Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе, Захмеліть, одуріти від твого тепла. Я кохаю тебе. Мені більше не треба,

Адже й так ти мені стільки щастя дала.

Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду. Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Слова ясні, лише мені відомі, У бурмотіння скучне переллю, Свою усмішку у холодній втомі Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати, І недоречно скиглити чомусь, Але, як треба буде заридати, Я гомерично, тупо засміюсь.

Не вір мені, бо я брехать не вмію, Не жди мене, бо я і так прийду, Я принесу тобі свою надію, А подарую смуток і біду.

Спади мені дощем на груди, Пустелю-душу ороси – Я стану жить. Я мріять буду Як мріють ранками ліси,

Коли салютами-громами Гуркоче небо навесні. Ти тільки спокою ні грама Не дай воскреслому мені.

Якщо ж ти хмара, а без грому, Якщо ти буря без води – Пливи у далеч невідому, А душу збоку обійди…