно користуватись (змінювати режим перегляду, власні коментарі перестали відображатись в топі коментарів, пробіли між коментарями). Але тепер мобільна версія схожа на комп'ютерний інтерфейс.

Як завжди, покращення лише ускладнюють.

Одоліла лінь. Нічого не хочеться робити. Правда, хоч вдається виспатись. І якщо щось хочеться, то спати.

Для осені це нормальне явище. Особливо, якщо враховувати, що нікуди не їжджу. Та й емоціне вигоряння від роботи ніхто не скасовував. Навантаження по роботі значно більше, ніж минулого року.

"— Самуїл Маркович. Ви сильний, мужній! Ви впораєтесь.

— Яша, я розумний. Я за це навіть не візьмусь!"

Це я про бажання навчитись створювати ремікси. Розклад такий: програма для запису треків в середній версії коштує більше 7К грн. А ще — додаткові звуки і плагіни. Окрема тема — авторські права. І це не лише погодження, а й купівля пісень. Тому, ніт! Обійдуся. Хоча і хочеться. Але для нового хоббі це дорогі інвестиції. До того ж, без гарантій, що вийде гарний саундпродюсер.

Досліджуючи український автопром доводиться руйнувати стереотипи. Причому, не лише стосовно автомобілів сучасності (з 1990-х), а й радянських (довелось гуглити, щоб відповісти на коментар). І виявляється, що між різними моделями і модифікаціями відмінностей майже нема. Крім того, власники роблять "збірну солянку", поєднуючі різни елементи декору, оснащення і двигунів, чим ще більше заплутують і ускладнюють ідентифікацію автомобіля за роком виробництва. 

Отже, те, що вважається "канонічним" зразком якоїсь моделі, насправді є образ автомобіля певного періоду виробництва. Наприклад, Москвич-408 асоціюється з раннім кузовом сімейства 408/412, до 1969 року. А Москвич-412 — з рестайлінговим, від 1969 року. Хоча по факту і 408, і 412 виглядають однаково. Так було і зі сприйняттям Ланосів. Я в ЖЖ і на Дрімі писав, що рестайлінговий кузов Т-150 повинен бути з новою решіткою з горизонтальною смугою. А насправді... відмінність лише у задній частині з новими вертикальними ліхтарями. А інша радіаторна решітка — всього лиш фейсліфтинг. Так що те, що писав раніше не зовсім точне.

І ще з цікавого. Навіть коли йде мова про "викруткове" складання зарубіжних машин, в Україні існували власні комплектації. Звичайно, переважно, то дешманські версії, але фактично це відмінність, і про це майже не пишуть.

Одним словом, дослідження вітчизняного автопрому — захоплююче (за цей рік дізнався багато нового і деякі автомобілі можу ідентифікувати за роками виробництва). Правда, позбуватись стереотипів важко.

Багато років тому хотів опублікувати фотозвіт про масштабні модельки з журнальної серії "Колекція японських автомобілів". Навіть домовився власником фоток. Але потім чогось передумав. Може не сподобався маленький розмір. Може знімки не всі були гарні. А може тому, що то була не моя колекція. Не пригадую. Однак той звіт так і не запостив. І ось, нещодавно, випадково натрапив на відео про ту колекцію. Тому вирішив показати це відео і вам.

Японський автопром величезний, однак під закінчення серії туди втюхали машини, які не випускали в Японії. Причому, з лівим кермом.

А ще журналку з японськими автомобілями розтягнули на понад 300 номерів. Такий рекорд виявився недосяжним навіть для "довгограючих" "Автолегенд СРСР", хоча туди теж пхали все підряд.