хочу сюда!
 

ladybug

61 год, лев, познакомится с парнем в возрасте 58-63 лет

Невинно замучені волають до неба...

  • 31.05.11, 11:10
28 травня 2011 року
Невинно замучені волають до неба...

Роман ІВАСІВ

Минулої п’ятниці відбулася перша прес-конференція Івано-Франківського товариства «Меморіал». Вона була присвячена розкопкам масового поховання закатованих жертв сталінських репресій у Пшеничниках Тисменицького району. Як припускають дослідники, потайне поховання походить з часів приходу «перших совітів» 1939—1941 рр. в Західну Україну. Велика кількість останків закатованого мирного населення разом із десятками дитячих черепів, у тому числі грудних дітей, свідчить про ще один кривавий злочин комуністичного режиму.

Нагадаємо, що розкопки розпочалися 14 вересня 2010 р. і тривали до 29 листопада, потім були припинені у зв’язку з погодними умовами, а цього року відновлені 4 травня, про що неодноразово писала «Галичина» (див. номери за 9.11.2010 р., 19.11.2010 р., 12.05.2011 р.).

Василь Тимків: Енкаведисти привозили у вантажівках переважно вбитих людей, хоч були й ще живі, яких добивали

Один із дослідників поховання в Пшеничниках член товариства «Меморіал» Василь Тимків зауважив, що в цьому селі у період з 1939-го по 1941 рік стояв гарнізон НКВД. Хоч на той час такі «постої» ще не мали масового характеру, як це сталося вже по війні, коли УПА активно боролася з «другими совітами». «і тоді ми почали цікавитись у старожилів села, чим займалися ці енкаведисти і чому вони облюбували це звичайнісіньке галицьке село, адже воно не мало важливого стратегічного значення, — розповідає В. Тимків. — І, збираючи свідчення очевидців, ми натрапили на жахливі речі. Виявилося, що ці енкаведисти привозили у вантажівках переважно вбитих людей, хоч були й ще живі, яких добивалиѕ А порівнюючи свідчення, ми й змогли натрапити на це масове поховання на окраїні села. Коли ж ми почали проводити розкопки, виявилося, що тіла людей ховали досить недбало. Глибина поховання останків становила від 20 см до 70 см, тіла скидали в ями, як худобу в скотомогильник. Особливо вразило учасників розкопок те, що серед останків знаходили багато дітей. Днями знову знайшли матір, яка в передсмертних обіймах тримає немовля. Ще один момент — ми не знаходимо жодних решток одягу. Ми порівняли це з вирізками газет із 1941 року, що рясніли інформаціями про тюрми НКВД, де були цілі кімнати, забиті величезною кількістю одягу, зокрема й у станіславській тюрмі. Особливо було багато одягу гуцульського». В. Тимків також показав присутнім журналістам гаки і великі цвяхи, які знаходять в останках убитих: «Очевидно, що людей перед смертю катували. Ми дізналися, що енкаведисти звозили закатованих до Пшеничників зі станіславської, тисменицької й тлумацької тюрем». Дослідник також підкреслив цинічний характер звірств цих нелюдів: «Учасники розкопок часто знаходять окремо черепи без скелета, очевидно, що їх відчленовували від тіла».


Богдан Борович: Нам варто задуматись: що маємо робити і як далі діяти?


Богдан Борович пригадав, коли ще був заступником голови ОДА, про дивну розмову з російським консулом. Останній сказав йому, що пора жити дружно з Росією і потрібно припинити «всілякі» розкопки, оскільки вони приводять до неправильних відносин Росії з Україною. Б. Борович тоді відповів: «Ми викопаємо, дослідимо, а потім з’ясуємо, чиї ці жертви». А нині він каже: «Проте час минає, а сприяння в цій справі нема. Як і розкопок, подібних до поховань у Пшеничниках у міжвоєнні роки. Немає жодного дослідження на державному рівні, окрім досліджень у «Дем’яновому Лазі» й «Биківні».


Б. Борович зауважив, що «Меморіалу» чи іншій громадській організації, самотужки важко віднайти ресурси й можливості, аби належним чином проводити дослідження поховань жертв комуністичного режиму, не кажучи вже про відповідне облаштування місць поховань.


«Нам варто задуматись: що маємо робити і як далі діяти?» — підсумував свій виступ Борович.

Омелян Левицький: Було виявлено 40 дитячих потиличних кісток

Для судового медексперта (за фахом) Омеляна Левицького, одного з перших членів Івано-Франківського «Меморіалу». поховання в Пшеничниках є вже його 68-ю експертизою масових поховань сталінських часів. Він зауважив: «Розкопки в Пшеничниках — найтяжчі в моїй практиці». Спершу судмедексперт окреслив напрями своєї праці: яка родова належність досліджуваних останків, яка кількість похованих за статтю і віком, які пошкодження виявлено під час розкопок, їх характер та давність поховання. А далі перейшов до характеристики людських останків, які він частково дослідив. А це виявлені на сьогодні 93 фрагменти потрощених верхніх щелеп і 142 фрагменти нижніх щелеп дорослих людей, 40 дитячих потиличних кісток, 145 фрагментів дитячих ребер і три фрагменти дитячих щелеп, у яких не прорізані зуби, тобто це немовлята. Судмедексперт, показуючи окремі фотографії останків, звернув увагу журналістів також на потрощені кістки: «Вони не поламані, а мовби перемелені». Омелян Левицький підсумував проведену експертизу так: «В результаті дослідження було встановлено, що в похованні у Пшеничниках виявлено 130 дорослих людей і 40 дітей. З них чоловічої статі — 70 осіб, жіночої статі — 40, не встановленої статі — 20 осіб. За віковою ознакою: малих дітей — 40 осіб, до 20 років — 19 осіб, 21—30 років — 32, 31—40 років — 34, 41—50 років — 19, 51—60 — 12, старше 61 року — 14 осіб. Загалом 170 осіб». Щодо питання визначення давності поховання, то, за словами експерта, воно відбулося не більше 60—70 років тому.


Також О. Левицький відзначив членів «Меморіалу», які активно працюють на розкопках, як і добровільних помічників з числа семінаристів івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ.

Отець Олег Каськів: Наше суспільство
не має морального права забути про закатованих


Генеральний вікарій Івано-Франківської єпархії о. Олег Каськів заявив на прес-конференції:. «Я хотів би відмітити три речі: подякувати «Меморіалу» за їхню працю, яку вони проводять на доброчинних засадах, щоби сповнити свій християнський обов’язок. Адже ці знищені люди не були поховані, а їх тіла таємно вивезені, скидані й заховані в ями. Наш обов’язок — поховати їх по-християнськи. Це не тільки біль Греко-Католицької Церкви, це біль цілого українського народу. Адже, згадуючи ті часи, ми пам’ятаємо, що в такий самий спосіб було знищено також близько 35 наших семінаристів. і коли з пастирським візитом в Україну прибув блаженний Папа Іван-Павло II, він мав бажання проголосити цих семінаристів новомучениками, але ми так і не змогли знайти бодай одне ім’я, хоч у пошуках брали участь науковці, «Меморіал», інші особи та організації. Однак іншого шляху немає, як тільки спільними зусиллями лікувати такі рани на тілі народу. А наше суспільство не має морального права забути про цих невинно помордованих, замучених і закатованих».


Мертві душі і мертві рішення

З метою встановлення історичної справедливості, засудження злочинів проти української нації та належного вшанування пам’яті українців, постраждалих від окупаційних режимів на Івано-Франківщині, за два минулі роки обласна рада прийняла два рішення. 5 червня 2009 року — «Про вшанування пам’яті жертв комуністичних репресій та надання правової оцінки злочинам комуністичного режиму в Україні», на його основі через півроку затвердила обласну Програму пошуку та перепоховання жертв репресій тоталітарних режимів на 2010—2011 роки. Цього року в бюджеті на неї закладено 260 тис. грн., хоч це катастрофічно мало не тільки для виконання програми загалом, а й навіть для розкопок у Пшеничниках. І, звісно, це набагато менше, ніж наші краяни тратять на пам’ятники. Воно й зрозуміло: в костюмі на відкритті пам’ятника стояти легше, ніж витягувати з землі власними руками дитячі черепи. Як би там не було, за очікуваними прогнозами, виконання цієї програми дало б «змогу гідно вшанувати українців, які постраждали внаслідок діяльності окупаційних режимів». Не будемо говорити тут про розуміння національної гідності й її ціну. Але видається, що обидва згадані документи виявилися фактично мертвонародженими.


За неповні десять відвідин місця поховання у Пшеничниках, впадала у вічі незмінна картина: як торік розкопки проводили шість—сім чоловік на чолі з Іваном Павликівським, так і цього року їх проводять ті ж самі люди. До речі, ми вже повідомляли про двох із них — студентів-фізиків Чернівецького університету. Але ж у нас є свій Прикарпатський національний університет, де під орудою професорів вчаться майбутні історики, політологи, археологи. Невже їм участь у виборчих перегонах та дослідженнях мегалітів Карпат зовсім заступила цю трагічну сторінку історії свого народу? Чи, може, викладачі забороняють їм брати участь в розкопках? Але ж, між іншим, і викладачів там не видно. і взагалі навіть не чути бодай якоїсь наукової або громадської реакції від «університетського авангарду» з цього приводу.


Залишається сподіватися, що розкопками в Пшеничниках зацікавляться дві постійні комісії в обласній раді — з питань депутатської діяльності, етики, регламенту, самоврядування, захисту прав людини, законності і правопорядку та з питань діяльності засобів масової інформації, свободи слова, культури, національного та духовного відродження, яких уболівати про похованих у Пшеничниках замордованих краян покликав народний мандат довіри.


і ще один момент. У переддень прес-конференції на засіданні громадської ради місцевого самоврядування голова товариства «Меморіал» Степан Каспрук запропонував ініціювати на сесії обласної ради звернення щодо заборони діяльності Комуністичної партії України. Хоч ця пропозиція до болю нагадує знайому дорогу нездійснених декларацій і гасел, якою наша держава йде останні 20 років. Може, вже час пропонувати депутатам переходити від писання нових звернень до реальних справ?

Запитання, які чекають відповідей

На прес-конференції журналіст «Галичини» попросив Дмитра Захарука як депутата Івано-Франківської обласної ради і чільника «президії» прес-конференції відповісти на два запитання, а саме: чому за фактом масового поховання в Пшеничниках досі не відкрито кримінальну справу? Тим більше, що закінчується дев’ятий місяць з початку розкопок, а про це поховання журналісти давно пишуть і показують по телебаченню. і друге: з жовтня—листопада 1989 року, коли розкопали поховання в «Дем’яновому Лазі» площею 144 квадратні метри (524 закатованих) та Меморіального скверу (269 закатованих), поховання в Пшеничниках найбільше — чотири тис. квадратних метрів, а кількість знайдених жертв уже наближається до 300 осіб. Скільки ще потрібно активістам «Меморіалу» розкопати закатованих у Пшеничниках, аби місцевій владі стало зрозуміло, що це поховання — справа не тільки громадської організації, а передусім народна справа, й особливо народних обранців. і хто від влади нарешті звернеться до прокуратури про надання правової оцінки масовому похованню закатованих у Пшеничниках?


Тут доречним було б згадати коментар до статті 49 УКК, в якому читаємо: «Відповідно до норм міжнародного права ч. 5 ст. 49 передбачає, що особи, які вчинили геноцид (ч. 1 ст. 442), повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності незалежно від часу, який минув з моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів проти миру та безпеки людства». Оскільки такі злочини не мають терміну давності, а масове поховання у Пшеничниках, напевно, є саме таким злочином проти людства, то спершу, очевидно, потрібно провести відповідні розкопки, експертизи, дослідження і дати юридичні та правові оцінки масового поховання закатованих.


Адже це були би принаймні перші реальні кроки у справі «надання правової оцінки злочинам комуністичного режиму в Україні».


У відповідь Д. Захарук запевнив присутніх, що на наступній сесії він порушить ці питання перед депутатами обласної ради.


А присутній на прес-конференції редактор «Нової Зорі» о. ігор Пелехатий запропонував вшанувати замучених християн молитовним живим ланцюгом, який би з’єднав «Дем’янів Лаз» та Меморіальний сквер на Зелені свята, — в цей час у нашому народі вшановують своїх героїв і всіх, хто загинув за Україну чи тільки за те, що він був українцем. Тим більше, що в червні минає 70 років з часу масових репресій та розстрілів, які проводило НКВД — передовий загін сталінського терору — в Галичині. І попросив підтримати його ініціативу Церкву та всі громадські й політичні організації краю.


http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&tx_ttnews%5Btt_news%5D=15368&tx_ttnews%5BbackPid%5D=24&cHash=c2a42ec26b          інтернет версія газети "Галичина"

36

Последние статьи

Комментарии

131.05.11, 11:23

Пригласите туда "гостей" 22 июня!

    231.05.11, 11:27

    Дякую, що виклала це в своєму блозі

      331.05.11, 11:48

      Слава Богу, ми потрохи приходимо до тями і починаємо робити з цим те, що належить - поширювати інформацію всіма достуними засобами, отже, ще не зовсім пропащі..

        431.05.11, 13:56

        Дуже своєчасна інформація для нас усіх.

          531.05.11, 14:57

            631.05.11, 14:59

            Дякую :

              731.05.11, 15:13

              минулої неділі була у Дем"яновім Лазі....била би наших "щирих українців" , щоб аж клоччя з них летіло...

                Гость: Світанок

                831.05.11, 15:26

                Нині, як ніколи нашому суспільству потрібна така інформація, бо червоний совок, злигавшись з бандюками знов тягнуть лапи до горла України. Схиляю голову перед авторами.

                  931.05.11, 16:01

                  Дуже корисна інформація!

                    аноним

                    1031.05.11, 16:23

                    Наше суспільство не має морального права забути про цих невинно помордованих, замучених і закатованих

                      Страницы:
                      1
                      2
                      4
                      предыдущая
                      следующая