В дні прожиті ...




В дні, прожиті печально і просто,
Все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
Я чекала тебе з доріг.

Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
Я сказала комусь: – Люблю.

А буває – спинюсь на місці,

Простягаю руки без слів,
Ніби жду чудесної вісті
З невідомих нікому країв...

Є у серця така покута –

Забувати скоріше зло,
Аніж те, що мусіло бути
І чого в житті не було.




Поезія - рідна сестра моя

  • 18.03.10, 23:00



"Поезія — рідна сестра моя.
А правда людськая — наша мати."

19 березня - 80 років від дня

народження Ліни Василівни Костенко
Вітаємо!!!heart




Є вірші – квіти,
Вірші – дуби,

Є іграшки вірші,
Є рани,
Є повелителі й раби,
І вірші є – каторжани.
Крізь мури в’язниць,
По тернах лихоліть –

Ідуть, ідуть
По етапу століть …


ДОЛЯ

Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,

а другі – як бідні Міньйони.
Хту купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне,

душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.

– А може візьму?

– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.

– То хто ж ти така?
Як твоє ім'я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претенсій нема
до Долі – моєї обраниці.




Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.


У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?

Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!

За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п’янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.




Мила моя




Я піду в далекі гори
У вечірнюю годину
І попрошу вітра зворів,
Щоб не спав, не спав до днини.

Щоб летів на вільних крилах

У широкі полонини
І приніс до ранку квіти,
Що так люблять очі сині.

Мила моя, люба моя,

Квіте ясен цвіт,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу в устах цілунки,
Радісні пісні,
А в руках несу я ласку
Й квіти весняні.



Якщо ж вітер полетіти

В полонини не захоче,
Все одно знайду я квіти,
Що так люблять сині очі.
Перейду я бистрі ріки
І піднімусь аж за хмари,
І шляхи мені покажуть
Твоя врода, твої чари




Історія жінки

***********************************



Так, жiнка в свiт приходить для любовi!
Любити маму – поки ще мала,
Любити ляльку – трохи пiдросла,
А коли вперше вийшла за порiг,
Любити сонце i м'який морiг,
Дiм батькiвський i квiти чорнобровi,
Бо жінка в свiт приходить для любовi.

************************************



Вона росте – росте її любов,
Ростуть її бажання i надїї.
І от приходять роки молодiї,
І по землi вона не йде – несеться,
Тривожно прислухаючись до серця,
Що в гулi мiст чи шелестi дiбров
Пiдкаже їй: – Оце твоя любов!



Це та любов, що перша i остання!
Такої ще на свiтi не було!
Її дiткнутися не смiє зло!
Вона яркiш, нiж сотня сонць сiя!
Вона – твоя ! Вона лише твоя!
Тобi її на сотню рокiв стане!
Це та любов, що перша i остання.






І відшумить весільний водограй,
Та як же знову свiту не радiти,
Коли народжуються в тебе дiти!
І ночi всi недоспанi дарма,
Коли воно лепече вперше: – Ма...
І ти – свята. І в серцi в тебе рай,
Хоч здаленiв весiльний водограй.

                                                                    *************************************



І от пливуть лiта, лiта, лiта...
Годуєш всiх, сама, бува , голодна,
Часами все те винести не годна,
Та будеш захищати як в бою,
Оту домашню каторгу свою
Хоч сум торкає очi i уста,
І хоч пливуть лiта, лiта, лiта....
*************************************



Але якби усе почати знов?
Адже обiд щоденний – це любов!
Сорочка, чисто випрана, – любов!
І ночi, що не спала ти – любов!
І пiсня, що спiвала ти, – любов!
І квiти, що посiяла, – любов!
І очi правнукiв яснi – любов!
І Україна вся – одна любов!



Було б все так, якби почати знов.
Жiноча доля в свiтi – це любов.




Світе ясний! Світе тихий!

І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.




Світе ясний! Світе тихий!

Світе вольний, несповитий!

За що ж тебе, світе-брате,

В своїй добрій, теплій хаті

Оковано, омурано

(Премудрого одурено),

Багряницями закрито

І розп'ятієм добито?

Не добито! Стрепенися!

Та над нами просвітися,

Просвітися!.. Будем, брате,

З багряниць онучі драти,

Люльки з кадил закуряти,

Явленними піч топити,


А кропилом будем, брате,

Нову хату вимітати!
























Для нас коханих

  • 07.03.10, 22:28
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~

Кожній красуні (однаково, хто вона – Дівчина, жінка, вдова...), Наче прикраси до сукні коштовної, Личать красиві слова: Квіточко, ягідко, зіронько, сонечко, Вічності світлая мить, В моїй життєвій темниці віконечко Прямо в небесну блакить. Ластівко, ласичко, ясочко, любонько, Промінь ласкавих очей, Світ мені білий без тебе, голубонько, Став би темніш від ночей. В гарному йменні твоєму, ромашечко, Ясний весняний розмай. Лиш не сумуй, не журись, моя пташечко, Піснею світ звеселяй. Дівчинко, дівонько, мила дівчиночко, Сонечку в небі радій, З медом бурштиновим писана риночко, Зплекана з мрій і надій, Ніжна веселко, прекрасна купавонько, Дощик о літній порі, Дивна перлинко, пелюсточко, яблунько, Цвіте рожевий зорі. В йменні твоєму – пісні солов`їнії, Чисте дзюрчання струмка, Подих легкий вітерця над долиною, Мова гаїв гомінка. Дівчинко мила, горіхове зернятко, Ніжні пелюсточки вій, Б`ється у грудях гарячеє серденько, Губ полум`яних розвій. Доленько, заїнько, ліліє, рибонько, Щастя надіє хмільна, Айстро, намистинко, Мавко, лебідонько, Серця мого таїна, Цвіте вишневий, берізко, билиночко З саду незвіданих мрій, Ніжна Снігуронько, серця кровиночко, Світе непізнаний мій...

Сотні є гарних словесних прикрас – Коханим даруйте їх раз-у-раз.

З святом весни і любові!!!





Вербовая дощечка, дощечка, дощечка
По ній ходить Насточка...

Де ти, Насте, бувала, бувала, бувала,
Як діброва палала...

Решетом воду носила, носила, носила
Та й діброву гасила...

Вербовая дощечка, дощечка, дощечка
По ній ходить Насточка...





Сонце вітер і жінка

                                                               ****************************************************************
                       *******************************************************************
Вітер юну жінку обіймав Весняного сонячного рання, Сірі очі цілував, Русі коси розплітав, Говорив палкі слова кохання. А жінка від щастя мружилась сонно, До вітру смагляві руки тягнула, А потім гордо дивилась на сонце І не змигнула. А жінка себе почувала княгинею, А жінці всесвіт під ноги стелився. Їй вітер шептав: – Ми удвох не загинемо! І ніжно на груди хилився. Десь ополудні погода стихла: Все пролетіло, сліду не лишило. Жінка сиділа печальна і тиха,
І сонце сльози її сушило.
**************************************** *****************