Без тебе світ цей став нецікавим,
Без тебе в ньому поблякли барви,
Без тебе звуки в гаях печальні,
У темних хмарах блакитні далі.
 
Без тебе промінь не грає в росах,
І, навіть влітку, не гріє сонце.
Без тебе ллються щоденно сльози,
Світ чорно-білим став за віконцем.
 
Вода в струмочку вже не співає,
На срібних струнах вітри не грають,
В садочку квіти не розцвітають,
Весна у серце не завітає.
 
Без тебе світ цей – безлюдний острів.
Без тебе світ цей – закритий простір.
Втомились крила – вже не злетіти,
Я тут без тебе не можу жити.
 
28.11.2014

Пролинув швидко надворі молочний день;

Укутали  пухкі біленькі  хмари небо,

Вони  пливли і наче й не пливли ніде , -

Від  спеки денної білястим стало небо.

Ховалося поволі сонце золоте

За  вікових дерев розкішне верховіття.

В кімнаті сутінки гніздилися уже

Став небосхил немов полудою укритий.

Я бачу озеро з кімнати крізь вікно;

Від  місячного сяйва в нім вода сріблиться.

Вгорі над головою високо пливло

Не поспішаючи тендітне хмаровиння.

Та видно білувате дно у час такий,

Бо в озері вода гладенька і прозора,

І як вузькі довгенькі стебла осоки 

Погойдує легенько вітру ніжний подих.

І  борсаються, наче риба в тій траві,

Заплуталися  мрії і  думки незримо,

А за вікном погожа лебедина ніч

Сплітає  напівтемряву спокійно й мило.

29.07.2018  Автор Марыя Дьогтяр.

Стоїть жарка задушлива погода,

Пливе жагуче сонце в небесах,

І вітер не приносить прохолоди,

Як налітає на притихлий сад.

Дерева стишились, сховали листя

Від променів пекучих і жари.

Усе очікує із неба милість:

Вологи крапельку, дощу, грози.

Але й гроза не принесла полегкість, –

Над лісом прогриміла й геть пішла.

Дощ бажаний пройшов десь недалеко,

Залишив  лиш вологи аромат…

29.07.2015

В мої ти інколи приходиш сни,

Чудові сни, і все, як наяву, –

В них я і ти, і погляд твій ясний,

І голос ніжний пестить тишину.

У снах ти, наче місяць золотий,

Вриваєшся із ночі у вікно,

Пронизуючим щастям снишся ти

І раниш серце – завмира воно.

Не хочу прокидатись від цих снів:

Співучий голос очаровує мене,

А очі, очі чисті і сумні,

До щастя погляд ніжний їх зове.

Хоч рідко ти приходиш в сни мої,

Зворушуєш у серці почуття…

Я доторкнутись прагну рук твоїх

І поглядом ловлю твої вуста.

Ти знов і знов приходиш в сон міцний, –

З глибин душі видіння постають:

Такий далекий, рідний і близький…

Забути мушу, а я знов люблю…

Автор Марія Дьогтяр. 26.11.2011 р. 

Надворі знов звучить осіння серенада:

Пожовкле листя за вікном шепоче,

Прощальні линуть у повітрі аромати,

І дощ дрібненький із небес хлюпоче. 

Природа поступово тихо засинає,

Дарує неповторні фарби, спокій,

І теплі спогади про почуття весняні –

Кохання чисте щире і високе.

З осіннім спокоєм зливаюсь мимоволі,

З пожовклим листям світлим, невагомим,

І новий світ творю на мудрості й любові –

Осінній сон, солодкий, неповторний.

В душі утихомирено і трохи сумно

Від поринання в сьогочасні думи…

Листок кленовий, як осінній поцілунок,

Торкнувся до чола… і впав у руки…

Автор Марія Дьогтяр. 13.09.2012 р.

Автор Марія Дьогтяр.  10.06.2012 р.

У кожного народу найдорожче є добро,

На Україні – рідна українська мова.

У ній і радощі, й печаль народу, сміх і кров,.

В ній ніжна музика і пахощі квіткові.

Гнучка, співуча,запашна устала із колін,

Як огласиланезалежність Україна,

В ній перлимудрості, скарб пам’яті тисячоліть,

Це - джерелокультури нашої країни.

Вкраїнська мова –серце нації, мораль і честь,

Обличчя і характер,святощі народу,

Сучасного, минулогой майбутнього вінець,

Безцінний паростокдуховної природи.

Державна мова наусіх історії стежках

Була свого народускарбом незамінним,

І хто не знаєукраїнську, вчити уника,

Свою той душуприрікає на збідніння.

Хто зневажає мову, зневажає і себе,

В нім психології господаря не жити,

А наймита і годісподіватись, що прийде

Майбутнє краще і добробуту прихисток.

Вклонятись рідному порогові навчімось всі,

Державній материнській українській мові,

І станьмо чуйними до болю і страждань усіх,

Тоді не втратим нашу спадщину духовну.

Автор Марія Дьогтяр .12.09.2012 р