Триндець якийсь. Вчора був день фіговий. Сьогодні теж. Пішов думав подивитись, чи можна полазити по ДОТам. Так, сцуко, залізничний насип. Об щебінку, якось ступив не так. Коротше, мабуть потягнув зв'язки на щиколотці. Так шо тепер кульгавий. Я сказав: кульгавий! Казав же: нах кросівки?! Сподіваюсь, само пройде. Бо болить лише при різких рухах.

Тепер не скоро кудись виберусь. Хоча ніхто і не запрошує.

Так що можна доробити завдання по роботі. А ще взявся записувати новий танцювальний сет.

P.S.: Вдома ще пересварились (вже помирились) через те, що мама поперекладала речі, що фіг знайдеш.

Спасибі базару (точніше, суботній ярмарці)! Поки ходив з мамою по базару так все остогидло, що навіть виставка собак не зацікавила. Більше 2х годин топтатись заради обновок — це [censured]! А мамі ледве не стало погано.

Додати до цього зіпсований настрій — на роботі "загон": підказали як робити швидше — а воно насправді геморно. І розклад такий: або весь сайт робити, або нічого. Ну і похрін. Як буде — так буде. В житті так і буває: якщо фігня — то по всім фронтам.

Найулюбленіше (підкреслюю — найулюбленіше) мамине заняття — розрібання хламу. І те, що ремонт робили хрін зна коли ще не означає що не треба періодично перебирати шафи, тумбочки і полички. Але цього разу дісталася до загашників. Дістали такі раритети! Шкільні підручники, календарики, радянську техніку. І ще багато чого. Одним словом двома словами — спогади дитинства.

Як валіза без ручки — викидати шкода, а залишати нема для чого.

Молодець! То брови зачухаються і пальцем потраплю в око. То при нарізці хліба замислюся і не помічу як розріжу руку. А це прикусив язика. Думав, що прокусив. Відчуття неприємні. Раніше пережовував не так активно, а це мабуть дуже їсти захотів.

Нічого, заживе. Просто неприємно.

Мабуть, правду кажуть, що в людині борються два природні інстинкти: розмноження і самознищення. З розмноженням все погано, бо ні з ким розмножитись. Напевно, тому справа доходить до другого.

Ще зі школи восени був цікавий флешмоб. Називається: "Знайди горіх". Дуже нагадує збір грибів. Лише з відмінністю, що гриби різні, а горіхи відрізняються хіба шо розміром.

Так само, як і гриби, горіхи маскуються в опалому листі. Їх так само збирають інші люди. Тому азартне заняття! Ходиш вулицями приватного сектора, шуршиш листям, намагаючись не сильно наступати, щоб не роздавити горіх. І або ногою, або очима шукаєш горіхи.

Бачив якось, що мужик з цілим пакетом ходив. Отак-от!

Цього разу технічний фестиваль "OldCarLand" змінив локацію: замість Національного музею авіації переїхав до Національного виставкового комплексу "Експоцентр України". Як мінімум, лише зміна місця проведення — привід завітати. Тим паче, ВДНГ — досить цікава місцина. Зараз, правда, приводять до ладу — сталкерам там нічого робити. Але архітектура, символи радянської епохи, величезна територія.

На цей фестиваль обіцяли привезти раритети, які не показували (або показували, а я забув). Плюс — була ймовірність, що будуть машини з попередніх виставок, які я ще не бачив.

Та й в рекламі обіцяли "найбільшу виставку".

Отож, враження.

— Виставка займає не всю територію ВДНГ, а лише частину.

— Автомобілів мало. Може, 100-150 штук. Де обіцяні 1000 (щоправда, це з урахуванням мотиків і танків).

Може в суботу-неділю з'їдуться всі учасники. Але по опівдня, в перший день виставки, машин було малувато.

На попередніх виставках машин було набагато більше.

— Широта охоплення. На виставці не лише автомобілі, а й військова бронетехніка, комунальні дорожньо-прибиральні машини, мотоцикли. Навіть танки!

Правда, всього, але потроху.

— Більшість анонсованого ексклюзиву таки побачив. Але не все. Нажаль, не було автобусу АМО-4 і ЗАЗ-1105.

Деяких завсєгдатаїв виставки також чомусь не було:(

Ну а тепер переходимо до фоток.

Легкові авто. В цій експозиції машини, знані по попереднім виставкам.

Так, в США були Ікаруси! Відео перегону Ikarus 286 від старого до нового власника. Американці мабуть і сами дувувались, побачивши величезний зчленований автобус. Тим паче, рідкісної моделі — "американських" Ікарусів зробили лише 246 штук. Всі вже давно списані. Але знайшлися ентузіасти — як зрозумів, російські емігранти, дізналися про існування такого раритету і вирішили купити для приведення до ладу.

Здивувало, що автобус на ходу. В Україні всі списані і розпродані автобуси розукомплектовані, а американці не додумалися познімати деталі.

Хоча цьому є два пояснення: 1) в США поважають приватну і державну власність; 2) модель рідкісна — запчастини нема сенсу знімати, бо нікуди ставити.

Новий сезон гумористичних серіалів порадував. "Одного разу під Полтавою" здаються ще цікавішими, ніж попередні сезони.

Правда, тепер переглядати ніколи — бо все й одразу.

Вважав, що лише "самопроголошені" пополченці або Росія можуть виставити себе посміховиськом. А виявилось, що й українські чиновники вміють виставити на посміховисько. Ось, наприклад, на Харківщині з пафосом відкрили зупинку посеред поля. Зупинка є, а дороги нема!

https://politeka.net/news/lights/731200-karavaj-vyshivanki-pererezanie-lentochki-na-harkovshhine-s-pafosom-otkryli-ostanovku-posredi-polja/