Признаюсь честно: мне поначалу было неприятно слышать это словечко. Любой национальный пейоратив, любое обзывательство попахивает хамством. Даже из уст любителя макарон слово "макаронник" в отношении итальянца - ну, некрасиво как-то. А что уж взять от слова "укр", которое наши совковые друзья - как российского, так и отечественного разлива - произносят с таким выражением лица, как будто мышь лимоном закусили. Даже хотелось бить за него в морду. Теперь - не хочется. Надо, конечно, но не хочется. Так что если бить - то не с раздражением, а с гордостью. И вот почему

Вообще собирательных образов украинцев и сопутствующих им обзывательств в совковой голове сразу несколько. Некоторые устарели, некоторые - нет.

Взять, например, хохла. Вот сказал - и сразу понятно. Это такой Микола, веселый, но неглубокий, скачущий рядом с размеренно идущим вдумчивым русским Иваном. Это тот украинец, которого русские любят: веселый брат-дебил без амбиций, простячок с сельским колоритом, говорящий на ядреном суржике. У него еще жена есть, Галя, которую неплохо потрахивать, пока молодая и стройная, и к которой неплохо ходить в гости на вареники, когда с возрастом растолстеет. Хохлушка-хохотушка. С точки зрения совка это - правильные украинцы. Его печалит, что ими из современных украинцев никто не хочет быть.

С падением их популярности несчастного совка окружают все более злые личности.

Например, бандеровец и его чуть более современная модификация - правосек. Тут все понятно. Он обязательно из Львова или Тернополя (хотя, как показал опыт грузинской войны, если русского журналиста заставить выдумывать бандеровцам имена, будут не ярко-галичанские Романи Стеціви и прочие Ганни-Стефанії Рудьківські, а более привычные центральноукраинские Иваны Бондаренко да Галины Тимченко). Обязательно католик (как вариант - униат). Увешан фашистской символикой, говорит только по-украински, ненавидит все русское, в свободное от кровопролития время работает гастарбайтером.

С точки зрения совка, это - худшее из воплощений украинца. Само слово "бандеровец" в его лексиконе есть ругательство, и он искренне удивляет, как человек может себя таковым называть.

Но человек может. И многие украинцы называют - как просто для того, чтобы подчеркнуть свою любовь к независимости страны, так и в силу действительного уважения к Степану Андреевичу. А иногда просто троллинга ради.

Долгое время пейоратив "бандеровец" был тем самым словом, которое украинцы-патриоты с радостью примеряли не себя. Но оно не лишено недостатков.

Во-первых, это уже анахронизм. Ну сколько можно циклиться на сороковых годах прошлого века? Ладно русские, а мы?

Во-вторых, а если человек Украину любит, но ценности интегрального национализма не разделяет? Или вообще не сторонник правых идеологий? Ну бывает же такое: бывают патриоты центристских, левоцентристских, анархистских убеждений. Или просто люди, которые Степана Бандеру героем не считают - не из-за российской пропаганды, а, например, из-за того, что ОУН-УПА с "Полесской Сечью" сделала. Раньше еще можно было сказать "я не бандеровец, я петлюровец! (вариант - махновец)", но эти слова и вовсе устарели еще при наших бабушках. А "мазепинец" и вовсе звучит, как привет из среднего палеолита.

Но вот недавно появился укр, он же укроп. Это тот самый абстрактный враг, родившийся тогда, когда даже до самых тугоумных представителей Донецкой Инородной Республики и сочувствующих им российских диванных воинов дошло, что воюют против них все-таки не исключительно "правосеки" вкупе с иностранными наемниками, но сборная солянка злобных украинских патриотов и военнослужащих. Это и правосек, и днепропетровский десантник, и вся остальная злобная рать, ополчившаяся на стрелковскую белогвардейскую хлеборезку и болотовское запойное царство. Это ребята, которые приезжают на танках на свободный Донбасс и расстреливают беременных ветеранов Беркута фосфорными бомбами в упор. Во имя Америки и еврейских олигархов уничтожают последний оплот советской чести и белогвардейского достоинства, особо тщательно охотясь за мирным населением. Короче, страшные люди.

И тут мы должны сказать: этот образ обладает массой позитивных (естественно, с нашей точки, а не с ватной, точки зрения) характеристик!

Во-первых, укр современен. Это уже большой бонус относительно предыдущих. У него в руках не коса и не машинвегер, а ПКМ, а то и вовсе снайперская винтовка от "Зброяра". Едет он не на телеге, а на БТР-е, а то и на танке. Он убивает мирное население и героических ополченцев не саблей и пистолетом, а тяжелой самоходной артиллеристской установкой и реактивным штурмовиком.
Во-вторых, укр космополитичен и не страдает местечковостью. Он может говорить по-русски, жить в Днепропетровске и носить пейсы. Он может быть татарином и армянином, христианином (пусть раскольником или католиком), мусульманином и агностиком,
В-третьих, укр не привязан к иной идеологии, кроме, собственно, верности Украине и Западу. Ни к братству народов, ни к интегральному национализму, ни к социал-демократии или анархии разлива десятых годов двадцатого века. На его знаменах может быть и "Naціональна Ідея", и архистратиг Михаил, и герб украинского ВДВ, а одет он может быть и в зеленое, и в черное, и хоть в маскхалат "Кикимора" - последние укры особенно опасны.

В-четвертых, укр от Русских Людей не бегает. Он бегает за ними. Он не прячется в лесу, а едет по нему на танке. Он стреляет не в спину, а в лицо, в яйцо и два раза в корпус. Это русский человек спасается от него стеной, маневром и другим русским человеком. В особо сложных случаях объясняя себе, что там все же наверняка пиндосские наемники, укры не могут так воевать.

А теперь скажите мне: ну разве укр не душка?
Бытие укром открывает много перспектив. Например, укру не обязательно вступать в споры. Он же по определению фашист и каратель.

- Что вы имеете против русских?!
- Бронетехнику, артиллерию, авиацию...

- У меня дядя в Горловке вступил в ополчение и будет вас, козлов, рвать!
- Хана твоему дяде.
- Да как вы можете!
- Можем.

- Вы сбили Боинг и свалили все на русских! Вы используете фосфорные бомбы против мирного населения! Вы распяли мальчика в Славянске!
- Да, подруга, мы такие. Лучше сразу уезжай в Россию. Фосфорные бомбы - это очень больно.

Согласитесь, значительно экономит время и нервы. Вы не сможете убедить человека, считающего журналистами Киселева и Шария, в том, что вы не людоед. Вы не сможете внушить ему мысль перестать вас ненавидеть. Так не мешайте хотя бы вас бояться. В нужный момент можно даже причмокнуть.

Укр? Пусть будет укр.

Виктор Трегубов.

Напередодні морських відпочинків хочу всіх предупредить про разні можливі опасності з ним сопряжоні. Ну про перепой і пережор ви й так знаєте… Я про екскурсії, які в більшості готелів чисто пляжної орієнтації – нікакії…

Колись давно мій кум поїхав в Камбоджу і поінтересувався у мєсних аборигенів, які форми развлєченій і свецької жизні йому можуть тут предложить. Аборигени предложили за 5-ть доларів пострілять з “Калашнікова”. На шо кум, як особа утончона, сказав, що його це не інтересує. Тоді вони предложили вже VIP-пакет. Тіпа, 20 баксів і вистрєл із пушки в безхмарне кхмерське небо. Але прівірєдлівий і ізбалований кум і тут ушол от предложенних “наслаждєній”… Після цього неожиданного отказа вони запропонували вже повний пакет, тіпа “лакширі ол-інклюзів”, який заключався в тому, щоб за 50 доларів стрельнуть з танка в корову…

Значно пізніше я сам попав в Камбоджу. В якомусь селі я побачив мєсну корову. Вона була горбата, худюща як Анжеліна Джолі, і стояла коло забору та апетітно їла пласмасову бутилку… Тоді я пойняв, шо стрельнуть в неї з танка, - це було б актом гуманізма і мілосєрдія (я про корову, а не про Анжеліну)… Автаназія, так сказать, в отраслі сєльського хазяйства… Думаю, що родствєннікам корови з тих 50 баксів не достається ні копійки. Та й страхованіє жизні среді коров там вряд лі распостранєно в широких масштабах…

А то якось літом поїхав я в Єгипет, в Шарм-ель-Шейх. Чого мене туди понесло посеред літа на температуру плюс піісят в тіні, - я не знаю. Мабуть, знову через кума. Та й вообще, я люблю “не сезон”… Але в Єгипті літом живуть і отдихають такі злобні комарі, що я, будь-моя воля, судив би їх судом Гаазького трибунала без адвоката і даже без послєднього слова… Мало того, що вони страшно кусючі, так вони ще й маже невидимі, як рейтинг Добкіна. За однією з таких лічностєй я по готельному номеру ганявся з готельним тапком з 2-х ночі до 4-х утра… Але комар був мєсний, знав там усі ходи й виходи і ловко мною маніпулірував, як опитний і безстрашний безпілотнік… Зрештою мені це набридло, я вкрився одіялом з головою, і виставив тільки одну ногу. – На, кажу, - їж, сука, заслужив… Комар їв…

Готель був комфортний і дорогий. Але моє тіло і душа жаждали культурних познаній внє отеля. То я записався на бедуїнську вечеринку. На бедуїнській вечеринці, кроме мене, ще були бедуїни. І ще один вонючий і худий верблюд, одягнутий в красний ковьор. Верблюда посадили коло мене. Мабуть, для екзотіки. А може подумали, що ми разом отдихаємо… Верблюд весь час кашляв і чхав (мабуть, десь пересидів під кондиціонером) а ще намагався ласково взять мене за ухо своїми чуственними губами… А може він хотів мені розказать на ухо, шось про незаконне фінансірованіє терорізма на Бліжнєм Востокє, але сцяв мєсті бедуїнів, і тільки беззвучно шось мямлив…

Бедуїни також були одягнуті в ковьор і пили чай. Вони сиділи напроти мене і дивилися мені прямо в глаза… Я пив вино. Бедуїни дивилися на мене з поріцанієм і осуждєнієм. Навколо літали красіві великі мухи синього і красного цвєта. Вони одкушували апетітні куски фалафелю своїми цепкими лапами…

Але й цього мені було мало, то ми ще поїхали на рибалку. Замовили яхту. Лакширі, понятноє, дєло, яку ж іще… По дорозі на рибалку я запідозрив, що щось не так,коли на питання, “що це за яхта?”, потенциальний капітан відповів (він говорив на руському, бо в його жінка з Харькова): “Ето яхта тіпа “Ібн-Осман-Хатаб-огли Четвьортий”… Яхта представляла собою старе іржаве і велике судно на 200 посадочних мєст… Колись такий катір ходив з Черкас у Іркліїв по Дніпру. Він називався “Стрункий”… Хоча назвать цю посуду “струнким” можна було тільки с особой долєй цинізма… Щоб скрить свою нєсостоятєльность в отраслі лакширі- турізма, капітан приказав покласти посеред “яхти” красіву полосату дорожку і поставить вздовж бортов десь, приблизно, восімдесят стіклянних пєпєльніц. Це було дуже удобно…

Капітан достав з-за пазухи моток лєски і прив’язав до неї якусь страшну адську пласмасову хрєнь. Це був муляж кальмара. Крючка на кальмарі не було… “Когда клунєт, я вас позову”, - сказав капітан… Не клунуло. Я б сам на таку хрєнь ніколи не клунув… В общим, з усіх гаджетів рибалки нам в той день понадобився тільки штопор…

Але мене тоді більше цікавили акули, які саме на той час розплодилися навколо Шарм-ель-Шейха, як карасики у колгоспному ставку… Я спитав про ці опасні тенденції у капітана… Але капітан був опитний морський вовк, і понімав, що від напливу турістів залежить його фінансовий статус. То він мені розказав таку поучітєльну історію із жизні риб…

Панімаєш, брат, - сказав він мені. Січас я тібє всьо об’ясню… Плил бальшой карабль. Он перєвазіл авєчка. Много авєчка… Адін авєчка іздох. Что дєлать с мьортвій авєчка? – Ейо бросілі за борт. І вот, пливьот акул. Смотріт: что-то плавает свєрху бєлоє. Акул его с’єдать. Акул запомніл, что ето вкусноє… Потом акул паплил бліже к бєрєгу, к отелю. Просто так поплил, пасматрєть, он нікаго не хатєл кусать… Смотріт акул, опять что-то пливьот… О думаєт, как харашо: апять вкусний мьортвий авєчка… А ето аказалась нємєцкая турістка… Так что акул нє вінават, - закончив капітан свій лідінящий душу рассказ в стилі телеканалу “Анімал планет”…

В общим після цього ми вже нікуди не їздили, а сиділи в готелі і дивилися на риб Красного моря. На пірсі висіла лаконічна і загадочна табличка “Хлєб в труси нє класть! Катєгорічеськи”… Я сначала подумав, що це засторога проти якихсь підступних бєжєнців, що тайно кладуть хліб в труси і проносять їх своїм постраждалим родствєннікам в різні гєтто, обгорожені колючою проволокою, як ото в кіно показують… Але потом оказалось, що ця засторога касається тільки кормлєнія риб. І зовсім не із естетичних переконань. Коли я побачив, як якась велика синя риба запросто одкушує своїм страшним дзьбом половину великої каменюки і радостно її ковтає, то пойняв, що хлєб в труси дійсно краще не ложить. А ще краще і самі труси не стромлять в воду з усім їх содєржимим…

Якось так сталося, що у мене не було прямого авіабілєта… І я летів пізно увечері по якомусь страшно неудобному маршруту тіпа Шарм-Каїр-Франкфурт-Київ… В 9-ть часов утра ми з кумом залізли в басейн, щоб випить по стаканчику розового… Але стаканчиком воно обично рідко обходиться, карма така… То вилізли ми з того басейну тіки в 10-ть вечора… Не самі, понятноє дєло, а с помощью персонала і отого сложного приспособлєнія, з помощью якого в басейн опускають інвалідів першої групи…

Коли я приземлився в Каїрі на пересадку, то був такий п’яний, шо минут двадцять не міг понять, де я вообше нахожуся… В самольоті вже не було жодного пасажира, а екіпаж питався привести мене в чувства… Я пручався і казав їм “Одчепіться, суки, мені треба летіть дальше. Я додому хочу”…

До Франкфурта я вже трохи оклигав і по прильоту ззів сосіську, бублик і випив пива… Але без фанатізма, бо помнив про неприятний інцидєнт з Юрієм Віталієвичем Луценком…

Отакоє… Ну всі ці застороги касаються тіки тих, хто поїде отдихать. А хто не поїде… Ну, що ж, буває й так… Поїдете наступного року, не разстраюйтесь… Я помню, колись купив путьовку на лижі, але тут саме грянула перша Помаранчева 2004-го года… То я нікуди не поїхав, а путьовка пропала… Ну на революції було ше інтересніше чим на лижах…

В общим, це як в отому діалозі:
- Я нікуди отдихать не полечу, бо боюся літать тверезим
- Так, випий…

- А коли я вип’ю, то мені й тут заїбісь…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/797872656924092

Хто куди збирається у відпустку?

Евгений Шестаков добавил 2 новые фотографии.
8 ч. · отредактировано ·

Можно, конечно, забыть о трагическом опыте противостояния Западу и о том, чем оно закончилось для СССР. Но, товарищи, объективная физическая реальность снова не на нашей стороне. Несмотря на улучшения в питании за последние 20 лет, средний пенис гражданина России все еще заметно меньше американского, немецкого, французского и британского. И даже украинского. А тем более, вместе взятых. Не знаю, в курсе ли Путин, но в принципе мы уже проиграли.

* Яценюк залишився
* Верховна рада ПЛІДНО попрацювали. Навіть БЕЗ коаліції проголосували за ПОТРІБНІ закони!!!
 * Виборча кампанія скоротиться в тривалості до 45 днів (мені і тижня би хватило )
* вибори будуть за НОВИМ законом.

* ВИБОРИ БУДУТЬ!!!!

“Комсомольская правда” йобнулась окончатєльно. Очевидно, отчаявшись знайти мілліони туристів на пляжах ЮБК, вони поїхали в Сімферополь і зробили фоторепортаж “Путішествія по крышам города»… Нафіга – непонятно. Бо у фоторепортажі показані, в основном, якісь обичні дома на фоні таких же обичних домів… “Таким бы увидел наш город сказочный персонаж Астрид Линдгред – Карлсон» – романтично резюмую газета…

Скажіть мені будь-ласка, нафіга Карлсону Сімферополь? З таким же успіхом можна було написать, що «таким бы наш город увидел» крановщик, обичний голуб, або птеродактиль… А Карлсон, побачивши цю картину, міг би хіба повторити свою цитату з мультфільма: “Знаешь, кто это такие? О, брат! Это жулики! Они замышляют зловещие преступления на крыше!»

А Астрід Ліндгред, оказавшись в Сімферополі, неодмінно б зняла з Карлсона вентилятор і відправила в Нацгвардію… Разом з банкою варення…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/797812746930083

Дружба между мужчиной и женщиной возможна, но очень часто мужчина рядом с женщиной только прикидывается ее другом, имея на нее совсем другие виды. Не будем обсуждать то, что женщина в это же время сама может скрывать свои настоящие интересы - обсудим только то, как вывести "на чистую воду" мужчину. Итак, десять признаков обмана:

1. Подарки. «Обманщик» (мужчина, который под маской дружбы хитроумно прячет воздыхания), дарит большие, впечатляющие, щедрые подарки. Этим он надеется впечатлить твоё нежное сердце до самых глубин. Настоящий друг (мужчина, которому ты интересна именно как друг), дарит мало и скромно. Как другу.

2. Помощь. Если мужчина готов помочь всегда и во всём, в любое время дня и ночи – это ещё ни о чём не говорит. А вот если он за последний месяц шесть раз приезжал спасать тебя на МКАД, причём три раза – глубокой ночью, это уже неспроста. Мужчина, для которого ты просто друг, не готов тратить на тебя столько времени. У него, между прочим, и своя женщина есть.

3. Покупки. Мужчина с удовольствием ходит с тобой по торговым центрам, с радостью заходит в каждый магазин и согласно кивает, когда ты вспоминаешь, что тебе нужна новая сумочка? Он легко соглашается на это каждые выходные? У вас нет дружбы – он просто хочет тебе понравиться. Настоящий друг ведёт себя именно как друг. Проводит в магазине ровно столько времени, сколько выдерживает, и выходит подышать свежим воздухом. Потому что у друзей принято уважать интересы друг друга и не требовать полного отказа от себя. Мы, мужчины, дружим именно так.

4. Обсуждение мужчин. Ты можешь обсуждать своих мужчин и с «обманщиком», и с настоящим другом. Разница в том, что «обманщик» будет всегда занимать твою сторону. Он будет всегда с тобой соглашаться и говорить, что «просто он тебя не достоин». Это ловкий приём – пусть все будут плохими, один он хороший, и рано или поздно ты это заметишь и оценишь. Настоящий друг будет всего лишь справедлив. Если как козёл повёл себя твой мужчина, настоящий друг скажет именно так. Если это ты повела себя как дура, настоящий друг так и скажет. Это и есть настоящая дружба.

5. Извинения. Все ошибаются – опаздывают на встречу, забывают привезти обещанное, ранят неосторожным словом. Разница в реакции. «Обманщик» бросается каяться, будто он на Нюрнбергском трибунале. Ему страшно, что теперь он потеряет твоё доверие и общение. Поэтому он боится любой своей оплошности, даже самой мелкой. Настоящий друг просто сдержанно извинится. Если ошибка серьёзная, надо её исправлять. Если мелкая – она не стоит переживаний.

6. Пьяный. Иногда друзья выпивают вместе. И тогда сразу видно, кто есть кто. Если он – «обманщик», он начнёт говорить тебе, какая ты красивая и как повезёт тому, кто будет вместе с тобой. Потом расскажет о своей нелёгкой судьбе. Потом полезет целоваться. Настоящий друг будет рассказывать тебе о предстоящих выборах и перспективах гибридных двигателей. Это ему интереснее.

7. Внимание. Когда вы рядом, «обманщик» всё своё внимание уделяет тебе. От начала и до конца – ты в центре. Холодно ли тебе? Принести ли коктейль? Заметила ли ты вон ту картину? Отлично выглядишь, кстати! Настоящий друг помнит, что кроме тебя, здесь есть ещё – он. Поэтому тебе достанется ровно половина его внимания.

8. Женщины. Настоящему другу интересны другие женщины в твоей компании, он с любопытством относится к идее «тебе надо познакомиться с Настей!» (если, конечно, он свободен). «Обманщик» отвергает все предложения – мягко или жёстко, но всегда окончательно.

9. Общение. Настоящий друг общается с тобой как настоящий друг – относительно редко, и чаще не нос к носу, а по удалённым каналам (аська, телефон, вконтактик). Всё потому, что у него есть и другие интересы, среди которых он распределяет своё внимание. У «обманщика» главный интерес – ты. Поэтому он готов проводить с тобой как можно больше времени.

10. Секс. «Обманщик» хочет секса с тобой, но боится, что ты это поймёшь. Поэтому всячески доказывает, что ты ему интересна не как женщина, а как человек. Настоящий друг помнит о том, что ты женщина и в принципе допускает секс между вами, но «в каком-нибудь особом случае». Ты ему интересна, прежде всего, как человек.

Если в поведении мужчины ты можешь чётко выделить три или более пунктов, перед тобой «обманщик». Дальше – тебе решать. На самом деле, интерес мужчины к тебе, как к женщине - вовсе не минус мужчине, и скорее говорит о его хорошем вкусе. Ну, а то, что он этот свой интерес скрывает - подумай, может быть рядом с тобой обнаруживать его слишком опасно?

Так называемые ДНР и ЛНР попросили мирные переговоры.
Могу предложить три сценария.

Первый. Путлеровцы переходят за линию границы Украины.
- Все вышли?
- Да.
- Ну, чтоб мы вас больше не видели...

Второй. Захлопывается дверь тюремной камеры и через глазок.
- Нары нормальные, всем хватает?
- Да.
- Ну, сидите до суда.

Третий. Бросая горсть земли в могилу -
- Покойтесь с миром...

50 миллиардов = 1 олимпиард
например:
иск по юкосу — минус 1 олимпиард $
олимпиада — минус 1 олимпиард $
отток капитала за первое полугодие — 1,5 олимпиарда $

початок тут http://blog.i.ua/community/662/1454977/

Дєйствіє восьме…
 Потихеньку-помаленьку, але слухи про трагічеську загибель Хуйла таки достігають Росії. Там починається всенародне лікованіє, покаяініє і самобічєваніє. Потім все це переходить в повальну похабну п’янку, общу колективну всенаціональну драку і, зрештою в руський бунт. Бессмислєнний і безпощадний. Причому він настільки безпощадний і настільки бессмислєнний, шо даже китайці бояться туда йти і роблять привал по путі експансіонізма…
 …Ящо в цей момент глянуть на Москву з висоти птічьєго помьота, то можна, напрімєр побачить, як коло башні “Астанкіно” Хрюша і Гаркуша писдять ногами Дмітрія Кісільова за долгіє годи вранья і надругатєльств… А трохи далі Равшан і Джамшут возять у клітці Кобзона без парика і б’ють його батогами… Зрештою йому вдається вирваться і він совершає на колінах акт покаянія – пользьот на прощу до Києво-Печерської лаври. По дорозі він питається давать концерти і співать пісню “Тєнь побєди”. Але його ніхто не слухає і нічого не платить. В общим йому так і не удається доповзти до лаври, бо за кілька метрів до целі, на площі Слави у Києві, він падає ізмождьонний і умирає од скарлатіни…
 Необратімі ізмінєнія проісходять і у всьому остальному мірі. І якщо підняться више, десь аж у трахосферу, то можна наблюдать картіну, як на задворках Чорноморської цивілізації Україна підходить до Криму вплотную і, оглянувшись по сторонам, наносить йому короткий, сильний і незамітний для постороннього глаза удар в бок…
 -От тобі “славянскоє братство”, от тобі “духовние скрєпи”, от тобі черноморський флот, от тобі бєс в ребро…
 Крим за все врем’я екзекуції не іздає ні звука. Со сторони може показатья, що це почтітєльний син разговаріває с отцом. Тільки син слішком оживльонно трясе головою…
 А тепер – пшол вон отсюда!, - говорить Україна полуострову… (Ну потом вона все таки пробачає, і приймає до себе назад блудного і непутьового сина)…
 Трохи згодом все болєє-менєє устаканюється. В Росії проісходять демократичні вибори верховного шамана, на яких безапіляціонно і в першому турі побіждає дух Єлєни Блаватської, який набирає 146 процентів голосів…
 Проводяться серйозні реформи. Знову разрішені каблуки, кружевні труси і кеди… Але тепер можна носить тільки кружевні труси, кеди і каблуки. А все остальне – нельзя… Причому каблуки можна носить тільки отдєльно - без сапогов, і без трусов… Также в Росії полностью упраздньон алкоголь… Це послєдствія 386-го етапу мєждународних санкцій… Кацапи ходять по просторах своєй нєоб’ятной родіни в кружевних трусах і в кедах, самі отпєті – тільки на каблуках… Вони прив’язують їх мотузками до ніг, як ото коньки “Снєгирі” до валянків в совєцькі времєна… Всі кацапи - тверезі і злі і винуваті…
 Однак, неумолімих законов історії – не остановіть… На День святого Миколая (який тепер переіменований на святого Мао Цзедуна) в Москву вступають китайські войска…
 Нова сцена… 
 Красная плошчадь… Йде перший робкий сніг… Бравою походкою до Кремльовської стіни підходить Брюс Віліс… Це наш старий знакомий: полковнік подводной развєдки з Волині…
 Ми й досі не знаємо як його звать. Ні імені, ні хвамилії… Він продовжує свою опасну секретну місію… Причому місія ця, сука бля, наскіки страшна й сєкрєтна, що й сам полковнік боїться згадувать як його звать на самом дєлє…
 В Москву він прибув інкогніто… По фальшивому паспорту Казанського ханства під іменєм Інні Пух… Він представляється, як комівояжор із Шанхая, шо приїхав ізучать риночний спрос на новєйше ізобрітєніє – протівозачаточні таблєтки для самцов тутового шелкопряда…
 Полковнік задумчиво дивиться на Кремльовську стєну і в голові у нього грає музика з фільма “Сімнадцять мгновєній весни”: Не думай а сікундах свисока… Потом він згадує, шо це не патріотично, і, подумки, переходить на “Лєнта за лєнтою”… А также (в целях конспірації) – на китайську народну пісню “Ой у полі журавель, насіяла конопель”…
 Также полковнік згадує, шо він і як Штірліц двадцять лєт не бачив свою жену… Але потом думає: і слава богу, пашла она нахуй…
 В Москві проблєми з продовольствієм. Полковнік голодний… Він двигається вдоль торгових рядов, що розположились вдоль Крємльовськой стіни… По дорозі він замічає, як бояриню Морозову отправляють в ссилку на санях за прівєрженность к старовєрству (це такий якоби сдвіг во врємені; видумка режисьора… З якою целью? – не понятно…)…
 Полковнік підходить до кіоска, де старий китаєць Вонг продає єду… Він заказує собі миску шаурми з соснових іголок і морожино з жовтого снігу з естрактом стевії дікорастущєй… Старий китаєць Вонг проворно ріже соснові іголки тонкими полосками і опускає в спеціальну сковородку вок, де вони апетітно шкварчать в разогрєтому до бєлого калєнія барсучому смальці…
 Внізапно попід Кремлівською стіною стрємітєльной тєнью проноситься утконос з чемоданом в крєпких мускулистих лапах… -Їдріть твою мать! А це шо за хрєнь така? – встигає подумать полковнік. Од неожиданності він оступається і нечаянно перевертає спіртовку старого китайця Вонга…
 Починається хаотичний і неконтроліруємий пожар… Потом, пізніше старожили будуть розказувать, шо по сравнєнію з цим пожаром, - пожар за Напалєона – це дєцкій лєпєт…
 Сначала загорається Спаська башня, потом Мавзолєй, потом собор Васілія Блаженного… Потом загорається вообще все… Потом (тоже пізніше), виясниться, що і собор Блаженного і Кремль і Мавзолєй, - все це на самом дєлє – із дерева, ловко замаскіроване под камєнь архітєктором Растрєллі…
 З считані часи згорає вся Москва к ібеням, вообще полностью і безповоротно… 
 Дуже невиносімо багато жертв… Але полковнік устигає витягти живим із ужасающего пламєні кота Василя, з попередньої п’єси… Василь приїхав з України на поїзді “Красная стрєла” в статусі обичного туріста шоб подивиться на Царь-колокол і Царь-пушку… (колокол і пушка, кстаті, тоже оказались із дерева, і тоже к ібеням згорають)… Не згорає тіки вєчний огонь коло Кремльовської стіни (бо я не знаю, як огньом унічтожить огонь з хімічеської точки зренія)
 Полковнік забирає Василя з собою в Шанхай і отдає його на обученіє в сєкрєтну школу “Усатий нінзя”… Там готовлять безжалосних і неотвратімих котів-убійц… В школі йому дають сікрєтне ім’я “Мяучар” (тіпа, як яничар, тіки – кіт)… Сначала Василя сослуживці опрідільонне врем’я сильно писдять за врождьонну лєнь та обжорство. Але потом він починає серйозно заніматься, накачує собі на животі кубіки преса і стає сержантом…
 А тєм времєнєм - в Берліні… 
 Коло Бранденбурзьких ворот гуляє мальчик, вдягнутий в красіву коричневу цигейкову шубу і підперезаний таким же красівим красним кушаком; на голові у нього шапка з кокардою желізнодорожних войск вермахта… В руках у мальчика совок, відьорко і резинова снігова баба… Мальчика звать Діма Мєдвєдєв… Внізапно з тіні сада до мальчика підходить якесь опудало в длінному темному балахоні…
-Мальчик, хочеш канхвету “Білочка”? - питає опудало…
 -Кто ж єйо нє хочєт, - відповідає Діма Мєдвєдєв… І ясно, шо це просто пароль…
Мєдлєнно, невиносімо мєдлєнно опудало приспускає капішон… У зрітєля кров стине в жилах… У опудала видовжене ліцо, два величезних зелених глаза, отсутствіє шерстяного покрова на ліце і дві хрящовидних антени замість вушей, що заканчуються кісточками… Це – неземне существо, воно прилетіло з далекого холодного і непонятного космоса…

Конєц восьмого дєйствія…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/797370283640996

 ЕПІЛОГ…
 Сцена представляє собою тотальне, абсолютне, безупрєчне згарище… Куди не кинь оком, аж до самого горизонту і далі – тільки попелище… Тут ще вчора була Москва… Холодне і неприятне російське зимове сонце сідає за обрій, але його пагано видно в диму…
 На случайно уцелєвшому уламку порєбріка сидить свинюка Анжела. На ній вдягнутий плащ з крокоділової кожі, очки од сонця “Рей-Бен” і наушники Beats By Dre… Вона слухає пісню групи “Лєнінград” – “Москва сгорєла вся до тла”…
 З диму і туману до неї виходить утконос… В утконоса в лапах чемодан із крокоділової кожі, такої ж рацвєтки, як і у Анжели плащ… Становиться ясно, шо крокоділа вони порішили самостоятєльно. І самі ж ізготовили свої вешчі на дому в кустарних условіях…Бо раскройка плаща в Анжели, єслі чесно, просто ужасна, а на чемодан утконоса даже стидно дивиться… Ну то не важно…
 В чемодані в утконоса крем для бриття носа “Nivea” і крем для бриття утки “Красная Масква”, а також опасна бритва “Золінген”… Більше в чемодані ніхуя нема…
 Утконос підходить до Анжели і сідає на остаток порєбріка куском жопи (хоча я, чесно говоря, не знаю, чи є в утконосів жопа)…
 Якусь хвилину мовчать…
Утконос: Ну і де ж твоя Москва? ВеДееНХа?
Анжела: Ти представляєш, - все, абсолютно все, згоріло к ібеням…
Утконос: Жалко…
Анжела: Та хулі там жалко? Слава Україні!
Утконос: Шо?
Анжела: “Героям слава!”, а не “шо” … село, блять…
Утконос: Чого ти заводишся?
Анжела: Та того, шо ти начинаєш мені надоїдать, єслі чесно… За який хрєн я тібя содіржу?
Утконос: Як це - ти содєржиш? А де ж гроші за мою австралійську хату?
Анжелла: Вкрали в аеропорту, я ж тобі казала… (Анжела явно чогось не договарює)… І вообще піди достань шось пожрать, я сутки нічого не їла… Альфонс, бля…
Утконос: Де? Де тут можна шось достать пожрать, як усе згоріло?
Анжела: Ну не знаю, може хотя би якийсь шашлик…
Утконос: Ага, … свиной…
Анжела: Заткнись…
Утконос (осторожно): В тебе ж вроді була банка тушонки…
Анжела: Тоже вкрали! Разом з дєньгами… І вообше, шо за прідіркі, я не понімаю… Іди за жратвой, бо щас получиш в рило…
Утконос: В дзьоб…
Анжела: Шо?
Утконос: В дзьоб… В мене – дзьоб, я - утконос, рило – у тебе…
 Анжела: ой, нє астрі, петросян, бля, іді давай…
 Утконос нехотя піднімається і уходить в димку на поіскі їди…
 Анжела жде поки він ісчезне в димці, і достає із саквояжа з крокоділовой кожі банку тушонки, на якій написано: “Мельбурн. Тушонка. Порк – фрі”, маленьку фарфорову рюмочку і півбутилки “Мартіні б’янко”…
 Вона наливає собі мартіні, одкриває тушонку і закурює тонку коричневу сігарєту “Море”… Потім шось згадує, лізе знову в саквояж, достає з його дна невеличку чорну маслину… Маслина вся обакатана в табаку і хлєбних крошках… Анжела здуває з маслини мусор мощним ну елегантним свинячим вздохом і кидає маслинку в рюмку з мартіні… “Плюх!”- ігріво каже Анжела сама собі…
 Вона сидить, п’є мартіні, закушує тушонкою, курить длінну коричневу сігарєту і просто дивиться вдаль…
 На задньому фоні ансамбль Надєжди Бабкіної громко і заразітєльно пляше під пєсні групи “Чінгісхан”… З другого боку, на горизонті, по якійсь необ’яснімій прихоті режисьора, Владімір Клічко несамовито, довго і тяжко качає прес…
Завіса…
КОНЄЦ ПЕРШОГО СЕЗОНА!

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/797387760305915